§ 2. Умови, порядок та правові наслідки усиновлення

Умови усиновлення — це згода осіб, які відповідно до закону мають на це право: самої' дитини; її батьків або осіб, що їх замінюють; одного з подружжя, якщо він не виступає усиновлювачем.

Умови та вимоги, які повинні бути дотримані при здійсненні уси­новлення, витікають із самої суті інституту усиновлення, і призначен­ня їх зводиться до того, щоб усиновлення служило виключно інтересам дитини. Наприклад, якщо на обліку для можливого усиновлення пере­бувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз’єднані при їх усиновленні, за винятком обставин, що мають істотне значення (на­приклад, один із братів має фізичну ваду). Згоду на це обов’язково дає орган опіки та піклування. Причому, якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат і сестра мають право знати про нове місце її прожи­вання (ст. 210 CK).

Виходячи з того, що сімейне право — частина цивільного права, згода на усиновлення — односторонній правочин, а це означає, що вона може бути визнана недійсною на тих самих підставах, які по­кладено в основу визнання недійсним будь-якого з правочинів, на­приклад якщо згоду дано під впливом тяжкої обставини, під впливом насильства тощо.

Згода дитини на усиновлення. CK установив, що згода дитини може братися до уваги тільки з того моменту, коли остання може сформулювати і висловити її у формі, яка відповідає її вікові. Але для того, щоб дитина дала згоду або відмовилася від усиновлення, необ­хідно, щоб вона була поінформована відносно правових наслідків усиновлення. Відмова дитини дати згоду на усиновлення повинна розглядатися як серйозна перешкода для усиновлення. І лише тоді, коли судом буде встановлено, що заперечення дитини не має під со­бою обґрунтування і не тягне встановлення перешкод до створення нормальних відносин між нею й усиновлювачем, усиновлення про­вадиться без згоди дитини. Це можливо в наступних випадках: якщо дитина у зв’язку з віком або станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення, а також якщо вона проживає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками (ст.

Згода батьків на усиновлення дитини. Як правило, усиновлю- ються діти, у яких нема батьків. На жаль, у сучасних умовах пошире­ними стали випадки, коли батьки або хоча б один із них у дитини є, але існує нагальна потреба змінити догляд за нею, що, безумовно, при­веде до істотних юридичних змін у їх стосунках. У цих випадках і по­трібна згода кровних (рідних) батьків на це.

Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків, тобто тоді, коли мати, батько усвідомлюють значення своїх дій і можуть керувати ними. Якщо ж буде встановлено, що згода дана під тиском фізичного або психічного насильства, унаслідок збігу тяжких обставин, вона може бути оскаржена в суді. Між тим скасування усиновлення, що вже відбулося, при оскарженні згоди батьків можливе лише за умовою, якщо це відповідає інтересам дитини.

Згода батьків повинна бути безумовною, наприклад батьки не мо­жуть вимагати, щоб дитина була усиновлена конкретною особою або подружжям і т. ін. Згода повинна бути безоплатною. Умова про надан­ня усиновлювачем плати батькам за згоду є нікчемною і, як наслідок, 246

зумовлює необхідність повернення такої плати відповідно до норм ЦК. Що ж стосується самої згоди на усиновлення, то в цьому випадку немає причин скасовувати її.

Існує певний порядок для дачі згоди батьками. Так, згода може бути дана лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Це пра­вило тісно пов’язано з медичним критерієм, відповідно до якого саме цей період є психічно складним для матері дитини. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди, потрібна ще згода їх батьків, оскільки їх воля не може визнаватися цілком сформованою. Така думка неодноразово висловлювалася в науковій літературі^[CCXXII], тоб­то ця вимога пов’язана з необхідністю додаткового захисту інтересів неповнолітніх батьків, які могли б вчинити акт, про наслідки якого в подальшому можуть шкодувати все своє життя. Між тим доцільним було б розширити перелік осіб, які повинні давати згоду на цей випа­док, додавши до них опікунів або попечителів, а при відсутності їх — органи опіки та піклування.

Якщо батьки не погоджуються на усиновлення, останнє є немож­ливим. Це пояснюється тим, що згода на усиновлення — одне з важ­ливих особистих немайнових прав батьків і воно не може бути пору­шене, оскільки усиновлення дитини приводить до повного припинення правового зв’язку між нею і батьками (ст. 217 CK).

