ПРИМІТКИ

Передмова

1. Див. McCulloch v; Maryland, 17 U. S. 316 (1819).

2. Prigg v. Pennsylvania, 41 U. S. 539, 610—11 (1842).

Розділ I

(повноваження визнавати зарубіжні уряди й укладати до­поміжні виконавчі угоди).

9. Див. United States v. Curtiss-Wright Export Corp., 299 U. S. 304 (1936).

10. Див. The Federalist, числа 78—79 (Александер Ге- мілтон).

11. Див. In re Hennen, 38 U. S. 230, 257—59 (1839); Ex parte Siebold, 100 U. S. 371, 397—98 (1880).

12. Див. National Prohibition Cases, («Справи про націо­нальні заборони»), 253 U. S. 350 (1920); Leser v. Garnett, 258 U. S. 130 (1922). До 1808 року положення статті І про пряме оподаткування та про ввезення рабів також захи­щалися від поправки.

ІЗі Решта дві пропозиції, що змінили б формулу розпо­ділу представників серед штатів та заборонені підвищення платні членам Конгресу на час їхньої служби, так і не були ратифіковані.

14. Див. Parsons v. Bedford, 28 U. S. 433 (1830).

15.Cummings v. Missouri, 71 U. S. 277 (1867); Ex parte Garland, 71 U. S. 333 (1867).

16. Див. Fletcher v. Peck, 10 U. S. 87 (даруваїшя землі); Trustees of Dartmouth College v. Woodward, 17 U. S. 518 (1819> (спільний статут); Home Building and Loan Ass’n v. Blaisdell, 290 U. S. 398 (1934) (підтримка закону про мораторій на застави, подібно до заходів, що підказали прийняття цього положення). Положення про контракти захищає тільки контракти, укладені до того, як був прийня­тий згадуваний закон; як і Положення про ex post facto, його розуміють так, що він відбиває несправедливість зако­нодавства, яке має зворотну силу. Див. Ogden v. Saunders, 25 U. S. 213 (1827).

17. Barron v. Baltimore, 32 U. S. 243 (1833).

18. 60 U. S. 393 (1857).

19. Єдиний виняток робиться для осіб, народжених у Сполучених Штатах Америки, але не «підлеглих їх юрис­дикції», як-от діти чужоземних дипломатів.

Розділ П

1.5 U. S. 137 (1803).

2.Дж. Тайер «Джон Маршалл» 78 (П. Керланд, вид. 1967). Кілька європейських країн після того прийняли і в себе юридичний перегляд. Див., напр.,«Головний закон для Федеративної Республіки Німеччини», ст. 93, 1, 100, 1.

3. Це тлумачення не позбавляє юридичне положення статті III практичного ефекту, адже інші урядові акції, як от окремих штатів, мають чіткі й ще настійніші аргументи на користь юридичного перегляду. Текст положення про верховенство, наприклад, виразно показує, що судді повин­ні були надати Конституції чільне місце над суперечливи­ми законами окремих штатів: «Ця Конституція... є найви­щим законом країни, й судді кожного штату зобов’язані їх виконувати, хоч би в конституціях чи законах окремих шта­тів траплялися суперечні ухвали» (особливий наголос). Юридичний перегляд законів окремих штатів був підтвер­джений на основі цього положення в 1796 році. Ware v. Hyl­ton, З U. S. 199.

4. 1 «Протоколи Зборів», вище на 97. Див. також там- таки на 109; 2 там-таки на 73, 76, 78 (зауваження Елбріджа Джеррі, Джеймса Вілсона, Лютера Мартіна та Джорджа Мейсона); The Federalist, № 78 (Александер Гемілтон); Корвін «Marbury v. Madison й доктрина юридичного пере­гляду», 12 Mich. L. Rev. 538, 543 (1914): «Жодна розваж­лива людина не буде сумніватися в тому, що члени Зборів 1787 року вважали: Конституція надає право судам Сполу­чених Штатів Америки ухвалювати рішення щодо консти­туційної чинності актів Конгресу».

5. 28 U.S.C. § 1331. У позовах проти урядовців штатів Конгрес в загальних термінах уповноважив суди уживати заходів, необхідних для виправлення порушень конститу­ційних прав. 42 U.S.C. § 1983. У позовах проти федераль­них урядовців Конгрес зумисне передбачив заяву прав сторони позивача, а також письмові розпорядження під­леглим судам, щоб спонукати до передбаченої законом дії (як у самому Marbury...) і habeas corpus для відшкодування незаконного ув’язнення.

6. Massachusets v. Mellon, 262 U. S. 447 (1923).

7. Flast v. Cohen, 392 U. S. 83 (1968). Див. p. VIII.

8. Chisholm v. Georgia 2 U. S. 419 (1973).

9. З Дж. Елліот. «Дебати на кількох Зборах штатів після прийняття федеральної Конституції» 533 (2-ге видан­ня 1854). Див. також там-таки на 555 (Джон Маршалл); The Federalist, 81 (Александер Гемілтон); Hans v. Louisiana, 134 U. S. 1, (1890). Суддя Вільям Бреннан, серед інших, завзято оспорював цей висновок. Див., напр., Em­ployees of Department of Public Health and Welfare v. De­partment of Public Health and Welfare, 411 U. S. 279

1973) (незгідна думка).

