Глава 1. Основні положення

Стаття 1. Земля — основне національне багатство

1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охоропою держави.

2. Право власності на землю гарантується.

3. Використання власності па землю не може за­вдавати шкоди правам і свободам громадян, інтере­сам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Земля як складова частина біосфери включає ґрун­ти та інші природні елементи ландшафту, що органіч­но пов\'язані між собою і забезпечують належне існу­вання флори і фауни та життєдіяльність людини.

Конституція України, зважаючи на виключно важ­ливе значення землі у всіх сферах економіки країни, проголошує її основним національним багатством і запроваджує при цьому імперативний принцип особли­вої охорони зазначеного найважливішого компонента біосфери.

Принцип особливої охорони державою землі як ос­новного національного багатства передбачено в ст. 14 Конституції України. Він складає систему правових, оргашзадійиих, економічних та інших заходів, спря­мованих на її раціональне використання, запобіган­ня необгрунтованому вилученню земель із сільсько­господарського обігу; захисту від шкідливих антро­погенних впливів, а також на відтворення і підвищен­ня родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення належного режиму земель при­родоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та істори-ко-культурного призначення (ст. 162 Земельного ко­дексу (далі — ЗК)). Ця система заходів передбачена усіма нормами Земельного кодексу України, а також іншими законами і нормативними актами, виданими відповідними органами державної влади, місцевого са­моврядування та місцевих державних адміністрацій згідно їх повноважень у галузі регулювання земель­них відносин (статті 6-17 ЗК).

З метою охорони земель України як основного на­ціонального багатства Верховною Радою України За­коном від 21 вересня 2000 року затверджена «Загаль­нодержавна програма формування національної еко­логічної мережі України на 2000-2015 роки»1.

Формування екологічної мережі, яка включає до сво­го складу і землі, передбачає зміни в структурі земель­ного фонду шляхом віднесення (на підставі обґрунту­вання екологічної безпеки та економічної діяльності) частини земель господарського використання до ка­тегорій, що підлягають особливій охороні з відтво­ренням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів.

Наявна площа та територіальна структура земель України, що підлягають особливій охороні з боку дер­жави, дають належні підстави для віднесення їх до територіальної системи з певними ознаками екологіч­ної мережі.

1 Офіційний вісник України.— 2000.— № 43.— Ст. 1817.

9

Сприятливі умови для охорони та збільшення пло­щі земель з природними ландшафтами, що склалися у процесі реформування економічних відносин у земле­користуванні, забезпечується:

вилученням земель сільськогосподарського призна­чення (насамперед деградованих орних земель) внаслі­док економічної збитковості їх використання за при­значенням;

вилученням із промислового використання (у ви­добувній, будівельній та інших галузях виробництва) земельних ділянок, які втратили природний стан і ста­новлять підвищену небезпеку для збереження навко­лишнього середовища;

наданням переваги відновленню природних ланд­шафтів як найбільш доцільному виду використання земель, що вибувають із сільськогосподарського вико­ристання;

збільшенням території лісів, лісосмуг навколо сіль­ськогосподарських угідь;

необхідністю виконання Україною міжнародних зобов\'язань у галузі охорони довкілля і зокрема земель.

Головною метою цієї Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття.

Основними її завданнями є:

обґрунтування та опрацювання організаційно-пра­вових, економічних, науково-практичних та інших за­ходів щодо забезпечення процесу формування та захи­сту екологічної мережі і, зокрема, земельного фонду країни;

резервування та подальше надання статусу заповід­них цілинним землям, еталонним типам ґрунтів тощо;

оптимізація площ сільськогосподарських угідь та зменшення ступеня їх розораності;

удосконалення структури земель сільськогосподар­ського призначення та збагачення їх природними ком­понентами;

впровадження ґрунтозахисної системи землеробст­ва з контурно-меліоративною організацією території;

обмеженая руйнівного інтенсивного використання екологічно уразливих земель;

здійснення консервації сільськогосподарських угідь з дуже змитими та дуже дефльованими ґрунтами на схилах крутизною понад 5-7 градусів.

Завдання, зміст і порядок охорони земель та ґрун­тів викладено в статтях 162-168 ЗК. Обов\'язок по охо­роні земель покладено на відповідні органи державної влади, місцевого самоврядування та державні адмініс­трації (статті 6—17 ЗК).

Для охорони земель запроваджується державний, самоврядний та громадський контроль (статті 187-190 цього Кодексу).

З метою раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середови­ща та поліпшення природних ландшафтів Земельним кодексом передбачається проведення землеустрою (статті 181-186), моніторингу земель (статті 191, 192), державного земельного кадастру (статті 193—204) та економічного стимулювання (ст. 205).

Охорона земель спрямована на збереження родючо­сті ґрунтів, підвищення продуктивності землі, викори­стання земельних ресурсів у відповідності з їх цільо­вим призначенням, недопущення забруднення землі шкідливими речовинами та ін.

Громадяни та юридичні особи, винні у псуванні сіль­ськогосподарських та інших земель, забрудненні їх хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засміченні промисловими, побутовими відхода­ми, а також в інших порушеннях законодавства про охорону земель, закріплених в ст.

Конституційне положення щодо гарантій права вла­сності на землю, передбачене Земельним кодексом, сто­сується не тільки державної, а й інших форм власно­сті на землю. При цьому Конституція України, а за нею і Земельний кодекс виходять з того, що законодавчо закріплені форми власності на землю забезпечуються тими ж гарантіями, що і право власності на будь-які інші об\'єкти.

Право власності на землю набувається і реалізуєть­ся громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України). Це право на землю гарантується системою правових засобів забезпечення набуття права власно­сті на землю і реалізації суб\'єктами» зазначеними в ст. 80 ЗК.

Порядок та умови набуття, реалізації та захисту права власності на землю цих суб\'єктів передбачено статтями 81-90; 116-121; 127-131; 152-157 ЗК.

Згідно ч.З ст. 13 Конституції власність зобов\'язує. Вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Зазначені принципові конституційні положення повною мірою стосуються і власності на землю.

Ст. 91 Земельного кодексу зобов\'язує власників зе­мельних ділянок підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі, додержува­тися вимог законодавства про охорону довкілля, не порушувати прав власників суміжних земельних діля­нок та землекористувачів, а також закріплює інші обо­в\'язки цих суб\'єктів.

У відповідності з Конвенцією про захист прав лю­дини та основних свобод від 4.11.1950 р.1 кожна фізич­на або юридична особа має право мирно володіти сво­їм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Згідно Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»2 серед заходів, що можуть здійснюватися в такій зоні, у випадку запро­вадження в ній правового режиму надзвичайного ста-и допускається примусове відчуження об\'єктів пра-іа приватної власності (в тому числі і земельних діля­

1 Голос України.— 2001.— № 3.— 10 січня.

2 Офіційний вісник України.— 2000.— № 32.— Ст. 1340.

нок) з обов\'язковим наступним повним відшкодуван­ням їх вартості (ст. 10).

Власники землі, які допустили порушення законо­давства про охорону навколишнього природного се­редовища, зокрема порушили права громадян на еко­логічно безпечне довкілля або порушили норми еко­логічної безпеки тощо, у відповідності із Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 68) притягуються до відповідально­сті. Згідно ст. 211 Земельного кодексу громадяни та юридичні особи — власники землі несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, наприклад, за невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням; розміщення, про­ектування, будівництво, введення в дію об\'єктів, що не­гативно впливають на стан земель; непроведення ре­культивації порушених земель тощо.