Французька модель імунітету надає депутатам більш широкий захист, ніж британська, яка з'явилася раніше.

Поясненням цього можна вва­жати те, що новий республіканський режим став результатом револю­ції, яка скасувала інститут монархії і вивела на перший план інсти­тути представницької демократії та, відповідно, їх членів.

Вагому роль у запровадженні інституту імунітету відіграв Оноре де Мірабо, французький оратор та політичний діяч XVIII століття, автор Декларації прав людини і громадянина. Вибори до Генераль­них штатів у 1788 році проходили від трьох станів — дворянства, духовенства і так званого “третього стану”. Стати кандидатом від дворянства Провансу, в середовищі якого він мав погану репутацію, не уявлялося можливим. Тоді Мірабо запропонував себе до пала­ти “третього стану”, а щоб усе це було законним, навіть відкрив торгову крамницю. Невдовзі Мірабо став одним із найпопулярніших політиків.

17 червня 1789 року депутати Генеральних штатів від “третьо­го стану” проголосили себе Конвентом (Національними Зборами). 23 червня на засідання прибув обер-церемоніймейстер двору маркіз де Брезе і зачитав розпорядження короля, який пропонував депута­там негайно розділитися за станами і засідати окремо. Тоді Мірабо відповів Брезе: “Ви, у кого немає серед нас ні місця, ні голосу, ні права говорити, йдіть до вашого пана і скажіть йому, що ми пере­буваємо тут за волею народу і нас не можна звідси видалити інакше, як силою багнетів”. Непокора парламенту королівській владі стала каталізатором Великої французької революції. 23 червня 1789 року саме за пропозицією Мірабо Конвент ухвалив декрет про те, що його члени не несуть відповідальності, у тому числі кримінальної, за ви­словлювані під час засідань погляди (індемнітет)^[41]. Наступного року було встановлено норму імунітету від позбавлення свободи пересу­вання. Обидві вони були закріплені на базовому договірному рівні — у Конституції 1791 року.

2.1.