ПІСЛЯМОВА

У монографії запропоновано наукові положення, що в сукуп­ності вирішують важливу наукову проблему в галузі конститу­ційного та муніципального права щодо конституційно-правового забезпечення правозахисної діяльності у місцевому самовряду­ванні.

1. У числі актуальних теоретичних та практичних проблем конституційного та муніципального права останніх десятиліть важливіше значення набуває визначення місця та ролі місцевого самоврядування та децентралізованого управління в механізмі публічної влади, концептуальне обґрунтування та практична реалізація муніципальних прав людини, затвердження збалан­сованих взаємовідносин центральної влади та територіаль­них громад, місцевих представницьких та виконавчих структур, публічно-владних інститутів та самодіяльних структур громадян­ського суспільства.

2. Зарубіжний досвід переконливо підтверджує унікальну роль та значення місцевого самоврядування у подоланні госпо­дарсько-економічних, соціально-культурних та, подекуди, полі- тико-правових проблем суспільства. Послідовна інституціоналі- зація та конституювання місцевого самоврядування передбачає докорінну зміну сутності та змісту політичних, соціальних, еко­номічних відносин, перетворення людини на активного учас­ника управлінських процесів на локально-регіональному рівні. Муніципальна влада є найбільш наближеною до територіальної громади формою публічного владарювання. Вона здатна най­більш оперативно, усвідомлюючи відповідальність перед тією ж громадою, реагувати на її потреби та зацікавлена в наданні справді якісних муніципальних послуг в соціальній сфері, на від­міну від державних органів, які досить часто керуються не соці­альними інтересами та потребами місцевого населення, а зовсім іншими чинниками.

3. Основою реформування місцевого самоврядування в Україні, яке визнається одним з найбільш значимих рівнів забез­печення, охорони і захисту прав і свобод людини і громадянина,

Конституційно-правове забезпечення правозахисної діяльності у сфері місцевого самоврядування: досвід компаративного аналізу поступово стає філософія людиноцентризму, яка актуалізує гума­ністичні і антропологічні тенденції сучасного періоду, за яким людина є найвищою суспільною цінністю, здатною до необмеже­ного розвитку і самовдосконалення, реалізації всіх своїх сутнісних сил, здібностей та потенціалу.

4. Особливості муніципального рівня забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина обумовлені характеристи­ками місцевого самоврядування як недержавного інституту орга­нізації публічної влади народу. Захист прав людини органами міс­цевого самоврядування є реалізацією людиною і громадянином права на захист з боку інститутів місцевого самоврядування різ­ної правової природи і використання в зв’язку з цим доступних їм правозахисних засобів.

5. Правозахисна діяльність у сфері місцевого самовряду­вання - це нормативно регламентована й організаційно-забез- печена система юридично значущих дій локально-просторового та публічно-самоврядного характеру, здійснюваних муніци­пальними інститутами різної правової природи, спрямова­них на недопущення порушення та на відновлення порушених прав людини як члена територіальної громади. Зміст правоза­хисної діяльності у сфері місцевого самоврядування становить доцільна позитивна зміна ситуації з порушеннями прав людини і перетворення її в інтересах людини, громади і держави, віднов­лення порушених прав і свобод людини і громадянина, а також попередження таких порушень.

6. Сучасні дослідники проблем теорії та практики муніципа- лізму аналізували співвідношення місцевого самоврядування з соціально-політичними ідеями, які визнають об’єктивність та закономірність його походження та розвитку. Для них харак­терні певні методологічні підходи, які забезпечують системність парадигмального пізнання муніципальної проблематики. Хоча в основі цих концепцій та теоретичних конструкцій знаходяться вже встановлені інститути, їх аналіз здійснюється через призму історико-філософських, соціологічних та правових ідей, які вироблені суспільством. Так, вони характеризують місцеве само­врядування як одну з форм соціального явища - самоврядування,

підсистему в системі самоврядування народу предмет регулю­вання галузі муніципального права тощо.

