ВСТУП
У період конституційно-правових перетворень особливого значення набувають питання удосконалення організації і діяльності органів державної влади та органів, що забезпечують їх функціонування.
Сучасна конституційна модель функціональної взаємодії вищих органів державної влади в Україні передбачає обов’язкове формування допоміжних структур цих органів, адже обрання раціональної моделі управління, організація ефективної взаємодії здатні забезпечити успішне вирішення політико-правових та соціально-економічних задач. Особливе місце серед допоміжних державних органів посідають припрезидентські структури, що обумовлено найбільш інтенсивною, порівняно з допоміжними структурами інших органів державної влади, взаємодією їх з усіма органами публічної влади, інститутами громадянського суспільства, іноземними та міжнародними суб’єктами, широким колом предметної підвідомчості, розвиненістю системно-структурної організації. Проте у вітчизняній юридичній науці відсутня чітка доктрина, що визначає місце, політико-правовий статус, функціональну роль допоміжних органів у державному механізмі.Питання правового статусу, організації та діяльності апарату Президента України не отримали на сьогоднішній день свого комплексного доктринального опрацювання. Окремі наукові праці присвячуються дослідженню певних допоміжних структур[1] або напрямам їх роботи у контексті правового становища та функціонування глави держави[2]. Досліджувана проблематика зачіпається у працях таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як С.А. Авак’ян, М.В. Баглай, Д.М. Бахрах, В.І. Головатенко, О.В. Городецький, Г.В. Дьогтів, Ю.А. Іванов, Ю.М. Коломієць, С.В. Лінецький, В.В. Маклаков, М.М. Марченко, Л.А. Окуньков, О.М. Осавелюк, І.М. Петрів, ДМ. Петровський, Н.Г. Плахотнюк, І.О. Покровський, С.Г. Серьогіна, Ю.М. Тодика, В.Д. Яворський, З.М. Черніловський та ін.
Метою даної роботи є визначення конституційно-правового статусу апарату Президента України, виявлення проблем правової регламентації його організації та діяльності, розробка рекомендації щодо їх розв’язання.У сучасній конституційно-правовій науці ще не опрацьовані уніфіковані підходи та єдина термінологічна характеристика системи припрезидентських органів. Для позначення її застосовуються такі визначення, як «президентський управлінський механізм»[3], «структура президентської влади»[4], «механізм президентської влади»[5], «президентська система влади, самостійна «вертикаль» президентської влади»[6], «організаційний механізм здійснення функцій Президента»[7], «адміністративна система Президента»[8] тощо. Усі ці поняття підкреслюють особливу роль, що відіграють дані органи у державному апараті. На наш погляд, є достатні підстави для визначення сукупності допоміжних органів при главі держави, за допомогою яких він здійснює державну владу, виконує покладені на нього повноваження, досягає поставлені перед ним суспільством цілі і задачі, як апарат Президента України, в усій складності системно-структурних та функціональних складових цього поняття. Таке термінологічне визначення є найбільш поширеним у вітчизняній та зарубіжній конституційно-правовій науці[9].
Повнота та ефективність реалізації повноважень глави держави багато у чому залежить від забезпечення необхідних правових умов діяльності його допоміжних органів, перш за все чіткого закріплення їх правового статусу, правового механізму реалізації покладених на них задач, а також встановлення гарантій правового, організаційного характеру щодо недопущення зловживань з боку допоміжних структур. Правовою основою організації та діяльності даних органів виступають норми Конституції України, Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України», Закону України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим», інших законів, предмет правового регулювання яких лише частково зачіпає відносини функціонування допоміжних президентських структур, та акти Президента України, що становлять основну частку правової основи і якими органи утворюються, визначаються їх статус, питання організації та діяльності. При цьому основним суб’єктом нормативно-правового врегулювання статусу даних органів залишається сам глава держави. Проте сучасний етап конституційного будівництва, важливість з точки зору забезпечення реалізації конституційних принципів визначає необхідність законодавчого рівня регламентації статусу допоміжних органів при Президентові України - розробки та ухвалення закону про допоміжні та інші органи при Президентові України, проект якого розроблений авторами цього посібника і наведений у додатках.