Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Правові засади роботи Верховної Ради України

1. Порядок роботи Верховної Ради України (далі - Верховна Рада), її органів та поса­дових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій, коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді встанов­люються Конституцією України, законами України «Про комітети Верховної Ради України», «Про статус народного депутата України», про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України та цим Тимчасовим Регламентом Верховної Ради України (далі - Регламентом).

2. Регламент встановлює порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради, її засідань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, про­цедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснен­ня контрольних функцій Верховної Ради.

1. У цій статті визначаються основні правові засади роботи парламенту України - Верховної Ради України. При цьому Регламент не проводить розмежування між такими засадами та іншими відправними положеннями, ідеями, принципами, що містяться у ць­ому Розділі.

Під правовими засадами роботи парламенту слід розуміти відправні, вихідні пра­вові ідеї, які виражають найважливіші підвалини й закономірності організації діяльності єдиного законодавчого органу Української держави. Це - відносно самостійні положення, які відіграють програмну, спрямівну роль у розумінні організації діяльності Верховної Ради України. Головна їх мета - визначення найбільш загальних, принципових і важли­вих, з точки зору законодавця, особливостей порядку роботи парламенту, спрямування й забезпечення збалансованості механізму правового регулювання парламентських про­цедур, єдності і системності в регулюванні правовідносин у цій сфері.

Відповідно до ч. 5 ст. 83 Конституції України порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

Порядок роботи Верховної Ради України - це встановлена нормами Регламенту Верховної Ради України, інших законодавчих актів України система взаємопов’язаних та послідовних дій парламенту, його органів і посадових осіб з метою реалізації функцій і повноважень єдиного органу законодавчої влади України.

Порядок роботи парламенту відбиває закономірності функціонування парламенту та його структурних одиниць як закономірної, певним чином організованої суспільної системи - елемента державного апарату. Він також запроваджує системність, безпере­рвність та послідовність у реалізації парламентських функцій відповідним органом дер­жавної влади як у цілому, так і його структурними одиницями.

Опосередковано, через правові приписи, що містяться у відповідних законодавчих актах, такий порядок встановлює певний рівень організації, а саме унормованість пев­ним видом соціальних норм (правовими нормами). Останні є як внутрішніми (у сукуп­ності вони складають Регламент Верховної Ради України), так і зовнішніми (Конституція та закони) стосовно парламенту.

Порядок роботи парламенту, як організаційна система роботи, складається, у свою чергу, з підсистем, які охоплюють окремі предметні блоки роботи парламенту (залежно від конкретної парламентської функції або від стадії розгляду в парламенті того чи іншо­го питання).

Порядок роботи парламенту регламентується та лімітується нормами права з ме­тою надання такій роботі більш досконалих форм, забезпечення її упорядкованості, за­побігання випадків нереалізації чи неправильної реалізації (у тому числі неналежними суб’єктами) парламентських функцій, усунення випадків реалізації таких функцій неба­жаними та соціально шкідливими методами і способами.

Такий порядок охоплює: 1) сукупність дій уповноважених на те правом суб’єкти, які мають повноваження на безпосередню участь у діяльності парламенту та його органів; 2) правовідносини між відповідними суб’єктами.

До зазначених правових засад віднесені питання кола правових актів, якими виз­начається сфера регулювання порядку роботи не тільки Верховної Ради України, але й деяких інших органів і посадових осіб, а саме органів парламенту та його посадових осіб, а також засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатсь­ких фракцій, коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, кола суспільних відносин, щодо яких цим Регламентом здійснюється правове регулювання.

ВерховнаРада України - це єдиний орган законодавчої влади (парламент) в Україні. Це - конституційний, постійнодіючий, однопалатний (монокамеральний), загальнона­ціональний, колегіальний, представницький орган Українського народу, що формуєть­ся шляхом загальних, рівних, прямих виборів при таємному голосуванні, і наділений Конституцією України рядом важливих нормотворчих, представницьких, установчих, контрольних та інших функцій, які здійснюються ним у порядку, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Він складається з 450 народ­них депутатів України.