10. Див.,напр., 5 U. S. C. § 702 (позови проти державних урядовців за негрошову допомогу); 28 U. S. С. § 1346 (а), (б) (певні контрактові дії та позови у справах цивільних правопорушень).

11.Див., напр., Petty v. Tennessee-Missouri Bridge Com­mission 359 U. S. 275 (1959).

12. Fitzpatrick v. Bitzer, 427 U. S. 445 (1976) (Чотир­надцята поправка).

13. Ex parte Young, 209 U. S. 123 (1908).

14.Edelman v. Jordan, 415 U. S. 651 (1974). Див. Kappi «Висока недоторканність і позови проти посадових осіб», 1984 Supr. Ct. Rev. [**] 149.

15. Pacific States Tel. and Tel. Co. v. Oregon 223 U. S. 118 (1912); Coleman v. Miller, 307 U. S. 433 (1939). Але Суд вирішував інші справи, що стосувалися ратифікації кон­ституційних поправок. Див., наприклад, Hollingsworth v. Virginia, З U. S. 378 (1798) (пропонована поправка не потре­бує подання її Президентові на можливе вето); Dillon v. Gloss 256 U. S. 368 (1921) (Конгрес може обмежити час

я ратифікації штатами).

16.Див. Генкін «Чи існує доктрина «політичного питан­ня?», 85, Yale L.

17.Див. також The Federalist, № 65 (Александер Геміл­тон), де пояснюється, чому гадалось, що суди нездатні здійснювати цю аналітично-юридичну функцію.

18. Baker v. Carr, 369 U. S. 186 (1962) (незгідна думка).

19. Див. Baker v. Carr, прим. 18 вище; Reynolds v. Sims, 377 U. S. 533 (1964) (думка, що законодавчі округи повинні бути істотно однакові за кількістю населення).

20. Див., наприклад, Baker v. Carr, прим. 18 вище; Powell v. McCormack, 395 U. S. 486 (1969) (де розглядаються ви­падки виключення колеги Палатою представників на під­ставах, не вказаних у статті І потри конституційне поло­ження, яке робить кожну палату Конгресу суддею виборів, повернень і кваліфікацій її членів (ст. І, § 5).

21. Ex parte McCardle 74 U. S. 506 (1869) ; Sheldon v. SiH, 49 U. S. 441 (1850).

22. United States v. Klein 80 U. S. 128 (1872); Yakus v. United States 327 U. S. 414, 468 (1944) (Ратледж, Дж., незгідна думка).

23. Див. Гарт «Повноваження Конгресу обмежувати юрисдикцію федеральних судів»: «Вправа в діалектиці», 66, Harv. L. Rev. 1362, 1365 (1953) (Конгрес не уповнова­жений «зруйнувати істотну роль Верховного суду в консти­туційній схемі»).

24. Див. 1 К. Воррен «Верховний суд в історії Сполуче­них Штатів», 269—315 (перегл. вид. 1926); Р. ДжЄксОн «Боротьба за юридичне верховенство» (1941); S. Rep. N9 711, 75-й Конг., 1-ша сесія (1937).

25. Як казали дотепники: «Зроби раз, та гаразд». Див. також розд. ПІ.

Розділ III

1. The Federalist № 45. Подібні запевнення заполонюва­ли дебати як на національних, так і на цітатових конвентах.

2. 17 U. S. 316 (1869), -

3. Див. Hepburn v. Griswold, 75 U. S. 603 (1870); Справи про законні платіжні засоби, 79 U. S. 457 (1871).

4. Див. 1. «Твори Александера Гемілтона», 138—41 (1810).

5. The Federalist № 45.

6. 22 U. S. 1 (1824).

7. United States v. Coombs, 37 U. S. 72 (1838).

8. Southern Railway v. United States, 222 U. S. 20 (1911).

9. Houston, E. and W. Texas Ry. v. United States (Shreve­port Rate Case), 234 U.

10. Wickard v. Filbum, 317 U. S. Ill (1942). Див. також рішення у справі Katzenbach v. McClung, 379 U. S. 294 (1964), що підтримав повноваження Конгресу оголошувати

поза законом расову дискримінацію в ресторані, і то не тільки в такому, що обслуговує мандрівників із штату до штату, на тій підставі, що ресторани, котрі відмовлялись обслуговувати негрів, закуповували менше харчів з інших штатів.

11.Hamilton v. Kentucky Distilleries Co., 251 U. S. 146 (1919).

12. McCray v. United States, 195 U. S. 27 (1904).

13. Oklahoma v. Civil Service Commission 330 U. S. 127 (1947). Див. також Missouri v. Holland, 252 U. S. 416 (1920), з висновком, що повноваження Президента укладати дого­вори не обмежуються суб’єктами, стосовно яких Конгрес може ухвалювати закони.

