Структура та різновиди конфліктів у злочинних групах

Виходячи з потреб досудового слідства, варто спочатку розглянути структуру конфлікту Б злочинних групах.

Основними елементами вказаної структури є:

1) протистояння двох психологічних начал, в основі якого лежить реальна чи уявна суперечність, тобто розбіжні чи несумісні потреби, інтереси, погляди, переконання, цілі, мотиви, що становлять предмет конфлікту.

2) наявність суб'єктів, тобто учасників групи, як носіїв суперечності;

3) активна протидія (взаємодія) протилежних сторін, що спрямована на зміну хоча б однією з них неприйнятної конфліктної ситуації на власну користь. Ця протидія набирає відкритої, демонстративної форми і проявляється ЗОБНІ у зміні характеру спілкування сторін у напрямі конфронтації, неприязні, небажанні спілкуватися, прагненні до перемоги тощо, що призводить до ескалації конфлікту.

Так, конфлікт у злочинній групі може спричинятися низьким рівнем критичного мислення будь-кого з учасників групи або її лідера, нездатністю зрозуміти позицію іншого чи визнати правильність інакшого погляду, відмінного від власного, тенденційністю та упередженістю тощо.

Зазвичай конфлікт викликається відразу кількома причинами, одна з яких - основна, базова, а інші часом навіть і не усвідомлюються або ж маскуються (наприклад особиста неприязнь до протилежної сторони). Під час конфлікту інколи виникають нові причини, які стають домінуючими або ж повністю заміняють первісні.

Варто зазначити також, що для правильного розуміння конфліктів, їхньої сутності, особливостей, вибору адекватного методу впливу та управління ними важливого значення набуває класифікація конфліктів. Її доцільно проводити залежно від основних ознак, а саме: сфери прояву (соціальні, політичні, юридичні, економічні, національні, організаційні, побутові тощо); тривалості (короткочасні, тривалі, затяжні); рівня регулювання (керовані, слабо керовані, не- керовані); спрямованості впливу (вертикальні, горизонтальні); характеру перебігу (гострі й хронічні, відкриті й приховані); характеру виникнення (стихійні, розпочаті умисно); способу розв'язання (насильницькі, ненасильницькі); наслідків (конструктивні, деструктивні) і т.

Однією з найрозповсюджених і традиційних класифікацій є поділ конфліктів на: внутріїиньоособистісні, міжосо- бнстісні, внутрішньогрупові та міжгрупові. усі вони виразно виявляються в груповому злочинному середовищі. Розглянемо їх докладніше.

В нутріш н ьоособи cm гений конфлікт. Ця форма конфлікту являє собою внутрішнє протистояння (боротьбу) різних суперечливих чи несумісних потреб, інтересів, уявлень, цілей, мотивів особи (зокрема члена злочинної групи). Таке протистояння сприймається та емоційно переживається нею як особисто значуща проблема, що потребує свого розв'язання та викликає у зв'язку з цим значну психологічну напруженість.

Під міжособистісним конфліктом розуміється зіткнення між окремими особами (сторонами), яке сприймається й переживається останніми (принаймні - одним із них) як значуща психологічна проблема, що потребує розв'язання та викликає відповідну активність у поведінці та діях.

Вmpiгрішнъогрупові конфлікті{ в сучасній конфліктології не завжди відносять до самостійного виду. Однак стосовно злочинних груп вивчення внутрішньогрупових конфліктів визнається необхідним, оскільки з ними пов'язаний стан деструкції внутрішньогрупових зв'язків, що є важливим фактором для збереження єдності групового злочинного формування.

Найбільш характерними для внутрішньогрупових конфліктів у організованих групах та злочинних організаціях є рольові конфлікти, які виникають унаслідок порушень окремими членами груп свого рольового статусу (наприклад, прояв лідерських амбіцій з боку рядового учасника злочинного формування), що цілком суперечить прийнятим груповим нормам і правилам взаємодії.

Такі норми й правила можуть мати імиліцитний, тобто прихований, характер (приміром, споконвічні «злодійські закони») або ж існувати у формі окремо встановлених (прийнятих) у групі порядків. Зазначені норми і правила органічно входять до структури групової взаємодії злочинних груп, є її регуляторами, без чого існування та діяльність цих груп неможливе.

Міжгрупові конфлікти є результатом деструктивної між- групової взаємодії, що може виникати як між самими злочинними групами, так і між окремими їх представниками, коли останні діють у міжгруповому психологічному вимірі, тобто, сприймаючи один одного як членів різних груп.

