ВСТУП

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю теоретичного осмислення процесів реалізації принципу поділу державної влади як однієї з вихідних умов становлення демократичної системи державної влади і успішного здійснення державно-правової реформи.

Фактично прийняття Конституції України 1996 року об’єктивно визначило потребу й актуалізувало дослідження тих конституційних принципів, які було названо в Конституції як умови побудови в Україні демократичної, правової, соціальної держави. До одних з таких базових й фундаментальних принципів демократичного державного будівництва відноситься принцип поділу влади. В Конституції України його закріплено у ст.6, де чітко вказується, що “державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову”. Тому не викликає сумніву, що у сучасній вітчизняній юридичній науці теорія поділу державної влади, пов’язана з нею нормотворча, правозастосовча та інша практика потребують підвищеної уваги і поглиблених наукових студій.

В цьому контексті слід сприймати й заклик Президента України Л.Кучми, який пролунав під час його виступу на урочистому засіданні з нагоди створення Конституційного Суду України 18 жовтня 2001 року щодо необхідності переосмислення характеру взаємовідносин між окремими гілками державної влади. Адже акцентування виключно на таких аспектах теорії поділу влади як розмежування компетенції органів державної влади і повна елімінація можливих сфер перехрещення їх повноважень призвела до того, що цілісність та єдність державної влади була порушена, а доля реформ і суспільного розвитку в цілому була поставлена в залежність від специфічних інтенцій представників окремих гілок влади та їх суб’єктивного бажання домовлятись і співпрацювати один з одним.

Водночас актуальність дисертаційної теми має своє серйозне теоретичне підґрунтя. Справа в тому, що сьогодні є всі підстави казати про існування декількох підходів до тлумачення принципу поділу державної влади.

Здебільшого тема поділу влади потрапляє до кола наукової уваги фахівців та спеціалістів виключно в контексті висвітлення таких тем як проблематика правової, демократичної і соціальної держави. В контексті чого необхідно згадати імена таких вітчизняних дослідників як: В.Авер’янов, В.Бабкін, М.Баймуратов, Ю.Битяк, С.Ківалов, А.Коваленко, М.Козюбра, В.Копєйчиков, О.Копиленко, Л.Кормич, Л.Кривенко, О.Крупчан, П.Євграфов, В.Медведчук, Г.Мурашин, В.Опришко, І.Пахомов, В.Погорілко, П.Рабінович, А.Селіванов, О.Скакун, В.Скомороха, О.Скрипнюк, В.Тацій, В.Тихий, Ю.Тодика, О.Фрицький, В.Шаповал, С.Шевчук, Ю.Шемшученко.

Що ж до науковців країн близького зарубіжжя, то це: А.Автономов, С.Алексєєв, М.Вітрук, С.Денисов, Б.Ебзєєв, В.Кудрявцев, В.Мальцев, А.Медушевський, А.Мішин, Т.Морщакова, Л.Окуньков, Ю.Старілов, В.Чиркін, Л.Явич та ін..

Однак при цьому у переважній більшості досліджень йдеться не стільки про теорію поділу влади (серед авторів праць, що присвячені безпосередньо цій темі можна назвати таких як Г.Журавльова, О.Каневський, В.Ладиченко, Г.Федоренко, М.Цвік), скільки про один з демократичних принципів, який дозволяє запобігати авторитарним тенденціям у розвиткові державної влади, зміст якого майже зовсім не аналізується.

В результаті чого, на сьогоднішній день постає об’єктивна потреба у більш ретельному дослідженні проблематики поділу державної влади, оскільки її реальна організація в різних країнах дозволяє виділити одразу ж декілька можливих варіантів (моделей) реалізації класичної теорії поділу влади із наголосом чи на тезі про “поділ” влади, чи на вимозі “взаємодії” лише функціонально відмінних частин однієї й тієї ж цілісної і неподільної державної влади.

