ВСТУП

Актуальність теми. Однією з конституційних гарантій права будь-якої особи на судовий захист є можливість апеляційного оскарження судових рішень. Традиційно особливе значення в судовій діяльності відводиться рішенням суду як актам правосуддя.

Дана проблематика була і залишається предметом наукових пошуків. І хоча основна увага науковців тривалий час зосереджувалась навколо рішень суду як кінцевих актів правосуддя, якими справа вирішується по суті, та порядку перевірки їх законності і обґрунтованості було б неправильним стверджувати, що ухвали суду залишились поза увагою наукової спільноти. Окремі аспекти питання про правову природу судових ухвал та способи їх перевірки розглядали в своїх працях такі науковці, як: З. К. Абдулліна, М. Г. Авдюков, І. В. Андронов, М. І. Балюк, С.

А. С. Грицанов, Р. Е. Гукасян, М. А. Гурвич, К. В. Гусаров, О. В. Дем’янова,

О. Г. Дріжчана, Г. О. Жилін, А. П. Заворотько, І. М. Зайцев, М. Б. Зейдер,

Я. П. Зейкан, А. Ф. Ізварина, С. Ю. Кац, О.Ф. Клєйнман, І. О. Колотілова,

В. В. Комаров, К. І. Коміссаров, О. В. Кот, В. М. Кравчук, В. В. Кривенко,

С. В. Курильов, Л. Ф. Лісницкая,

Д. Д. Луспеник, Е. М. Мурадьян,

О. М. Перунова, Д. І. Полумордвінов,

Л. С. Самсонова, В. М. Семенов,

М. К. Треушніков, П. Я. Трубніков,

Л. С. Лисенко, Т. О. Лілуашвілі,

Л. М. Ніколенко, Ю. К. Осіпов,

В. К. Пучинський, Є. Г. Пушкар,

В. І. Тертишніков, О. М. Трач,

О. І. Угриновська, Г. В. Фазікош,

І. Г. Фільченко, Є. В. Хахалєва, С. Л. Черв’якова, Є. А. Чернушенко,

Д. М. Чечот, Ю. М. Чуйков, П. І. Шевчук, О. М. Шиманович, М. Й. Штефан,

В. Н. Щеглов, К. С. Юдельсон М. К. Юков та інші науковці.

Водночас дослідження даної проблеми не можна вважати завершеним, оскільки, по-перше, розвиток юридичної науки вимагає не тільки постійного аналізу окремих видів судових актів, а й комплексного їх дослідження, розробки загальної теорії актів суду. По-друге, в переважній більшості праць, які в тій чи іншій мірі стосуються досліджуваної нами проблематики, не приділяється належної уваги питанням оскарження ухвал та їх перевірки судами вищестоящих інстанцій. Істотно і те, що наразі залишається дискусійним питання про правову природу ухвал, їх роль як актів суду в забезпеченні цілей правосуддя.

Відсутність повної визначеності в розумінні правової природи ухвал суду і способів їх оскарження, недоліки законодавчого регулювання обумовили проблеми застосування в судовій практиці положень ЦПК, які регламентують порядок оскарження ухвал суду, особливо тих, що не можуть оскаржуватись окремо від рішення суду, а також визначили актуальність та нагальність дослідження проблем апеляційного оскарження даної форми судових рішень.

Вибір теми дисертаційного дослідження зумовлений і окремими недоліками нормативного регулювання питань, пов’язаних з постановленням ухвал. Адже запровадження в 2010 році повної форми апеляції та подальші зміни законодавства про судоустрій та ЦПК спричинили виникнення низки нових проблемних питань, пов’язаних з реалізацією учасниками цивільного судочинства їх права на апеляційне оскарження ухвал суду.

З огляду на вищезазначене слід констатувати, що в умовах розбудови в Україні правової держави вирішення питання про апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції в цивільному судочинстві України повинно стати пріоритетом науковців, що опікуються проблемами цивільного процесуального права.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося з урахуванням вимог Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2001 р., відповідно до Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011 - 2015 роки, затверджених загальними зборами Національної академії правових наук України 24 вересня 2010 р., відповідно до напрямів наукових досліджень Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України «Наукові підходи до удосконалення цивільного та господарського судочинства в світлі судової реформи» (номер державної реєстрації РК №0116U000159). Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України 16 липня 2014 р. (протокол № 7).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення та вирішення теоретичних та практичних проблем оскарження ухвал суду першої інстанції в цивільному судочинстві України, з’ясування правової природи ухвал як актів суду в цивільному процесі України, вимог, яким вони повинні відповідати, та розробка теоретичних засад їх апеляційного оскарження як способу забезпечення законності та обґрунтованості судових ухвал.