За винятком внутрішньоособистісних конфліктів, що відбуваються у внутрішньопсихічному просторі людини, усі інші (зазначені вище) конфлікти є продуктом певних соціальних відносин у злочинних групах, а тому з'ясування змісту, спрямованості та характеру таких відносин слідчим

та працівником уповноваженого оперативного підрозділу має надзвичайно важливе значення як для проведення щодо цих груп окремих слідчих та негласних слідчих (розшу- кових) дій, так і в цілому для встановлення Істини в кримінальному провадженні.

Значна роль у психологічному забезпеченні досудового розслідування групової злочинної діяльності належить пізнанню слідчим та оперативним співробітником психології виникнення і перебігу вказаних форм конфліктів у злочинних формуваннях.

Як свідчать дані наукових спостережень, серед різних загальних факторів, що призводять до внутрішньоособистіс- них конфліктів у злочинних (зокрема організованих) групах, головним виявляється ступінь включення учасників у цю групу, оскільки зазначені конфлікти так чи інакше є наслідком підпорядкування членів груп груповим нормам І лідерам, як виразникам останніх. Існують дві принципово відмінні ситуації щодо виникнення внутрішньоособистісних конфліктів у членів злочинної групи, які пов'язані з психологією входження особи в неї.

Перша ситуація стосується випадків, коли учасники групи знаходилися до її створення в довірчих стосунках, разом формували цю злочинну спільноту або вільно та свідомо пізніше увійшли до неї з первісним повним прийняттям очікувань щодо майбутньої групової злочинної діяльності, групових норм тощо. Зрозуміло, що чинники можливих внутрішньоособистісних конфліктів у такому разі частіше за все знаходяться за межами існуючої групової єдності та згуртованості групи, тобто беруть початок із суто емоційного стану суб'єкта, його особистих амбіцій, переживань тощо.

Справа в тому, що особа, навіть якщо вона й повністю ідентифікувала себе з груповим злочинним формуванням, все одно відчуває себе в ньому немов у двох Іпостасях.

313

ного боку, у неї превалюють характерні для групи корисливо-споживацькі настрої, які згодом переростають у прагнення до наживи, збагачення І т. Ін„ за рахунок чого розвивається, як правило, байдужість, цинічне ставлення до інших людей, міщанська психологія тощо. З іншого - ця особа усвідомлює суть своєї злочинної діяльності, безсумнівно побоюється можливого покарання, а інколи навіть і відчуває вину та каяття. Саме це нерідко призводить до гострої внутрішньої боротьби мотивів, внутрішньоособисгісного конфлікту, який може спонукати до зміни способу життя, виходу зі злочинної групи тощо.

Виявлення та розпізнання зазначених конфліктів під час досудового слідства може суттєво допомогти у справі досягнення його результативності. Особливо позитивну роль це може відіграти при розкритті злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації особою, яка відповідно до закону виконує спеціальне завдання, беручи участь у даному злочинному формуванні, оскільки саме психологічна нестійкість того чи іншого длена групи є умовою, що значним чином сприяє психологічному зближенню та встановленню довірчих стосунків із ним.

Інша ситуація стосується вимушеного, хоча й свідомого входження особи до злочинної спільноти під тиском різних обставин або дій з боку певних суб'єктів. Психологічні особливості такого залучення осіб до злочинної групи полягає в тому, що їхні особисті інтереси, цілі та прагнення дуже часто не співпадають із груповими.

Тому конформізм, який зовні спостерігається в поведінці учасників злочинного формування, насправді часто є лише захисною оболонкою і не виконує необхідної функції згуртованості групи та збереження її групової єдності. Така ситуація нерідко стає причиною дисбалансу особистого психічного стану, озлобленості окремих членів групи, внутрішнього їхнього протесту, що з часом перетворюється на затяжний внутрішньоособистісний конфлікт. Останнє може призвести до міжособистісного зіткнення різних учасників групи, найчастіше - до конфлікту між окремими її чтенами і лідером.

Слід також мати на увазі, що деякі особи намагаються увійти до складу організованих груп з метою отримання патронату з боку їх лідерів та визнання у злочинному середовищі 'їхнього злочинного існування. Але й у таких випадках указані особи, як правило, керуються своїми особистими Інтересами та цілями, що можуть не збігатися з груповими. Це також не виключає виникнення внутрішньоосо- бистісних (а надалі й міжособистісних) конфліктів.