14. Див., наприклад, United States v. Е. С. Knight Co., 156 U. S. 1 (1895) (з висновком, що антитрестові положен­ня Акту Шермана не стосуються виробництва, аби уникну­ти визнання його антиконституційним); Hammer v. Dagen- hart, 247 U. S. 251 (1918), і «Справу про оподаткування дитячої праці», 259 U. S. 20 (1922) (що зводила нанівець зусилля Конгресу контролювати дитячу працю під вигля­дом, відповідно, повноважень щодо комерції та оподатку­вання); A. L. A. Schechter Poultry Corp. v. United States 295 U. S. 495 (1935) (регулювання місцевих різницьких цін, платні та якості продукції).

15. Див. «Статті Конфедерації», ст. VIII; The Federa­list, №№ 41, 45 (Джеймс Медісон).

16. Одначе зворотні закони штатів про неплатоспромож­

ність уживалися для того, щоб послабити контрактові зо­бов’язання, на порушення ст. І, § 10; Конгрес має владу анулювати навіть розраховані на майбутнє закони в цій галузі, запроваджуючи власні виняткові положення про банкрутство. Див. Sturges v. Crowningshield, 17 U. S. 122 (1819)..

17. Така була думка головного судці Роджера Тейні, Маршаллового наступника, але він виступав не від біль­шості судців. Див., напр., «Справи про ліцензії», 46 U. S. 504 (1847).

18.

19. Див., напр., Gibbons v. Ogden, 22 U. S. 1 (1924); Cooley v. Board of Wardens, 53 U. S. 299 (1852).

20. Див., напр., Gibbons v. Ogden, вище (стосовно, серед іншого, правил карантину) й Cooley v. Board of Wardens, вище (закон, що вимагає брати на роботу місцевого лоц- 6* мана); Sherlock v. Alling, 93 U. S. 99 (1876) (закон, що установлює відшкодування збитків, пов’язаних із насиль­ницькою смертю).

21. Southern Pacific Co. v. Arizona, 325 U. S. 761 (1945).

22. Welton v. Missouri, 91 U. S. 275 (1876). Див. також Philadelphia v. New Jersey, 437 U. S. 617 (1978) (штат не може заборонити розпоряджатися відходами, що розташо­вані за межами штатів).

23. Див.: «Справу про оподаткування штатом фрахту­вання», 82 U. S. 232 (1873); Western Live Stock v. Bureau of Revenue, 303 U. S. 250 (1938).

24. Пор. Bradley v. Public Utilities Commission, 289 U. S. 92 (1933), із Buck v. Kuykendall, 267 U. S. 307 (1925).

25. Пор. South Carolina State Highway Department v. Barnwell Bross., 303 U. S. 177 (1938), із Southern Pacific Co. v. Arizona (див. вище).

26. Див., напр., Johnson v. Maryland, 254 U. S. 51 (1920) (штат не повинен вимагати ліцензії на водіння поштового фургона).

27. Panhandle Oil Co. v. Mississippi ex rel. Knox, 277 U. S. 218, 233 (1928) (Голмс, суддя, незгідна думка).

28. Bank v. Supervisors, 74 U. S. 26 (1869).

29. Див., напр., Collector v. Day 78 U. S. 113 (1871).

30. Helvering v. Gerhardt, 304 U. S. 405 (1938); Graves v. New York ex rel. O’Keefe, 306 U. S. 466 (1939).

31. New York v. United States 326 U. S. 572 (1946).

32.Garcia v. San Antonio Metropolitan Transit Authority, 105 S. Ct. 1005 (1985).

33. First Agricultural National Bank v. State Tax Commis­sion, 392 U. S. 339 (1968) (Тергуд Маршалл, суддя, не­згідна думка).

Роздід IV

1. 343 U. S. 579 (1952).

2. Тим засобом стало судове розпорядження, що забо­роняло страйк. Президент Трумен не намагався добитись тієї судової заборони.

3. Див. Ex parte Milligan, 71 U. S. 2 (1866).

4. «Конгрес має право... створювати всі потрібні й належ­ні закони для здійснення як згаданих вище прав, так і всіх інших прав, якими ця Конституція наділяє Уряд Сполучених Штатів або ж його органи чи урядовців» (виді­лення моє). Ст. І, § 8.

5. Див. The Federalist, №№ 24, 26, 28, 47.

6. Див. також р. V.

7. Ст. І, § 1. Те саме стосується і судової влади, визна­ченої як така, що поширюється тільки на типи справ і спо­рів, перелічених у статті III.

8. Див., напр., McCulloch v. Maryland, у р. Ill: Stuart v. Laird, 5 U. S. 299 (1803).

9. 135 U. S. 1 (1890).

10. 158 U. S. 564 (1895).

