від АВТОРА

Конституції Сполучених Штатів Америки виповнилося двісті років. Цей чудовий документ розроблено 1787 року, й він щасливо дожив до наших днів. Із дуже не­численними істотними змінами Конституція весь цей час лишалася зразковою основою для представницького уряду­вання та надійним оплотом фундаментальних прав.

Усі захоплюються нашою Конституцією, але мало хто її розуміє. Сам цей документ можна прочитати за якісь кілька хвилин, і кожен громадянин мав би ознайомитися з ним. Однак просто прочитати Конституцію ще не означає знати її, адже деякі чільні положення викладено в ній не досить чітко.

Всі ми знаємо з інформаційних повідомлень, що Кон­ституція якось зачіпає і шкільну сегрегацію, й аборти, і молитви у школі, але жодного з цих термінів ви в Консти­туції не знайдете. А знайдете положення, що забороняють властям заперечувати «однаковий для всіх захист закона­ми», позбавляти людей життя, свободи чи власності без «належного судового процесу», ухвалювати закони, що «запроваджували б будь-яку релігію». Творці Конституції знали: вона, щоб бути довговічною, повинна промовляти широкими, загальними термінами, полишаючи розроблення деталей на майбутніх інтерпретаторів, оскільки «великі накреслення» Конституції мали застосовуватися до без­лічі непередбачуваних проблем *.

Звідси випливає, що Конституцію можна зрозуміти, лише простеживши, як її тлумачили й застосовували на практиці протягом усього того часу, що минув від її прийняття. Кож­на посадова особа — в законодавчих, виконавчих чи судо­вих органах — має повсякчас інтерпретувати Конституцію, аби визначити межі своєї влади. До того ж, судді, зі свого боку, тлумачать Конституцію, щоб дати змогу визначати конституційність законодавчих чи виконавчих актів при ухваленні судових рішень, тож їхні ухвали — надто ухвали Верховного суду Сполучених Штатів — набули особливої ваги для розуміння значення Конституції.

Нинішній 200-річний ювілей — добра нагода показати зацікавленим громадянам, як же насправді функціонує Конституція, на прикладах рішень судів, що її тлумачать і застосовують. Для розуміння Конституції не потрібні ніякі юридичні знання. Але ж є ще знання досвіду судових ухвал; подати тут цей досвід — оце ж і є моє завдання.

Верховний суд, у цілому, проробив подиву гідну роботу в шанобливо-відповідальному тлумаченні Конституції. Та, на жаль, він також припускався помилок, і я вкажу на деякі з них. Це — небезстороння книжка, тож годі й казати, що є коментатори з відмінними від моїх оцінками. Я можу хіба сподіватися, що досить об’єктивно висвітлив позиції обох сторін у будь-якому спірному питанні, аби кожен читач міг зробити свої власні висновки.

Дозвольте мені з’ясувати тут деякі засади, що їх я кладу в основу моєї роботи. Я вірю: Конституція є, як вона про­голошує, «найвищим законом країни», шанувати котрий присягаються всі посадові особи (ст. VI). Це означає, що ні судці, ні інші урядовці не мають права нехтувати кон­ституційні положення, з якими вони не згодні. Навпаки, я вважаю, судді мають не більше права вигадувати обме­ження на урядові дії, не означені в Конституції, ніж не зва­жати на право на дії, прямо вказані її авторами. Адже те саме положення, що проголошує саму Конституцію «зако­ном країни», дає ідентичний статус федеральним законам, ухваленим «на її (Конституції — ред.} виконання», тоді як Десята поправка зберігає за штатами всю владу, якої не позбавляє їх Конституція.

Це не означає, що або сам текст Конституції, або наявні у нас обмежені свідчення про наміри авторів відповідають на кожне питання конституційної інтерпретації. Навряд чи можна припускати, ніби автори або продумали всі майбутні розгалуження їхньої термінології, або ж пристали б на всі частковості, коли б мали таку змогу. Безперечно, вони могли б завбачити особливе застереження, яке б лишало значний простір для тлумачень інтерпретатора. Заборона «завеликих штрафів», приміром, на перший погляд є начеб­то не таке велике обмеження, як вимога, щоб президент «досяг тридцятип’ятилітнього віку».

Інакше кажучи, завдання судді — шанувати й кріпити Конституцію. А для цього він (чи вона) має спочатку допев­нитися, про що саме йдеться в Конституції, а щоб цього допевнитися, треба дослідити її текст, історію, її мету. «Можливо, найнадійніше правило для інтерпретації, яке тільки можна вишукати,— писав видатний суддя Джозеф Сторі 1842 року,— це розгледіти природу й мету тих чи інших повноважень, обов’язків та прав, прикликаючи собі на поміч усе світло сучасної історії; і просто надати кожному слову такої дієвості, сили, що відповідала б його правовому значенню і щонайкраще забезпечила б досяг­нення поставлених цілей»².

Критичний тон деяких моїх спостережень аж ніяк не свідчить, нібито я не досить схиляюсь перед самою Кон­ституцією а чи перед тими, хто із щирою вірою брався за надзвичайно важке завдання — втілювати в життя її поло­ження, попри всю їхню недомовленість. Пропонуючи цю книжку читачеві, я переконаний: Конституція заслуговує на те, щоб її краще розуміли всі, кому пощастило жити за її приписами, і сподіваюсь, більше поцінування її положень допоможе забезпечити їй довге життя, аби вона, за сло-

вами своєї красномовної преамбули, забезпечила «нам та нашим нащадкам блага свободи».

І останнє: в книжці є примітки. Я ж бо все-таки правник. Вам нема потреби їх перечитувати. Це — посилання на джерела, пояснення, дотичні до теми відомості, що не повинні переривати чи захаращувати текст. Аби вони вам не заважали, я помістив примітки наприкінці книжки. Це гака моя невеличка примха.

Хочу подякувати Герхардрві Касперу, Барбарі Флінн Каррі, Патрісії М. Еванс, Філіпові Б. Керланду, Джефрі Р. Стоуну та Гансові Цайселю за їхні щедрі поради й за­охочення.