З огляду на вищесказане, для досудового розслідування злочинної діяльності організованих груп можуть мати особливий інтерес виявлені дані про підстави для примусового залучення учасників до цих груп. Зокрема встановлено, що з цією метою лідерами груп використовувалися:

- матеріальна залежність особи внаслідок попереднього надання їй лідером займу чи Іншої матеріальної допомоги;

- психологічна підтримка та заступництво з боку лідера або Іншого члена злочинного формування від дійсних або уявних кривдників;

- національні почуття;

- поступове втягування в організовану злочинну діяльність шляхом періодичного отримання від особи за нагороду певних відомостей про об'єкти (предмети) злочинів, умови, що сприятимуть їх вчиненню тощо;

- відстеження учасників інших злочинних формувань чи окремих злочинців, що вчиняють кваліфіковані злочини, та їх підкорення під страхом видачі останніх правоохоронним органам;

- погроза вчинення фізичної розправи як стосовно самої особи (у разі відмови увійти до злочинної групи)/ так і щодо її родичів або близьких осіб.

Викладене вище значною мірою стосується й внутріш- ньогрупових та міжгрупових конфліктів у злочинних (зокрема організованих) групах і злочинних організаціях.

Вочевидь/ що при розслідуванні злочинної діяльності та проведенні негласних слідчих дій щодо вказаних групових формувань винятково важливе процесуальне значення має психологічний аналіз зазначених форм конфліктів, що мають місце в цих формуваннях.

Вихідною закономірністю цього аналізу є те/ що б будь- якій організованій групі чи злочинній організації взаємовідносини між учасниками формуються на основі, насамперед задоволення особистих корисливих інтересів і потреб.

Аналіз функціонування організованих злочинних формувань свідчить про те, що міжособистісні конфлікти в них найчастіше виникають на ґрунті незадоволення окремих членів груп:

- напрямами та формами злочинної діяльності;

- засобами, способами, що застосовуються при вчиненні конкретних злочинів;

- розподілом кримінальних прибутків;

- стратегією та стилем керівництва в групі;

- обмеженням емоційних міжособистісних відносин тощо.

316

На особливу увагу заслуговує той факт, що істотною особливістю міжособистісних конфліктів у організованих злочинних формуваннях виступає нормативна залежність І керованість їх розвитку з боку лідерів. Це означає, що вони можуть маніпулювати міжособистісними конфліктами у вигідному для себе напрямі.

Близькими до попередніх за характером виникнення, перебігу та розв'язання вважаються внутрішньогрупові конфлікти в організованих групах і злочинних організаціях. Бони мають однакові з іншими конфліктами джерела, тобто розбіжні інтереси, цілі, цінності, потреби, мотиви, бажання тощо. Однак тут ідеться про такі особливості суперечностей, як протистояння цілісних групових інтересів, цінностей, норм тощо, а тому під загрозою знаходиться подальше існування самого злочинного об'єднання взагалі.

Що стосується причин внутрішньогрупових конфліктів у організованих групах і злочинних організаціях, то їх можна поділити на об'єктивні та суб'єктивні. До об'єктивних причин (їх ще відносять до чинників інструментального значення) відносять недоліки в організаційному, Інформаційному, технологічному забезпеченні злочинної діяльності, нераціональний розподіл ролей І обов'язків тощо. Суб'єктивні мають емоційне походження, зокрема до них належать: негативний соціально-психологічний клімат і психологічні бар'єри, неприйнятні риси характеру та певні психологічні особливості окремих осіб (егоїзм, недостатнє самовладання, нестриманість, завищені самооцінка та рівень домагань, тривожність) тощо.

За інструментальним (предметно-дійовим) походженням головну утворювальну роль у виникненні внутрішньогру- пових конфліктів у організованих злочинних формуваннях відіграють порушення їх учасниками вимог щодо:

-конспірації групової злочинної діяльності (зокрема належності до неї окремих членів);

-дотримання субординації та підпорядкованості в ієрархічній груповій структурі;

- заборони вчинення несанкціонованих злочинів або застосування під час здійснення злочинних дій засобів, прийомів і способів, які виходять за межі запланованого;

- безумовного виконання розподілених ролей, а також дотримання прийнятих рішень щодо підготовки та здійснення конкретних злочинних дій;

- дотримання обережності та розсудливості при вчиненні злочинів;

- дотримання визначеного порядку розподілу кримінальних прибутків.

Стосовно ж порушень норм, які регулюють внутрішньогру- пові стосунки емоційного або почуттєвого характеру, то до таких порушень слід віднести невиконання членами груп вимог щодо:

- недозволенності самостійного виходу з групи, а також неприпустимості видачі співучасників правоохоронним органам;

- обережної та стриманої поведінки осіб за межами кримінальної активності групи;

- обов'язковості здійснення «общаківських» внесків і т. ін.

Слід зауважити, що зазначені вище групові норми є,

як правило, обов'язковими для всіх або для абсолютної більшості членів організованих груп та злочинних організацій. Винятком Інколи стають лише наближені до лідерів особи.

