ВСТУП

Актуальність теми. Сучасне суспільство не позбавлене таких негативних явищ, як злочини (кримінальні правопорушення), які не лише посягають на суспільні інтереси, а й завдають істотної шкоди правам, свободам та інтересам приватних осіб.

Зобов’язання з відшкодування шкоди, завданої злочином, є одним з найважливіших правових засобів цивільно-правової охорони прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Вони займають особливе місце у системі цивільно-правових зобов’язань, оскільки на відміну від багатьох інших зобов’язань, які є результатом установлення цивільних прав і обов’язків та їх виконання на засадах диспозитивності, ініціативи, рівності сторін тощо, мають чітко виражену правоохоронну спрямованість і виникають та мають виконуватися на імперативних засадах із наданням переваг захисту інтересів потерпілого.

Незважаючи на суттєве оновлення кримінального процесуального законодавства України порядок розгляду і вирішення цивільного позову в кримінальному процесі залишився майже незмінним. Через особливості кримінального процесу, в якому домінують відносини між державою і обвинуваченим, а інтереси і права потерпілого відходять на другий план, відбувається нівелювання такого важливого інституту, як відшкодування шкоди, завданої злочином, чим погіршується оперативність та ефективність захисту прав та інтересів потерпілого. В свою чергу, цивільне процесуальне законодавство України майже не враховує особливостей судового розгляду цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої злочином. Така ситуація зумовлює необхідність удосконалення правового механізму захисту інтересів особи, яка в результаті злочину зазнала шкоди і змушена відстоювати свої права, свободи та інтереси в цивільному судочинстві.

5 детального науково осмислення процедура судового захисту прав осіб, що зазнали шкоди внаслідок вчинення злочину, в порядку цивільного судочинства.

В юридичній літературі відсутні монографічні роботи, присвячені суто процесуальним аспектам відшкодування шкоди особам, які зазнали збитків внаслідок злочинів. Однак деякі науковці в дослідженнях на суміжну тематику торкалися цих аспектів. Так, досліджуючи проблеми матеріально- правового регулювання відшкодування шкоди, завданої злочином, Д. Ф. Плачков у своїй кандидатській дисертації «Відшкодування шкоди фізичній особі, що потерпіла від злочину, за цивільним законодавством» (2008 р.), розглянув деякі аспекти процесуального порядку її відшкодування. Разом з тим, процесуальні проблеми розгляду цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої злочином, в науці цивільного процесуального права залишаються не розробленими.

Теоретичною базою дисертаційного дослідження стали праці таких цивілістів і процесуалістів, як: С. С. Алексеев, І. В. Андронов, В. В. Владимирова, Ю. В. Білоусов, В. І. Бобрик, Д. В. Боброва, С. С. Бичкова, Є. В. Васьковський, С. В. Васильєв, В. В. Васильєв, В. С. Гопанчук, К. В. Гусаров, В. В. Комаров, С. О. Короєд, В. Е. Козацька, Д. Д. Луспенник, М. С. Малеїн, Д. Ф. Плачков, В. Д. Примак, А. О. Собчак, М. К. Треушніков, Є. О. Харитонов, Я. М. Шевченко, Т. С. Ківалова, Ю. С. Червоний, Д. М. Чечот, М. Й. Штефан та інших. Також відомі праці фахівців з кримінального та кримінального процесуального права, зокрема, В. Т. Нора, В. Є. Квашиса.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до тем фундаментальних досліджень Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України «Наукові підходи до уніфікації і спеціалізації законодавства про цивільне, господарське і адміністративне судочинство в Україні» (номер державної реєстрації 0111U002200) та «Теоретичні та практичні шляхи удосконалення цивільного, господарського

6 та адміністративного судочинства в Україні в контексті вимог Європейської конвенції з прав людини» (номер державно реєстрації 0113U00116).

Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Науково- дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України 21 грудня 2011 р. (протокол № 11). Назву теми уточнено на засіданні Вченої ради Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України 26 червня 2016 р. (протокол № 6).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення особливостей цивільних процесуальних відносин, що виникають при розгляді та вирішенні справ про відшкодування шкоди, завданої злочином (кримінальним правопорушенням), в порядку цивільного судочинства, та удосконалення їх правового регулювання.

Мета передбачає розв’язання таких задач:

- з’ясувати правову природу та зміст зобов’язання з відшкодування шкоди, завданої злочином;

- виявити особливості підвідомчості (юрисдикції) справ про відшкодування шкоди, завданої злочином;

- виявити особливості позову в справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, що подається в порядку цивільного судочинства;

- встановити особливості доказів і доказування у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином;

- визначити цивільний процесуальний статус осіб, які беруть участь у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином;

- визначити особливості підготовки справи про відшкодування шкоди, завданої злочином, до судового розгляду;

- визначити особливості судового розгляду справ про відшкодування шкоди, завданої злочином, судом першої інстанції;

- визначити особливості рішення суду в справах про відшкодування шкоди, завданої злочином;

- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного, цивільного процесуального законодавства України в аспекті вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої злочином.

Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають при розгляді та вирішенні в порядку цивільного судочинства справ про відшкодування шкоди, завданої злочином.

Предметом дослідження є особливості судочинства у цивільних справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, в суді першої інстанції, норми цивільного, цивільного процесуального, кримінального та кримінального процесуального права України та відповідне законодавство, судова практика та положення правової науки щодо відшкодування шкоди, завданої злочином.

Методи дослідження. Для вирішення задач дослідження та досягнення поставленої мети в роботі використано загальнонаукові та спеціально-юридичні методи дослідження. Так, історико-правовий метод використовувався при дослідженні еволюції цивільного процесуального, цивільного та кримінального процесуального законодавства (підрозділ 1.1). Застосування формально- юридичного методу дозволило визначити зміст актів цивільного процесуального законодавства України, які регулюють відносини щодо розгляду справ про відшкодування шкоди, завданої злочином (підрозділи 1.2, 1.3, 1.4, 1.5). Порівняльно-правовий метод використано при зіставленні норм ЦПК України із подібними положеннями, що містяться в інших актах законодавства України та зарубіжних країн (підрозділи 1.2, 2.2.) Метод моделювання застосовано при розробленні пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вдосконалення законодавства України щодо процедури розгляду судами першої інстанції справ про відшкодування шкоди, завданої злочином (розділи 1, 2).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в таких наукових положеннях, які виносяться на захист.

Вперше:

1) обґрунтовано необхідність приведення чинного цивільного процесуального та господарського процесуального законодавства у взаємовідповідність в частині визначення виключної цивільної юрисдикції справ про відшкодування шкоди, завданої злочином, оскільки ключовим фактором визначення юрисдикції є сутність правовідносин з відшкодування шкоди, що має цивільно-правовий характер;

2) визначено, що у випадку розгляду позову про відшкодування шкоди, завданої злочином, щодо обставин (підстав), які не були предметом досудового розслідування та судового розгляду в кримінальному процесі, суд зобов’язаний роз’яснити позивачу його право на подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення з подальшим оголошенням перерви у судовому засіданні, а у разі розгляду такого кримінального провадження в суді - зупиненням провадження у справі на підставі п.

3) доведено необхідність проведення попереднього судового засідання в якості обов’язкової процедури, що передує судовому розгляду справи про відшкодування шкоди, завданої злочином, з метою уточнення позовних вимог, забезпечення позову, якщо відповідні дії не вчинялися у кримінальному провадженні, витребування доказів (копії вироку, медичних, розрахункових документів, матеріалів кримінального провадження тощо), з’ясування питання про можливість участі відповідача, який перебуває в місцях позбавлення волі, в судовому засіданні, в т.ч. в режимі відеоконференції, роз’яснення позивачу порядку та наслідків можливого заочного розгляду справи, а також обсягу процесуальних дій, які необхідно вчинити для підготовки справи до судового розгляду;

4) обґрунтована обов’язковість участі прокурора у справах про відшкодування державою шкоди, завданої злочином, за рахунок спеціальних фондів з метою дотримання суспільного інтересу та забезпечення можливості

9 подальшої компенсації за рахунок заподіювана шкоди відповідних витрат, понесених державою.

Удосконалено:

5) обґрунтування пропозиції про необхідність введення презумпції завдання потерпілому моральної шкоди у разі скоєння злочину, сутність якої зводиться до звільнення позивача від обов’язку доказування факту заподіяння йому втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ внаслідок вчинення щодо нього злочину;

6) положення, що позивачем у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, може бути виключно особа, яка в установленому порядку визнана потерпілою в кримінальному провадженні або цивільним позивачем, а відповідачем - особа, яка вчинила злочин, або особа, на яку згідно з законом покладено обов’язок відшкодувати шкоду, завдану злочином;

7) положення про те, що предметом позову про відшкодування шкоди, завданої злочином, є вимога потерпілого про відшкодування шкоди, завданої злочином (кримінальним правопорушенням), звернена до суду, а підставою цього позову є фактичні обставини, що підтверджують завдання, характер та розмір завданої злочином шкоди, вину правопорушника, причинний зв’язок між злочинним діянням та шкодою;

8) обґрунтування надання преюдиційності в цивільних справах таким актам кримінального процесу, як ухвала суду про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру, про закриття кримінальної справи у зв’язку із застосуванням акту амністії, про звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання;

9) пропозицію щодо вдосконалення процедури компенсації державою шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (злочином), шляхом встановлення виплат потерпілим за рахунок коштів державного бюджету у розмірах, встановлених за тарифами залежно від виду кримінального

10 правопорушення (злочину), з можливістю подальшого стягнення в дохід держави таких витрат з правопорушника.

Дістали подальшого розвитку:

10) пропозиція щодо запровадження негайного виконання судового рішення у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, в частині компенсації шкоди за рахунок держави із відповідно до затверджених тарифів;

11) аргументація уніфікації законодавчих термінів, що вживаються у ст.ст. 1176, 1191, 1193, 1206, 1207 Цивільного кодексу України, що регламентують відшкодування шкоди, завданої злочином, шляхом заміни слів «шкода, завдана злочином» словами «шкода, завдана кримінальним правопорушенням» у відповідних відмінках;

12) пропозиція про встановлення обов’язку суду роз’яснити позивачу його право на компенсацію державою за рахунок спеціальних фондів шкоди, завданої злочином, до постановлення ухвали про закриття провадження у справі в разі відмови позивача від позову чи укладення сторонами мирової угоди, із обов’язковим зазначенням про виконання цього обов’язку у відповідних ухвалах.

Практичне значення одержаних результатів. Окремі положення дисертації можуть бути використані: у подальших наукових дослідженнях як розгляду окремих категорій цивільних справ, так і вдосконалення процесу розгляду справ про відшкодування шкоди, завданої злочином; у процесі підготовки студентів вищих навчальних закладів; при написанні підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій із курсів «Цивільне процесуальне право України» тощо та інших; для вдосконалення цивільного процесуального законодавства України та практики розгляду судами справ відповідної категорії.

Апробація результатів дисертації. Дисертаційна робота обговорювалась на засіданнях відділу юрисдикційних форм правового захисту суб’єктів приватного права, судоустрою та судочинства Науково-

11 дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України.

Основні положення та висновки дисертації викладено на таких наукових заходах: Міжнародній науково-практичній конференції «Право, суспільство та держава: форми взаємодії» (м. Київ, 21-22 березня 2012 р.), Х Всеукраїнській науково-практичній заочній конференції «Молода наука України. Перспективи та пріоритети розвитку» (м. Дніпропетровськ, 28­30 березня 2012 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Юридичні науки: проблеми та перспективи» (м. Острог, 6-7 грудня 2013 р.).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в 12 публікаціях, з яких 7 наукових статей опубліковано у вітчизняних фахових виданнях, 1 стаття у науковому періодичному виданні іншої держави та тези 4 доповідей у збірниках матеріалів конференцій.