Викладене свідчить про перспективність обраної теми дослідження та її актуальність, а аналіз самих проблем реалізації теорії поділу державної влади правомірно визначити як одну з нагальних потреб сучасної вітчизняної юридичної науки, яка безпосередньо пов’язана з проведенням державно-правової реформи, втіленням у життя концепції реформи системи державної влади. Водночас слід відзначити, що обраний автором дисертації напрям досліджень складає одну з пріоритетних частин в галузі конституційного права України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з загальними планами розробки проблем науково-теоретичного забезпечення державно-правової реформи здійснюваного кафедрою історії, теорії держави і права та адміністративного права правничого факультету Національного університету “Острозька Академія” і відповідає темі “Проблеми демократизації державної влади: виклики ХХІ століття”.

Тема дисертації узгоджується з державними планами та програмами Верховної Ради України (Державно-правова реформа в Україні), науковою програмою Міністерства освіти і науки України “Актуальні проблеми розбудови демократичної, соціальної, правової держави відповідно до вимог Конституції України”, темою “Правові проблеми становлення й розвитку сучасної Української держави” (№ державної реєстрації 0101U001195).

Метою дисертаційного дослідження є висвітлення правових аспектів реалізації принципу поділу влади. Досягнення цієї мети реалізується автором завдяки розгляду науково-теоретичних проблем поділу державної влади на конкретному правовому матеріалі, що дозволяє висвітлити не лише зв’язок юридичної теорії з безпосередньою практикою державотворення, але й з’ясувати причини гальмування процесів демократичного реформування політичної системи (і насамперед такої її складової як система державної влади), які ми спостерігаємо в сучасній Україні.

Для досягнення сформульованої мети дисертантом мають бути вирішені наступні завдання:

- висвітлити й охарактеризувати основні аспекти пов’язані з формуванням і розвитком теорії поділу влади, продемонструвати основні концептуальні підходи до її тлумачення;

- проаналізувати специфіку розвитку теорії поділу державної влади в європейсько-континентальній традиції в порівнянні з традицією американського конституціоналізму;

- дослідити напрями критики та базові аргументи щодо “жорсткої” моделі поділу влади, висвітлити зв’язок між класичною теорією поділу влади (Ш.Л.Монтеск’є) та теорією “балансу влади” й системою “стримувань і противаг”;

- описати характерні риси моделі “єдино – розподіленої” державної влади, проілюструвати необхідність доповнення юридичних гарантій поділу влади механізмами взаємодії окремих гілок державної влади;

- визначити конституційні гарантії забезпечення поділу державної влади в сучасній державотворчій практиці, а також способи конституційного закріплення цього принципу;

- розкрити політико-правовий й організаційний зв’язок між окремими гілками державної влади, який реалізується завдяки системі інститутів покликаних забезпечувати ефективну взаємодію законодавчої, виконавчої й судової влад;

- дослідити практику нормативно-правового забезпечення невтручання одних гілок державної влади в сферу компетенції інших;

- проаналізувати характер взаємодії між окремими гілками державної влади і суспільством з метою визначення специфіки його впливу на органи державної влади і узгодження таких двох принципів демократичних політичних систем як поділ влади і народний суверенітет;

- окреслити роль і значення органів конституційної юрисдикції в системі поділу влади, проаналізувати основні аргументи щодо визначення місця конституційної юстиції в загальній структурі владних гілок;

- надати характеристику правовому положенню конституційних судів в системі органів державної влади, продемонструвати їх стабілізуючу роль в умовах транзитивних політичних систем;

- дослідити чинники внутрішнього обмеження в діяльності органів конституційної юстиції в контексті підтримання загального балансу в системі державної влади.

Об’єктом дисертаційного дослідження є процес еволюції теорії поділу влади розглянутий в аспекті висвітлення основних правових проблем пов’язаних з нормативним й законодавчим закріпленням, конституційно-юридичним гарантуванням та інституційним забезпеченням принципів поділу, балансу і взаємодії гілок державної влади.