7. Ми переконані, що розробка теоретичного поняття може мати успіх, якщо вона приносить позитивні результати на прак­тиці.

Але і муніципальна наука має ініціювати розвиток концеп­цій та стратегій розвитку самих територіальних громад, без чого немає їх антикризового розвитку. Тому, концептуально-консти­туційні засади місцевого самоврядування та концептуальний розвиток територіальних громад, по-перше, невідривно пов’я­зані, по-друге, презентують механізми одночасного регулювання: політична, соціологічна, економічна, психологічна та правова модель територіальної громади та муніципальної влади повинні бути розроблені в єдиному режимі. Тільки тоді можна говорити про ефективне місцеве самоврядування, дієздатні територіальні громади та сподіватись на швидке становлення муніципальної влади в Україні.

8. Методи дослідження правозахисної діяльності у сфері міс­цевого самоврядування - це, насамперед, система заснованих на світоглядно-філософських принципах пізнання відповідного предмета наукових досліджень, правил, прийомів і способів, які дозволяють виявити юридичні особливості удосконалення орга­нізації та функціонування правозахисник систем на локальному рівні, відповідних органів і посадових осіб, уповноважених на реа­лізацію правозахисної функції у сфері місцевого самоврядування, а також визначити перспективи удосконалення їх статусу, підви­щення ефективності правозахисту членів територіальних громад і розвитку законодавства у цій сфері. Комплексний характер проб­леми правозахисної діяльності у сфері місцевого самоврядування

Конституційно-правове забезпечення правозахисної діяльності у сфері місцевого самоврядування: досвід компаративного аналізу обумовлює плюралізм методології досліджень та мультипарадиг- мального підходу до її вивчення.

9. Порівняльно-аналітичний аналіз вітчизняного та зару­біжного муніципального досвіду концептуально виводить нас на розуміння місцевого самоврядування та локальної демо­кратії через призму прав людини, насамперед, права людини на вільний розвиток своєї особистості. Це право належить до числа суб’єктивних конституційних прав узагальнюючого характеру. Воно передує всім іншим правам і свободам людини і громадянина, які у різних аспектах його конкретизують. Суть цього права полягає в тому, що громадяни та інші особи (іно­земці, біженці, особи без громадянства), маючи всі права і всі свободи, закріплені і гарантовані конституцією, використову­ють їх у власних інтересах, за своїм розсудом розвивають свої здібності. Будь-які перепони на шляху забезпечення вільного розвитку особистості суперечать нормам конституції і тому повинні бути ліквідовані. Саме це детермінує основні напрямки та види діяльності органів місцевого самоврядування - гаран­тувати людям, які проживають на певній території, їх вільний розвиток та використовувати для цього відповідні конститу- ційно-визнані та гарантовані засоби. Адже розвиток особис­тості кожної людини є важливим елементом соціо-гуманітар- ного та господарсько-економічного розвитку територіальних громад та суспільства в цілому.

10. Концептуальний та порівняльно-аналітичний аналіз сис­теми конституційних прав та свобод людини і громадянина у зіставленні із муніципальним рівнем їх можливої реалізації, а іноді і захисту, вказує на особливе місце та роль у цій системі прав людини у сфері місцевого самоврядування. Зарубіжний досвід доводить, що ці права мають не лише своє концептуальне обґрун­тування, а й об’єктивно випливають із змісту конституції та конс­титуційних прав та свобод. Вони реалізуються в межах території, на яку розповсюджується юрисдикція відповідної територіаль­ної громади, захищаються не тільки на рівні конституції та зако­нів, але й нормативних актів органів місцевого самоврядування. Останнє підтверджує існування особливого виду суб’єктивних

прав у загальній системі конституційних прав і свобод людини і громадянина - муніципальних прав людини.

