§5. Заставне право
Заставне право є різновидом прав на чужі речі. Це один з основних способів забезпечення виконання зобов\'язань, які являють собою комплекс правомочностей (повноважень) кредитора майна, виділеного боржником як забезпечення виконання своїх зобов\'язань.
Кредитор як володілець заставного права на майно називається зас- таводержцем (заставодержателем), а боржник, який надає в заставу майно, що йому належить на праві власності. - заставодавцем.Заставним правом може бути названо будь-яке право на річ, встановлене на користь кредитора, у вигляді забезпечення його на той випадок, якщо кредитор не отримає своєчасного задоволення за рахунок своєї обов\'язкової вимоги. Римське заставне право пройшло три історичні форми: фідуціарна угода; ручний заклад; іпотека.
Первісною формою застави була фідуціарна угода. її суть полягала в тому, що боржник в забезпечення боргу передавав свою річ заставодержателю (фідуціарію) на праві власності з обумовленістю, що у випадку задоволення за зобов\'язанням закладена річ має бути повернута у власність боржника. В стародавню епоху ця обумовленість мала тільки моральне значення — вірність своєму слову —fides.
Якщо боржник не зміг в строк погасити борг, то застава залишалася у власності кредитора. Отже, становище боржника було невигідним: у разі невиконання ним зобов\'язання річ залишалася у власності фідуціарія, навіть якщо сума боргу була меншою від вартості заставної речі.
При такій формі, якручшй заклад, річ передавалася не у власність, а тільки у володіння до отримання задоволення за зобов\'язанням. У разі задоволення за зобов\'язанням річ обов\'язково мала бути повернута назад. У цій формі ненадійним було становище кредитора: якщо річ ним втрачалася, то він не завжди міг вимагати її повернення.
У класичний період з\'являється третя форма застави — іпотека, яка була запозичена з грецького права. Суть іпотеки полягала в тому\