І. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ НЕПРЯМИХ ПОДАТКІВ

Дослідження інституту непрямого оподаткування передбачає деталізацію критеріїв розподілу податків і особливостей, що характеризують кожний із підвидів.

Критерії поділі прямих і непрямих податків:

а) за ознакою сплати (прямі - сплачуються до бюджету фактичними платниками; непрямі - перераховуються до бюджету юридичними платниками, а потім перекладаються на фактичних платників);

б) за способом стягнення (прямі - стягуються на підставі облікових відомостей; непрямі - сплачуються виходячи з тарифної системи);

в) за підставою стягнення податку (прямі - сплачуються з виробництва; непрямі - зі споживання);

г) за моментом стягнення (прямі податки стягуються в момент придбання і накопичення матеріальних благ, тоді як непрямі (як податки на споживання) - у момент витрати матеріальних благ).

Отже, прямі податки безпосередньо орієнтовані на платника (його доходи, майно), тоді як непрямі - на об’єкт.

Справляння непрямих податків практично виключає навіть видимість зв’язків між цілями й розмірами зібраних від оподатковування коштів і характером, спрямованістю, доцільністю їх використання й витратами. У той же час, при прямому оподатковуванні, використанні зборів податкового характеру, створюється реальна можливість чітко простежити зв’язок між зібраними за рахунок цих платежів коштами й профінансованими завданнями й цілями.

Інститут непрямого оподаткування характеризується декількома принциповими рисами:

а) розрив формального й реального платників податків, в умовах якого кошти в рахунок податкового обов’язку вносить формальний платник, що одержав їх при розрахунку за надану продукцію, роботи, послуги від реального платника, тоді як при прямих податках обов’язок сплати податку делегується власникові майна або доходів і здійснюється за рахунок його коштів;

б) законодавче закріплення підстав перекладання податку з формального платника на реального, коли конструкція непрямого оподатковування припускає використання специфічних моментів при обчисленні, сплаті суми податку, механізмі бюджетного відшкодування, які, фактично, і реалізують загальну концепцію перекладання податку;

в) непрямі податки чітко розмежовують складові податкового обов’язку, коли розмежування формального й реального платника припускає й певну диференціацію в реалізації складових елементів податкового обов’язку (обов’язок по сплаті податку здійснюється формальним платником, але за рахунок коштів платника реального).

г) об’єктом оподатковування по непрямих податках виступає вартість обороту, яка має динамічний характер і виражає приріст вартості, її збільшення, що досягнуте саме на даному етапі обороту;

д) сполучення індикативних і фактичних способів визначення об’єкта оподатковування й форм стягнення, при яких непрямі податки допускають орієнтацію на певні форми прогнозів і припущень. Дане положення можна ілюструвати й способом непрямого визначення податкового обов’язку по податку на додану вартість, що застосовувався в Україні;

е) місце непрямих податків в структурі ціни реалізації, коли їх легалізація зв’язується саме з оборотом товарів, робіт, послуг, моментом зміни власника на стадії обігу. Принциповою особливістю характеристики непрямих податків є участь їх у формуванні ціни реалізації. Прямі податки, навпаки, беруть участь у цьому процесі на стадії виробництва й ураховуються самим виробником.

Прямі податки орієнтовані й ураховують платоспроможність населення, перевагою же непрямих податків є стійкість, стабільність надходжень у доходи держави. Певна зручність цих податків пов’язується з тим, що вони сплачуються платниками незначними частками, у міру споживання й у такий час, коли в платників є в наявності кошти для придбання предмета, що підпадає під оподатковування

В якості переваги непрямих податків виокремлювалось і те, що кошти від них надходять у бюджет швидше, ніж від прямих податків. В той же час збільшення ставок даного типу податків приводить до зниження купівельної спроможності й обмеження споживання.

Фактично аналогічним за змістом є підхід до класифікації непрямих податків який виділяє:

1) індивідуально-непрямі - податки щодо певних груп товарів (акцизи);

2) універсальні - непрямі податки щодо всіх або практично всіх товарів, робіт, послуг (податок на додану вартість, податок з продажів);

3) мита - податок, що стягується з осіб, які здійснюють експортно - імпортні операції.

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

Головною особливістю платника непрямого оподаткування є розрив між реальним і формальним платником.

Реальним платником є особа, яка купує товари (роботи, послуги), це фактично покупець (споживач), тому що саме за рахунок його коштів здійснюється сплата цього податку.

Формальним же платником податків є збирач податків — особа, яка реалізує товари (роботи, послуги) та отримує кошти від їх покупця.