§ 2. Стадії господарського процесу
Господарське судочинство являє собою послідовний рух, що складається з ряду етапів, визначених законом. Суворе дотримання процесуального порядку у здійсненні правосуддя повинно забезпечити ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення у справі.
Господарський процес (господарське судочинство) складається з ряду поступових стадій (частин).
Стадії господарського судочинства - це складові частини єдиного господарського процесу (господарського судочинства), що характеризуються спільністю найближчої процесуальної мети, мають специфічний зміст і відповідне процесуальне оформлення.
Для кожної стадії характерна визначена сукупність процесуальних дій. Початок і закінчення стадії оформлюється відповідним процесуальним документом, зокрема ухвалою суду.
Найчастіше виділяють такі стадії господарського судочинства:
1) відкриття провадження у справі;
2) підготовче провадження;
3) розгляд справи по суті;
4) апеляційне провадження;
5) касаційне провадження;
6) перегляд судових рішень за виключними обставинами;
7) перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.
Наявність зазначених стадій не означає, що будь-яка господарська справа обов’язково має пройти їх усі. Рух господарської справи може бути закінчено, наприклад, на стадії розгляду справи по суті. Дискусійним залишається питання щодо віднесення до стадій господарського процесу процедури виконання судових рішень.
Єдність господарського судочинства (господарського процесу) забезпечується тим, що розгляд справи здійснюється в порядку, передбаченому ГПК України. Виходячи з інстанційності судової системи і процесуальних функцій судів різних інстанцій, крім проваджень у суді першої інстанції (наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного), структурно господарське судочинство як система складається з апеляційного та касаційного проваджень.
Також ГПК України передбачає такі специфічні провадження господарського судочинства, як перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, провадження у зв’язку з розглядом питань, пов’язаних з виконанням судових рішень у господарських справах, відновлення господарським судом втраченого судового провадження та провадження у справах за участю іноземних осіб.Окремо слід зазначити про статус виконавчого провадження у структурі господарського судочинства. ГПК України передбачає лише процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у господарських справах, судовий контроль за виконанням судових рішень. Утім, незважаючи на те, що ГПК України не містить норм, які комплексно регулюють порядок виконання судових рішень (виконавчого провадження), а передбачає лише порядок вирішення окремих питань виконання судових рішень у господарських справах, виконавче провадження слід вважати структурним компонентом господарського судочинства. Правосуддя здійснюється не лише в результаті розгляду і вирішення господарської справи, а за умов реального захисту прав, свобод та інтересів учасників господарського судочинства, що можливо під час реалізації судових рішень, і перш за все в порядку їх примусового виконання, у процедурах виконавчого провадження, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».
У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на значенні своєчасного виконання рішень суду для захисту прав та свобод людини і громадянина, зауважуючи, що виконання судових рішень є невід’ємною частиною
Глава 2. Поняття господарського процесу.
Господарське процесуальне право як самостійна галузь права цивільного процесу, а несвоєчасне виконання судових рішень є таким, що суперечить п. 1 ст. 6 ЄКПЛ, і є порушенням права на суд.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції, «кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом». Таким чином, відповідно до тексту Конвенції реалізація прав, закріплених у п. 1 ст. 6, гарантується особі лише при визначенні судом її цивільних прав та обов’язків або в разі висунення проти неї кримінального обвинувачення. Таким чином, застосування ст. 6 до того чи іншого виду провадження залежить від того, чи належить предмет провадження, у значенні ст. 6, до «цивільних прав і обов’язків» або до «кримінального обвинувачення». Із розвитком прецедентної практики Суду, в процесі застосування автономного та еволюційного способів тлумачення норм Конвенції, господарські справи слід розглядати як такі, що в повній мірі стосуються визначення «цивільних прав та обов’язків».