Стаття 86, Спільна власність на землю

1. Земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасни­ків спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної влас­ності (спільна сумісна власність).

2. Суб\'єктами права спільної власності на землю можуть бути громадяни та юридичні особи.

3. Суб\'єктами права спільної власності на земель­ні ділянки територіальних громад можуть бути рай­онні та обласні ради.

4. Право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю.

В даному випадку, під правом спільної власності на земельну ділянку слід розуміти право власності двох або декількох осіб на одну і ту ж саму земельну ділян­ку. Тобто, спільна власність характеризується єдністю об\'єкта та множинністю суб\'єктів, тому що співвлас­ники єдиної земельної ділянки не створюють єдиного суб\'єкта права — юридичну особу.

У випадку спільної власності кожному співвласни­ку належить право власності на всю земельну ділян­ку. Те ж право належить всім іншим особам спіль­ної власності. Таким чином, можна вважати, що кож­ному співвласнику належить обмежене право власно­

221

сті на спільну земельну ділянку. (Див.: Гражданский кодекс Украиньї (научно-практический коммента-рий).— X.: 000 «Одиссей», 1999.— С. 185-188).

Стаття розрізняє два види власності: спільна част­кова власність (з визначенням частки) та спільна су­місна власність (без визначення частки).

Спільна часткова власність характеризується тим, що кожному співвласнику належить вже визначена част­ка в праві власності на спільну земельну ділянку. Ця частка не відокремлюється в натурі, на місцевості. Вона може бути виражена у вигляді відсотків або дробу пра­ва спільної власності. Розмір частки визначається за­лежно від умов набуття права власності на спільну зе­мельну ділянку, наприклад, у разі успадкування, спіль­ного придбання за договором купівлі, дарування та ін.

У спільній сумісній власності частка кожного спів­власника не визначена. Ця форма спільної власності ха­рактерна, як правило, для сімейних і сімейно-трудових утворень, тому що майнові права співвласників земель­ної ділянки обумовлені особисто-правовими зв\'язками між ними. Співвласниками спільної сумісної власнос­ті можуть бути тільки фізичні особи, тому ця правова форма притаманна лише праву приватної власності.

На відміну від цивільного, земельний кодекс перед­бачає обмежений круг суб\'єктів права спільної частко­вої власності залежно від форми власності. Відносини спільної часткової власності виникають окремо серед суб\'єктів права приватної власності — фізичних та юридичних осіб відносно земельних ділянок, які їм належать, і серед суб\'єктів права комунальної власно­сті відносно земельних ділянок, які належать на праві власності територіальним громадам. Таким чином, інститут спільної часткової власності на землю може застосовуватися тільки окремо до відносин приватної або комунальної власності. Держава не може виступати суб\'єктом права спільної власності на землю.

222