ТЕМА №11. МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

1. Загальна характеристика та основні принципи місцевого самоврядування.

2. Системи місцевого самоврядування.

3. Порядок формування органів місцевого самоврядування.

4. Структура, склад та порядок роботи органів місцевого самоврядування.

5. Компетенція органів місцевого самоврядування, їх взаємодія з органами державної влади.

Місцеве самоврядування в світі пройшло довгий шлях становлення і має глибоку історичні корені. Створення ефективної системи місцевого самоврядування, як доводить історичний досвід, - завдання довготривале, комплексне, що потребує економічних, фінансових, політичних, правових та інших перетворень в державі та свідомості громадян. Адже прийняття відповідних законів, які визначають та гарантують право на місцеве самоврядування не надасть позитивного результату за відсутності об’єктивних передумов та врахування історичного досвіду національних та світових тенденцій в цій сфері. Слід зазначити, що до сьогоднішнього часу в світовій практиці та науковій літературі не існує чіткого та однозначного розуміння сутності та правової природи місцевого самоврядування.

Дехто зазначає що, місцеве самоврядування -

Ж необхідне продовження державної влади, дехто, що це

Ж форма публічної влади, що існує поряд із державною владою але певним чином відрізняється від неї, дехто, що це

Ж четверта гілка влади, якій притаманна певна автономія і незалежність від держави.

Історично місцеве самоврядування у його сучасному аксіологічному й онтологічному розумінні в державно-правовій дійсності виникло у Стародавній Греції. Міста-поліси Стародавньої Еллади, а потім Стародавньої Італії є чудовим прикладом становлення самоврядних засад у рамках міст-держав. Сприйнявши від міст-полісів зазначених суб’єктів основні принципи й форми становлення самоврядних засад, жителі муніципій, що були членами міської громади, примножили досягнення місцевого самоврядування як специфічної форми публічної влади, вдосконалили його організаційні форми, створивши особливий уклад міського приватного та публічного життя, особливий взірець комунікаційного спілкування, багато традицій які дійшли до наших днів.

Певний вплив на формування та розвиток місцевого самоврядування, на думку А.Бурова, справило прийняття християнства (988 р.), оскільки воно ознаменувало появу нових форм самоврядування

> монастирського та

> церковного, які поєднували виробничий та територіальний принципи організації.

На становлення теорій місцевого самоврядування впливали представники утопічного соціалізму (Т.Мор, Т.Кампанела,Ш.Фур’є, Р.Оуен, О.Сен-Симон, Ж.-Ж. Руссо).

Значного поширення набули погляди Т.Джеферсона на самоврядування громад як ідеальну форму державності («республіки в мініатюрі»). За його концепцією, муніципалітети є четвертою владою, що контролюється законом і судом, не підпорядкована урядові, його органам на місцях. Згодом французький дослідник Туре виділив основні проблеми місцевого самоврядування: власні громадські справи та справи державні, делеговані органам самоврядування.

Дж.С.Міль розглядав місцеву владу як виховний інструмент, що спонукає людей, крім своїх інтересів, визнавати справедливі вимоги інших людей. Лише коли індивіди беруть участь в управлінні, то вони розуміють його результати, а через специфічні спільні інтереси кожної місцевості, у кожному виборчому окрузі, місті, має існувати власний парламент, що вирішує локальні справи.

Отже, певний вплив на становлення місцевого самоврядування в світі справили вказані думки вчених ще за часів європейського середньовіччя, проте О. Баймуратов вважає, що навряд чи є підстави нівелювати процеси становлення та розвитку вітчизняного та зарубіжного місцевого самоврядування, чи «підтягувати» вітчизняну історію під європейську стверджуючи, наприклад, що місцеве самоврядування в Україні виникло «у вигляді перших спроб міського самоврядування у містах, наділених Магдебурзьким правом».

Сучасні дослідники визначають серед основних історично обумовлених та визнаних в сучасності теорій розвитку місцевого самоврядування:

> громадівську

> державницьку

> муніципального дуалізму.

Передумовою виникнення громадівської теорії місцевого самоврядування стало вчення про теорію вільної громади, яке базувалось на ідеях природного права.

Вона виходила з того, що право територіальної громади (територіальної громади «природної» адміністративно-територіальної одиниці) самостійно вирішувати свої справи має такий самий природний та невідчужуваний характер, як і права та свободи людини. Територіальна громада визнавалась незалежною від держави органічною корпорацією, що склалася природним шляхом, відповідно й її право на місцеве самоврядування виводиться з природи територіальної громади (належить громаді в силу її природи дарується творцем). Таким чином, місцеве самоврядування розглядалось як автономна у відношенні до державної влади публічна влада територіальної громади.