Мета дослідження зумовила постановку та виконання таких основних задач:

- з’ясувати правову природу ухвал як виду судових актів та їх місце в системі актів суду;

- виявити характерні риси ухвал суду, які надають можливість здійснити їх класифікацію та визначають особливості їх оскарження;

- визначити оптимальний перелік вимог, яким повинні відповідати ухвали суду як вид судового акта;

- виявити недоліки, наявність яких є підставою апеляційного оскарження ухвал;

- визначити особливості історичного розвитку апеляційного провадження як способу забезпечення законності та обґрунтованості ухвали;

- встановити специфіку різних способів оскарження ухвал;

- виявити підстави скасування та зміни ухвал;

- розкрити проблемні аспекти оскарження ухвал суду;

- визначити повноваження суду апеляційної інстанції щодо перевірки законності та обґрунтованості ухвал суду;

- сформулювати конкретні пропозиції щодо внесення змін до чинного ЦПК в частині регулювання порядку інстанційного перегляду ухвал.

Об’єктом дослідження є цивільні процесуальні правовідносини, що виникають у зв’язку з постановленням та апеляційним оскарженням ухвал суду першої інстанції в цивільному процесі України.

Предметом дослідження є апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції у цивільному судочинстві України, відповідні наукові погляди, ідеї, концепції, теорії, нормативно-правові акти України, судова практика та статистика.

Методи дослідження. Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети та задач дисертації. У процесі дослідження було використано загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.

Було використано дві групи методів наукового пізнання - загальнонаукові (діалектичний, герменевтичний, історико-порівняльний, метод моделювання, метод аналогії, метод аналізу та синтезу, метод індукції) та спеціальні методи, що використовуються в юридичній науці (порівняльно- правовий, формально-логічний, логіко-юридичний).

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в умовах чинного цивільного процесуального законодавства представлена робота є першим в Україні комплексним дослідженням теоретичних та практичних засад апеляційного оскарження ухвал в цивільному судочинстві.

Вперше:

1) аргументовано висновок про те, що необхідною вимогою, що повинна висуватися до ухвал суду, особливо тих з них, що можуть виступати самостійним об’єктом апеляційного оскарження, є їх вмотивованість.

Обґрунтовано, що вмотивованою є ухвала, в якій системно відображено алгоритм судової діяльності щодо вибору та застосування права, питань оцінки фактичних обставин справи, оцінки доказів та формулювання висновків суду;

2) обґрунтовано висновок про те, що судове пізнання при постановленні ухвал має свої особливості, що визначають специфіку такої властивості ухвал, як обґрунтованість, зокрема: більшість фактів, що лежать в основі ухвал, пізнаються судом як шляхом дослідження доказів, наявних у матеріалах справи на момент постановлення відповідної ухвали, так і шляхом безпосереднього пізнання фактичних обставин, що мають процесуальне значення; якщо правозастосування при постановленні рішень суду може ґрунтуватися на дійсних висновках про обставини справи, то ухвали можуть виноситись і на основі припущень, ймовірності наявності обставин. Тому обґрунтованість ухвали визначається відповідністю висновків суду фактам, з’ясованим судом як шляхом доказування, так і шляхом безпосереднього пізнання фактичних обставин справи;

3) аргументовано висновок про те, що апеляційний перегляд як спосіб виправлення судових помилок повинен застосовуватись тільки до тих з них, що спричиняють такі значні негативні наслідки, як незаконність, необґрунтованість, невмотивованість судових актів, а також порушення або загрозу порушення прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, в тому числі права на ефективний судовий захист, всі інші помилки повинні виправлятись судом, що постановив відповідний судовий акт;

4) обґрунтовано висновок щодо ухвал, які можуть оскаржуватись окремо від рішення суду, належать тільки такі види ухвал: ухвали, що перешкоджають провадженню в справі; ухвали, які спричиняють негативні матеріально - правові наслідки (призводять до порушення матеріальних прав та інтересів як учасників процесу, так і осіб, які не брали участі у справі); ухвали, які можуть призвести до недосягнення мети та завдань цивільного судочинства у зв’язку з порушенням або створенням загрози порушення права на ефективний судовий захист;

5) обґрунтовано висновок про те, що засобом реагування апеляційного суду на порушення, допущені судом першої інстанції при постановленні журнальних ухвал, що не виступають самостійним об’єктом апеляційного оскарження, повинні стати окремі ухвали щодо суддів.

6) доведено висновок про те, що неповнота ухвали не означає її необґрунтованість і не може бути підставою для апеляційного перегляду ухвали, проте може перешкодити ефективному та своєчасному виконанню останньої, у зв’язку з чим запропоновано запровадити інститут додаткових ухвал.