Предметом дослідження є зміст теорії поділу влади, її теоретико-правові основоположення, визначальні методологічні підходи до її інтерпретації запропоновані класичною і сучасною юридичною наукою, специфіка її реалізації як в умовах функціонування стабільних демократичних політичних систем, так і в періоди демократичних транзитів.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи складає комплексний підхід до аналізу теорії поділу державної влади, її розвитку, практики реалізації та способів конституційно-правового забезпечення в сучасних демократичних державах світу. Зважаючи на складність розглядуваної тематики, автор мав залучити насамперед діалектичний метод дослідження, який ґрунтується на виявленні внутрішньої сутності явищ через характеристику динаміки їх розвитку та зовнішніх проявів. При цьому особливий наголос було зроблено на висвітленні зв’язку між теоретичною основою феномену поділу влади та практикою його безпосередньої реалізації за умов різних форм правління.

Серед спеціальних методів дослідження дисертантом було залучено такі як: емпіричний, історико-логічний, формальний, порівняльно-правовий, системний, функціональний, статистичний, соціологічний. З метою перевірки ряду висунутих в роботі гіпотез та критики тих чи інших способів інтерпретації теорії поділу влади автор звертався до таких спеціально-наукових методів дослідження як методи верифікації та фальсифікації, коли в основу спростування чи, навпаки, на підтвердження конкретних положень було покладено їх співставлення з реальними фактами.

Водночас поєднання в роботі теоретичного та практичного аспектів дисертаційної теми поставило перед автором необхідність залучення значної кількості нормативно-правового матеріалу, що, в свою чергу, означало використання спеціально-юридичних методів роботи з законами та іншими нормативно-правовими актами (перш за все це різноманітні підходи і способи тлумачення юридичних норм).

Хоча на різних етапах роботи наголос було зроблено на тих чи інших методах.

Зокрема у першому розділі особливого значення набуло застосування історико-правового, історико-порівняльного, компаративно-юридичного та системного методів. Так, спираючись на адекватне використання історико-правового методу було вирішено завдання висвітлення процесів становлення і розвитку теорії поділу державної влади починаючи від класичного періоду науково-теоретичних розшуків представників політико-правової думки Нового часу і закінчуючи найсучаснішими концепціями, в яких розв’язуються проблеми поділу влади й взаємодії окремих владних гілок. Більш того, саме завдяки історико-правовому методу було вказано на політико-правові ідеї (необхідність функціонального поділу органів державної влади, забезпечення спеціалізації у функціонуванні органів державної влади), що сприяли формуванню класичної теорії поділу влади.

Звернення до історико-порівняльного методу виступило методологічною основою для дослідження специфіки інтерпретації поділу влади в континентально-європейській та американській конституційних традиціях, які, по суті, дали поштовх для розвитку двох основоположних способів інтерпретації принципу поділу влади: “гнучкого” та “жорсткого”.

Проте, запорукою успішності реалізації поставлених роботі цілей стало органічне поєднання всіх перелічених методів, оскільки комплексне висвітлення теми означало формування такої методологічної бази, яка б дозволила дослідити специфічні правові проблеми історії та сучасності й теорії та практики.

Нормативну базу дослідження складають Конституція Україні (включаючи як нині діючу Конституцію 1996 р., так і проекти, які були запропоновані в ході конституційного процесу 1992-96 рр., а також конституційні акти початку ХХ ст. – 1917 – 20 рр., що було розроблено і частково прийнято за доби УНР, Гетьманату, ЗУНР та Директорії), політико-правові документи, законодавчі акти України, конституції, органічні закони та інші нормативно-правові акти зарубіжних держав.

Водночас автор спирався на результати теоретичних досліджень представників вітчизняної й зарубіжної юридичної та політичної науки, які успішно й плідно працюють в галузі конституційного права, теорії й історії держави і права, теорії політичних інститутів і процесів, теорії демократії, теорії управління, історії політичної і правової думки України.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній практично вперше проаналізовано теоретико-правові проблеми реалізації теорії поділу влади в сучасних умовах державотворення. Разом з тим, автор надає комплексного науково-теоретичного висвітлення питанням пов’язаним з визначенням сутності теорії поділу державної влади, причин її виникнення, шляхів її обґрунтування, аналізом різних моделей і способів практичної реалізації принципів функціонального розподілу повноважень й компетенції між окремими органами державної влади.