Очевидно, що за своїм психологічним змістом групові норми в організованих злочинних формуваннях мають визначально антагоністичний характер, оскільки вони вже від самого початку зумовлюють нерівне становище лідерів і рядових учасників цих формувань.

І хоча, на перший погляд, суперечності з приводу вказаних норм немов відсутні (тобто не виявляються на поверхні), насправді вони безперервно негативно впливають на психіку кожної особи, породжуючи якщо не стійкий І гострий внутрішньоособистісний конфлікт, то, принаймні, постійний психологічний дискомфорт. Цей душевний стан, подібно до стиснутої пружини, за певних умов призводить до внутрішньогрупового конфліктного вибуху.

Відзначимо, що у злочинному формуванні групові норми мають цілком прагматичний, а не декларативний характер, що підтверджують виключно жорстокі санкції за їх порушення. Тому внутрішньогрупові конфлікти, предметом яких виступають саме ці норми, хоча й виникають досить часто, однак приречені на короткочасне Існування, причому не завдяки компромісному чи іншому безкровному їх вирішенню, а саме внаслідок застосування насильницьких методів.

Для прикладу звернемося до реальних подій щодо вчинення кривавої розправи над своїми спільниками бандитським авторитетом Ванеком, банда якого діяла в регіонах Вінницької, Одеської, Кіровоградської, Миколаївської та Херсонської областей. За розголошення трьома членами банди деяких деталей нещодавно вчиненого нападу Ванек, звинувативши їх у порушенні норм конспірації, вилив каністру бензину на автомобіль, де знаходилися винуватці, та підпалив його. Усі троє згоріли заживо.

Найбільш складними та резонансними конфліктними явищами в сучасному кримінальному середовищі є міжгру- пові конфлікти, які виникають частіше за все між окремими потужними організованими групами чи злочинними організаціями.

Взагалі такі конфлікти є породженням системи міжгру- пової взаємодії, що відбувається власне як між групами осіб, так І між окремими їх представниками, коли сторони сприймають одна одну як членів різних груп. І хоча безпосередніми джерелами цих конфліктів, як і всіх інших, виступають суперечні групові Інтереси, потреби, ролі, намагання тощо, однак переважно це зіткнення, пов'язані з розподілом (перерозподілом) територій, об'єктів чи бізнесових сфер кримінального контролю, або ж з причин боротьби за владу в кримінальному середовищі. Слід зазначити, що, незважаючи на в цілому досягнуту б Україні перемогу над організованим розбійницько-бандитським світом 90-х років минулого сторіччя, кримінальні «розбірки» ще й сьогодні в країні не згасають.

Розглядаючи пізнання конфліктів, що виникають у організованих злочинних групах і злочинних організаціях, як важливий Інструментарій у досудовому розслідуванні їхньої злочинної діяльності, слід відзначити, що вони вже самі по собі, за певного розвитку подій, ведуть до підриву цілісності цих формувань, втрати серед їх учасників взаєморозуміння, виникнення між ними антагонізму, ворожнечі тощо, а відтак, у подальшому здатні призвести до зруйнування вказаних формувань.

Проте такі сценарії однозначно можуть бути використані й з метою повного розкриття злочинної діяльності організованих груп та злочинних організацій, викриття всіх їх учасників, у тому числі (як уже зазначалося) за допомогою осіб, упроваджених до цих злочинних формувань для виконання відповідного спеціального завдання.

Підсумовуючи вищевикладене щодо вивчення конфліктів у груповому злочинному середовищі, а також з'ясування їх процесуальної ролі у досудовому СЛІДСТВІ, ЛЮЖНЙ сфор- мулювоти наступні практичні висновки:

- по-перше, конфлікти б злочинних групах відіграють важливу Інформаційну функцію в досудовому розслідуванні ‘їхньої групової ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, оскільки вони є носіями відомостей про істотні суперечності Б цих формуваннях, їх конфліктуючих учасників та обрані ними позиції;

- по-друге, у певних слідчих ситуаціях конфлікти можуть становити необхідну передумову та бути використані слідчим або працівником уповноваженого оперативного підрозділу для встановлення психологічного контакту з окремими учасниками груп та подальшого конструктивного розвитку взаємодії з ними. (Наприклад якщо для цього обирається член групи, який перебуває в гострому конфлікті зі своїми кримінальними спільниками чи з лідером злочинного формування з приводу, скажімо, надмірної жорстокості їхніх злочинних дій, то можна розраховувати на очікуваний контакт, оскільки в таких випадках люди завжди сподіваються на розуміння своїх особистих позицій, спонукань, переживань і відповідну зовнішню підтримку);

