Методологія ДПЗК.
Методологією ДПЗК слід вважати сукупність методів, за допомогою яких проходить процес пізнання предмету. Метод - це спосіб пізнання та дослідження предмету науки. Всі методи, які застосовуються при дослідженні предмету ДПЗК розподіляються на дві групи:
1) Загальнонаукові методи;
2) Спеціально-юридичні методи;
Серед загальнонаукових методів слід виділити наступні:
1.
метод аналізу і синтезу;2. метод індукції та дедукції;
3. статистичний метод;
4. історичний метод;
5. логічний метод.
Метод аналізу і синтезу. Аналіз та синтез - взаємопов’язані та взаємообумовлені логічні методи наукового дослідження. Аналіз - мислене (умовне) або практичне розчленування цілого на складові частини; синтез - возз’єднання окремих елементів предмета в єдине ціле.
Метод індукції і дедукції. Індукція - форма умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне; дедукція - форма умовиводу, при якій на основі загального правила логічним шляхом з одних положень як істинних виводиться нове істинне положення ( перехід від загального до окремого).
Спеціально-юридичний метод полягає в описі державного ладу країн, юридичних норм, які його закріплюють, а також державно-правової практики.
Статистичний метод полягає у вивченні кількісних одиниць щодо державного і суспільного ладу, конституційного статусу людини і громадянина тощо; за допомогою цього методу можна з великим ступенем достовірності проводити аналіз тих чи інших явищ в конкретних країнах.
Сутністю історичного методу є вивчення найважливіших явищ, які відбувалися в минулому та їх впливу на подальший розвиток держави або окремого регіону.
Логічний метод - допомагає сформувати світогляд про державне право окремої держави через виділення основних відомостей та відкидання несуттєвої або зайвої інформації.
Основними спеціально-юридичними методами є:
1. Порівняльно-правовий метод ( правова компаративістика);
2. Формально-юридичний метод;
3. Системний метод.
Порівняльно-правовий метод - полягає у порівнянні конституційно-правового і фактичного статусу окремих елементів галузі державного права різних країн. Порівняння полягає у відображенні та фіксації відношень тотожності, подібності або відмінності окремих елементів на основі філософських категорій одиничного, особливого, загального.
Формально-юридичний метод полягає у з’ясуванні юридичного статусу предмету, фактичного статусу предмету та співвідношення юридичного і фактичного статусу предмета.
Системний метод - допомагає визначити місце і роль кожного з державних інститутів у механізмі здійснення влади. Водночас на основі цього методу можна дослідити державний механізм як ціле, що значно розширює відомості про його окремі ланки.
5.