Найбільш важливі для дисертації положення, які доводять її наукову новизну можуть бути представлені у вигляді наступних тезових положень:

- висвітлено основні концептуальні підходи до тлумачення теорії поділу влади, обґрунтовано, що поділ функцій і компетенції між окремими органами різних гілок державної влади, який реалізується в процесі застосування концепції поділу влади, жодним чином не ставить під сумнів єдності правової основи їх діяльності;

- проаналізовано специфіку розвитку теорії поділу державної влади в європейсько-континентальній традиції та у традиції американського конституціоналізму, досліджено основні аргументи щодо “жорсткої” моделі поділу влади, описано характерні риси моделі “єдино – розподіленої державної влади”;

- аргументовано, що поділ влади виступає не лише одним з можливих механізмів забезпечення функціонування правової й демократичної держави, але є таким її органічним складовим елементом, поза дотриманням якого стає неправомірним саме вживання таких термінів як “правова” і “демократична” держава;

- досліджено процес становлення і розвитку теорії поділу влади від класичної концепції до її сучасних інтерпретацій, охарактеризовано основоположні риси її реалізації в континентально-європейській та американській політико-правових традиціях;

- визначено специфічні риси реалізації теорії поділу державної влади в умовах транзитивних політичних систем, вказано на причини виникнення конфліктів між окремими гілками державної влади в сучасній Україні;

- розкрито правову основу функціонування основних інститутів взаємодії різних гілок державної влади, яка дозволяє поєднувати вимоги поділу влади з базовим принципом цілісності державної влади;

- продемонстровано характер впливу на процес взаємодії і взаємовпливу різних гілок державної влади таких чинників як: а) форма державного устрою (за умов федеративного державного устрою поділ державної влади завжди відбувається у двох площинах: “по горизонталі” чи між центральними органами державної влади, та “по вертикалі” – між федеральним центром та суб’єктами федерації); б) тип політичного режиму (для тоталітарних й авторитарних політичних режимів властиве чи публічне заперечення принципу поділу влади чи його вихолощування); в) форма правління (для республіканських держав характерне особливе акцентування на принципі поділу влади, хоча в залежності від типу республіки значною мірою змінюється характер взаємодії й взаємозалежності різних гілок влади); г) властиві для тієї чи іншої країни політичні, правові, історичні та національні традиції; д) тип сформованої в державі і суспільстві правової і політичної культури (за умов недостатнього розвитку правової й політичної культури у взаєминах між окремими гілками влади за правило домінують конфронтаційні настрої, які посилюють елементи боротьби між гілками державної влади і стримують розвиток процесів їх взаємодії);

- охарактеризовано роль органів конституційної юстиції в системі поділу державної влади, виокремлено специфічні стабілізуючі функції конституційних судів, які дозволяють вирішувати внутрішні конфлікти між окремими гілками державної влади в межах єдиного правового поля, яке задається основним законом держави (Конституцією), досліджено чинники внутрішнього обмеження в діяльності органів конституційної юрисдикції;

- уточнено, причини за яких в процесі розвитку теорії поділу влади відбулась переорієнтація від створення дієвої системи контролю насамперед над законодавчою владою (як потенційно найбільш загрозливою), до розбудови системи запобіжних чинників, які б обмежували небезпечні тенденції до концентрації всієї повноти влади в сфері виконавчої влади.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є спрямованою на висвітлення однієї з найбільш складних проблем сучасної теорії організації державної влади, з врахуванням специфіки реформаційно-транзитивних процесів, що нині відбуваються в Україні.

