<<
>>

6.2. Звернення стягнення на майно боржника - фізичної особи

При розгляді питання стосовно звернення стягнення на майно боржника - фізичної особи автором об\'єднані в цьому підрозділі всі специфічні рішення, які стосуються

266

лише фізичних осіб.

При цьому, необхідно враховувати особливості сучасного законодавства.

Так, Законом України «Про нотаріат» статус приват­них нотаріусів не визначений, а тому вони не можуть вважатись юридичними особами. У тримісячний строк приватний нотаріус зобов\'язаний укласти з органом страхування договір службового страхування або внести на спеціальний рахунок у банківську установу страхову заставу у розмірі 100-кратної мінімальної заробітної пла­ти. Цей внесок спеціально передбачений для відшкоду­вання завданої нотаріусом шкоди, а тому державним ви­конавцем на ці кошти звертається стягнення в першу чер­гу. В разі ж витрати коштів на відшкодування заподіяної шкоди приватний нотаріус зобов\'язаний протягом одно­го року поповнити страхову заставу до встановленого розміру. Розмір заподіяної шкоди визначається також за згодою сторін або в судовому порядку. З цього положення випливає, що нотаріус може витрачати кошти на відшко­дування завданої шкоди із страхової застави лише погод­жуючи кількість такої витрати зі стороною, якій була завдана шкода, що, на нашу думку, має демократичний та швидкий порядок врегулювання конфліктної ситуації. Але в разі відмови в добровільному порядку відшкодува­ти завдану шкоду на страхову заставу може звертатись стягнення в примусовому порядку державним виконавцем за рішенням суду. Крім того, з цього положення випливає, що нотаріус відповідає за власними зобов\'язаннями не тільки в розмірі страхової застави, а й належним йому майном. Отже, в цьому разі він не може визнаватись банк­рутом, оскільки не має статусу юридичної особи. Але доцільно встановити в Законі «Про нотаріат», що нотарі­альна діяльність припиняється у випадку неможливості нотаріуса відповісти за борговими зобов\'язаннями.

Виконання рішення про відібрання дитини регла­ментується ст. 78 Закону. За чинним на сьогодні Кодек­сом про шлюб та сім\'ю (надалі КпШС) передбачаються дві підстави для відібрання дитини, які суттєво не відріз­няються від положень Сімейного кодексу України (нада­лі СК), який набере чинності 01.01.2003 року:

1) відповідне рішення суду:

* коли заявлена вимога батьків стосовно повернення дитини від будь-якої особи, яка утримує її у себе не на підставі закону чи судового рішення (ст. 68 КпШС);

• якщо суд визнає, що ні батьки, ні треті особи не

267

можуть забезпечити належного виховання дитини і дити­на передається на опікування органів опіки і піклування;

• коли за рішенням суду вирішений спір, з ким із сторін повинна бути дитина

2) рішення органу опіки і піклування: у виняткових випадках, при безпосередній загрозі життю або здоров\'ю дитини (ст. 76 КпШС).1 Це положення викликає сумнів у його обгрунтованості та правомірності, оскільки захистом життя або здоров\'я будь-якої людини при безпосередній загрозі їй мають займатись органи внутрішніх справ. Отже, рішення органу опіки та піклування буде прийма­тись вже після ліквідації такої загрози.

Тому представля­ється, що рішення про відібрання дитини має приймати прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

При цьому незгода дитини на її відібрання не може вплинути на примусову реалізацію такого рішення, оскільки вона має значення лише при розгляді справи судом, коли дитині виповнилось десять років. Через те, що КпШС чітко не встановлює максимального віку ди­тини, після якого такі рішення не можуть постановлюва-тись судом і примусово виконуватись, можна зі ст. 13 ЦК зробити висновок про те, що в цьому разі макси­мальним буде вік 15 років. Але це питання матиме зна­чення лише для суду, оскільки кожна конкретна судова справа має враховувати не тільки вік дитини, а й її розу­мовий розвиток, стан здоров\'я та таку відсутність чи на­явність примусу з боку тієї особи, що утримує дитину.

Отже, особливість цього виду примусового виконання рішення зумовлена предметом, на який передбачається «звернути стягнення» - це дитина. Тому законодавством передбачена обов\'язкова участь органів опіки та піклу­вання у виконанні таких рішень (ст. 78 Закону, п. 4 ст. 19 СК України). Перед учиненням виконавчих дій по цій категорії рішень державний виконавець має попередити про час і місце їх учинення, крім органів опіки та піклу­вання, особу, якій дитина передається на виховання, а також боржника.

