§ 6. Джерела господарського процесу

Джерела господарського процесуального права як зовніш­ня форма вираження права - це нормативні акти різного рівня, що містять норми зазначеної галузі права.

Джерелами господарського процесуального права є Конститу­ція України, ГПК України, закони та інші нормативні акти.

У Конституції України містяться норми, які регламентують право громадян на судовий захист, їх правовий статус у господар­ському судочинстві (ст. 24, 29, 30, 31, 32, 55, 59) і визначають прин­ципи організації і діяльності суду. Юридичною основою норм, що регулюють організацію і порядок господарського судочинства, є Конституція України, в якій закріплено низку положень, що мають основне значення для господарського процесу:

а) встановлює загальні правила судового захисту конститу­ційних прав, які є основою правового статусу суб'єктів господарсь­ких правовідносин;

б) визначає судову систему України;

в) визначає правове становище деяких учасників господар­ського судочинства;

г) визначає основні засади (принципи) судочинства;

ґ) є законом прямої дії.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні право­суддя» роз’яснюється, що суд безпосередньо застосовує Конститу­цію у разі, якщо:

1) зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додат­кової регламентації її положень законом;

2) закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй;

3) правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верхов­ною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, супе­речить Конституції України;

4) укази Президента України, які внаслідок їх нормативно­правового характеру підлягають застосуванню судами у вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України^[9].

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд у розгляді спра­ви повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції та не суперечить їй.

Основними нормативними актами, що регулюють організацію, компетенцію і порядок діяльності господарських судів як складову судової системи, є закон України «Про судоустрій і статус суддів» та Господарський процесуальний кодекс України.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» закріпив за­вдання господарських судів як судів спеціалізованих, основні прин­ципи їх діяльності, порядок призначення суддів, повноваження, по­рядок утворення й діяльності господарських судів різного рівня, організаційне забезпечення діяльності господарських судів та ін.

Господарський процесуальний кодекс України є основним джерелом господарського процесуального права і встановлює поря­док провадження у господарських справах. ГПК України є основним джерелом господарського процесуального права і визначає юрисди­кцію та повноваження господарських судів щодо господарських спорів та інших визначених цим Кодексом справ, установлює поря­док провадження в господарських справах. Він складається із семи розділів: Розділ I. Загальні положення; Розділ II. Наказне прова­дження; Розділ III. Позовне провадження; Розділ IV. Перегляд судо­вих рішень; Розділ V. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у господарських справах; Розділ VI. Судовий конт­роль за виконанням судових рішень; Розділ VII. Провадження у спра­вах про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів; Розділ VIII. Відно­влення господарським судом втраченого судового провадження; Розділ IX. Провадження у справах за участю іноземних осіб; Розділ X. Прикінцеві Положення; Розділ XI. Перехідні положення.

До основних джерел господарського процесуального права на­лежить Закон України «Про міжнародне приватне право». Без­посередньо питанням господарського процесу присвячено три розділи (розділи ХІ, ХІІ, ХІІІ), які регламентують провадження у справах за участю іноземних осіб, питання підсудності на виконан­ня іноземних судових доручень, визнання та виконання рішень іноземних судів.

Крім зазначених, до джерел господарського процесуального права належать:

- Закон України «Про виконавче провадження», який ви­значає порядок примусового виконання судових рішень (виконав­че провадження) і забезпечує реальний захист порушених, неви­знаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів суб'єктів права, підтверджених судовим рішенням;

- Закон України «Про прокуратуру» містить норми, які рег­ламентують питання участі прокурора у господарському судочинстві;

- Закон України «Про судовий збір» регулює питання судо­вих витрат при розгляді господарських справ.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ГПК України до основних джерел господар­ського процесуального права належить Кодекс України з процедур банкрутства, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та за­стосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Так, відповідно до цього Закону щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутст­ва: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (від­новлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута.

Специфічними джерелами господарського процесуального права є рішення Конституційного Суду України. Особливістю рішень Конституційного Суду України є те, що вони є джерелами права України з тієї точки зору, що, вирішуючи питання конститу- ційності нормативно-правових актів, суд не створює норми, а ви­знає нечинними ті чи інші нормативно-правові акти або ту чи іншу їх частину. Те саме стосується і рішень Конституційного Суду Укра­їни щодо тлумачення чинного, у тому числі й господарського про­цесуального законодавства.