Усиновлення дитини без згоди батьків. Усиновлення можливе без згоди батьків, якщо вони в значній мірі втратили зв’язок з дитиною: невідомі (усиновлення дитини, яка була підкинута, знайдена), визнані безвісно відсутніми, недієздатними, позбавлені батьківських прав що­до дитини, яка усиновлюється.

Без згоди повнолітніх батьків проводиться усиновлення, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють до неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її. Відомо, що неналежне виконання батьківських прав та обов’язків тягне за собою застосування санкцій. У цьому випадку мова йде саме про відпові­дальність батьків, яка буде застосовуватися лише за наявності вини останніх (ст. 219 CK).

Згода опікуна, піклувальника на усиновлення дитини. Щодо дітей, які позбавлені батьківського піклування, згоду на усиновлення надає опікун, піклувальник, заклад охорони здоров’я або навчальний заклад, у яких знаходилася дитина. Згода надається в письмовому вигляді (статті 221, 222 CK). Отримання згоди вказаних осіб необхід­но виключно з метою захисту інтересів дитини. Тому якщо опікун або піклувальник не дають згоди на усиновлення, така згода може бути дана органом опіки та піклування. Між тим і відмова вказаних органів не є перешкодою для усиновлення дитини, якщо це відповідає її інтересам.

Заклад охорони здоров’я чи навчальний заклад також можуть не дати згоди на усиновлення. Причому якщо в судовому порядку буде встановлено, що для цього не було достатніх підстав, заперечення вказаних органів не буде перешкодою до усиновлення.

Згода одного з подружжя на усиновлення дитини. На усиновлен­ня дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з по­дружжя, засвідчена нотаріально. Така згода необхідна у зв’язку з тим, що той із подружжя, що не є усиновителем, також буде брати участь у вихованні дитини як вітчим або мачуха. Між тим усиновлення дити­ни може відбутися без згоди другого з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ст. 220 CK).

Порядок усиновлення — це процедура, яка складається з певних стадій і здійснюється відповідними органами за правилами, що встановлені законодавством. Новий CK зберігає судовий порядок усиновлення (статті 223, 224 CK) за певним винятком (ст. 282 CK). Процедура усиновлення на сьогодні регулюється ЦПК. Справи про усиновлення дітей, які проживають на території України, розглядають­ся районним (міським) судом за місцем проживання усиновлюваної дитини або за місцем проживання заявника. Особа, яка бажає усино­вити дитину, подає до суду письмову заяву про усиновлення персо­нально. Подання заяви через представника не допускається.

Усиновлення в першу чергу пов’язане з волею особи, яка бажає усиновити дитину, і тому будь-яка життєва ситуація може вплинути на її наміри. У зв’язку з цим закон дозволяє такій особі відкликати заяву про усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення (ч. 2 ст. 223 CK). Після цього відмова від усиновлення стає неможливою.

Постановляючи рішення про усиновлення дитини, суд повинен ураховувати всі обставини, що мають істотне значення, а саме: стан здоров’я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дити­ну; її сімейний стан та умови проживання; ставлення до виховання дитини; мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; мо­тиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву на усиновлення; особу ди­тини та стан її здоров’я, ставлення дитини до особи, яка бажає її уси­новити; взаємини особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, навіть те, як довго ця особа опікується вже дитиною і т. ін.

Тільки при дотриманні всіх умов усиновлення, встановлення здат­ності особи, яка бажає усиновити дитину, а також упевненості в тому, що усиновленням будуть забезпечені стабільні та гармонійні умови для життя дитини, суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини. Перепоною до усиновлення не може служити той факт, що особа, яка бажає усиновити дитину, вже має або може народити дитину (ч. 3 ст. 224 CK).

Уже на стадії подачі заяви особа, що бажає стати усиновлювачем, може виявити намір бути записаною у Книзі реєстрації народжень матір’ю, батьком дитини або повнолітньої особи, змінити відомості про місце народження та дату народження дитини, а також змінити прізвище, ім’я та по батькові цієї дитини. Між тим бажання усинов- лювача можуть бути задоволеними за загальним правилом тільки тоді, коли вони відповідають інтересам дитини. При цьому в ряді випадків передбачено дотримання також і інших умов. Наприклад, при усинов­ленні дитини, яка досягла семи років, для запису усиновлювача матір’ю, батьком потрібна її згода, за винятком випадків, якщо дитина проживає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками, а також якщо вона за станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення.