Але із п. 1 ст. 171 СК випливає, що дитина має право бути вислуханою батьками, іншими членами сім\'ї, поса-

1 За п. 2 ст. 170 СК, крім органу опіки та піклування, рішення про не­гайне відібрання дитини від батьків має право постановити й прокурор.

268

довйми особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім\'ї. Оскільки державний виконавець є по­садовою особою, то слова дитини після досягнення нею 10-річного віку мають бути занесені до протоколу.

З 2003 року це положення може вплинути на те, що дитина після досягнення нею 10-річного віку в разі її не­бажання йти до особи, якій вона за виконуваним рішен­ням передана на виховання, зможе тимчасово направля­тись до дитячого закладу.

В Законі ж «Про виконавче провадження» безпідставно встановлено, що в разі по­треби державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаш­тування дитини до дитячого чи лікувального закладу, а в яких випадках - не встановлено. Автором пропонується в обов\'язковому порядку при вчиненні примусового ві­дібрання дитини залучати до участі у виконавчому про­вадженні дитячих лікарів, психіатрів для того, щоб вони могли встановити моральний стан дитини, ступінь її роз­витку і в разі необхідності направити її на лікування. Отже, без відповідного регламентування питання не зро­зумілою є норма закону щодо «вирішення судом питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи ліку­вального закладу», оскільки для направлення дитини на лікування, зазвичай, не потрібні ні згода суду, ні його владні повноваження.

Хоча зобов\'язаній відповідним рішенням суду особі (боржнику) має надаватись строк для добровільного ви­конання рішення, але існують випадки, коли цей строк використовують для приховування дитини. В цьому разі настають наслідки, передбачені ст. 42 цього Закону. Уразі, коли боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, до нього можуть застосовуватися заходи, передбачені законом.

У ст. 79 цього Закону встановлена процедура вико­нання рішення про виселення боржника, яка передба­чає два варіанти провадження виконавчих дій, в залеж­ності від того, чи перебуває боржник у приміщенні, що звільняється. Виходячи з того, що державний виконавець зобов\'язаний письмово повідомити боржника про день і час примусового виселення, то його відсутність має роз­глядатись як умисна з усіма негативними наслідками для нього: опис та оцінка майна буде проводитися без ураху­вання думки боржника, його майно, домашні тварини будуть передаватись на оплатне зберігання строком на

269

три роки, після чого невятребуване майно реалізується в порядку, передбаченому для реалізації безхазяйного майна; оплата вантажників та транспортних засобів та­кож здійснюватиметься за рахунок боржника.

Отже, при підготовці до виконання такого рішення державний виконавець має повідомити боржника також про те, що його відсутність, не є перешкодою для вико­нання рішення, але державний виконавець повинен мати відповідні докази вручення повідомлення.

На стадії підготовки має бути встановленим питання про те, чи виселяється особа з наданням іншого жилого приміщення чи без такого. Якщо особі, яка підлягає ви­селенню, має бути надано інше жиле приміщення, дер­жавний виконавець надсилає відповідному житловому чи іншому органу повідомлення про строк виконання рішення щодо надання такого приміщення. У разі нена-дання у визначений строк іншого жилого приміщення державний виконавець складає про це акт і звертається до суду з поданням про визначення порядку подальшо­го виконання рішення. До вирішення судом цього пи­тання виконавчі дії не провадяться. В деяких випадках на стадії підготовки державному виконавцю необхідно укласти угоду стосовно вантажних і транспортних робіт.

Процедура примусового виселення складається з та­ких дій:

• примусового відкриття приміщення, яке звільняється;1

• з обов\'язкового опису майна, про що складається акт, один примірник якого вручається під розписку борж­ никові;

• звільнення приміщення, зазначеного у виконавчо­ му документі, від особи (осіб), яка виселяється;

• звільнення приміщення від майна, домашніх тва­ рин боржника;

• вилучення частини майна, достатньої для оплати виконавчих дій,

• передачі майна на зберігання одночасно та одночас­ но одного примірника акта опису;

• у забороні даній особі користуватися цим примі­ щенням.