До органів Верховної Ради України слід віднести утворені в рамках чинного зако­нодавства України структурні підрозділи парламенту, що належать до його органі­заційної структури як невід’ємні складові частини (підсистеми) і є частинами більш складної соціальної системи - парламенту України. Варто зазначити, що ці органи як робочі органи парламенту позбавлені рис самостійного органу державної влади. Їх авто­номія є проявом внутрішньопарламентської волі, а тому її обсяг і межі залежать від волі законодавця, втіленої в законах та в Регламенті парламенту.

Характерною ознакою таких органів є те, що до їх складу входять виключно народні депутати України. Рахункова палата та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, на відміну від цього, хоч і складовою парламентської системи, є також органа­ми спеціальної конституційної компетенції (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» (справа про Рахункову палату) від 23 грудня 1997 р.).

З цих же причин до складу органів парламенту не можна зараховувати апарат Верховної Ради України, що відповідно до ч. 1 ст. 7 Регламенту здійснює організаційне, правове, наукове, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, матеріально-тех­нічне та фінансове забезпечення діяльності Верховної Ради, її органів, народних депу­татів, депутатських фракцій, коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді (тобто, сам Регламент вказує на формальну і фактичну неналежність апарату Верховної Ради України до числа її органів).

Відтак, органами Верховної Ради України є комітети та комісії парламенту як основ­ні організаційні структурні одиниці, що забезпечують професійну діяльність і реалізацію функціонального призначення Верховної Ради України. Водночас новелами структурної організації парламенту стало віднесення депутатських фракцій та коаліцій депутатсь­ких фракцій (суто політичних органів) до обов’язкових структурних частин парламенту. Відмінність Погоджувальної ради від політичних органів у тому, що вона відповідає за попередню підготовку і розгляд організаційних питань роботи парламенту (ч. 1 ст. 68 Регламенту).

Якщо змістовно формування фракцій, коаліції фракцій, а також комітетів і комісій парламенту передбачено безпосередньо Конституцією України (ст. 89), то формування і діяльність Погоджувальної ради - винятково регламентне положення.

Особливостям організації та діяльності зазначених органів парламенту присвяче­но чимало уваги в тексті Регламенту. Водночас суттєвою лакуною у ньому є відсутність регулювання питань, пов’язаних з організацією та діяльністю парламентської опозиції (меншості).

До посадових осіб Верховної Ради України слід віднести Голову, Першого заступни­ка голови та заступника Голови Верховної Ради України, а також голів, заступників голів комітетів, секретарів комітетів і комісій, голів і заступників голів депутатських фракцій у парламенті.

До засад формування, організації діяльності та припинення діяльності депу­татських фракцій, а також коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України слід віднести найголовніші, закріплені в цьому Регламенті, правові положення, що сто­суються інституціоналізації парламентських фракцій та коаліції депутатських фракцій у парламенті.

Взаємозв’язок обох частин цієї статті - у поєднанні загального і конкретного: у пер­шій частині йдеться про загальні засади регулювання порядку парламентської роботи, тоді як у другій вказується на специфічний характер цього порядку стосовно предметів регулювання цього Регламенту.

2. У ч. 1 цієї статті встановлений перелік правових актів, на яких ґрунтується по­рядок роботи Верховної Ради України, її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій, коаліції депутат­ських фракцій у Верховній Раді.

Систему зазначених правових актів вінчає Конституція України - норматив­но-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відно­сини. Регулювання деяких питань порядку роботи парламенту безпосередньо на рівні Конституції України вказує на важливу суспільну роль таких правовідносин, які законо­давець відніс до сфери найважливіших у механізмі організації державного апарату зага­лом та органу законодавчої влади зокрема.

Крім того, ці суспільні відносини регламентуються також деякими спеціальними законами, а саме: законами України «Про комітети Верховної Ради України», «Про статус народного депутата України», про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України.

Нарешті, останню за ієрархією правових актів (але не останню за значенням і об­сягом правового регулювання) сходинку у правовому регулюванні порядку роботи пар­ламенту, його органів та посадових осіб, а також засад формування, організації діяль­ності та припинення діяльності депутатських фракцій та коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, посідає власне Регламент Верховної Ради України.

