ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання - визначення особливостей оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця та шляхів їх удосконалення.
У результаті проведеного дослідження, сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення зазначеного завдання.1. Рішення державного виконавця як об’єкт оскарження, визначено, як породжені його волевиявленням правові акти індивідуальної дії, що оформленні відповідно до вимог чинного національного законодавства, мають обов’язкове значення та породжують юридичні наслідки для його адресатів у рамках здійснення процедури виконавчого провадження.
Доведено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця як об’єкти оскарження, являють собою обумовлені волевиявленням державного виконавця, засновані на нормативно-правових приписах, акти його поведінки (активної або пасивної), що мають цілеспрямований характер і породжують правові наслідки для конкретно визначених осіб (кола осіб) у межах здійснення процедури виконавчого провадження. Постановлення рішень, здійснення дій або допущення бездіяльності державним виконавцем, як акти його поведінки, що можуть бути оскаржені, обумовлені закріпленим на нормативно-правовому рівні його адміністративно-правовим статусом.
2. Під адміністративно-правовим статусом державного виконавця як суб’єкта видання рішень, вчинення дій і допущення бездіяльності, що підлягають оскарженню, запропоновано розуміти закріплену та деталізовану в нормах адміністративного права сукупність елементів, що вказують на місце й призначення державного виконавця в системі суб’єктів правовідносин, що виникають під час оскарження його рішень, дій і бездіяльності в рамках здійснення процедури виконавчого провадження.
3. Акцентовано увагу, що єдиного законодавчо закріпленого переліку принципів оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця не існує.
Для полегшення сприйняття принципів оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця, було вироблено їх наукову класифікацію відповідно до критеріїв, що обрані з урахуванням їх спроможності найбільш повно розкрити сутність досліджуваного явища. Основним критерієм класифікації принципів оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця було обрано сферу поширення досліджуваних принципів. Відповідно до названого критерію, принципи оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця було поділено на дві групи: 1) загальноправові, серед яких названо: законність; верховенство права; рівність учасників судового процесу; забезпечення поваги до честі та гідності учасників судового процесу; 2) міжгалузеві, в рамках реалізації яких названо принципи: а) пов’язані із забезпеченням судочинства в межах відповідної судової юрисдикції (дані принципи передують виникненню досліджуваних правовідносин): забезпечення права звернення до суду; здійснення правосуддя виключно судами; незалежність, поважність і справедливість суду; забезпечення дотримання мови судочинства; б) що безпосередньо стосуються процесу оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця: забезпечення права на правову допомогу; гласність і відкритість судового процесу; обов’язковість судових рішень, забезпечення права на оскарження судових рішень; диспозитивність, змагальність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі.4. Під правовими засадами оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця запропоновано розуміти сукупність нормативно - правових актів, що виданні компетентними суб’єктами державної влади, які в своєму складі містять норми, направленні на здійснення регуляційного впливу шляхом виникнення, розвитку, зміни, припинення правовідносин у зазначеній сфері суспільного життя. Окремо взяті нормативно-правові акти, що визначають правові засади оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця, здійснюють регулювання даних правовідносин з урахуванням їх юридичної сили й ієрархічних зв’язків.
За даним критерієм, вищенаведені нормативно-правові акти розташовані в наступному порядку: Конституція України; міжнародні договори України; кодифіковане законодавство; закони України. Наголошено, що окреме місце серед інших нормативно-правових актів посідають адміністративні акти, за допомогою яких здійснюється адміністративно-правове регулювання оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця.5. Юрисдикцію адміністративних судів визначено як складову й прояв їх компетенції, що визначає категорію публічно-правових спорів, за яким вони вповноваженні приймати судові рішення. Чинним процесуальним законодавством встановлено вичерпний перелік публічно-правових спорів, розгляд і вирішення яких віднесено до юрисдикції адміністративних судів, що дає змогу стверджувати, що така юрисдикція може бути охарактеризована як виключна.
6. Підсудність адміністративних справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця визначено як закріплений у положеннях процесуального законодавства механізм розподілу публічно-правових спорів, що стосуються оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, між адміністративними судами, що реалізується з урахуванням особливостей їх системної побудови та на основі ряду критеріїв, визначає конкретний адміністративний суд, який уповноважений розглядати та вирішувати такий спір по суті.
7. Визначено поняття «стадії оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця» як сукупність процесуальних дій адміністративного суду й учасників адміністративного процесу, які здійснюються в часових рамках і в порядку, визначеному процесуальним законодавством (КАС України) та спрямовані на досягнення визначеної в межах окремої стадії процесуальної мети, що завершується прийняттям відповідного судового рішення з приводу розгляду та вирішення публічно-правового спору щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. Встановлено, що особливістю стадії судового розгляду адміністративної справи з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця буде виступати скорочений строк її здійснення, що обумовлюється специфікою даних правовідносин, а також необхідністю оперативно поновити права, свободи й інтереси зацікавлених осіб і запобігти, в разі необхідності, негативним наслідкам їх порушень.
8. З метою вирішення проблем перегляду рішень адміністративних судів у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця: а) обстоюється позиція, що ст. 13 КАС України не відповідає п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України, внаслідок чого обмежує конституційні права осіб, а тому потребує негайного його приведення у відповідність із приписами Основного Закону України; б) обґрунтовано, що мережа апеляційних адміністративних судів із зазначенням меж їх територіальної юрисдикції повинна бути визначена на рівні закону України, а не підзаконного нормативно-правового акту; в) доведено, що строк звернення з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції щодо перегляду судових рішень в адміністративних справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця повинен бути скорочений і повинен становити п’ять днів, а для ухвали - два дні. В ст. 181 КАС України необхідно внести доповнення щодо визначення скорочених строків звернення з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції щодо перегляду судових рішень в адміністративних справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця; г) обґрунтовано необхідність, до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» внести зміни стосовно того, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, у випадках передбачених процесуальним законодавством, оскаржуються до місцевого суду, незалежно від того, який суд видав виконавчий документ.
9. На підставі аналізу зарубіжного досвіду побудови системи виконавчого провадження й можливості його використання в Україні, обґрунтовано такі висновки: а) доведено, що запровадження в нашій державі єдиного кодифікованого нормативно-правового акту, який би визначав всі правові засади здійснення виконавчого провадження, позитивно вплинуло б на ефективність даного інституту. Таким нормативно-правовим актом міг би стати Кодекс виконавчого провадження, який би об’єднав положення Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», внаслідок чого була б здійснена уніфікація законодавства, що сприяло б легшому його розумінню та застосуванню; б) запропоновано в національному законодавстві замість конструкції «рішення, дії або бездіяльність державного виконавця» використати - «адміністративні акти державного виконавця», що в повній мірі буде відповідати досвіду європейського правового регулювання даної сфери, а також дозволить уникнути багатьох проблем, що виникають під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця.