Висновки

1. Критична ситуація з відшкодуванням. Представлене досліджен­ня показує, що серед усіх прав потерпілих право на відшкодування шкоди забезпечено в Україні чи не найгірше. Такий стан справ викли­кає особливе занепокоєння, адже багато юристів-практиків вказали, що здебільшого потерпілих цікавить саме відшкодування завданої їм шко­ди.

2. Правова допомога. Потерпілі не є окремими суб'єктами безо­платної правової допомоги, а тому самотужки не завжди спроможні повною мірою захистити своє право на компенсацію. Відсутність право­вої допомоги у потерпілих призводить до неякісних цивільних позовів, невисоких розмірів компенсації або відмови у ній, а також до виникнен­ня проблем з майбутнім примусовим стягненням шкоди.

3. Визначення розмірів моральної шкоди. Наявна практика визна­чення розмірів моральної шкоди є недосконалою. Присуджувані розмі­ри компенсацій за цю шкоду низькі та не відповідають важливості цін­ностей, на які посягають насильницькі злочини, особливо це стосується посягань на життя. Потенціал психологічних експертиз залишається невикористаним, а суддівського внутрішнього переконання на практиці недостатньо.

4. Проблеми з примусовим стягненням. Ця проблема частко­во пов'язана з загальнонаціональною проблемою виконання рішень судів, але має власну специфіку. Невдалий механізм виконання при­зводить до процвітання практик неформальної компенсації в «поза- процесуальний» спосіб, тобто шляхом неформальних домовленостей між потерпілим і кривдником. Тому, як наслідок, на практиці вказаний спосіб (на відміну від компенсації через суд) нині вважають найбільш дієвим.

5. Ухилення від примусового виконання. Звичним є ухилення об- винувачених/засуджених від відшкодування шкоди в примусовому по­рядку. Механізм обтяження (арешту) майна за цивільними позовами у кримінальних справах «не працює». Крім того, засуджені/обвинувачені часто не мають майна, яке могло б бути стягнене на користь потерпілих. Усупереч усталеним уявленням, стягнення відшкодування із засуджених до позбавлення волі шляхом залучення їх до примусової праці є неефек­тивним. Такі стягнення в установах виконання покарань мають украй об­межений розмір.

6. Відсутність державної компенсації. В Україні досі не вироблено державного механізму, який гарантував би компенсацію шкоди потер­пілим. Незважаючи на підписання Конвенції, згідно з положеннями якої наша держава зобов'язана створити такий фонд, цей міжнародний до­кумент Україна досі не ратифікувала. Так само до сьогодні не прийняте імплементаційне законодавство на виконання Конвенції, хоча його Мі­ністерство юстиції України уже розробило.