Варто звернути увагу на те, що ця стаття Регламенту передбачає взаємодоповню- ваність у регулюванні відповідної сфери суспільних відносин між спеціальними законами і Регламентом парламенту. Це означає, що відповідні питання регулюються цими право­вими актами окремо, не повторюючись. Розміщення правових норм у відповідних зако­нах та в Регламенті - предмет вибору законодавця. Питання, які стосуються позасесійної діяльності комітетів парламенту та народних депутатів України, здебільшого містяться у відповідних статусних законах, натомість питання, що стосуються їх діяльності безпосе­редньо під час пленарних засідань парламенту, містяться у тексті Регламенту Верховної Ради України.

Не слід сприймати перелік законів, які входять до системи правових актів, що ре­гулюють здійснення парламентських процедур, як вичерпний. Зокрема, не виключено прийняття закону про порядок здійснення законодавчої діяльності, який, очевидно, предметно охоплюватиме і власне законодавчу процедуру (можливі варіанти - закон «Про закони і законодавчу діяльність» або «Про нормативно-правові акти»).

3. У ч. 2 статті, яку ми коментуємо, встановлюється цільове призначення Регламенту, а саме врегулювання ним таких груп питань, як:

• порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради та її засідань;

• порядок формування державних органів;

• законодавча процедура;

• процедура розгляду інших питань, віднесених до повноважень парламенту;

• порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради.

Як бачимо, йдеться про те, що Регламент регулює певні процедури та порядок діяль­ності. Здебільшого ці терміни вживаються у тексті Регламенту як синоніми. У теорії пар­ламентського права вони в сукупності охоплюються терміном «парламентські процеду­ри». Процедура (фр. procedure, від лат. procedo - просуваюсь) - це встановлений порядок ведення, розгляду певних справ та їх вирішення.

У цій частині статті йдеться про те, що Регламент унормовує весь комплекс суспіль­них відносин, пов’язаних із механізмом реалізації парламентських функцій. З огляду на те, що всі вони реалізуються у різних формах сесійної діяльності парламенту, особлива увага приділяється також внутрішнім, організаційним аспектам функціонування єдино­го органу законодавчої влади.

Водночас парламентські процедури охоплюють в основному, але не виключно, сфе­ру реалізації парламентом своїх функцій. Вони також стосуються питань інституціоналі- зації парламенту, його організаційної структури, зокрема формування органів парла­менту. З цього можна зробити висновок, що у ч. 2 цієї статті предметне поле Регламенту невиправдано звужене.

Разом із тим, до охопленої цим Регламентом інституціоналізації парламенту та його органів не можна віднести первинну інституціоналізацію, пов'язану з обранням внаслі­док виборів (на основі Закону України «Про вибори народних депутатів України») повно­важного складу Верховної Ради України. У цьому Регламенті йдеться, очевидно, лише про вторинну інституціалізацію, тобто про комплекс правовідносин, пов'язаних із початком роботи новообраного парламенту та формуванням всіх необхідних для його повноцінно­го функціонування органів.

Також слід зробити застереження, що термін «парламентські процедури» не озна­чає, що в цих процедурах не беруть участі інші суб'єкти конституційно-правових відно­син, зокрема коли йдеться, наприклад, про законодавчий процес, про формування інших державних органів та про виконання парламентом контрольних функцій тощо. Таким чином, парламентські процедури мають не лише внутрішньопарламентський характер, але й залучають до реалізації певних завдань інші органи і посадових осіб публічної вла­ди як суб'єкти чи об'єкти (наприклад, у випадку виконання функцій парламентського контролю).

Таким чином, можна виокремити дві відносно самостійні сфери регулювання Регламенту - це, по-перше, питання організації роботи самого парламенту і, по-друге, пи­тання реалізації його функцій і повноважень у ході парламентської діяльності Верховної Ради України, її органів і посадових осіб.

Перша група відносин має первинний, установчий характер, без неї неможливе здійснення власне парламентських функцій і повноважень. Натомість друга сфера регу­лювання визначає процедурні аспекти здійснення парламентом своїх функцій і повнова­жень. При цьому обидві зазначені сфери мають як внутрішні, так і зовнішні прояви.

Взаємодоповнюваність Регламенту, з одного боку, та Конституції України і названих вище спеціальних законів, з іншого боку, відбиває взаємозв'язок процесуального та ма­теріального аспектів в організації роботи Верховної Ради України.

Наступні статті Регламенту деталізують, конкретизують, докладно розкривають правовий зміст закріплених у них парламентських процедур.