11. Подібним чином саме Конгрес, а не Президент упов­новажений посилати цивільні збройні сили на війну, видаю­чи «каперські свідоцтва та дозволи на репресалії». Див. Лобел «Таємна війна і повноваження Конгресу»; «Прихо­вана війна і забуті повноваження»; 139 U. Pa. L. Rev. 1035 (1986).

12. Див. 2, Протокол Зборів, вище, на 318.

13. Див. «Справи про винагороди» 67 U. S. 635 (1863).

14. Див., напр., Mora v. MacNamara, 389 U. S. 934 (1967).

15. 87 Stat. 555 (1973). '

16. Всі такі цілі були чітко виражені на Конституційних зборах і в документах «Федераліста». Див. Каррі «Розподіл повноважень» за Bowsher, 1986. Sup. Ct. Rev. 19.

17. Див. 15 U. S. C. § 45. Суди, як з’ясується нижче, лише обмежили повноваження переглядати рішення комісії.

18.До того ж положення про Належний процес вимагає, щоб гаданим правопорушникам дозволено було мати спра­ведливий суд. Однією з чільних вимог справедливого суду є безстороннє розслідування, і хтозна, як та комісія може бути неупередженою, ухвалюючи рішення про достатність своїх власних доказів. Див. р. V.

19. Див. A. L. A. Schechter Poultry Corp. v. United States, 295 U. S. 495 (1935). Цей висновок був необов’язковий для того рішення, оскільки повноваження комісії не входили до питань, що розгладилися в цій справі.

20. Panama Refining Co. v. Ryan, 293 U. S. 388 (1935) скасовуючи те, що вісім суддів розглядали як необмежену

компетенцію вирішувати: забороняти чи ні міжштатові пе­ревезення нафти, добутої понад квоту, визначену законом wrary); A. L. A. Schechter Poultry Corp. v. United States, 295 U. S. 495 (1935) (одноголосно позбавляючи чинності практично необмежене повноваження видавати «збірники

законів про чесну конкуренцію» для різних галузей бізнесу чи промисловості).

21. Див. Buttfield v. Stranahan, 192 U. S. 470 (1904); J. W. Hampton, Jr. and Co. v. United States, 276 U S. 394 (1928).

22. Lichter v. United States, 334 U. S. 742 (1948).

23. 272 U. S. 52 (1926).

24. 295 U. S. 602 (1935).

25. Crowell v. Benson, 285 U. S. 22 (1932). Цей висновок також не стосується того рішення, оскільки Верховний суд відкинув оспорюване розпорядження, виходячи з вужчих засад.

26. Див. 5 U. S. С. § 706 (Адміністративниі процедур­ний акт), що вимагає юридичної поваги до рішень агентства, якщо тільки вони не «упереджені, примхливі чи зв’язують свободу дії» або «не підтверджені істотними доказами» у випадках, які повинні вирішуватися після слухання агент­ством, за протоколом судового засідання; Universal Camera Corp. v. National Labor Relations Board, 340 U. S. 474 (1951) (якщо агентство знайде поважну причину для оспо- рення виплати); National Labor Relations Board v. Hearst Publications, Inc., 322 U. S. Ill (1944) (визначення агент­ства, чи «рознощики газет» є «службовці», в рамках Акту про національні трудові відносини).

27. Див. також: Каррі, «Судді банкрутства і незалежне судочинство», 16 Creighton L. Rev. 441 (1983).

28. National Cable Television Ass’n v. United States, 415 U. S. 336 (1974).

29. Immigration and Naturalization Service v. Chadha, 462 U. S. 919 (1983).

30. Buckley v. Valeo, 424 U. S. 1 (1976); Bowsher v. Synar, 106 S. Ct. 3181 (1986). З питання призначень див. статтю II, § 2: «Президент... має право... за порадою і згодою Сенату призначати... урядовців Сполучених Штатів...» (виділення моє). Той самий розділ уповноважує Конгрес надавати право призначення нижчих урядовців «самому лише Президентові, судам або головам департаментів», але не собі самому.

31. Northern Pipeline Construction Co. v. Marathon Pipeli­ne Co., 458 U. S. 50 (1982).

Розділ V

1.Murray’s Lessee v. Hoboken Land and Improvement Co., 59 U. S. 272 (1856).

2.Див., напр., Hurtado v. California, 110 U. S. 516 (1880) (Належний процес не включає в себе повноваження звичай­ного права пред’являти звинувачення великим журі); Powell v. Alabama, 287 U. S. 45 (1932) (Належний процес надає право вбогим відповідачам консультуватися за дер­жавний рахунок, при тому що звичайне право такого права не надавало).

3.Див., напр., Duncan v. Louisiana, 391 U. S. 145 (1968) (Належний процес включає право на карний процес із при­сяжними засідателями).

4. Див. Davidson v. New Orleans, 96 U. S. 97 fl 878) (сповіщення і-слухання); Tumey v. Ohio, 273 U. S. 510 (1927) (упереджений суддя); Moore v. Dempsey, 261 U. S. 86 (1923) (суд- під тиском юрби); In re Winship, 397 U. S. 358 (1970) (доказ поза всяким сумнівом); Brown v. Mississippi, 297 U. S. 278 (1936) (вимушене зізнання); Mooney v. Holohan, 294 U. S. 103 (1935) (неправдиве свідчення).

