Складність, суперечливість та тривалість конституційного процесу в Україні значною мірою визначаються нездатністю вітчизняних політичних еліт дійти компромісу з принципових питань державного будівництва.
При цьому незмінно в центрі конституційних змін опиняється вибір форми правління, а ще точніше - визначення статусу глави держави. Об’єктивним підґрунтям перманентного звернення до цих питань видається прагнення використати інститут одноособового глави держави для забезпечення монопольного впливу того чи іншого політичного угрупуван- ня.
Слід відзначити і певні традиції одноособового керівництва як у недавньому, так і більш віддаленому минулому. Дається взнаки і те, що інститут президентства є явищем відносно новим для України. Одноособовий глава держави значною мірою сприймається в суспільстві не як раціональний засіб певним чином ведення визначених державних справ, але аналог всевладної “керівної та спрямовуючої сили”. Наявний стан суспільної свідомості відкриває певний простір для юридичного закріплення такого становища глави держави, яке не спостерігається у сталих демократіях і певною мірою суперечить задекларованій перспективі будівництва демократичної правової держави. Наочним підтвердженням цього став гострий внутрішньополітичний конфлікт 2013-2014 рр., який виявив, що у відсутність адекватного правового регулювання статусу глави держави, зокрема, збалансування повноважень і відповідальності, політичний процес виходить далеко за межі, окреслені правовими нормами.За цих обставин правове регулювання статусу Президента України, як і всіх публічно-владних інституцій, має більшою мірою відображати потреби суспільства, але не швидкоплинні егоїстичні інтереси носіїв публічної влади, або тих, хто претендує на цю роль. З огляду на активізацію конституційного процесу в Україні нагальною є необхідність окреслення змісту правового регулювання статусу глави держави в Україні у контексті випробуваного часом досвіду розвинених демократій. Слід відзначити, що окремим аспектам правового регулювання взагалі і правового регулювання статусу президента зокрема присвячені наукові розвідки М.Козюб- ри, А.Колодія, В.Копєйчикова, М.Кармазіної, Л.Кривенко, О.Пет- ришина, П.Рабіновича, С.Серьогіної, В.Сіренка, Ю.Тодики, В.Ша- повала, В.Яворського та інших вітчизняних дослідників. Окремі аспекти проблеми досліджувалися С.Авакьяном, Г.Атаманчуком, М.Баглаєм, М.Дюверже, Г.
Єллінеком, Б.Криловим, Б.Лазарєвим, М.Крутоголовом, Л.Окуньковим, М.Сахаровим, Б.Страшуном, Ю.Тихомировим, В.Тумановим, В.Чиркіним та іншими фахівцями. Змістовність напрацювань поважних науковців утім не виключає необхідності дослідження питань правової регламентації статусу глави держави в контексті невпинних змін суспільно-політичної практики. Зокрема, перебіг суспільних та політичних процесів в Україні наприкінці 2013 - початку 2014 року виявив необхідність певного переосмислення змісту та форми конституційно-правового регулювання статусу президента в контексті зарубіжного досвіду.В межах реалізації цієї мети в роботі ставляться завдання:
■ окреслити поняття статусу президента та правових засобів його визначення;
■ виявити відмінності регламентації становища президента в зарубіжних сталих демократіях;
■ охарактеризувати основні підходи до визначення форми та змісту правового регулювання статусу глави держави в Україні. Досягнення поставлених завдань забезпечується використанням передусім загальнонаукових методів аналізу та синтезу. За допомогою логіко-семантичного методу здійснювалася зовнішня обробка емпіричного матеріалу. Історичний метод забезпечив адекватну оцінку розвитку правового регулювання статусу глави держави як в Україні, так і за кордоном. Порівняльно-правовий метод практично проявився у порівняльному аналізі конституційно-правових актів окремих держав та встановленні відповідних закономірностей. Структурно-функціональний метод дав змогу розглянути зміст правового регулювання у тісному зв'язку із функціями, здійснюваними президентом та іншими державними органами.
Структура представленої наукової розробки відповідає поставленими завданням і включає в себе вступ, три розділи, виноски та список використаних джерел.