Положення і висновки дисертації створюють теоретичну базу для подальшого розвитку теорії поділу влади та поглибленого наукового дослідження правових проблем практичної реалізації цієї теорії в державотворчій практиці. Матеріали дослідження можуть бути використані в безпосередній практичній діяльності представників різних гілок державної влади, державних діячів і політичних лідерів.

Отримані в ході дисертаційного дослідження результати аналізу правових проблем теорії поділу державної влади можуть бути використані у якості матеріалу для підготовки нових курсів з теорії держави і права, конституційного права, теорії політичних інститутів та процесів, політології, що викладаються у вищій школі України.

Так саме емпіричні данні (щодо аналізу і узагальнення конституційних гарантій забезпечення принципу поділу влади і базових інститутів, які дозволяють ефективно взаємодіяти різним гілкам влади) представлені в дисертації можуть бути застосовані в процесі написання підручників, посібників, науково-методичних рекомендацій з перелічених дисциплін.

Проте, крім суто наукового значення, а також широких можливостей застосування дисертаційного матеріалу у викладацькій діяльності, слід наголосити на тих моментах, які дозволяють казати про актуальність залучення здобутих в ході дисертаційного аналізу даних до безпосереднього законотворчого і законодавчого процесу. У цьому сенсі практичне значення дисертації полягає в тому, що вона робить внесок у формування цілісної й обґрунтованої науково-теоретичної основи законодавчої діяльності спрямованої на створення юридичної бази демократичного реформування політичної системи України.

Апробація результатів дисертації. Як сама робота, так і її окремі частини ставали предметом обговорень на засіданнях професорсько-викладацького складу членів кафедри історії, теорії держави і права та адміністративного права правничого факультету Національного університету “Острозька Академія”. При цьому автором було представлено як обґрунтування теми роботи, її плану та основних аспектів розглядуваної теми, так і головні етапи реалізації поставленої мети.

Протягом 2001-2002 років дисертант працював у складі науково-дослідницької групи аспірантів з розробки теми “Проблеми наукового і законодавчого забезпечення процесів державотворення в Україні на сучасному етапі”.

Теоретичні положення дослідження були залучені автором для підготовки і проведення семінарських занять з конституційного права за темами “Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні”, “Організація конституційного контролю”.

Важливі для дисертації узагальнення та проміжні висновки доповідались автором в ході проведення науково-практичних конференцій і симпозиумів: “Сучасний конституціоналізм і конституційна юстиція” (Одеса, 2000), “Права людини і сучасні проблеми розвитку українського суспільства” (Одеса, 2001), “Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України” (Харків, 2001).

Окремі результати дослідження викладені у третьому розділі дисертації, що стосуються практики діяльності конституційних судів, були апробовані автором в ході роботи в Конституційному Суді України, під час участі у роботі спеціальних методологічних семінарів, обговорень і “круглих столів”, які проводились за участю міжнародних фахівців, експертів, суддів конституційних судів інших держав.

Дисертація є авторським дослідженням здійсненим дисертантом, основні положення якого розроблялись самостійно і без співавторів. Всі представлені в роботі висновки і узагальнення мають авторський характер. Їх обґрунтовано та аргументовано на основі аналізу поданого в дисертаційній роботі матеріалу.

Публікації. Основні положення дисертації викладено у чотирьох публікаціях (загальним обсягом 2,25 д.а.), всі з яких написані без співавторів і вийшли у фахових виданнях визначених переліком ВАК України.

Структура дисертації. Структура дисертації обумовлена метою, об’єктом і предметом дослідження, а також тими конкретними завданням стосовно комплексного і всебічного розкриття теми, що ставились дисертантом на початку дослідження.

Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які включають в себе десять підрозділів (останній підрозділ кожного розділу – 1.4, 2.3 та 3.3 – містить у собі висновки до даного розділу), висновків і списку використаних джерел (всього 278 позицій, з яких 31 – це англомовні роботи).

Загальний обсяг роботи складає 197 сторінок, не враховуючи списку використаних джерел, який вміщено на 15 сторінках.

Також до дисертації залучено таблиці і схеми (всього 7), які займають 4 сторінки.