Ідея страхування сягає своїм корінням у глибоку давнину.

Вважається, що перші ознаки страхування зустрічаються вже в законах вавілонського царя Хаммурапі (більш як за 2000 років до н.е.), які передбачали щось схоже на взаємне страхування кара­ванів вавілонських мандрівників від шкоди, на випадок нападу розбійників.

У середні віки, уже в Х ст., існувала англосаксонська гільдія (союз), яка заснувала власну спеціальну касу для повернення своїм учасникам вартості вкраденої в них худоби. З ХІ ст. гіль­дії зі страхування виникли в Німеччині і Данії. У Німеччині найбільше поширення набули купецькі гільдії і закордонні ган- зи. У ХІ ст. в Данії утворились союзи, що видавали своїм чле­нам винагороду в разі, якщо хто-небудь з них потрапляв у полон або зазнавав корабельної аварії. У ХІІ ст. в Ісландії селяни об’єднувались для спільного відшкодування збитків від пожеж і падежу худоби. Схожа організація була створена у ХІІ ст. і на півдні Франції у вигляді товариства з обов’язковою участю, яке збирало зі своїх членів фіксовані внески і відшкодовувало їм повну вартість збитків від грабежів і крадіжок (організація про­існувала до 1789 р., практично до Великої французької револю­ції). У ХІУ ст. в Португалії організовуються на засадах обов’язкової участі товариства мореплавців, що відшкодовували збитки від морських небезпек^[1].

Усі згадані зачаткові форми страхування будувались на заса­дах загальності інтересів учасників, були проникнуті духом това­риського єднання і мали некомерційний характер.

Починаючи з XIV ст. у зв’язку з виникненням капіталістично­го товарного виробництва страхування набуває комерційного ха­рактеру. Комерційний тип страхування означав, що метою діяль­ності страхової компанії стає одержання прибутку з наступним розподілом між засновниками компанії.

У літературі виділяють три основні етапи розвитку комерцій­ного страхування в Європі:

«І етап (XIV — XVII ст.) — пов’язаний з добою так званого первинного нагромадження капіталу;

II   етап (кінець XVII — XIX ст.) — пов’язаний з добою вільно­го підприємництва і вільної конкуренції;

III   етап (кінець ХІХ — середина ХХ ст.) пов’язаний з добою монополізації підприємницької діяльності і концентрацією капі­талу, а пізніше страхування розвивається в установленому націо­нальними законами і міжнародними угодами порядку»^[2].

На першому етапі комерційного страхування послуга зі стра­хового захисту перетворилась у предмет купівлі-продажу, що приносило продавцеві прибуток. Страхова діяльність стає особ­ливою галуззю ринкового господарства. Починається створення цивільно-правового супроводу страхових угод (договір, поліс, Венеціанський кодекс морського страхування 1468 р.). Заклада­ються підвалини таких перспективних видів страхування, як страхування ренти і кредитів.

Розвиток сучасного комерційного страхування пов’язаний з морським страхуванням, що виникло в ХІІІ ст.

У нотаріальних конторах Генуї суто договір страхування зу­стрічається вже в середині ХХУ ст. Водночас і перший відомий договір з юридичними особливостями договору перестрахування також укладений у Генуї у 1370 р. між двома торговцями, що ви­ступали перестраховиками, і третім торговцем, який репрезенту­вав інтереси безпосереднього страховика. Договір являв собою перестрахове покриття зі страхування товарів, відправлених мо­рем з Генуї в Брюге.

У ХХУ ст. виникає також так званий поліс — приватний доку­мент, що видавався страховиком і який замінив складну форму нотаріального посвідчення морського страхування.

З Італії страхування проникає в Іспанію, Голландію, а відтак в Англію. У Франції й Німеччині страхування дістало розвитку дещо пізніше.

Надалі виникає й набуває розвитку страхування від граду, за­гибелі худоби, сухопутне транспортне й інші види майнового страхування.

Пізніше від багатьох видів майнового страхування виникає страхування життя, у чому певну роль відіграли парі, ренти і тон- тини — інститути, які на перший погляд нічого спільного зі стра­хуванням не мають. Наприкінці середньовіччя великої популяр­ності набули парі щодо життя видатних осіб (імператорів, пап, політичних діячів тощо). За панівних у ті часи звичаїв досить ча­сто зацікавлені особи не зупинялись перед убивством будь-яким способом особи, на життя якої укладалось парі. Боротьба уряду з такими страховими парі привела до відмежування угод дозволе­них, в основі яких був страховий інтерес (страховий договір), від угод недозволених, в основі яких такого страхового інтересу не було (страхові парі)^[3].

Великого поширення ще в XVI ст. набули ренти, коли окремі особи передавали якій-небудь установі певну суму грошей, одер­жуючи натомість від такої установи довічний визначений щоріч­ний дохід.