Виселення здійснюється обов\'язково у присутності понятих за сприянням органів внутрішніх справ.

Запропоновано автором.

2 Запропоновано автором.

270

Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності осіб, які підлягають виселенню, державний виконавець зобов\'язаний провести поряд з описом майна його оцін­ку. Описане майно передається на відповідальне збері­гання особі, яка державним виконавцем призначена охо­ронцем майна і попереджена про відповідальність за не­належне виконання повноважень.

Про вжиті державним виконавцем дії він має скласти акт, який підписується особами, що брали участь у вико­нанні.

Певні особливості має виконання рішення про все­лення стягувана (ст. 80 цього Закону). Так, у разі доб­ровільного виконання рішення про вселення стягувач і боржник мають підписати акт, який разом із заявою стягувача про повернення йому виконавчого документа, буде підставою для повернення виконавчого документа.

У разі невиконання рішення про вселення стягувача у добровільному порядку вселення здійснюється примусо­во державним виконавцем.

Стосовно примусового вселення стягувача в ст. 80 за­кладено спірні положення, оскільки передбачається не встановлювати при примусовому вселенні, хто здійсню­ватиме опір, а вселяти стягувача. З іншого боку, законом встановлюється, що виконавче провадження не віднов­люється і повторне примусове вселення стягувача не провадиться, якщо особа, яка перешкоджає його прожи­ванню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача у цьому випадку вирішується в судо­вому порядку.

Але ж у ч. З ст. 80 цього Закону встановлено, що примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, вказане у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому. Тобто незалежно від того, хто перешкоджає стягувачу. Тому фактично пропонується лише «ввести» стягувача до приміщення. Однак, на нашу думку, при вирішенні питання про вселення стягувача для того, щоб всі особи зобов\'язані були виконувати рішення суду, потрібно в рішенні за­значати коло осіб, яких воно стосується - боржників. Тоді державний виконавець під час підготовки до вчи­нення виконавчих дій встановить наявність осіб, які на законних підставах зможуть здійснювати перешкоди в проживанні (перебуванні) стягувачу, а також на стадії

271

вселення й опір, і не буде виконувати рішення, яке є по-суті спірним, а винесе постанову про зупинення вико­навчого провадження.

Оскільки відсутність боржника, повідомленого п^о день і час вселення, не є перешкодою для виконання рішення про вселення, то можливим першим етапом виконання такого рішення буде примусове відкриття приміщення. Це положення, а також опір з боку боржника виконанню рі­шення про вселення стягувана,, зумовлює необхідність запрошення і присутності понятих при їх вчиненні і залу­чення працівників органів внутрішніх справ,

У законі зазначається, що у разі подальшого перешкод­жання боржником проживанню (перебуванню) стягувана у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця з заявою про від­новлення виконавчого провадження. Зрозуміло, доволі складним питанням буде встановлення факту, що борж­ник робив перешкоди проживанню (перебуванню) стягу-вача у приміщенні. Тому вважається доцільним у цьому випадку державному виконавцю впевнитись у таких діях з боку боржника і лише потім повторно провести приму­сове вселення стягувана та застосувати до боржника штрафні санкції Однією з необхідних умов вселення, є надання стягувачу можливості в подальшому відкривати двері та встановити місце для його проживання тощо. Отже, при вселенні потребується або вилучити у борж­ника один примірник ключів від помешкання, або вста­новити новий замбк, від якого надати ключі і стягувачу, і боржнику. Тоді зміна замка стане підставою для повтор­ного вселення тощо.

Про вчинені виконавчі дії стосовно вселення та по­вторного вселення державним виконавцем складається акт, що підписується особами, які брали участь у вико­нанні.

Рішення про примусовий обмін відрізняються тим положенням, що необхідно не тільки примусово виселя­ти боржника, а й у деяких випадках примусово вселяти. Але загальна риса таких рішень полягає в тому, що ма­ють бути чітко визначені приміщення, до яких має пере­возитись майно боржника. В цьому випадку слід вважа­ти, що примусово вводити до нового приміщення борж­ника немає необхідності, а потрібно лише вивести його із займаного приміщення.

272

<< | >>
Источник: Фурса С.Я., Щербак С.В.. Виконавче провадження в Україні. Навчальний посібник.- К.,2002.- 480 с.. 2002

Еще по теме 6.2. Звернення стягнення на майно боржника - фізичної особи:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -