Стаття 79. Земельна ділянка як об\'єкт права власності

1. Земельна ділянка — це частина земної поверх­ні з установленими межами, певним місцем розташу­вання, з визначеними щодо неї правами.

2. Право власності на земельну ділянку поширю­ється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об\'єкти, ліси і багаторічні насаджен­ня, які на ній знаходяться.

3. Право власності на земельну ділянку розповсюд­жується на простір, що знаходиться над та під пове­рхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

В коментованій статті вперше в земельному законо­давстві України визначено поняття земельної ділянки як об\'єкта права власності. Об\'єкти права власності на землю — це природні елементи, з приводу чого скла­даються і існують відповідні правовідносини, тобто, окре­мі, індивідуально визначені, земельні ділянки. Стаття встановлює кваліфікуючі ознаки земельної ділянки як об\'єкта права власності. Насамперед, це межі земельної ділянки, які повинні існувати в натурі, на місцевості, а також визначене місце її розташування та встановле­ний законодавством режим використання.

Об\'єктом права державної власності на землю виступають усі землі України, за винятком земель, переданих у комунальну і приватну власність. Виключ­но в державній власності знаходяться землі атомної енергетики та космічної системи; землі оборони, крім земельних ділянок під об\'єктами соціально-культур­ного, виробничого та житлового призначення; землі під об\'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об\'єктами, що мають національне та за­гальнодержавне значення; землі під водними об\'єкта­ми загальнодержавного значення; земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верхов­ної Ради України, Президента України, Кабінету Міні­стрів України, інших органів державної влади, Націо-

204

нальної академії наук України, державних галузевих академій наук; земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов\'язкового) відселенвя, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Об\'єктом права комунальної власності є усі зем­лі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об\'єкти комунальної власності. До земель комунальної власності належать землі загального користування населених пунктів (май­дани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під залізницями, ав­томобільними дорогами, об\'єктами повітряного і тру­бопровідного транспорту; земельні ділянки, які вико­ристовуються для забезпечення діяльності органів мі­сцевого самоврядування та ін.

Об\'єктом права приватної власності юридичних осіб (заснованих громадянами України або юридични­ми особами України) є земельні ділянки для здійснен­ня підприємницької діяльності, або які використову­ються для житлової, промислової та громадянської за­будови. Наприклад, це земельні ділянки, надані для жи­тлово-будівельних кооперативів, або сільськогосподар­ським підприємствам для ведення товарного сільсь­когосподарського виробництва.

Об\'єктом права приватної власності іноземних юридичних осіб є тільки земельні ділянки несільсь­когосподарського призначення у разі придбання ними об\'єктів нерухомого майна та для спорудження об\'єк­тів, пов\'язаних із здійсненням підприємницької ді­яльності в Україні, в першу чергу, в межах населених пунктів.

Земельні ділянки, як об\'єкти права власності громадян України, мають визначені законодавством граничні розміри і розрізняються за метою викорис­тання. Наприклад, для ведення фермерського господар­ства Земельна ділянка надається в розмірі земельної частки (паю); для ведення особистого селянського го­сподарства — не більше 2,0 гектара; для ведення саді­вництва — не більше 0,12 гектара; для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,15 гек­тара, в містах — не більше 0,10 гектара; для індивіду­ального дачного будівництва — не більше 0,10 гекта­ра; для будівництва індивідуальних гаражів — не бі­льше 0,01 гектара.

Об\'єктом права приватної власності іноземних громадян та осіб без громадянства є земельні ділян­ки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також земельні ділянки несіль­ськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об\'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

В земельному законодавстві немає обмежень з кіль­кості земельних ділянок, що можуть знаходитися у власності однієї особи. Проте це не тягне об\'єднання декількох земельних ділянок в єдиний об\'єкт права власності, навіть при збігу їх цільового призначення та мети використання. Кожна з зазначених земельних ділянок, незважаючи на належність одній особі, являє собою самостійний об\'єкт права власності.

Коментована стаття розповсюджує право власності не тільки на земельну ділянку, а і на водні об\'єкти і ліси. Це положення знайшло відображення і в ст.ст. 56, 59 цього Кодексу. Але в повному обсязі воно засто­совується тільки до земель, які знаходяться у держав­ній власності. Громадянам та юридичним особам мо­жуть належати на праві власності тільки замкнені зе­мельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств та замкнені природні водойми (за­гальною площею до 3 гектарів), або створювані рибо­господарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

В інших випадках приватні власники землі мають право використовувати для власних потреб ліси та водні об\'єкти на умовах і порядку, передбаченому від­повідним природоресурсовим законодавством.

206