Поняття інформаційної системи

Інформаційна система (ІС) - це людино-машинна система, яка збирає, нагромаджує, зберігає, обробляє та видає за запитом або на замовлення користувача інформацію у вигляді даних і знань, необ­хідних для виконання функцій управління.

Інформаційна система - це організаційно-технічна система, яка забезпечує вироблення рішень на основі автоматизації інформаційних процесів у різних сферах людської діяльності.

Комп’ютерні ІС належать до класу складних систем, які містять багато різноманітних елементів, що взаємодіють. Повної і загальноприйнятої класифікації елементів ІС досі не існує. Найчастіше у структурі ІС виокремлюють компоненти - елементи, які вважають неподільними.

Компонент (підсистема) ІС - це частина ІС, виокремлена за зазначеною ознакою або сукупністю ознак, що розглядається як самостійне ціле. За своїм призначенням компоненти поділяються на забез­печувальні та функціональні.

Забезпечувальні компоненти - види забезпечення ІС:

- технічне - сукупність усіх технічних засобів, використовуваних під час функціонування системи;

- програмне - сукупність програм на носіях даних і програмних документів, що призначені для відлагодження, функціонування та перевірки працездатності ІС;

- математичне - сукупність математичних методів, моделей і алгоритмів розв’язування задач, які застосовуються в ІС. До цього виду забезпечення включають моделі та алгоритми, які стають надалі ін­струментом розроблення програмних засобів (моделі системи управління та об’єкта автоматизації відно­сять до організаційного забезпечення);

- організаційне - сукупність документів, що описують технологію функціонування ІС, методи, згі­дно з якими користувачі обирають і застосовують технологічні прийоми для одержання конкретних ре­зультатів під час функціонування ІС;

- інформаційне - інформаційні ресурси як предмет праці, методи і засоби ведення інформаційної бази.

- лінгвістичне - сукупність засобів і правил формалізації природної мови, які під час функціону­вання ІС використовуються при спілкуванні користувачів та експлуатаційного персоналу ІС з комплексом технічних засобів;

- правове - сукупність правових норм, які регламентують правові відносини під час функціону­вання ІС та юридичний статус результатів такого функціонування;

- ергономічне - сукупність засобів і методів, які створюють найсприятливіші умови праці людини в ІС, умови для взаємодії людини та ЕОМ. Ергономічні вимоги визначаються властивостями людини та характеристиками середовища і встановлюються для підвищення ефективності, надійності та безпеки функціонування системи «людина - машина».

Функціональний підхід до структури ІС дає змогу виокремити її елементи за іншим принципом.

Функція інформаційної системи - це сукупність дій ІС, спрямована на досягнення зазначеної мети. Перелік функцій конкретної ІС залежить від сфери її діяльності, об’єкта управління, призначення тощо.

Близьким за змістом до терміна «функція ІС» є термін «задача оброблення даних» - функція або її частина, що являє собою формалізовану сукупність автоматичних дій, виконання яких приводить до результатів заданого виду.

Класифікація задач важлива для розуміння можливого призначення ІС і характеристик технології автоматизованого оброблення даних.

За сферою розв’язування задачі можна поділити на економічні, політичні, правові тощо. Основою розв’язування будь-якої задачі є те чи інше перетворення інформації. З огляду на це правову задачу (в широкому сенсі) можна визначити як ситуацію правового характеру, яка потребує виконання певного ком­плексу дій, що мають на меті знайти такі кількісні та якісні характеристики початкової інформації про об’єкт пізнання, які, у свою чергу, дали б змогу здобути нові знання про нього і використовувати їх для відшу­кання істини у виконуваному правовому дослідженні.

З погляду можливості автоматизованого розв’язання правові задачі, як і будь-які інші, можна поділити на кілька типів:

- такі, що їх може розв’язати тільки людина;

- такі, що людина може їх розв’язати, скориставшись технічними засобами для виконання тих чи інших операцій, що входять до задачі;

- такі, що людина може їх розв’язати, утворивши з машиною діалогову людино-машинну систему;

- такі, що машина може їх розв’язати без втручання людини.

- Спосіб взаємодії людини з ЕОМ, поділ обов’язків і відповідальності між ними багато в чому за­лежить від ступеня формалізації алгоритму. За цією ознакою розрізняють:

- формалізовані задачі - задачі, для яких визначено чіткий алгоритм розв’язування, описуваний у вигляді математичних формул і залежностей. Такі задачі можуть розв’язуватись в автоматичному режимі;

- частково формалізовані - повний алгоритм розв’язування задачі невідомий, відомі тільки окремі його частини. Розв’язування задачі розбивається на окремі етапи, порядок виконання яких залежить від проміжних результатів, що їх має оцінити користувач. Для таких задач передбачається інтерактивний режим розв’язування;

- неформалізовані - неможливо визначити алгоритм обчислення заздалегідь. Для розв’язування таких задач існують спеціальні методи, за допомогою яких в інтерактивному режимі можна виконати пе­вну дію, задавши початкові умови, що можуть постійно змінюватись. Якість розв’язання задачі цілком залежить від кваліфікації, таланту та інтуїції людини.

За методом обчислення (математичною сутністю) виокремлюють задачі прямого розрахунку, в яких виконуються звичайні арифметичні дії за чітко визначеним алгоритмом; оптимізаційні, які полягають у виборі одного (оптимального за визначеним критерієм) розв’язку серед багатьох можливих, та інфор­маційно-пошукові (типу «запитання-відповідь»).

За характером перетворення інформації розрізняють задачі обчислювальні, імітаційні, прий­няття рішень.

За регулярністю розв’язування бувають задачі систематичні, епізодичні та випадкові, а за час­тотою виникнення і необхідною швидкістю розв’язування - регламентовані та оперативні.

1.4.