5. Див. Mapp v. Ohio, 367 U. S. 643 (1961) (обшук та арешт); Malloy v. Hogan, 378 U. S. 1 (1964) (самозвинува­чення); Benton v. Maryland, 395 U. S. 784 (1969) (подвійна небезпека); Duncan v. Louisiana, 391 U. S. 145 (1968) (суд присяжних); Pointer v. Texas, 380 U. S. 400 (1965) (кон­фронтація); Gideon v. Wainwright, 372 U. S. 335 (1963) (право на консультування); Furman v. Georgia, 408 U. S. 238 (1972) (жорстоке і незвичайне покарання). У справі Furman Верховний суд визнав антиконституційним кон­кретний закон про смертну кару. Однак, почасти з істо­ричних причин, більшість суддів не була готова визнати саму смертну кару в суті своїй «жорстокою і незвичай­ною».

6. Див. В. Лафейв і Дж. Ісраел «Карна процедура» 767 (1985): «Припускається, що система може функціонувати лише тоді, коли високий процент справ позбувається ви­знання звинуваченого себе винним, і що це трапиться тільки тоді, коли будуть забезпечені поступки, аби спону­кати до таких визнань». Щодо критики див. Алшулер «Змі­ни в дебатах при виторговуванні зізнання», 69 Cal. L. Rev. 652 (1981); Лангбайн «Тортури й вимагання зізнань»; 46 U. S. З (1978); Лангбайн «Країна, де не виторговують зізнань: як це виходить у німців», 78 U. S. 204 (1979) (показуючи, що процес аж ніяк не є неминучий).

7. Brady v. United States 397 U. S. 742 (1970); Borden- kircher v. Hayes, 434 U. S. 357 (1978).

8. Див. «Матеріально-правовий належний процес» ниж­че.

9. Раніші рішення заперечували, що такі «привілеї» ква­ліфікувались як «власність». Див., напр., Bailey v. Richard­son, 182 F. 2d 46 (D.C. Cir. 1950).

10. Див. Goldberg v. Kelly, 397 U. S. 254 (1970); Board of Regents v. Rosh, 408 U. S. 564 (1972).

11. Див. Mathews v. Elbridge, 425 U. S. 319 (1976).

12. Див. № 10 вище.

13. 419 U. S. 565 (1975).

14. Bi-Metallic Investment Co. v. State Board of Equali­zation, 239 U. S. 441 (1915); United States v. Florida East Coast Ry., 410 U. S. 224 (1973). Одначе законодавчі акти, як правило, надають зацікавленій публіці право брати участь у загальних законотворчих процедурах принаймні наданням письмових коментарів. Див., напр., 5 U. S. С. § 553 (Акт про адміністративну процедуру).

15. Home Ins. Co. v. Dick, 281 U. S. 397 (1930); Phillips Petroleum Co. v. Shutts, 105 S. Ct. 2965 (1985). Див., оглядо­во, Б. Kappi «Вибрані нариси про конфлікти законів», р. 5 (1963).

16. Див., напр., Union Refrigerator Transit Co. v. Kentucky, 199 U. S. 194 (1905) (екстратериторіальне оподаткування); International Shoe Co. v. Washington, 326 U- S. 310 (1945) (що вимагає «мінімальних контактів» між розглядуваним спором і штатом, у чиїх судах той спір розв’язується, аби забезпечити «чесну гру й грунтовну справедливість»); World-Wide Volkswagen Corp. v. Woodson, 444 U. S. 286 (1980) (що наголошує на обмеженнях Належного процесу для юрисдикції суду штату як на «інструменті міжштато- вого федералізму»).

17. 198 U. S. 45 (1905).

18. 410 U. S. 113 (1973). Єдиним винятком було ряту­вання життя матері.

19. Див. незгідні думки суддів Гарлана й Голмса в справі Lochner... та суддів Байта й Ренквіста в справі Roe... (останні наполягали, що цей захід мав «раціональне від­ношення до справжньої мети штату»). Порівняйте критерій чинності федеральних законів, посталий на основі положен­ня про потрібні й належні закони й проголошений у справі McCulloch v. Maryland, р. З, який вимагає вживання належ­них засобів для досягнення законних цілей.

20. Holden v. Hardy, 169 U. S. 366 (1898).

21. Bunting v. Oregon, 243 U. S. 426 (1917).

22. West Coast Hotel Co. v. Parrish, 300 U. S. 379 (1937).

23. Див., напр., United States v. Carolene Products Co., 304 U. S. 144 (1938) (що підтримав виразно протекціоніст­ську заборону на перевезення вершків, збагачених коко­совою олією); Williamson v. Lee Optical Co., 348 U. S. 483 (1955) (що підтримав «висмоктане з пальця» положення, яке забороняє вставляти існуючі скельця окулярів у нові оправи без рецепту лікаря).