На зміну теорії вільної громади приходить громадівська теорія місцевого самоврядування, в якій, на думку деяких вчених, основні положення збігаються з концептуальними положеннями теорії вільної громади, однак на перший план висувається не природний характер прав територіальної громади, а недержавна, переважно господарська природа діяльності органів місцевого самоврядування.

Громадівська концепція підтверджується практикою державотворення США. Адже добре відомо, що ця держава починалась з самоврядних громад переселенців - колоністів, які згодом об’єднались у державні утворення - штати, а ці останні - у федерацію - Сполучені Штати Америки. Також вказана теорія застосовується у правових системах Великобританії, Канади, Індії, Австралії.

М.Корнієнко вважає, що громадівська теорія є досить архаїчною формою організації місцевого самоврядування, проте, вважаємо, що з цією думкою не можна погодитись, оскільки певні ідеї вказаної концепції можна, і навіть, необхідно застосовувати при розробленні перспективної моделі місцевого самоврядування в Україні.

Наступною концепцією є державницька теорія місцевого самоврядування, яка з’являється у ХІХ ст. завдяки розробкам в цій галузі Л.Штейна та Р.Гнейста. Згідно з цією теорією місцеве самоврядування розглядається не як автономна форма публічної влади, а як одна з форм місцевого управління, тобто як один із способів децентралізації державної влади на місцевому рівні.

Вважається, що державницька концепція місцевого самоврядування потенційно сприяє зміцненню цілісності держави, визнаючи необхідність широких правових, організаційних та матеріально-фінансових гарантій автономії територіальних громад та органів місцевого самоврядування та заперечує ідею суверенітету територіальної громади. Проте основним недоліком цієї теорії є суттєвий вплив державних інтересів на місцеві органи, виконання ними державно-владних повноважень відповідно до місцевих умов. Це спричиняє зростання чиновницького апарату, видатків на його утримання.

Державницька теорія місцевого самоврядування отримала найбільше поширення в континентальній системі організації влади на місцях, поширеної як у країнах Європи (Франція, Бельгія, Італія, Іспанія), так і Латинської Америки, Близького Сходу, франкомовної Африки, ряді штатів США.

Отже, світовий досвід свідчить, що за час розвитку місцевого самоврядування світова спільнота виробила кілька основних типи, серед яких М.О.Баймуратов виділяє наступні:

1. Англо-американська (англосаксонська), яка характеризується тим, що на всіх субнаціональних рівнях управління функціонують органи місцевого самоврядування, а місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції не створюються (Великобританія, США, Канад. Австралія, Австралія).

2. Континентальна (романо-германська або європейська). Вона ґрунтується на поєднанні місцевого самоврядування і місцевого управління та виходить з різного тлумачення «природних» і «штучних» адміністративно- територіальних одиниць. Така система може мати два різновиди:

Подібна система застосовується, зокрема в Польші, Болгарії, Туреччині, Фінляндії, Іраку.

3. Іберійська система передбачає, що управління на всіх субнаціональних рівнях здійснюють обрані населенням представницькі органи місцевого самоврядування (ради) та відповідні головні посадові особи місцевого самоврядування (мери, регідори, префекти, алькади тощо). Ці посадові особи стають головами відповідних рад й одночасно затверджуються центральними органами державної влади як представники державної влади в адміністративно-територіальних одиницях. Використовується ця система у Бразилії, Португалії, Мексиці, з певними особливостями Іспанії.

4. Радянська (система рад та їх виконавчих комітетів), що базується на запереченні розподілу влад і визнанні повновладдя представницьких органів знизу вверх. Вона передбачає, що всі ради. починаючи з найнижчого рівня. є органами державної влади на своїй території, усі інші органи держави прямо або опосередковано підпорядковані радам. Система рад характеризується ієрархічною підпорядкованістю всіх її елементів та відсутністю будь-якої самостійності місцевих органів. Сьогодні подібна система збереглась лише в деяких країнах так званого, соціалістичного спрямування, зокрема в КНР.

Переходячи до розгляду питання про компетенцію та взаємодію органів місцевого самоврядування з іншими органами державної влади слід зазначити, що на сучасному етапі у зарубіжних країнах спостерігається тенденція щодо збільшення обсягу компетенції місцевих органів управління, у тому числі у таких важливих сферах, як освіта, комунальне господарство, будівництво, медичне обслуговування тощо. У зв'язку з чим сьогодні у зарубіжних країнах компетенція місцевих органів влади регулюється у конституційному, органічному, поточному законодавстві, а також актами глави держави і виконавчої влади, судовими прецедентами тощо.

