IX ПІСЛЯСЛОВО
Прийняття Конституції стало вражаючим досягненням. Установивши осібні, демократично обирані законодавчі та виконавчі розгалуження влади, а також уповноваживши незалежних суддів скласти звід фундаментальних прав, найі дірадіди з XVIII сторіччя спорудили зразковий каркас народного — і що служить народові — урядування.
До того ж, за всі ці свої перші двісті літ Конституція показала себе напрочуд тривкою. Мудре рішення обмежити цей документ основоположними принципами надало йому вікової несхитної сталості, прищепивши народові здорове переконання, що цих положень не слід чіпати без нагальних на те підстав. Одначе не менш вирішним фактором стало й те, що Конституцію збудовано на таких міцних підвалинах, що навіть через два сторіччя, із лише двома істотними змінами після практично одночасного додання десяти перших поправок, вона й далі служить потребам справедливого й добре впорядкованого суспільства.
Цими двома змінами стали кінець конституційного федералізму 1 й гарантія расової рівності2. Останнє здійснено через установлений спосіб конституційної поправки, а перше — значною мірою через тлумачення Основного Закону.
Дозволивши Конгресові перебрати права, що їх Конституція начебто резервувала за штатами, Верховний суд продемонстрував обмеження юридичного перегляду як інструмент для запровадження конституційних обмежень. В інші кризові моменти Верховний суд також виявився нездатним уберегти інші підрозділи від перевищення влади. Коли після Громадянської війни Конгрес фактично звів південні штати до стану колоній, суддям забракло мужності, щоб утрутитися3. Верховний суд не зміг (чи не
побажав) захистити свободу слова від істерії першої світовім війни та п’ятдесятих років 4, і він же не дуже старався запобігти тому, щоб виконавчі органи не перебрали на себе військових повноважень Конгресу чи щоб не створили «безголового четвертого підрозділу» — незалежних установ5.
Зрештою, навіть сприятливі рішення Верховного суду не спромоглися реалізувати виборчих прав чорношкірих, аж поки інші підрозділи федерального урядування додали нарешті й своє ваговите слово6.з того ж, в інших випадках судді так реалізували своє шановане право юридичного перегляду, що своїми рішеннями фактично позбавляли народ законно здобутих плодів демократичного процесу. На порозі Громадянської війни Верховний суд перешкодив політичному розв’язанню конфлікту надто вузькою інтерпретацією повноважень Конгресу видавати закони і для південних територій7. Перед Великою депресією і під час її Верховний суд раз у раз намагався лікувати соціальні виразки душительською зброєю Належного процесу, змайструвавши ту зброю чи не з усіх конституційних положень8. Поколінням пізніш, на думку багатьох, він повторно помилився зі своїми суперечливими ухвалами щодо аборту9.
Таким парадоксальним чином юридичний перегляд показав себе слабким і водночас навіть небезпечним. З одного боку, судді не завжди мали силу втілювати Конституцію в життя, навсупереч духові того чи іншого часу. А з другого, вони подеколи підмінювали своїми власними принципами ті, що їх заклав у Конституцію суверенний народ.
1 все ж я гадаю: в цілому юридичний перегляд прислужився нам добре. Рішення, які невиправдано звужували демократичний процес, траплялися порівняно рідко. Здебільшого вони були засновані на занадто широко тлумаченій доктрині Матеріально-правового належного процесу, тож не дивно буде, якщо й сучасне вбрання цієї доктрини щезне через кілька наступних років. Слушні рішення, так само як і неслушні, мають здатність максимально улягати духові того чи іншого часу; справді-бр, суди, як писав Александер Гемілтон, «є найменш небезпечним підрозділом» 10.
Нездатність судців запобігти кожному порушенню Конституції не є підставою для того, щоб скасувати юридичний перегляд, адже цілком зрозуміло: без нього порушень було б іще більше.
Попри їхню конституційну слабкість, судам часто вдавалося запроваджувати конституційні обмеження супроти інших органів урядування. Після Громадянської війни Верховний суд захищав громадян від військових судів та покарань за колишню діяльність11. Довга серія рішень за минуле півсторіччя забезпечила справедливість карного судочинства12. Починаючи від 50-х років, судці добряче попрацювали, аби стали дійсністю расова рівність, відокремлення церкви від держави та демократичний процес13.1 понад усе — знов і знов Верховний суд захищав свободу слова від грубого урядового зазіхання и. Вже одного цього вистачило б на виправдання юридичного перегляду, а та шкода, якої випадково завдавали надто ревні судці, видається абищицею в порівнянні з користю від нього.Судді — мов ті рефері на спортивному змаганні. Ми приймаємо їхні ухвали, бо ж за кимось та має бути остаточне слово. Це означає, що судді мають реальну силу, хоч і не право, змінювати Конституцію.
Цій спокусі вони повинні опиратися усім своїм єством. Конституція — це такий закон, що зв’язує і суддів; навіть у футболі ми сподіваємося від рефері, що вони судитимуть за правилами 15. Коли виникне потреба змінити Конституцію, застерігав нас Джордж Вашингтон у своєму прощальному зверненні, тоді її слід поправити відповідно до процедур, зазначених у статті V, але не ігнорувати. Адже узурпація, зауважив Вашингтон, «це звична зброя, якою знищують вільні уряди». Якщо ми заради поліпшення Конституції почнемо свавільно поводитися з нею, ми тим самим послабимо її здатність оберігати нас від зла.