24. Ferguson v. Skrupa, 372 U. S. 726 (1963).

25. Див. Barron v. Baltimore, p. 1.

26. Див. Stromberg v. California, 283 U. S. 359 (1931) (промова); Near v. Minnesota, 283 U. S. 697 (1931) (преса); De Jonge v. Oregon, 299 U. S. 353 (1937) (зібрання); Cantwell v. Connecticut, 310 U. S. 353 (1940) (релігія). Пор. Hurtado v. California, обговорену в «Процедурних вимогах», із висновком: «Належний процес» вимагає тільки тих проце­дурних протекцій, що є «фундаментальні», перш ніж особа може бути позбавлена «свободи».

27. West Virginia Board of Education v. Barnette, 319 U. S. 625 (1943).

28. Там-таки.

29.Див. United States v. Carotene Products Co., 304 U. S. 144, 152—53, прим. 4 (1938).

30. Див. Шаттук «Справжнє значення терміну «свобода» ? тих положеннях конституцій федеральної та окремих штатів, котрі захищають «життя, свободу й власність», 4 Harv. L. Rev. 365 (1891).

31. Allgeyer v. Louisiana, 165 U. S. 578 (1897).

32. Історично термін «процес» стосувався іноді процеду­ри взагалі, а іноді — виклику, що сповіщає про судове засідання. Див. Істербрук «Майно і Належний процес», 1982, Sup. Ct. Rev. 85.

33.З Дж. Сторі «Коментарі до Конституції Сполуче­них Штатів», § 1783 (1833).

34. Murray’s Lessee v. Hoboken Land and Improvement Co, 59 U. S. 272 (1856); Davidson v. New Orleans, 96 U. S.

- (1878).

35. Youngstown Sheet and Tube Co. v. Sawyer, p. 4 (Джексон Дж., згідна думка).- Щодо розвитку цієї ідеї в Європі XIX сторіччя див. С. Schmitt, Verfassungslehre [††], 130—31, 147—50 (1928).

36. Mayo V. Wilson, 1 N. H. 53 (1817). Див. також Корвін «Доктрина Належного юридичного процесу перед Громадянською війною», 24 Harv. L. Rev. 366 (1911).

37. Maher v. Roe, 432 U. S. 464 (1977); Harris v. McRae, 448 U. S. 297 (1980). Див. також Jackson v. City of Joliet, 715 F. 2d 1200 (7th Cir. 1983; місто не має конституційного обов’язку рятувати жертви автомобільних катастроф).

38. Одначе це питання не надається до категоричної відповіді у світлі цих рішень. Див., напр., Truax v. Cor­rigan, 257 и. S. 312 (1921) (висновок, що штат не може скасовувати наказових заходів проти пікетування робочих місць); Каррі «Позитивні й негативні конституційні права», 53 U. Chi. L. Rev. 864 (1986).

39. Calder v. Bull, 3 U. S. 386 (1798).

40. Slaughterhouse Cases [‡‡], 83 U. S. 36 (1873) (суддя Бредлі, незгідна думка).

41. Див. Cong. Globe, 39-й Конг.; Перша сесія 2786 (зауваження сенатора Гауерда).

42. Див., напр., Adamson v. California, 332 U. S. 46, 71—72 (суддя Блек, незгідна думка).

43. Див. Conner v. Elliott, 59 U. S. 591, 594 (1856). Як визнав Верховний суд у Slaughterhouse Cases, (1873), «єдиною метою» цього положення було заявити всім шта­там, що хоч які були б ті права, гарантовані чи запрова­джувані вами для ваших громадж, чи коли ви обмежуєте або кваліфікуєте, чи накладаєте обмеження на їх застосу­вання, такою самою, ані більшою, ані меншою, буде міра прав громадян інших штатів, що підлягають вашій юрис­дикції».

44. Що стаття IV «зробила для захисту громадян одного штату від ворожого чи дискримінаційного законодавства інших штатів», доводив суддя Філд у незгідній думці в Slaughterhouse Cases, те «Чотирнадцята поправка робить для захисту кожного громадянина Сполучених Штатів від ворожого чи дискримінаційного законодавства проти нього на користь інших, незалежно від того, чи вони мешкають у тому самому, чи в різних штатах». Положення про одна- новий захист (р. 6) служить цій меті сьогодні, але історія дає змогу припускати: в тексті цього положення закладена вимога, аби штати однаковою мірою захищали й негрів від злочинств, що їх коять треті сторони. Підсумок цим дебатам зроблено в праці Фермана «Чи включає Чотирнадцята поправка перщі десять поправок?», 2 Stan. L. Rev. 5 (1949).

45. Див. The Federalist, № 84 (Александер Гемілтон); 1 Annals of Congress 456 (1789) (Джеймс Медісон); Каплан «Історія і значення Дев’ятої поправки», 69 Va. L. Rev. 223 (1983).