До джерел господарського процесуального права необхідно ві­днести Закон України «Про Конституційний Суд України».

Крім того, механізм судового прецеденту (шляхом апробації рішень Конституційного Суду України господарськими судами) дає можливість виключити необґрунтовані колізії у здійсненні право­суддя, а також уніфікувати практику застосування положень зако­нодавства України.

Прикладами впливу правозастосовної діяльності господарських судів можуть слугувати рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням ТОВ «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» про офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів)^[11] і від 08.04.1999 у справі за конституційними поданнями ВАСУ та Генеральної прокуратури України про офіційне тлумачення

Глава 2. Поняття господарського процесу.

Господарське процесуальне право як самостійна галузь права положень ст. 2 АПК України (справа про представництво прокура­турою України інтересів держави в арбітражному суді)^[12].

Окремі питання, пов'язані з господарським судочинством, регу­люються підзаконними нормативно-правовими актами. Постанова Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а та­кож інших осіб, що направляються у відрядження підприємст­вами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» установлює для працівників підприємств, установ і організацій всіх форм власності, а також для державних службовців і працівників, які направляються у відрядження підприємствами, установами та орга­нізаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, граничні норми добових витрат^[13].

Серед підзаконних актів значне місце відводиться нормативним актам, що приймаються Міністерством юстиції України. Наприклад, у наказі Мін’юсту від 08.10.1998 № 53/5 «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомен­дацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» викладено ряд положень, які мають значення для господарського судочинства: 1) основні види експер­тизи; 2) обов'язки, права та відповідальність експерта; 3) оформ­лення матеріалів для проведення експертиз (досліджень); 4) оформ­лення результатів експертиз^[14].

Окремі питання діяльності господарських судів регулюються нормами інших галузей права. Так, вимоги про захист порушеного права приймаються до розгляду господарським судом незалежно від закінчення термінів давності відповідно до ч. 2 ст. 267 Цивіль­ного кодексу України.

До джерел господарського процесуального права належать і міжнародний договір, згода на обов’язковість якого надана Вер­ховною Радою України (ч. 1 ст. 3 ГПК України). Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Відповідно до ч. 8 ст. 11 ГПК України у разі невідповідно­сті правового акта міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнарод­ний договір України.

Дія міжнародних договорів України на території України регу­люється ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», в якій установлено, що чинні міжнародні договори України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою, є частиною наці­онального законодавства та застосовуються в порядку, передбаче­ному для норм національного законодавства^[15].

Господарський суд, застосовуючи норми міжнародного дого­вору, визначає дію цих норм у часі та просторі відповідно до вимог розділу 2 частини III Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969^[16].

У застосуванні норм міжнародного договору господарський суд виходить із того, що тлумачення міжнародних правил здійснюється в порядку, визначеному розділом 3 частини III вказаної Конвенції.

Договори, що набрали чинності з моменту підписання їх Пре­зидентом України, публікуються у Відомостях Верховної Ради Ук­раїни, в газеті Верховної Ради України та в Зібранні діючих міжна­родних договорів України.

Опублікування міжнародних договорів України в Зібранні дію­чих міжнародних договорів України, а також забезпечення їх

Глава 2. Поняття господарського процесу.

Господарське процесуальне право як самостійна галузь права офіційного перекладу державною мовою України здійснює Мініс­терство закордонних справ України.

Міжнародні договори СРСР, що є обов’язковими для України як його правонаступник, опубліковано у Збірниках міжнародних до­говорів СРСР.

Згідно з роз’ясненням Вищого господарського суду України від 31.05.2002 № 04-5/608 «Про деякі питання практики розгляду

справ за участю іноземних підприємств і організацій» порядок і терміни набрання чинності міжнародними договорами України визначаються відповідними договорами або в інший спосіб, узго­джений сторонами договору^[17].

Господарський суд у випадках, передбачених законом або між­народним договором, відповідно до ст. 11 ГПК України застосовує норми права інших держав. Наприклад, міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, може уточнюватися загальне правило про підвідомчість справ господарським судам.

Визначаючи право, якому підпорядковуються права та обов’яз­ки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту), господар­ським судам слід виходити з нього. Вибір сторонами українського права як такого, що регулює їх відносини за угодою, означає вибір саме національного законодавства України, а не окремих законо­давчих актів, що регулюють відповідні відносини сторін.