Стаття 2. Місце проведення та мова ведення засідань Верховної Ради

1. Верховна Рада проводить засідання у будинку Верховної Ради (місто Київ, вул. Грушевського, 5).

2. За рішенням Верховної Ради, прийнятим більшістю народних депутатів України (далі - народні депутати) від конституційного складу Верховної Ради, її засідання можуть проводитися в іншому місці. У випадках, передбачених частиною третьою статті 83 Конституції України, Верховна Рада збирається для проведення позачер­гової сесії у місці, визначеному відповідно до частини четвертої статті 11 цього Регламенту.

3. Засідання Верховної Ради ведуться державною мовою.

4. Промовець, який не володіє державною мовою, може виступати іншою мовою. Переклад його виступу державною мовою, у разі необхідності, забезпечує апарат Верховної Ради.

1. Ця стаття регламентує вкрай важливе для організації роботи парламенту питання - де і якою мовою проводяться засідання Верховної Ради України. Пряме правове регулю­вання цих питань покликане унеможливити незаконне проведення засідань парламенту, а також ігнорування парламентаріями конституційного статусу державної мови, якою конституційно визнана українська мова, тобто забезпечити легітимність схвалюваних рішень навіть за такими формальними, на перший погляд, ознаками.

2. Частинами 1-2 цієї статті вичерпно врегульовані питання місця проведення засі­дань парламенту. Вказано на альтернативність вирішення цього питання: такі засідан­ня проводяться або в будинку парламенту, або в іншому місці. У першому випадку для проведення засідань окремого рішення про місце проведення не потрібно, натомість у другому випадку рішення має бути прийняте більшістю народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради. В такому випадку не обумовлюється, де саме має бути прийняте таке рішення. Воно може бути прийняте як на засіданні парламенту в його будинку, так і в іншому місці, так би мовити, за фактом.

При цьому варто взяти до уваги, що Регламент не обумовлює, в яких саме випадках можна ухвалювати рішення про проведення засідань Верховної Ради України поза межа­ми будинку парламенту. Очевидно, це відбувається на розсуд парламенту. Таке рішення може ухвалюватися як з політичних, так і з неполітичних мотивів. Так, скажімо, у груд­ні 1999 р. було прийняте рішення провести урочисте засідання Верховної Ради України, пов'язане з приведенням до присяги новобраного Президента України, у приміщенні Палацу культури «Україна», а в січні-лютому 2000 р., у зв'язку з парламентською кри­зою, засідання парламенту були перенесені до приміщення Українського дому, де народні депутати сформували новий склад керівництва Верховної Ради України, переобравши, відповідно, Голову, Першого заступника Голови та заступника Голови Верховної Ради України. Можливість урочистого засідання парламенту з приводу складення присяги новообраним Президентом України в іншому місці, аніж будинок парламенту, до речі, прямо передбачена ст. 159 Регламенту.

3. Відповідно до ч. 3 ст. 83 Конституції України, Верховна Рада збирається для про­ведення позачергової сесії у місці, визначеному Головою Верховної Ради України чи осо­бою, яка виконує його обов'язки (Перший заступник чи заступник Голови парламенту). Це означає, що в таких випадках суб'єктами визначення місця проведення засідань пар­ламенту визначені Голова Верховної Ради України, а за його відсутності - Перший заступ­ник чи заступник Голови Верховної Ради України. Коло зазначених суб'єктів є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

4. Положення, викладені в ч.ч. 3-4 цієї статті ґрунтуються на конституційних припи­сах (ст. 10 Основного Закону України) про те, що державною мовою в Україні є українська мова. При цьому слід мати на увазі, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 51 народного депутата України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у нав­чальному процесі в навчальних закладах України (справа про застосування української мови) від 14 грудня 1999 р. цей конституційний припис треба розуміти так, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самовряду­вання (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а відтак і парламенту України як одного з центральних, ключових органів державної влади.

Варто звернути увагу на те, що ч. 3 цієї статті містить імперативний припис щодо проведення засідань парламенту України виключно державною мовою і не передбачає жодних відступів від цього правила. Це одночасно означає категоричну вимогу до го­ловуючого на засіданні Верховної Ради України послуговуватися виключно державною мовою на всіх етапах ведення засідань парламенту.