11. Значну роль у процесах становлення муніципалізму, муніципальної демократії, правової державності та реаліза­ції місцевого самоврядування в зарубіжних країнах відіграють міжнародно-правові стандарти локальної демократії. Такими стандартами виступають міжнародно-правові норми, що регла­ментують основні принципи, форми і методи здійснення муні­ципальної діяльності, прийняті державами світу в рамках міжна­родних міждержавних організацій. Особливостями міжнародних стандартів у цій сфері є те, що вони регламентують спільно вироб­лені державами концептуальні підходи і міжнародно-легальні принципи становлення, формування і функціонування інституту місцевого самоврядування на території конкретних держав.

Закріплення таких положень на міждержавному та міжконти­нентальному рівні за допомогою рамкових норм міжнародного права, свідчить про важливість інституту місцевого самовряду­вання не тільки в національному (внутрішньодержавному), але й у міжнародному аспекті, що характеризується актуалізацією і глобалізацією предметів правового регулювання.

12. В системі правозахисник механізмів протидії порушен­ням прав громадян діями чи бездіяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування чільне місце посідає інститут муніципального омбудсмана (місцевого уповноваженого з прав територіальної громади), основним напрямком діяльності якого є здійснення контролю над органами муніципальної влади різ­ного рівня, установами і організаціями за дотриманням ними прав і законних інтересів мешканців відповідної громади, спри­яння членам територіальної громади у захисті та поновленні порушених прав органами місцевого самоврядування та їх поса­довими особами.

13. Ефективна робота муніципального омбудсмана має зна­чний правозахисний потенціал, максимальне використання якого сприяє не тільки формуванню єдиного правозахисного про­стору та повній реалізації прав і свобод громадян, а й «каталізує» процеси реформування публічної влади, відіграє важливу роль в запобіганні адміністративної та політичної корупції, яка є сер­йозним фактором порушення прав людини.

14. Запровадження інституту муніципального омбудсмана дозволяє ліквідувати прогалини у функціонуванні існуючих меха­нізмів захисту прав та свобод людини у сфері місцевого самовря­дування, сприяє розвитку демократичних процесів, спрямованих на захист особи - члена територіальної громади, підвищенню соціальної відповідальності органів місцевого самоврядування, налагодженню комунікативних зв’язків між місцевою владою та громадянами, унаслідок чого підвищується позитивний імідж та довіра до органів муніципальної влади і їх посадових осіб, зростають темпи здійснення основної місії місцевого самовря­дування - забезпечення основних потреб територіальної гро­мади та потреб й законних інтересів окремих громадян та їх груп і асоціацій. Для активізації процесу створення цього правозахис- ного механізму пропонується унормувати в профільному законо­давстві можливості муніципальних громад у межах своїх реаль­них потреб та матеріально-технічних і фінансових можливостей створювати служби муніципального омбудсмана, а також розро­бити уніфіковане типове положення про організацію його діяль­ності, залишивши за територіальними громадами право вибору моделі муніципального омбудсмана.

15. Доповнюють правозахисний ресурс органів місцевого самоврядування громадські правозахисні організації, які є неза­лежними, неприбутковими, самоврядними формуваннями тери­торіальної громади, створені на засадах законності, добро­вільності і гласності, діяльність яких спрямована на захист індивідуальних і колективних прав членів територіальних гро­мад, ефективний контроль за їх дотриманням органами міс­цевого самоврядування та їх посадовими особами, створення умов для широкої участі громадян у вирішенні місцевих питань та важливих соціальних проблем.

16. Правозахисна діяльність громадських правозахисних орга­нізацій у сфері місцевого самоврядування є цілісним і упорядко­ваним процесом взаємодії ланок правового механізму, спрямова­ним на утвердження і захист прав і свобод людини, досягнення стану їх реальної захищеності, а також здійснення ефективного контролю за їх дотриманням органами та посадовими особами місцевого самоврядування.

