Перспективи впровадження мирової юстиції в Україні.

При вивченні цього питання доцільно звернутись до: Дробот В.О. Мирова юстиція в кримінальному провадженні Федеративної Республіки Німеччини // Часопис Київського університету права.

Як зазначає А.С. Цибуляк-Кускевич, кардинальні зміни, що відбуваються сьогодні в Україні у зв’язку з обранням європейського вектору розвитку, нестабільна суспільно-політична ситуація, кризове соціально-економічне становище, постійне збільшення кількості звернень наших громадян до ЄСРЛ зумовлюють об’єктивну необхідність удосконалення судівництва в напрямі забезпечення доступності правосуддя шляхом оптимізації існуючої судової системи, з метою наближення її до населення і забезпечення реальної можливості безперешкодного звернення до суду та ефективного захисту порушених прав. І хоча загалом побудова судової системи України відповідає міжнародним стандартам щодо забезпечення кожному права на звернення до суду, для реалізації решти вимог, зокрема про доступність правосуддя (з усіма його елементами), національне законодавство потребує подальшого доопрацювання й удосконалення. Досягнення вказаної мети можливе, зокрема, шляхом запровадження інституту мирової юстиції, який зародився в XIV ст. в Англії, за судовою реформою 1864 р. був введений на території Російської імперії (та її українських губерній) і на сьогодні функціонує в Бельгії, Великій Британії, Греції, Італії, Іспанії, Російській Федерації, США, Швейцарії, Люксембурзі, Ізраїлі, Туреччині, Австралії, Канаді та інших країнах, у яких його призначенням, як правило, є реалізація принципу доступності правосуддя шляхом скорочення строків та спрощення процедури розгляду малозначних чи нескладних справ (див.: Цибуляк-Кускевич А.С.

Визначаючи правову природу мирової юстиції, А.С. Цибуляк-Кускевич доходить висновку, що мирова юстиція - це інститут судової влади, який покликаний забезпечити доступність правосуддя та зниження рівня конфліктності на місцях шляхом здійснення правосуддя в малозначних і нескладних справах мировими судами із застосуванням особливої процесуальної форми та з орієнтацією на мирне вирішення (Цибуляк). Він визначив сутність категорії «мирова юстиція» через розкриття таких складових її змісту, як: інституційність, що пояснює природу та призначення цього явища; матеріальність, що окреслює особливості справ (малозначні, нескладні); організаційність, яка вказує на наявність спеціальних органів (мирових судів) і посадових осіб (мирових суддів) для вирішення даних справ та їх місце у судовій системі; функціональність, що висвітлює процесуальний порядок розгляду справ (спрощені та примирні процедури) (Там само).

Ознаками мирового суду як державного інституту є: статус місцевого (локального) державного органу; статус нижчої (первинної) судової або адміністративно-судової інстанції; обмежена юрисдикція (малозначні справи); використання деяких спрощень в порядку здійснення державних функцій.

Студентам необхідно звернути увагу на те, що існують різні моделі мирової юстиції, як-от: державницька модель; громадська модель; модель засобу позасудового вирішення спорів.

Юрисдикція мирових судів у світі є неоднорідною: широка - справи про малозначні (як правило) злочини та цивільні справи з визначеною певним межами невеликою сумою позову; лише справи про поліцейські порушення та цивільні справи із визначеною певними межами невеликою сумою позову; тільки окремі цивільні справи.

У Концепції законопроекту «Про мирових суддів» 2007 року не пропонувалося передати до компетенції мирових суддів кримінальні справи. В Проекті Закону про мирових суддів територіальних громад це також не було передбачено.

У світі є приклади країн, де мирові судді розглядають справи про малозначні (як правило) злочини, видають ордери на арешт й обшук, здійснюють проведення дізнання тощо. Проте, з впровадження у майбутньому кримінальних проступків (які, можливо, включатимуть і адміністративні правопорушення, що у деяких країнах також відноситься до компетенції мирових суддів), питання щодо мирової юстиції в України актуалізується.

Як свідчить історія, судоустрій є продуктом розвитку суспільства на певному етапі свого становлення, з урахуванням особливостей національних традицій та законодавства. Світовий досвід надає переконливі докази існування вражаючого розмаїття судових органів й установ, самобутніх та унікальних. Водночас історія не пробачає і заперечує продуктивність необдуманого копіювання судоустрою інших країн та виправдовує його запозичення лише в окремих елементах, з обов’язковим адаптуванням до реалій конкретної держави.

Проблему формування і розвитку судової системи в нашій країні, що гостро постає сьогодні, не можна вирішити у відриві від світової практики. У зв’язку з проголошенням Україною європейського курсу розвитку, зростають вимоги до якості й темпів судової реформи, що має включати в себе виконання рекомендацій Ради Європи стосовно спрощення доступу до судочинства, зменшення навантаження на суддів та максимального наближення судів до різних прошарків населення У цьому контексті важливе теоретичне і практичне значення для пошуку способів вирішення цих завдань має порівняльно - правовий аналіз зарубіжного досвіду організації та діяльності мирової юстиції, історія виникнення та функціонування якої має свої характерні риси та відмінні особливості в кожній країні. Водночас таке дослідження може бути корисним як для відродження цього інституту у правовій системі України, так і удосконалення чинного вітчизняного законодавства та практики його застосування.