Бажання змінити дату народження впливатиме на медичні показ­ники розвитку дитини, тому закон дозволяє це зробити, але не більше як на шість місяців.

Зазвичай дитина при усиновленні зберігає своє прізвище, ім’я та по батькові, що випливає з Конвенції про права дитини. Між тим прі­звище та по батькові дитини закон дозволяє змінити за умови, якщо усиновлювачами одночасно є жінка та чоловік, які записуються бать­ками дитини. Якщо прізвища усиновлювачів не збігаються, прізвище дитини визначається за їх вибором.

При усиновленні повнолітньої особи її прізвище, ім’я та по бать­кові можуть бути змінені тільки зі взаємної згоди усиновлювача та самої повнолітньої особи — усиновленого.

Якщо при усиновленні змінюються ім’я, прізвище, по батькові, дата чи місце народження дитини або усиновителі записуються матір’ю, батьком дитини, про це робиться спеціальна вказівка у рішенні суду про усиновлення.

Якщо особа, що бажає стати усиновлювачем, прагне зберегти тай­ну усиновлення, то на підставі рішення суду про усиновлення в актовий запис про народження дитини або повнолітньої особи орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження дитини. Свідоцтво про народження, що було видане раніше, анулюється (ст. 233 CK).

Слід зазначити, що CK передбачає спеціальні заходи, спрямовані на збереження таємниці усиновлення. Так, особа має право на таєм­ницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, по­шуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення. Усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам, і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відо­мо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття. Особи, яким у зв’язку з виконанням службових обов’язків доступна інфор­мація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку, пошук ними дитини для усиновлення, подання за­яви про усиновлення, розгляд справи про усиновлення, здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо), а також інші особи, яким став відомий факт усиновлення, зобов’язані не роз­голошувати її, зокрема, тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним.

Відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою уси­новлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду у зв’язку з цивільною чи кримінальною справою, яка є у їх провадженні. Між тим особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею чотирнадцяти років на одержання інформації щодо свого усиновлення. Таким чином, можна дійти висновку, що таємницею є не тільки сам факт усиновлення, але таємницю складають і певні стадії самого процесу усиновлення.

Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але про­живає за межами України. Усиновлення громадянином України такої дитини здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України. Установлення винятку із загального правила про судову процедуру усиновлення пов’язане з якнайшвидшим вирі­шенням цього питання. Усиновлення здійснюється відповідно до за­конів України, за винятком порядку усиновлення.

Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, здійснюється у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, але вважається дійсним лише за умови попереднього одержання дозволу урядового органу державного управління з усиновлення та захисту прав дитини України (ст. 282 CK).

Правові наслідки усиновлення. Усиновлення породжує певні правові наслідки. По-перше, з моменту здійснення усиновлення, а ним вважається день набрання чинності рішенням суду (ч. 1 ст. 225 CK), припиняються особисті та майнові права й обов’язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням, за певними винятками. Так, наприклад, одночасно із за­явою про усиновлення суд може розглядати заяву найближчих родичів (баби, діда, рідних братів та сестер дитини) про збереження між ними та дитиною, яку усиновлюють, правового зв’язку (ч. 2 ст. 232 CK). Суд задовольняє заяву, якщо це буде відповідати інтересам дитини.

По-друге, з моменту усиновлення виникають взаємні особисті не­майнові та майнові права й обов’язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому — між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням.

По-третє, усиновлювачі одержують правовий статус матері, бать­ка, а усиновлені — правовий статус дитини (сина, дочки). Усиновлю- вачеві надаються права і покладаються на нього обов’язки щодо дити­ни, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини, а особі, яку усиновлено, надаються права і покладаються на неї обов’язки щодо усиновлювача в такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.

Між тим у випадках, передбачених законом, дитина зберігає права, які вона мала до усиновлення. Це стосується права на пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника, які вона мала до усиновлення (ст. 234 CK).

Відповідно до законодавства за станом утримання та виховання дітей, які були усиновлені, здійснюється нагляд. За дотриманням прав дитини, що усиновлена і проживає в Україні, до досягнення нею повно­ліття нагляд здійснюється органом опіки та піклування. Якщо ж діти усиновлені іноземцями і проживають за межами України, відповідна консульська установа за дорученням Міністерства закордонних справ України (далі — МЗС) веде облік цих дітей і до досягнення ними ві­сімнадцяти років здійснює нагляд за дотриманням їхніх прав.