Сучасний стан регулювання імунітету та індемнітету

Як зазначалося вище, французькі депутати^[42] користуються як індемні­тетом (irresponsabilite.), так і особистим імунітетом (inviolability).

У пункті першому статті 26 Конституції Французької Республіки закріплюється індемнітет і зазначається, що “жоден із членів пар­ламенту не підлягає кримінальному переслідуванню, допиту, арешту, затриманню або суду з приводу висловленої думки чи голосування при виконанні своїх обов'язків”^[43].

Індемнітет поширюється виключно на діяльність, яка стосується виконання парламентських функцій як з огляду на зміст, так і на місце, тобто на промови і голосування, внесення законопроектів, по­правок, звіти або консультації, запити, а також будь-які дії, вчинені під час виконання мандата у парламенті.

Разом із тим, індемнітет депутатів у Франції не поширюється на висловлювання депутатів у ЗМІ, а також на думки, висловлені в до­повіді, навіть якщо вона підготовлена на прохання уряду. Цей підхід був схвалений Конституційною Радою в 1989 році, коли вона по­становила, що на доповідь, зроблену парламентарем у контексті місії, покладеної на нього урядом (а не парламентом), не поширюється привілей свободи слова. Це рішення було наслідком розгляду від­повідності Конституції Франції закону, що поширював індемнітет на діяльність за дорученням уряду. Відповідно, цей закон було визнано неконституційним.

У 2004 році депутат Національних Зборів від партії “Союз за на­родний рух” (Union pour un mouvement populaire, UNP)^[44] Крістіан Ваннесте в радіоінтерв'ю після дебатів у Національних Зборах з при­воду антидискримінаційного закону, який забороняв “мову ненависті” щодо сексуальних меншин (який у результаті дебатів було прийнято), повторив аргументи, які він використовував у сесійній залі. Так, він заявив, що маргіналізовані на сексуальному ґрунті групи не потре­бують додаткового захисту, крім того, який належить “нормальним громадянам”.

Наведений приклад яскраво ілюструє межі застосування індемнітету у Франції, який поширюється на діяльність та висловлення поглядів французькими депутатами виключно у сесійній залі. Одна й та сама позиція, висловлена у парламенті і ЗМІ, навіть якщо вона пов'язана з безпосередньою діяльністю депутата, може стати приводом для по­рушення кримінальної справи.

Відповідно до регламенту Національних Зборів індемнітет також не поширюється на випадки образ, провокації, погрози щодо інших депутатів, Президента Республіки, прем'єр-міністра, членів уряду і інститутів, передбачених Конституцією, палати та їх голів, висловлені у ході парламентської діяльності (пункт 5 статті 71, пункти 4 і 5 статті 73 Регламенту Національних Зборів). За ці порушення депутат несе адміністративну відповідальність перед палатою і його може бути покарано стягненням місячного штрафу у розмірі 1/4 від місячної зарплати або відстороненням від обов'язків, а також накладанням двомісячного штрафу у розмірі 1/2 від місячної зарплати (пункт 5 статті 71, пункти 4 і 5 статті 73, стаття 74 Регламенту Національ­них Зборів).

Щодо сфери його застосування, то індемнітет має абсолютний ха­рактер, оскільки він не може бути скасований за жодних обставин. Він є постійним, тому що застосовується протягом усього року, у тому числі під час перерви у роботі парламенту. Індемнітет є без­строковим і застосовується у зв'язку з актами, до яких вдається депутат протягом терміну повноважень і навіть після їх завершення, водночас парламентарій не може відмовитися від нього.

Пункти 2-4 статті 26 Конституції Франції встановлюють для де­путатів особистий імунітет від переслідування: “Жоден член парла­менту не може бути заарештований за скоєння тяжкого злочину чи інші великі злочини, також його не можна піддати будь-яким іншим формам ув'язнення чи запобіжного заходу без дозволу Бюро палати (Bureau), до якої він належить.

Ключова роль в імплементації імунітету належить Бюро палати. Як зазначено в статті 14 частини першої Правил процедури, “Бюро має право організувати обговорення в Асамблеї та давати вказівку всім департаментам”.

До складу Бюро входять 22 члени: голови палати, 6 віце-голів, З квесторів і 12 секретарів, які обираються на початку каденції за­конодавчого органу. Склад Бюро (крім голови) оновлюється один раз на рік на першому засіданні чергової сесії. Збори Бюро відбуваються у середньому раз на місяць, а також у міру необхідності.

Після реформи 1995 року імунітет (inviolability) більше не за­хищає діючих депутатів від обшуку помешкання, порушення справи та обвинувачувального вироку, тим не менш, депутата не може бути арештовано і він не може бути підданий тюремному ув'язненню чи напівзапобіжному заходу (такому, як судовий нагляд) без дозволу Бюро за затримання на місці скоєння тяжкого злочину або винесен­ня вироку. Крім того, утримання під вартою чи кримінальне пере­слідування депутата має бути призупинено на час сесії, якщо цього вимагає Асамблея.

Запит про дозвіл на арешт або тюремне ув'язнення чи інші за­побіжні заходи щодо депутата вноситься генеральним прокурором до відповідного апеляційного суду і передається міністром юстиції Голові Національних Зборів. Запит розглядається колегією Бюро, а потім його повним складом. Цей розгляд не є публічним, і експертиза про­водиться в суворій конфіденційності. Тільки остаточне рішення Бюро публікується в офіційних виданнях Journal Officiel і Feuilleton.

Роль Бюро у цьому процесі полягає у простій оцінці серйозності обставин, обґрунтованості та справедливості запиту. Після реформи 1995 року Бюро може не тільки прийняти або відхилити запит у цілому, але, у разі необхідності, приймати тільки його частину.

Загалом у період 1958—1995 років^[47] Бюро розглянуло 5 подань про позбавлення депутатського імунітету, з яких 2 було відхилено і 3 задоволено. У період з 1995 до 2001 року 2 позови було від­хилено, а 4 — задоволено^[48].

2.2.