5. Разом з тим, практика показує, що суттєва частина населення України користуєть­ся іншими мовами (зокрема російською), а у парламенті доволі часто перебувають іно­земні делегації. Для забезпечення їх розуміння парламентаріями України і введена норма про обов’язковість перекладу їх виступів державною мовою (ч. 4 цієї статті).

Вказано також суб’єкта, уповноваженого забезпечувати такий переклад - апарат парламенту в особі його відповідних структурних підрозділів (як правило, це Управління забезпечення міжпарламентських зв’язків апарату Верховної Ради України). Це має га­рантувати офіційний, адекватний, правильний (без перекручень і спотворень) переклад відповідних іншомовних текстів для їх сприйняття і розуміння як депутатами, так і при­сутніми в залі засідань запрошеними особами, а в разі трансляції відповідних виступів засобами радіо та телебачення - також і громадськістю.

Стаття 3. Відкритість і гласність роботи Верховної Ради

1. Засідання Верховної Ради є відкритими і гласними, крім випадків, установлених Конституцією України та цим Регламентом.

2. Відкритість засідань Верховної Ради забезпечується шляхом допуску на них в уста­новленому порядку представників засобів масової інформації.

3. Представники засобів масової інформації акредитуються на певний строк або на весь термін роботи поточної сесії Верховної Ради при її апараті в порядку, виз­наченому відповідним Положенням, яке затверджується Головою Верховної Ради України. Відмова в акредитації повинна бути вмотивована. Апарат Верховної Ради може надавати акредитованим представникам засобів масової інформації матеріа­ли, які надаються народним депутатам, за винятком тих, про нерозголошення чи ненадання яких у встановленому порядку прийнято відповідне рішення.

4. У разі порушення представником засобів масової інформації закону або цього Регламенту він позбавляється акредитації у порядку, визначеному Положенням, зазначеним у частині третій цієї статті.

5. Гласність засідань Верховної Ради забезпечується шляхом їх трансляції по теле­баченню і радіо, публікації стенографічних бюлетенів засідань Верховної Ради, її рішень у «Відомостях Верховної Ради України», газеті «Голос України» та інших виданнях Верховної Ради, а також шляхом розміщення інформації на офіційному веб-сайті Верховної Ради. Час, обсяг, форма трансляції, обсяг друку визначаються відповідно до закону цим Регламентом, окремими постановами Верховної Ради.

6. У повному обсязі у прямому ефірі по радіо та телебаченню, запису у вечірні години по телебаченню транслюються:

1) складення присяги народними депутатами;

2) відкриття сесії Верховної Ради;

3) розгляд організаційних питань першої сесії Верховної Ради нового скликання;

4) розгляд питання про обрання, відкликання Голови Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України;

5) розгляд питання про формування Кабінету Міністрів України;

6) складення присяги Українському народові новообраним Президентом України на урочистому засіданні Верховної Ради;

7) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

8) проведення «Дня Уряду України» у Верховній Раді;

9) проведення парламентських слухань;

10) засідання з питання про відповідальність Кабінету Міністрів України;

11) розгляд інших питань згідно з рішенням Верховної Ради.

1. Ця стаття деталізує положення, які в сукупності відображають публічну і пред­ставницьку правову природу парламенту як такого та втілюють один із провідних, клю­чових принципів організації його роботи - публічність, відкритість для суспільства, для виборців.

Реалізація засад відкритості і гласності роботи парламенту гарантує підтримання постійного зв'язку депутатів із виборцями, робить доступним для аналізу діяльність як окремих народних обранців, так і парламенту в цілому.

Відкритість парламенту ґрунтується на конституційному приписі, що міститься в ч. 1 ст. 84 Основного Закону України, відповідно до якого «засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України».

Ця стаття Регламенту регулює засади відкритості і гласності парламенту України та загальні вимоги щодо порядку висвітлення його діяльності. Більш докладно вимоги щодо розкладу, обсягу, форм і методів оприлюднення відомостей про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування в межах визначених законом квот часу, газетних (журнальних) площ та виділених коштів встановлюються іншими акта­ми. Зокрема, відповідно до ст. 9 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масо­вої інформації» порядок і форми обов'язкового висвітлення діяльності Верховної Ради України аудіовізуальними ЗМІ (виконання державного замовлення) визначаються окре­мою Постановою Верховної Ради України на весь період повноважень Верховної Ради України чергового скликання.