46. Roe v. Wade, див. вище (згідна думка).

47. Scott v. Sandford, 60 U. S. 393 (1857).

48. Bowers v. Hardwick, 106 S. Ct. 2841, 2846 (1986).

Розділ VI

1. Див. Slaughterhouse Cases, 83 U. S. 36 (1873).

2. P. V.

3. Див. Slaughterhouse Cases, p. 5.

4. Strauder v. West Virginia, 100 U. S. 303 (1880).

5. 163 U. S. 537 (1896). Див. також Pace v. Alabama, 106 U. S. 583 (1883) (де підтримано закон, що схвалював суворіші покарання за протизаконні статеві зв’язки, коли партнери належать до різних рас, адже як чорно-, так і білошкірі улягали однаковим санкціям).

6. Missouri ex rel. Gaines v. Canada, 305 U. S. 337 (1938).

7. 347 U. S. 483 (1954).

8. Див. Г. Гунтер «Конституційний закон», 639 (ll-те вид. 1985).

9. Loving v. Virginia, 388 U. S. 1 (1967).

10. Shelley v. Kraemer, 334 U. S. 1 (1948).

11. Див. Бікел «Первісне розуміння й сегрегаційне рі­шення», 69 Harv. L. Rev. 1 (1955).

12. Strauder v. West Vffginia, див. вище.

13. 438 U. S. 265 (1978).

14. Fullilove v. Klutznick, 448 U. S. 448 (1980).

15. Див. дискусію про нерасові класифікації нижче.

16. Korematsu v. United States, 323 U. S. 214 (1944).

17. Тут можна додати, що підперті добрими намірами расові класифікації мають тенденцію підтверджувати неба­жані расові стереотипи,' знецінювати справжні досягнення членів привілейованої групи й породжувати обурення проти тих, кому віддають перевагу. Див., для загального уявлен­ня, Regents of the University of California v. Bakke, вище (суддя Пауелл, згідна думка).

18. Washington v. Davis, 426 U. S. 229 (1976).

19. Див. також дискусію про ствердні урядові обов’язки у зв’язку з положеннями Належного процесу в р. V.

20. Див. Slaughterhouse Cases і Strauder v. Virginia, вище.

21. Massachusets Board of Retirement v. Murgia, 427 U. S. 307 (1976).,

22. Див. Washington v. Davis, вище.

23. Див. Palmore v. Sidoti, 104 S. Ct. 1879 (1984) (з виді­ленням).

24. 377 U. S. 533 (1964). Див. також дискусію в справі Harper v. Virginia Board of Elections в останній частині цього розділу.

25. Craig v. Воргц, 453 U. S. 57 (1981).

26. Rostker v. Goldberg, 453 U. S. 57 (1981). Також час від часу вдавалися до критичного перегляду, то більш, то менш пильного, щоб усунути розрізнення, які ставлять у невигідне становище чужоземців (напр., Graham v. Richard­son, 403 U. S. 365 (1971) або незаконнонароджених дітей (Levy v. Louisiana, 391 U. S. 68 (1968)).

27. «Рівність прав згідно із законом не повинна запере­чуватися чи обмежуватися у зв’язку з їх статтю як Сполу­ченими Штатами, так і окремими штатами».

28. Див., напр., Strauder v. West Virginia, вище.

29. Neal v. Delaware, 103 U. S. 370 (1881).

30. Yick Wo v. Hopkins, 118 U. S. 356 (1886).

31. Єдиними винятками є Тринадцята поправка, що забо­роняє рабство як приватне, так і державне, та Вісімна­дцята, що забороняла приватне виробництво чи транспорту­вання алкогольних напоїв протягом кількох років, аж поки її скасовано Двадцять першою.

32. 109 U. S. З (1883).

33. Див. Katzenbach v. McClung, р. З (положення про комерцію); Jones v. Alfred Н. Mayer Co., 392 U. S. 409 (1968) (несподівано широка інтерпретація сфери дії Три­надцятої поправки, аби підсилити заборону «рабства»).

34. 334 U. S. 1 (1948).

35. Moose Lodge v. Irvis, 407 U. S. 163 (1972).

36. Burton v. Wilmington Parking Authority, 365 U. S. 715 (1962).

37. Див. також рішення, обговорені в останній частині цього розділу.

38. Bolling v. Sharpe, 347 U. S. 497 (1954).

39. Див. p. V.

40. Супроти цього можна доводити, що Верховний суд уже виснував, попри паралельний аргумент, що положення про Належний процес Чотирнадцятої поправки зробило можливим для штатів застосування деяких обмежень, по­кладених першими вісьмома поправками, на додаток до Належного процесу, на Сполучені Штати. Див., напр., Gideon v. Wainwright, р. V (право, зазначене в Шостій поправці, користуватися послугами адвоката).

41. Див. р. V.

42. Див. поправку XIV, § 2; Д. Каррі «Конституція у Верховному суді: перші сто років», 384 (1985).

