Поняття бази оподаткування та податковий період

Для визначення суми податку, яку необхідно перерахувати в бюджет, об’єкта оподаткування недостатньо. Для цього необхідно скоригувати відповідно до законодавства кількісні характеристики об’єкта оподаткування.

Згідно зі ст. 23 ПК України базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об’єкта оподаткування. База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання. База оподаткування та порядок її визначення встановлюються для кожного податку окремо. Один об’єкт оподаткування може утворювати декілька баз оподаткування для різних податків. Конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об’єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

Податкова база необхідна саме для обчислення податку, але вона не є безпосередньо обставиною, що породжує обов’язок сплатити податок, тобто об’єктом оподаткування.

Стаття 25 «Ставка податку» ПК України визначає ставку податку як розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування. Ставки податків та зборів (обов’язкових платежів) установлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та сільськими, селищними, міськими радами і не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Зміни податкових ставок, механізми справляння податків та зборів (обов’язкових платежів) не можуть установлюватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Що стосується місцевих податків та зборів, то їхні межі також визначено, і місцеві органи самоврядування, встановлюючи за ними ставки, не мають права перевищувати визначеного показника. Законодавче регулювання ставки оподаткування зосереджено в основному на процедурних питаннях, що регулюють порядок встановлення ставок, затвердження ставок акцизів.

Ставки оподаткування можна класифікувати таким чином.

1. Залежно від податкового тиску (тягаря) на платника:

а) базова (основна) ставка - ставка, що не враховує особливостей платника або виду діяльності, яка полегшує або збільшує податковий тягар. Треба мати на увазі, що за деякими податковими платежами про базову податкову ставку можна говорити досить умовно внаслідок множинності ставок у цілому (акцизний податок) або враховувати, що при обчисленні того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок. Згідно зі ст. 26 «Базова (основна) ставка податку» ПК України базовою (основною) ставкою визнається ставка, що визначена такою для окремого податку відповідним розділом ПК України. Під час обчислення одного й того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних)ставок;

б) гранична ставка податку визначається у ст. 27 ПК України, згідно з якою граничною ставкою визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, установлений ПК України. Обмеження податкового тиску застосовуються у переважній більшості випадків шляхом використання саме цієї конструкції. Але слід ураховувати, що гранична межа при встановленні ставки стосується місцевих податків та зборів, коли в такий спосіб обмежується нормотворчість на місцях. Ставки загальнодержавних податків та зборів визначаються законом (при можливості або доцільності закріплення єдиної або підвищеної ставки).

- зниженої ставки - ставка оподаткування, яка визначена з урахуванням особливостей платника податків і (або) видів його діяльності, форми та розміру одержуваних ним доходів і за розміром є нижчою базової (основної) ставки. Іноді подібні ставки можуть застосовуватися як податкові пільги. Так, податок на додану вартість передбачає застосування ставки податку, яка дорівнює нулю;

- підвищеної ставки - ставка оподаткування, яка визначена з урахуванням особливостей платника податків і (або) виду його діяльності, форми та розміру одержуваних ним доходів, що перевищує розмір базової(основної) ставки.

2. Залежно від методу встановлення ставки податку у ст. 28 ПК України виділено абсолютну та відносну ставки:

а) абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань установлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування. Подібні ставки потребують змін, оскільки інфляційні процеси роблять цей механізм запізнілим. У тих випадках, коли використовуються абсолютні ставки, вони переглядаються досить часто;

б) відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань установлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування. Характер співвідношення ставки податку і одиниці оподаткування дає змогу виділити декілька підвидів відносних ставок: відносно-відсоткові ставки податку - встановлюються у відсотках до одиниці оподаткування; відносно-кратні - співвідношення розміру податку і одиниці оподаткування встановлюються у величинах, кратних певному показнику (неоподатковуваному мінімуму, мінімальній заробітній платі і т. д.); відносно-грошові - ставки податку, які встановлюють ставку у формі певної грошової суми на частину об’єкта оподаткування.

3. Залежно від змісту:

а) маргінальна ставка - ставка податку, безпосередньо зазначена в нормативному акті, що закріплює цей вид податку; застосовується до окремих податкових розрядів (маржі), окремих частин доходу. Подібні ставки передбачають поступове оподаткування, при якому певна відсоткова ставка встановлюється для одного рівня об’єкта оподаткування. З переходом на інший рівень використовується інша ставка (наприклад, податок з доходів фізичних осіб);

б) фактична ставка - відношення сплаченого податку до податкової бази;

в) економічна ставка - відношення сплаченого податку до всього одержаного доходу.

4. Залежно від формування стимулів для платника:

а) стимулюючі - податкові ставки, які створюють у платника стимул для підвищення результатів діяльності, що приводить до збільшення доходів, майна тощо;

б) обмежуючі - ставки оподаткування, при яких формуються певні фактори, що стимулюють платника до діяльності в незмінних масштабах, перешкоджають подальшому розвитку або новим вкладенням;

в) заборонні - податкові ставки, які встановлюють чіткі обмеження і роблять неефективними будь-які дії; за ними змінюється об’єкт оподаткування і здійснюється перехід до нової ставки.

Платник податку веде облік доходів і видатків з метою обчислення га сплати податків, а також з метою здійснення податкового контролю. Допускається ведення податкового обліку доходів і видатків платника податку його законними або уповноваженими представниками. Податковий облік доходів і видатків здійснюється платником податку виключно з метою оподаткування відповідно до методу податкового обліку, який використовується ним.

Платник податку зобов’язаний вести податковий облік, відносити доходи і видатки до тих звітних періодів, коли вони фактично були одержані чи понесені або коли вони визнаються такими. Ведення податкового обліку забезпечує для податкових органів можливість мати повне уявлення про всі операції, пов’язані з діяльністю платника податку, і про його фінансове становище. Ці операції мають бути відображені таким чином, аби можна було простежити їх початок, хід і закінчення. Забороняється зміна або виправлення записів, пов’язаних із податковим обліком доходів і видатків, при яких неможливо встановити їх початковий зміст або момент внесення змін (виправлень). Податковий облік доходів і видатків ведеться платником податку на підставі документально підтверджених даних із застосуванням відповідних правил та форм обліку.

Звітний (податковий) період - період, протягом якого платник податків зобов'язаний проводити розрахунки податку та сплачувати їх у бюджет.

Розрізняють звітний та податковий періоди, але у чинному податковому законодавстві України ці поняття ототожнюються.

Податковий період - це період, протягом якого формується податкова база та ведеться облік господарської діяльності.

Звітний період включає податковий період та законодавчо встановлений термін для складання та подання податкової звітності.

4.