17. Громадські правозахисні організації забезпечують баланс прав людини і інтересів громади; сприяють застосуванню право- захисного підходу в усіх видах діяльності місцевих органів влади і управління; виконують важливу контрольно-наглядову функцію за дотриманням всіма суб’єктами місцевого самоврядування прав і законних інтересів громади та її членів; здійснюють моніторинг і надають незалежну експертну оцінку результатів діяльності органів місцевого самоврядування; шляхом безпосередньої участі та взаємодії з місцевими органами влади надають ту допомогу, яку не в повній мірі надають державні, соціальні інститути, дер­жавні правозахисні організації; сприяють підвищенню соціальної забезпеченості та підвищенню якості життя місцевих жителів.

18. Серед новітніх інституціональних механізмів у сфері захисту прав людини важливу роль відіграють параюристи та інститути адвокасі. Введення в юридичну практику інститу­тів параюристів та адвокасі може допомогти подолати правову неосвіченість, розширити правові можливості у відстоюванні та захисті своїх прав у межах територіальних громад та доступі до правосуддя, у першу чергу, найбільш уразливим членам суспільства та мешканцям віддалених територіальних громад, стати важливим актором підвищення ефективності правозахис- ної діяльності у сфері місцевого самоврядування та правозахис- ного механізму в цілому.

19. Базовою гарантією правозахисної діяльності місцевого самоврядування є конституційне оформлення провідних її пара­метрів, правозахисним позиціям яких властива аксіологічна перевага людини, її прав і свобод. Вимога побудови місцевого самоврядування на основі принципу «людиноцентризму» озна­чає переміщення людини в центр самоврядного процесу, утвер­дження її як його основного суб’єкта і головної мети місцевого самоврядування. Тому пропонуємо в ході конституційної реформи передбачити в тексті Конституції України положення про забезпе­чення і захист прав та свобод людини і громадянина як основної мети місцевого самоврядування, що визначає зміст та спрямова- ність діяльності його органів та посадових осіб.

20. Сприяти більш повній реалізації правозахисного потен­ціалу місцевого самоврядування, закладеного в Конституції України, має прийняття нової редакції Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», у якому, з поміж іншого, закріпити правозахисну функцію місцевого самоврядування та створення правозахисного механізму на рівні територіальної громади, врахувати можливості територіальних громад уточню­вати у своїх статутах види та процедури відповідальності утво­рених ними органів та посадових осіб місцевого самоврядування за дотримання та захист прав і свобод людини мешканців відпо­відного поселення.

21. Під механізмом захисту прав та життєво важливих інте­ресів людини у сфері місцевого самоврядування слід розуміти систему взаємодіючих правових засобів та інститутів місцевого самоврядування, які конкретизують і доповнюють конституцій­ний зміст прав людини, установлюють підхід, заснований на пра­вах людини (правозахисний підхід) діяльності органів місцевого самоврядування, забезпечують реалізацію задекларованих поло­жень нормативно-правових актів, що приймаються органами міс­цевого самоврядування та які стосуються прав і інтересів жите­лів - членів територіальної громади, убезпечують від посягань на права і свободи або поновлюють оскаржувані чи порушені права і свободи людини, встановлюють відповідальність особи, що вчинила таке правопорушення, сприяють підвищенню рівня правової свідомості та правової культури громадян, заохоченню соціальної згуртованості, попередженню конфліктів та ство­ренню мирного, справедливого й інклюзивного співтовариства.

22. Подальше розгортання правозахисної діяльності у сфері місцевого самоврядування має відбуватися за наступними напрямками:

- муніципальне статутне унормування правозахисної мети, завдань та функцій місцевого самоврядування;

- розробка і утвердження місцевих правозахисних цільових програм та програм оптимізації існуючої системи забезпечення

безпеки життєвого простору територіальної громади та кожної окремо взятої особистості;

- інтеграція правозахисного підходу в діяльність органів міс­цевого самоврядування;

- запровадження, з урахуванням потреб територіальної гро­мади, нових інституціональних правозахисних механізмів, таких як муніципальний омбудсман, муніципальна варта, інститути параюристів та адвокасі, установи з надання безоплатної право­вої допомоги та «юридичні клініки»;