43. Guinn v. United States, 238 U. S. 347 (1915). Навіть це рішення не поклало краю ефективному обходу поправ­ки з допомогою «дідівських» правил, бо штат зараз же ви­ключив із загальноприйнятих виборчих кваліфікацій тих, кому надавалося право голосувати згідно з «дідівським» правилом, скасованим у справі Guinn... Спливло ще два­дцять років, поки Верховний суд знайшов нагоду оголосити це положення антиконституційним. Див. Lane v. Wilson, 307 U. S. 268 (1939).

44. Nixon v. Herndon, 273 U. S. 536 (1927). Див. також Nixon v. Condon, 286 U. S. 73 (1932) (висновок про відпові­дальність штату за рішення партійного комітету виключити негрів — на тій підставі, що закон штату, надаючи більше повноважень комітетові, ніж членству в партії, тим самим робить комітет агентом штату). Насправді недвозначні за­перечення прихильників положення про однаковий захист того, що П’ятнадцята поправка може прикладатися до виборчих прав (див. вище), зробили її, як визнав згодом Верховний суд, більш вірогідною підставою для цих рішень, ніж Чотирнадцяту. Див. United States v. Classic, 313 U. S. 299 (1941).

45. Grovey v. Townsend, 295 U. S. 45 (1935). Див. «Дію штату» вище.

46. Marsh v. Alabama, 326 U. S. 501 (1946), з висновком про захист права розповсюджувати релігійну літературу на вулицях міста, що належить компанії.

47. Smith v. Allwright, 321 U. S. 649 (1944); Terry v. Adams, 345 U. S. 461 (1953).

48.Harper v. Virginia Board of Elections, 383 U. S. 663 (1966). Двадцять четверта поправка, прийнята за два роки до цього рішення, вже заборонила: відмову у праві голосу­вати «через несплату якого-небудь виборчого чи іншого податку», але тільки у федеральная виборах.

49.Lassiter v. Northampton Election Board, 360 U. S. 45 (1959).

_ 50. Oregon v. Mitchell, 400 U. S. 112 (1970). Розділ 2 П’ятнадцятої поправки уповноважує Конгрес «упроваджу­вати цю статтю в життя відповідним законодавством».

51. South Carolina v. Katzenbach, 383 U. S. 301 (1966).

Розділ VII

1.Див. p.. V.

2. Whitney v. California, 274 U. S. 357 (1927) (суддя Брандейс, згідна думка).

3. Schenck v. United States, 249 U. S. 47 (1919). Трохи більше вірогідності в тих аргументах, що наміром було лишити весь предмет регулювання комунікації штатам, оскільки первісно Перша поправка прикладалася тільки до Конгресу. Навіть така інтерпретація мала б вимагати висновку, що ця поправка не стосується округу Колумбія, де Конгрес має виняткові законодавчі повноваження, і вона не відповідає за недвозначне повноваження Конгресу об­межувати слово, згідно із зумисним правом запроваджував ти авторські права, ст. І, § 8.

4. Див. 4, В. Блекстоун «Коментарі законів Англії», 151 (1765); Л. Леві «Свобода слова та преси в ранній амери­канській історії: спадок придушення» (1960).

Jk Див., напр., Near v. Minnesota, 283 U. S. 697 (1937); New York Times Co. v. United States, 403 U. S. 713 (1971).

6. Patterson v. Colorado, 205 U. S. 454 (1907).

7. Див. Near v. Minnesota, вище.

8. T. Кулі «Конституційні обмеження», 421 (1868). Див. також Е. Фройнд «Поліційна влада», §§ 474—75 (1904).

9. Див. р-ли V, VI.

10. Див., напр., NAACP v. Alabama, 357 U. S, 449 (1958) (свобода асоціацій). Пор. p-ли V, VL

Ц. 249 U. S, 47 (1919)..

12. Ґолмс пізніше додав, що небезпека має бути серйоз­на, а не тільки очевидна й близька. Див, Abrams у. United States, 250 U. S. 616 (1919) (незгідна думка).

13 341 U S 494 L1951).

14^ Debs v. touted. Stated ДО) U.через брак юрисдикції; Д. Каррі «Конституція у Вер­ховному суді: перші сто років», 296—376 (1985).

4. Див., напр., Debs v. United States, Dennis v. United States і Barenblatt v. United States, p. VII.

5. Див. p. IV.

6. Див. p. VI.

7. Dred Scott v. Sandford, p. V.

8. Див., напр., Lochner v. New York, p. V.

9. Див. Roe v. Wade, p. V.

10. The Federalist, № 78.

11. Ex parte Milligan, 71 U. S. 2 (1866); Cummings v. Missouri, 71 U. S. 277 (1867); Ex parte Garland, 71 U. S. 333 (1867).

12. Див. p. V.

13. Див. р-ли VI,VIII; Reynolds v. Sims, 377 U. S. 533 (1964) (рівний розподіл законодавчих місць).

14. Див. р. VII.

15. Див. Г. Л. А. Гарт «Поняття закону», 138—41 (1961).