Удосконалено:

7) поняття «ухвали суду першої інстанції», під яким пропонується розуміти викладений в письмовій формі індивідуально-конкретний процесуальний документ державно-владного характеру, який приймається судом загальної юрисдикції в порядку, визначеному законом з питань застосування норм процесуального права, що направлені на виникнення процесу, його розвиток та закінчення без вирішення справи по суті, а також щодо вирішення питань процесуального права, які виникають після ухвалення рішення в тому числі на етапі його виконання;

8) дефініцію «акт суду першої інстанції» як узагальнюючого поняття, під яким доцільно розуміти викладений в письмовій формі індивідуально- конкретний процесуальний документ державно-владного характеру, який приймається судом загальної юрисдикції в порядку, визначеному законом, в процесі здійснення правосуддя в цивільних справах і є обов’язковим до виконання як на території України, так і за її межами;

9) визначення судової помилки, під якою потрібно розуміти недоліки та упущення в процесуальній та пізнавальній діяльності суду, обумовлені ігноруванням або порушенням встановлених законом чи процесуальною формою правил, що спричиняє негативні юридично значущі наслідки: недосягнення мети та завдань цивільного судочинства, неправомірність судового акта або окремої процесуальної дії.

Дістали подальшого розвитку:

10) наукові положення щодо правової природи ухвал. Визначено, що ухвала і рішення суду - це різні за правовою природою процесуальні документи, і ухвала є самостійним видом судового акта, а не видом рішення суду. В зв’язку з цим додатково аргументовано помилковість застосування до ухвал словосполучення «судове рішення», яке, з точки зору лексикології української мови, рівнозначне за змістом терміну «рішення суду», та необхідність термін «судове рішення» вживати як видове поняття, як синонім «рішення суду», а в якості загального родового поняття - «судові акти» або «акти суду»;

11) доктринальні підходи щодо способів перевірки законності та обґрунтованості ухвал суду першої інстанції. Визначено, що застосування апеляційного провадження як способу перевірки судової ухвали, в першу чергу, має залежати від характеру помилок, ймовірно допущених при її постановленні;

12) теоретичні підходи щодо доцільності обчислення строку на апеляційне оскарження ухвал не з дня проголошення судового акта, а з дня, коли належним чином оформлено відповідний процесуальний документ, а також щодо збільшення строку розгляду справ за скаргами на ухвали до 1 місяця;

13) наукові положення щодо підготовки до судового розгляду справ за апеляційними скаргами на судові ухвали. Зважаючи на зміст принципу безпосередності судового розгляду, враховуючи колегіальний характер апеляційного провадження та відносно скорочені строки розгляду апеляційних скарг на судові ухвали вбачається доцільним проведення підготовки справи до апеляційного розгляду одразу колегіально всім складом суду, що надасть змогу здійснювати належну підготовку таких справ усестороннє та більш оперативно.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертаційного дослідження, сформульовані висновки та пропозиції можуть бути використані у:

- науково-дослідній сфері - для подальших наукових досліджень проблем цивільного процесуального права;

- правотворчій сфері - при удосконаленні чинного ЦПК. За результатами дослідження обґрунтовано та сформульовано пропозиції щодо внесення змін до назви глави 7 розділу ІІІ, ст. 292, ст. 293, ч. 2 ст. 295 ЦПК, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 311, ч. 1 ст. 312, ст. 320 ЦПК України, а також пропонується доповнити кодекс статтями 209¹, 210¹, узгодити зміст норм ч. 3 ст. 293 та ч. 2 ст. 296 та привести зміст ст. 293 у відповідність до ст. 307 ЦПК.

- правозастосовній діяльності - при реалізації в Україні судової реформи з метою вдосконалення механізму захисту прав особи, при створенні відносно завершеної системи знань про акти суду та процесуальний порядок їх перегляду; при тлумаченні відповідних положень законодавства, що стосуються апеляційного оскарження судових ухвал;

- навчальному процесі - при викладанні навчальних дисциплін «Цивільне процесуальне право», а також при написанні підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій, у процесі професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації юристів.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові висновки пройшли апробацію на трьох всеукраїнських науково-теоретичних та науково-практичних конференціях: «Економіка та право: актуальні проблеми теорії й практики» (м. Київ, 1 червня 2012 р.), «Кодекс суддівської етики - європейські тенденції та українські реалії» (м. Тернопіль, 30 листопада 2012 р.), «Право і мораль - проблеми сучасного суспільства» (м. Тернопіль, 20 вересня 2013 р.).

Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертації викладені в 7 наукових публікаціях: 5 статтях в наукових фахових виданнях України, одне з яких є електронним, 1 статті у науковому періодичному виданні іншої держави та в тезах 1 доповіді на науково- практичних заходах.