Голова Верховної Ради України в установленому порядку організовує роботу апара­ту Верховної Ради України щодо укладання договорів з телерадіоорганізаціями про ви­світлення діяльності Верховної Ради України.

Відкритість і гласність роботи парламенту є важливими якісними показниками його діяльності, характеристиками зовнішніх проявів його функціонування у взаємовідноси­нах з іншими органами публічної влади, ЗМІ, громадськістю, іншими державами тощо.

При застосуванні цієї статті слід брати до уваги положення законів України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. та «Про порядок висвітлення діяльності органів де­ржавної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інфор­мації» від 23 вересня 1997 р.

Відкритість роботи Верховної Ради України полягає у забезпеченні для грома­дян та юридичних осіб України можливості вільно отримувати інформацію про цей орган державної влади та його посадових осіб в обсягах та в порядку, встановлених

Конституцією, законами України та Регламентом. Відповідно до зазначеного принци­пу, парламент України зобов’язаний згідно з вимогами законодавства забезпечити опри­люднення інформації про себе та свою діяльність.

Отже, відкритість роботи парламенту означає доступність інформації для громад­ськості про його діяльність і діяльність його органів і посадових осіб. Механізмами за­безпечення відкритості парламенту є відкритість засідань парламентських комітетів, за­сідань його комісій, Погоджувальної ради депутатських фракцій, надання можливості представникам ЗМІ висвітлювати роботу парламенту та його органів після відповідної акредитації в парламенті.

Гласність роботи Верховної Ради України тісно пов’язана з його відкритістю і залежить від неї. Вона передбачає трансляцію телебаченням і радіо засідань Верховної Ради України, публікації стенографічних бюлетенів засідань Верховної Ради, її рішень у «Відомостях Верховної Ради України», газеті «Голос України» та інших виданнях Верховної Ради, а також розміщення інформації на офіційному веб-сайті Верховної Ради.

Водночас слід мати на увазі, що зазначеними механізмами гласність роботи пар­ламенту не вичерпується. Вона також передбачає доступність для відвідання засідань парламенту не лише для представників ЗМІ, але також для громадськості, зарубіжних делегацій тощо.

Верховна Рада України об’єктивно зацікавлена у всебічному та повному висвітленні її діяльності, адже вона представляє спектр політичних поглядів і уподобань виборців, відбиває їхні інтереси, акумулює їх і репрезентує в ході своєї багатоманітної діяльності. Відкритість і гласність її роботи опосередковано сприяють більш ефективній роботі пар­ламенту, оскільки самі парламентарії постійно перебувають під прискіпливими погляда­ми ЗМІ, громадськості тощо.

2. Регламент, встановлюючи принцип відкритості і гласності роботи парламенту, безпосередньо обумовлює і винятки з цього правила. Вказується, що такі винятки вста­новлюються Конституцією та цим Регламентом. Інтерпретуючи цю норму, можна зро­бити висновок, що законодавець вказав на два акти, що вичерпно регулюють питання винятків із загального правила щодо відкритості і гласності роботи парламенту. Варто зауважити, що така норма прямо кореспондується із конституційним приписом про те, що порядок роботи парламенту встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України (ч. 5 ст. 83 Основного Закону України).

У зв’язку з цим виникає питання вичерпного переліку випадків, в яких можливе незастосування принципу відкритості і гласності роботи парламенту. Відповідно до ч. 1 ст. 84 Конституції України, закрите засідання парламенту проводиться за рішенням біль­шості від конституційного складу Верховної Ради України. Водночас системний аналіз Конституції України не дає відповіді на питання, в яких ще випадках дозволено відсту­пати від принципів відкритості роботи парламенту. З огляду на це, можна зробити вис­новок, що проведення закритого засідання Верховної Ради України (ст. 4 Регламенту) є винятковим випадком відступу від принципів відкритості і гласності роботи Верховної Ради України.

3. Частинами 2-3 цієї статті визначаються умови допуску та акредитаціїпредстав- ників ЗМІ на засідання Верховної Ради України. У зв’язку з цим варто звернути увагу на те, що нині діє Положення про порядок акредитації журналістів і технічних працівників засобів масової інформації при Верховній Раді України, затверджене Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 19 травня 2006 р. № 420. Воно докладно визначає всі аспекти акредитаційного процесу.