У разі відсутності волевиявлення сторін зовнішньоекономічної угоди щодо застосовуваного права господарський суд визначає його на підставі колізійних норм, які можуть міститись як у міжнародних договорах, що згідно зі ст. 9 Конституції України є частиною націо­нального законодавства, так і в національному законодавстві.

Так, чинним законодавством України до компетенції загально­го суду, а не господарського, віднесено вирішення спорів інвесторів держав - учасниць Угоди про співробітництво в галузі інвести­ційної діяльності й підприємств з інвестиціями сторін даної угоди з державними органами, юридичними особами або фізи­чними особами, а також між інвесторами та підприємства­ми, в які здійснено інвестиції (ст. 21 Угоди)^[18].

У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, госпо­дарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї (ч. 9 ст. 11 ГПК).

Міжнародні торгові звичаї давно й широко використовуються у зовнішній торгівлі й торговельному мореплавстві. Звичаї у сфері зовнішньоекономічних зв'язків у ряді випадків тлумачаться між­народними організаціями. Прикладом можуть слугувати розроб­лені Міжнародною торговою палатою Уніфіковані правила та зви­чаї для документарних акредитивів, Уніфіковані правила з інкасо, Офіційні правила тлумачення торговельних термінів «Інкотермс».

Згідно з Указом Президента України від 04.10.1994 № 566/94 «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України» розраху­нки за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), укла­деними суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності, предметом яких є товари (роботи, послуги), здійсню­ються відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для докумен­тарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованих правил з інкасо Міжнародної торгової палати. Суб'єкти підприєм­ницької діяльності України під час укладення та виконання зовні­шньоекономічних договорів (контрактів) мають забезпечувати додержання вимог, передбачених зазначеними Уніфікованими правилами^[19].

Господарський суд у вирішенні спору застосовує звичаї у сфері міжнародної торгівлі в разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини, або якщо угодою сторін передбачено застосуван­ня правил цих звичаїв.

Забороняється відмова в розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, що регу­лює спірні відносини.

Особливе значення для правильного та чіткого застосування норм процесуального права мають роз'яснення та інформаційні листи Вищого господарського суду України, що видаються з пи­тань практики застосування законодавства України, яке регулює відносини в господарській сфері та порядок розгляду господарських Господарське процесуальне право як самостійна галузь права спорів. Роз’яснення мають рекомендаційний характер для судів, інших органів і посадових осіб, які застосовують закон, щодо якого дано роз’яснення. До джерел права названі роз’яснення не нале­жать, а є актами судового тлумачення норм права.

Господарський процесуальний закон, як і будь-який закон, діє в часі, просторі й за колом осіб. Провадження у господарських справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинен­ня окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ГПК України).

Дія цивільного процесуального закону в часі пов’язана перш за все з проблемою зворотної сили закону. В законодавстві існує зага­льне правило про те, що закон зворотної сили не має. Закон, який встановлює нові обов’язки, скасовує чи звужує права, належні уча­сникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зво­ротної дії в часі. Припинення дії господарського процесуального закону, як правило, відбувається в результаті офіційного його ска­сування, тобто прийняттям нового процесуального закону.

ГПК України визначає дію законодавства про господарське судочинство і в просторі. Законодавство про господарське судо­чинство застосовується всіма господарськими судами України при розгляді ними господарських справ відповідно до правил госпо­дарської юрисдикції (глава 2 Розділу I ГПК України). Слід зазначи­ти, що відповідно до ст. 369 ГПК України господарський суд вико­нує в Україні судові доручення іноземних судів. Виконання судово­го доручення здійснюється відповідно до правил ГПК України. На прохання іноземного суду процесуальні дії можуть вчинятися під час виконання судового доручення із застосуванням права іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законам України.

Правила дії господарського процесуального законодавства визначають його дію і за колом осіб. Господарське процесуальне законодавство поширюється на фізичних осіб, юридичних осіб України, іноземців, а також осіб без громадянства. Разом з тим дія господарського процесуального законодавства за колом осіб має свої особливості. Воно діє тільки стосовно учасників господар­ського процесу та осіб, які мають будь-яке відношення до справи, що розглядається господарським судом, хоча і не залучених до процесу.

Згідно з ч. 4 ст. 3 ГПК України Вищий суд з питань інтелектуа­льної власності розглядає справи, віднесені до його компетенції, в порядку, передбаченому цим Кодексом.