Слід також вказати на різний підхід до визначення можливостей місцевих органів влади. У більшості зарубіжних країн переважає так званий принцип «позитивного регулювання діяльності місцевих органів управління», тобто обсяг компетенції встановлюється шляхом ретельного перерахування їх повноважень у певних сферах.

В інших зарубіжних країнах діє так званий принцип «негативного регулювання діяльності регулювання». Відповідно до даного принципу місцеві органи управління мають право здійснювати усі дії, які безпосередньо не заборонені у законодавстві та не знаходяться у віданні інших органів влади.

Власне контроль за діяльністю місцевих представницьких органів може здійснюватися також у різноманітних формах. По-перше, це можливість центральної влади брати участь у процесі нормотворчості органів місцевого самоврядування. В Італії акти, які приймаються обласними радами, публікуються тільки після відповідної візи урядового комісару.

По-друге, контроль за роботою місцевих представницьких органів може виражатися у безпосередньому інспектуванні їх діяльності, запитуванні необхідних документів й інформації, заслуховуванні їх звітів, створенні органів, які спеціалізуються на державному контролі. Зокрема, у Великобританії, Скандинавських країнах, постсоціалістичних державах зазначений контроль здійснює інститут омбудсмана. Він має право ставити питання про відповідальність посадових осіб місцевих виборних органів за неправильне розпорядження фінансово-бюджетним коштами, порушення прав людини тощо.

По-третє, за неналежне виконання органами місцевого самоврядування своїх повноважень законодавство зарубіжних країн передбачає застосування певних санкцій: усунення від посади посадових осіб місцевих представницьких органів, накладення на них стягнень; скасування рішень органів місцевого самоврядування; передача повноважень місцевих представницьких органів до відання органів центральної влади або до місцевих державних органів; розпуск місцевих представницьких органів. Наприклад, розпуск місцевих рад передбачений законодавством Франції, Італії, Португалії, Литви, Угорщини, Індії, Японії та інших країн.

Поряд із зазначеними вище формами контролю за діяльністю місцевих представницьких органів можливий також судовий контроль за їх функціонуванням. Найбільше поширення судовий контроль отримав у країнах англосаксонської правової системи. У Великобританії, Канаді, США, якщо уряд вважає, що місцеві органи управління неналежно виконують свої повноваження, то він має право звернутися до суду з вимогою видання судового наказу, який забороняє або зобов'язує здійснювати певні дії.

Більше того, у багатьох зарубіжних країнах громадяни мають право оскаржити дії місцевих органів управління у судовому порядку. Зокрема, у Швеції місцеві органи влади мають досить широку автономію та мають право здійснювати усі дії, які відповідають інтересам мешканців відповідної адміністративно- територіальної одиниці. Водночас, якщо місцевий мешканець вважає, що муніципалітет вийшов за рамки своєї компетенції, то він має право оскаржити рішення муніципалітету у відповідну судову інстанцію.

Дайте визначення таких понять

Місцеве самоврядування, місцеве врядування, муніципальна влада, автономія. громадівська теорія, державницька теорія, теорія вільної громади, теорія муніципального дуалізму, територіальна громада, орган місцевого самоврядування, муніципальне утворення, глава муніципального утворення, місцева рада, муніципальна демократія, місцеві ініціативи, місцеві вибори, місцеві збори, місцеві референдуми, громадські слухання, дострокове відкликання депутатів місцевих рад, сесія, місцеві справи, муніципальний службовець, місцевий бюджет.

Тематика рефератів

Ж Проаналізуйте основні типи систем місцевого самоврядування Ж Основні теорії місцевого самоврядування: поняття, зміст, ознаки Ж Конституційно-правовий аналіз основних форм муніципальної демократії

Тестові завдання

1. Місцеве самоврядування характеризується, як:

а) сукупність установ, організацій, які здійснюють на території міста, села діяльність, яка спрямована на задоволення потреб населення;

б) недержавна організація, головною метою якої є здійснення благодійної діяльності;

в) Міжнародна неурядова організація, через яку здійснюється управління міст, сел;

г) договірне об’єднання держав, організацій, підприємств для спільної політичної, господарської, наукової діяльності;

д) політично-правовий інститут народовладдя, через який здійснюється управління місцевими справами в адміністративно-територіальних одиницях.

2. Адміністративно-територіальна одиниця:

а) найрозвиненіша форма організації регулярного оптового ринку;

б) добровільне об’єднання декількох міст для досягнення спільної мети;

в) структурний підрозділ підприємства, який займається дослідницькою роботою;

г) частина єдиної території держави, що є просторовою основою для організації і діяльності місцевих органів державної влади;

д) частина території держави, яка відведена для дослідницьких цілей.