- по-третє, конфлікт, що виник у злочинному формуванні, може стати інструментом психологічного впливу з боку слідчого чи оперативного працівника на конфліктуючі сторони, зокрема шляхом конструктивного спілкування з окремими учасниками цього формування, схилення їх до правдивості та конструктивізму в ході досудового слідства тощо;

- по-четверте, завдяки з'ясуванню особливостей перебігу конфліктів у організованих злочинних групах І злочинних організаціях може бути встановлено найбільш слабку ланку, яку варто враховувати при виборі тактики проведення первинних слідчих дій у кримінальному провадженні, відкритому за матеріаіами реалізованої оперативно- розшукової справи.

Отже виявлення, вивчення та об'єктивна оцінка в кримінальному провадженні конфліктів/ що мають місце Б злочинних (зокрема організованих) групах та злочинних організаціях, у тому числі причин виникнення цих конфліктів, специфіки їх перебігу тощо, є важливим складовим компонентом психологічного забезпечення досудового рохліду- вання злочинів, учинених вказаними злочинними формуваннями/ оскільки це озброює слідчого не тільки необхідною інформацією, але й ефективним психологічним Інструментарієм щодо здійснення потрібного впливу в ході слідства на конфліктуючі сторони б зазначених формуваннях.

Таким чином, було розглянуто основні психологічні особливості й вимоги щодо практичного здійснення негласних слідчих (розшукових) дій у досудовому слідстві. Зрозуміло, що викладене вище далеко не вичерпує всіх психологічних чинників, організаційних І тактичних компонентів, нюансів, які зумовлюють психологію проведення НС(Р)Д. Автори з цього приводу вважають, що останнє слово залишається за практикою.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає психологічна сутність негласних слідчих (розшукових) дій?

2. Якими є основні психологічні закономірності й вимоги щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій у досудовому СЛІДСТВІ?

3. Якими є особливості проведення НС(Р)Д, пов'язаних з втручанням у приватне спілкування?

4. Якими є психологічні особливості проведення НС(Р)Д, пов'язаних з контролем за вчиненням злочину?

5. У чому полягають психологічні особливості проведення:

322

- виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації?;

- обстеження публічно недоступних МІСЦЬ/ житла чи іншого володіння особи, шляхом таємного проникнення Б них?;

- візуального спостереження за особою та її поведінкою або тих, з ким ця особа контактує, або певної речі чи місця у публічно доступних місцях з використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів для спостереження?

6. У чому полягають загальне поняття, сутність І структура конфліктів?

7. Які різновиди конфліктів найбільш притаманні організованим групам та злочинним організаціям?

8. У чому полягають особливості виникнення, перебігу та розв'язання конфліктів б організованих групах та злочинних організаціях?

9. Яке значення для досудового мають відомості про виникнення й перебіг конфліктів у організованих групах та злочинних організаціях?

Літературні й Інші джерела до одинадцятого розділу

1. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність», від 18 лютого 1992 року N 2135-ХІІ / Відомості Верховної Ради, 1992, N 22, ст.ЗОЗ.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України, прийнятий 13 квітня 2012 р.: Голос України від 19.05.2012 / N90-91 /.

3. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», N 3341-ХІІ від 30.06.1993 Ns 3341-ХІІ / Відомості Верховної Ради України, рік 1993, 31.08.1993, N 35, ст. 358.

4. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - M., 1975.

5. Андреева Г.М. Социальная психология. - M.: Асток- Пресс, 1998.

6. Обозов Н.Н. Психология межличностных отношений. - K_v 1999.

7. Юридична психологія: Підручник /За заг. ред. Я.Ю. Кондратьева. - К.: Ih Юре, 1999.

8. Психологія: Підручник /Ю.Л. Трофимов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.; За ред. Ю.Л. Трофимова. - К.: Ли- бідь, 2000.

9. Бандурка А.М., Друзь В.А. Конфликтология. - Х„ 1997.

10. Гришина Н.В. Психология конфликта. - СПб.: Питер, 2001.

11. Бараненко Б Л. Конфлікти: їх походження та роль в оперативно-розшуковій діяльності / Б.І. Бараненко, Л.І. Каз- міренко, Я.Ю. Кондратьев та ін. // Науковий вісник НАВСУ. - К.: 2002, №5. - С. 168-179.

12. Бараненко Б.І. Психологія оперативно-розпіукової діяльності: Загальна частина. Навчальний посібник / Б.І. Бараненко. - Луганськ: PBB ЛАВС MBC Ім. 10-річчя незалежності України. - 2003. - 272 с.