Певне значення у виникненні страхування життя мали і тон- тини, які зобов’язані своїм походженням і найменуванням італій­цю Тонті (XVII ст.). З одного боку, тонтина являла собою особ­ливу форму державної позики з розподілом передплатників на кілька вікових груп і з виплатою кожній групі щороку певної су­ми відсотків. Така сума не підлягала зміні в разі вибування (смер­ті) окремих передплатників. Так, після вибування чергового уча­сника тонтини дохід тих, що залишались, збільшувався.

І страхові парі, і ренти, і тонтини, безсумнівно, мали вплив на розвиток страхування життя. Але тільки після застосування ме­тодів наукової статистики страхування життя змогло дістати да­льшого розвитку.

У XVII ст. центр морського комерційного страхування пере­міщується до Англії, що є природним, позаяк у той час Англія стає великою морською державою. На даному етапі комерційно­го страхування з’явилась і стала панувати організаційно-правова форма одноособового підприємництва — приватні неасоційовані страховики. З переходом мануфактурної стадії виробництва у фабричну приватні неасоційовані страховики опинились не в змозі обслуговувати нові ризики й об’єкти страхування. Ство­рюються передумови до зародження різних страхових товариств (асоціацій) — організаційно-правових форм колективного під­приємництва.

На другому етапі становлення комерційного страхування мор­ське страхування, як частина майнового, і далі посідало лідерські позиції. Перше товариство морського страхування з’явилось у Франції 1668 року, але швидко зникло. Більш вдалою виявилась доля перших асоційованих форм страхування в Англії.

У XVII ст. в Лондоні була заснована страхова корпорація «Ллойд» (Lloyd’s або Lloyd’s of London). Унікальність цього страхового утворення заслуговує на увагу. Назва корпорації пов’язана з прізвищем конкретної історичної особи — Едварда Ллойда. У деяких популярних виданнях дану структуру міжна­родного ринку страхування йменують страховою компанією, що аж ніяк не відповідає правовому статусу корпорації. Особливість «Ллойд» полягає в тому, що дана корпорація є об’єднанням фізи­чних осіб — андеррайтерів, які несуть необмежену майнову від­повідальність за своїми зобов’язаннями у зв’язку з укладеними за їх сприяння договорами морського страхування.

У кінці XVII ст. Е. Ллойд відкриває кав’ярню в діловому кварталі Лондона — лондонському Сіті, неподалік від морсь­кого порту. Кав’ярня спочатку стихійно, а потім цілеспрямова­но перетворюється на місце зустрічі андеррайтерів — страхо­виків морського страхування і судновласників, а також купців (власників вантажу). Тут відбувається їхнє безпосереднє спіл­кування й укладання письмових договорів морського страху­вання. Цьому дуже сприяла спеціалізована страхова газета, яку Е. Ллойд став регулярно видавати з 1696 р. 1760 року зі струк­тури Ллойда в самостійну організацію виокремилось перше у світі класифікаційне товариство — Регістр судноплавства «Ллойд» (Lloyd’s Register of Shipping). 1774 року андеррайтери Ллойда об’ єднались в асоціацію, яка відповідно до закону в 1871 р. набула офіційного статусу страхової корпорації. Зако­нодавчо закріплювалось право корпорації здійснювати опера­ції з морського страхування, захищати інтереси членів корпо­рації у сфері морського судноплавства, морських перевезень, здійснювати фрахтові операції, а також збирати і поширювати інформацію і відомості про судноплавство. Надалі сфера дія­льності «Ллойд» сягнула далеко за межі суто морського стра- хування^[4].

Після морського страхування виникло і страхування від вог­ню. Величезна пожежа в Лондоні 1666 року, жертвами якої стали 70 тисяч людей, послужила сильним поштовхом до розвитку на комерційних засадах страхування від вогню. В Англії з’явились численні акціонерні страхові товариства від вогню. У Німеччині страхування від вогню спочатку здійснювалось іншим способом — створенням публічного страхування від вогню. Першим таким підприємством стала Генеральна вогньова каса в м. Гамбург (1677 р.). 1701 року в Берліні створюється спеціальний Статут вогневого страхування. Перше акціонерне страхове товариство від вогню в Німеччині також з’явилось у Берліні 1812 року.

Страхування життя виникло і поширилось набагато пізніше від майнового і вогневого. Основною причиною відставання в розвитку страхування життя порівняно з іншими видами страху­вання була відсутність ґрунтовно розробленого наукового забез­печення даного виду страхування. Тарифна база страхування життя спирається на теорію актуарних розрахунків, яка без гене­зису теорії ймовірностей і статистичної науки і без укладання на їх підставі таблиць смертності не могла бути створена. І лише розвиток засад теорії актуарних розрахунків заклав фундамент наукової, математичної організації страхування життя.