3. “Природна ” адміністративна одиниця являє собою:

а) різного роду поселення, селища, міста, де люди історично та природно гуртувались для спільного життя;

б) територія, яка сформувалась в наслідок розпорядження органів місцевого самоврядування ;

в) адміністративно-територіальна одиниця, яка сформувалась, завдяки природним умовам;

г) територія, яка має виражені природно-оздоровчі фактори;

д) адміністративна одиниця, в межами якої розташовано багато парків та інших зелених насаджень.

4. Велике місто з окраїнами, яке не є адміністративно-територіальною одиницею називається:

а) місцева агломерація;

б) ділянка землі, яка має фіксовану площу, межі і місце знаходження, а також характеризується відповідним якісним складом і правовим статусом;

в) місцева резервація;

г) район;

д) місцевий округ.

5. Влада “сильногомеру”легалізується шляхом :

а) обрання радою;

б) обрання народом;

в) призначенням Прем’єр-міністра;

г) обрання його виборчою комісією;

д) призначенням Президента.

6. Для англосаксонської моделі місцевого самоврядування характерно:

а) безпосереднє державне управління на місцях у всіх адміністративно- територіальних одиницях;

б) відсутність уповноваженого представника уряду, який здійснює опіку над обраними органами на місцях;

в) управління населенням адміністративно - територіальної одиниці обирає рада та головну повноважну особу місцевої адміністрації;

г) обраний орган є водночас і ланкою муніципального управління і представником державної адміністрації;

д) рада, як орган виконавчої влади, обирає виконавчий комітет в адміністративній одиниці.

7. Англосаксонська система місцевого самоврядування не є у:

а) Великобританії;

б) Канаді;

в) США;

г) Франції;

д) Австралії.

8. “Адміністративна опіка ” являє собою:

а) контроль за умовно засудженим;

б) контроль за доцільністю рішень, які приймаються радою;

в) опіка центру над не розвинутими районами місту;

г) контроль ради за рішеннями представників на місцях;

д) громадський контроль.

9. Алькальд управляє громадою в:

а) США;

б) Франції;

в) Англії;

г) Бразилії;

д) Японії.

10. Для набрання чинності рішень місцевих законодавчих органів в

Великобританії необхідна:

а) санкція королеви;

б) згода народу;

в) згода нижньої палати парламенту;

г) санкція Прокурора;

д) згоди уряду.

11. Низовою ланкою адміністративно-територіального розподілу в

Великобританії є:

а) комуна;

б) воєводство;

в) район;

г) община;

д) тауна.

12. Вибори в системі рада-керуючий в США відбуваються таким чином:

а) населення обирає раду, яка обирає мера;

б) населення обирає раду і мера, який керує містом;

в) населення обирає комісію, яка водночас здійснює функції місцевої ради та відають поділеними між ними галузями управління;

г) населення обирає раду, яка здійснює управління містом;

д) рада обирає групу депутатів, яка допомагає здійснювати функції ради.

13. Власне контроль характеризується як:

а) перевірка мером міста законності розпоряджень, які видаються головою певного району;

б) перевірка урядом законності витрат, які здійснюються мером міста;

в) прокурорський контроль за діяльністю районного апарату;

г) перевірка судами і представниками державної влади законності актів місцевого самоврядування;

д) перевірка кваліфікації кадрів представниками держави.

14. Конституцією не регулюється організація влади на місцях в:

а) Франції;

б) Індії;

в) США;

г) Фінляндії;

д) Німеччині.

15. Громадська ініціатива це:

а) колективні виступи жителів з метою рішення місцевих проблем;

б) подання пропозицій в органи місцевого самоврядування від населення;

в) внесення законопроекту на розгляд, збоку жителів;

г) висунення кандидата на посаду мера міста;

д) здійснення громадських робіт.

Контрольні питання та завдання

1. Що таке місцеве самоврядування? Чим відрізняється автономія та місцеве самоврядування?

2. Як співвідносяться між собою поняття «автономія» та «самоврядування»,

«автономія» та «федерація», «суверенітет» та «автономія»?

3. Чим відрізняються поняття «місцеве врядування» та «місцеве самоврядування»?

4. Яка модель місцевого самоврядування є більш ефективною для України? Відповідь обґрунтуйте

5. Порівняйте систему органів місцевого самоврядування, їх обсяг їх повноважень в зарубіжних країнах (не менше 20 країн)

6. Проаналізуйте яким чином забезпечується конституційний контроль в зарубіжних країнах. Результати слід оформити у вигляді порівняльної таблиці (не менше 20 країн)