Стаття 51. Визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України

1. Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визна­чається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

2. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

3. Визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України у митних режимах, відмінних від митного режиму імпорту, здійснюється згід­но з положеннями статей 65, 66 цього Кодексу.

4. Під час визначення митної вартості носіїв інформації, які імпортуються, що міс­тять програмне забезпечення для обладнання з обробки даних, ураховується лише вартість носія інформації за умови виділення з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, вартості програмного забезпечення та/або вар­тості носія. Відомості щодо вартості програмного забезпечення та/або вартості носія повинні базуватися на документально підтверджених даних.

При цьому слід ураховувати, що:

1) термін “носій інформації" не стосується інтегральних мікросхем, напів­провідників та інших подібних пристроїв чи виробів, в які інкорпоровані такі інтегральні мікросхеми чи пристрої;

2) термін “програмне забезпечення" не стосується звукових, кіно- та відео- записів.

5. Проценти, що нараховуються за фінансовими угодами (наприклад, угодою фі­нансового лізингу), які укладені покупцем і стосуються купівлі імпортованих товарів, не будуть розглядатися як частина митної вартості за умови, що:

1) проценти виділені з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари;

2) положення щодо фінансування укладені у письмовій формі;

3) покупець може продемонструвати, що:

а) такі товари фактично продані за ціною, задекларованою як ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті;

б) процентна ставка не перевищує рівня ставок, які звичайно застосову­ються в країні, де і коли таке фінансування було надане.

Ці положення застосовуються незалежно від того, чи було фінансування надане саме продавцем, банком або іншою фізичною чи юридичною особою. Вони також за­стосовуватимуться, якщо товари оцінюватимуться за методом іншим, ніж метод за ці­ною договору (контракту).

6. У випадках, встановлених цим Кодексом, митна вартість товарів може бути ви­значена до перетину товаром митного кордону України.

Частина перша коментованої статті встановлює, що під час переміщен­ня товарів через митний кордон України їх митну вартість, тобто її струк­туру та метод визначення, встановлює декларант. Митний орган, що про­водить митне оформлення товарів, здійснює контроль за правильністю визначення декларантом митної вартості, у тому числі за правильністю й можливістю застосування обраного декларантом методу визначення мит­ної вартості, повнотою (комплектністю) поданих декларантом документів (обов'язкових і додаткових) та їх відповідністю встановленим вимогам.

Якщо під час проведення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган дійшов висновку, що митна вартість не може бути визначена з використанням методу, який обрав декларант, то митний орган пропонує декларантові визначити митну вартість із вико­ристанням інших методів відповідно до Кодексу. Якщо декларант відмов­ляється або не може це зробити, то митний орган визначає митну вартість самостійно, на підставі наявної в нього інформації та згідно із законодав­ством.

Відповідно до гл. 4 Кодексу декларант має право оскаржити рішення про визначення митної вартості товарів, прийняте митним органом. Скар­га спочатку може бути подана до митного органу вищого рівня і, зрештою, декларант має право оскаржити це рішення в судовому порядку або здій­снити це одночасно. Якщо рішення, дії або бездіяльність митного органу чи його посадової особи одночасно оскаржуються до органу (посадової особи) вищого рівня та до суду, і суд відкриває провадження у справі, то розгляд скарги органом (посадовою особою) вищого рівня припиняється.

Цією статтею передбачено, що митна вартість товарів визначається з урахуванням особливостей застосування різних митних режимів:

- товари ввозяться на митну територію України і декларуються в мит­ному режимі імпорту (ст. 58-64 Кодексу);

- товари ввозяться на митну територію України і декларуються в інших митних режимах, що передбачають сплату митних платежів (крім транзиту) (ст. 65 Кодексу);

- товари ввозяться і декларуються в інших митних режимах, які не пе­редбачають сплату митних платежів (ст. 65 Кодексу);

- товари вивозяться за межі митної території України (ст. 66 Кодексу).

В останніх двох випадках митною вартістю є ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі чи рахунку-проформі.

У перших двох випадках, тобто для товарів, що ввозяться і декларують­ся в митному режимі імпорту та інших митних режимах, які передбачають сплату митних платежів, митна вартість товарів визначається із застосу­ванням одного з шести методів відповідно до гл. 9 Кодексу.

Ця стаття окремо вказує на особливості визначення митної вартості імпортованих носіїв інформації, які містять програмне забезпечення для обладнання з обробки даних і товарів, що купуються за договорами, які передбачають сплату процентів.

Відповідно до Закону України “Про інформацію” термін “носій інформа­ції” можна визначити як матеріальний носій, що містить інформацію, основ­ними функціями якого є її збереження й передавання в часі та просторі. Найпоширенішими такими пристроями є оптичні (диски CD та DVD) та електронні (карти пам'яті, флеш-пам'ять). Разом з тим у статті наголошу­ється, що термін “носій інформації” не стосується інтегральних мікросхем, напівпровідників та інших подібних пристроїв чи виробів, в які інкорпо­ровані такі інтегральні мікросхеми чи пристрої. Інтегральні мікросхеми - достатньо поширений виріб у сучасній промисловості, який використову­ється в багатьох побутових приладах, таких як комп'ютери, мобільні теле­фони та ін. Застосування певної інтегральної мікросхеми у промисловому виробі визначає його працездатність і не використовується безпосередньо для збереження та передавання інформації.

Згідно з ДСТУ 2938-94 “Основні поняття. Терміни та визначення” про­грамне забезпечення - це сукупність програм системи обробки інформації і програмних документів, необхідних для експлуатації цих програм. Для цілей застосування положень цієї статті таке забезпечення використову­ється для обладнання з обробки даних і не стосується звукових, кіно- та відеозаписів.

Таким чином, у випадку виокремлення з ціни, що була фактично спла­чена або підлягає сплаті за оцінювані товари, вартості програмного забез­печення та/або вартості носія враховується лише вартість носія інформації.

Коли купівля товарів здійснюється в кредит, тобто з виплатою процен­тів, що створює частину ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, які ввозяться, кредит повинен входити до ціни угоди та митної вартості. Однак дохід за процентами за кредитом не повинен входити до митної вартості, оскільки не є ціною, фактично сплаченою або такою, що підлягає сплаті. Ці положення застосовуються незалежно від того, хто на­дав кредит: продавець, банк чи будь-яка інша організація.