Першим товариством страхування життя, яке здійснювало свою діяльність на основі математичних методів, стало англійсь­ке страхове товариство «Еквітебл» (1762 р.). Ефективність його діяльності була настільки високою, що 1830 року в Англії функ­ціонувало вже 35 великих товариств страхування життя.

В Європі першим акціонерним товариством зі страхування життя стало Compagnie Royal d’Assurances, створене 1787 року (Франція). Із Франції акціонерна форма страхування життя по­ширилась на Італію (1826 р.).

У Німеччині така форма страхування життя спочатку з’явилась у м. Гамбург (1806 р.) У 1828—1829 р.р. було створено Німецький банк для страхування життя (в м. Готе) і Любекський банк страхування життя.

Приблизно із середини XVIII ст. виникає потреба в майновому страхуванні у сільському господарстві від градобиття рослин і загибелі худоби. Розвиток цих видів страхування стимулювався звільненням земельної власності від феодальної залежності, зрос­танням припливу капіталу в сільське господарство і підвищенням продуктивності останнього.

Водночас промисловість входить у стадію значного індустріа­льного виробництва, вільної конкуренції і підприємництва (XVIII — початок XIX ст.). Зростання концентрації й централізації капі­талу і виробництва на основі нових технологій обумовило необ­хідність великих витрат для інвестування в засоби виробництва й одночасно посилило потребу в страхуванні цих засобів. Поши­рюється також страхування на випадок смерті, хвороби, інвалід­ності. Крім того, бурхливий розвиток промисловості і транспор­ту, характерний для ХІХ ст., спричинився до утворення постійних джерел підвищеної небезпеки (фабрики, заводи, заліз­ниці і т. ін.) і породив новий вид страхування — від нещасних випадків. Разом з тим промисловий розвиток послужив імпуль­сом для розвитку страхування відповідальності як самостійного виду страхування. Цивільна відповідальність підприємців, на­приклад у Німеччині, починає страхуватися з 1871 р. До ХІХ ст. належить також і розвиток сучасного перестрахування, яке являє собою передавання страховиком страхових ризиків іншій страхо­вій компанії.

Розвиток комерційного страхування на другому етапі (кінець XVIII — початок XIX ст.) характеризується такими ознаками:

•   дальший розвиток майнового й особистого страхування;

•   особисте страхування здобуло наукову математичну базу;

•   як галузь страхування виникає страхування відповідальнос­ті, оскільки, поряд зі страхуванням кредитоодержувачів, предме­том угод стала відповідальність підприємців;

•   страхування від використання індивідуальної форми під­приємництва переходить до суспільних організаційно-правових форм, чільне місце серед яких посідають акціонерні товариства;

•   потреби виробництва кінця ХІХ ст. обумовили розвиток ре­гулярного співстрахування і перестрахування.

Третій етап розвитку комерційного страхування збігається з переходом від первинного нагромадження капіталу до монополі­стичного капіталізму (кінець ХіХ — середина ХХ ст.).

Серйозні структурні зміни в технології виробництва й інфра­структурі, застосування нових видів енергії спричинили появу небачених не тільки технічних, а й економічних, соціальних і по­літичних ризиків. Реакцією на появу таких ризиків стає дальше зростання фінансових потужностей страхових компаній через монополізацію в цій галузі діяльності.

Зазначимо характерні ознаки цього процесу:

V  відбуваються численні перетворення приватних банків у акціонерні, з наступним їх злиттям зі страховими компаніями;

V   відбувається злиття страхових компаній з підприємствами промисловості і торгівлі;

S здійснюється картелювання промислових і страхових ком­паній, яке приводить до утворення «союзу страхувальників»;

S страхові товариства беруться за створення мережі своїх фі­ліалів. Дальша монополізація страхової справи характеризується синдикуванням, тобто об’єднанням страхових товариств на під­ставі тарифів і інших професійних питань;

J страхування набуває інтернаціонального характеру;

S з’являється державне страхування.

Посилення ролі держави на третьому етапі розвитку комер­ційного страхування здійснюється за трьома напрямами: держава сама виступає на страховому ринку як страховик і конкурент не­державного сектору страхування; деякі держави спробували вза­галі монополізувати страхування; більшість країн установили державний контроль за страховою діяльністю. Разом з тим в де­яких країнах (Німеччина, Франція, Швейцарія) прагнуть кодифі­кувати страхове законодавство.

Розвиток державного страхування стимулюють передусім такі фактори:

•   страхування забезпечує нормальний процес виробництва, який може бути перерваний страховими випадками стихійної або суспільної природи;

•   страхування поступово перетворюється у важливе джерело кредитних ресурсів у країні;

•   страхування є одним з нейтралізаторів суспільної напруже­ності (страхування з безробіття, пенсійне страхування і т. ін.).

Наведені ознаки страхування є привабливими для держави, і тому страхування стає важливим компонентом економічної полі­тики багатьох країн.

1.1.1.