Акредитація журналістів і технічних працівників ЗМІ при Верховній Раді України проводиться з метою сприяння роботі журналістів і технічних працівників ЗМІ у пар­ламенті та допомоги журналістам і технічним працівникам ЗМІ у виконанні ними своїх професійних обов’язків, надання можливості для всебічного та об’єктивного висвітлен­ня ЗМІ діяльності Верховної Ради України.

Така акредитація здійснюється Прес-службою апарату Верховної Ради України, що видає акредитаційні картки. Вони дають право входу до приміщень Верховної Ради України за наявності у журналіста чи технічного працівника ЗМІ, які є штатними праців­никами ЗМІ, редакційного посвідчення. Журналістам, які не є штатними чи позаштатни­ми працівниками ЗМІ, індивідуальна акредитаційна картка дає право входу до приміщень Верховної Ради України за наявності документа, що посвідчує особу. При цьому допуск журналістів, технічних працівників ЗМІ до будинків та окремих приміщень Верховної Ради України здійснюється з урахуванням загального режиму роботи парламенту.

Акредитаційні картки забезпечують право входу журналістів і технічних працівни­ків ЗМІ до ложі преси і кулуарів сесійної частини будинку по вул. Грушевського, 5 (крім сесійної зали) під час пленарних засідань Верховної Ради України через під’їзд №1, відповід­них будинків Верховної Ради України під час брифінгів, прес-конференцій, круглих столів, інших заходів для ЗМІ за попереднім погодженням із Прес-службою, відповідних будин­ків Верховної Ради України під час відкритих засідань комітетів, комісій Верховної Ради України на запрошення їх керівництва, за попереднім погодженням з Прес-службою.

Про порядок і терміни проведення чергової акредитації, у тому числі про день по­чатку акредитації, Прес-служба повідомляє через газету «Голос України» та на веб-сайті Верховної Ради України не пізніше ніж за два тижні до дня початку акредитації. Видача акредитаційних карток проводиться Прес-службою протягом місяця з дня початку ак­редитації. Водночас протягом скликання Прес-служба може провести додаткову акреди­тацію (видачу акредитаційних карток) для журналістів і технічних працівників ЗМІ, які були зареєстровані (перереєстровані) відповідним державним органом після закінчення чергової акредитації, а також для журналістів, які не є штатними чи позаштатними пра­цівниками ЗМІ. Додаткова акредитація проводиться протягом тижня від дня надходжен­ня до Прес-служби відповідної заявки.

Заявка на акредитацію чи додаткову акредитацію для журналістів і технічних пра­цівників ЗМІ подається до Прес-служби на бланку редакції ЗМІ за підписом керівника ЗМІ, завіреному печаткою.

Варто зауважити, що прес-служба може відмовити в акредитації журналістам і тех­нічним працівникам тих ЗМІ чи журналістам, які не є штатними чи позаштатними пра­цівниками ЗМІ і які протягом сесії Верховної Ради України, що передує акредитації, не висвітлювали діяльність парламенту. Водночас журналісти і технічні працівники ЗМІ, а також журналісти, які не є штатними чи позаштатними працівниками ЗМІ, можуть бути позбавлені акредитації Прес-службою у разі порушення ними законів України, у тому числі тих, що регулюють діяльність ЗМІ, Регламенту Верховної Ради України, порядку допуску до приміщень Верховної Ради України, умов і загального режиму (регламенту) роботи парламенту та встановленого у Верховній Раді України порядку доступу до ін­формації та документів і технічних засобів, вимог професійної етики.

Про рішення позбавити акредитації журналіста чи технічного працівника ЗМІ або журналіста, який не є штатним чи позаштатним працівником ЗМІ, Прес-служба одно­часно письмово повідомляє коменданту охорони Верховної Ради України для вилучення співробітниками комендатури охорони Верховної Ради України таких акредитаційних карток.

4. У ч. 5 цієї статті визначаються способи забезпечення гласності засідань Верховної Ради України:

1) трансляція засідань телебаченням і радіо,

2) публікація стенографічних бюлетенів засідань Верховної Ради, її рішень у «Відомостях Верховної Ради України», газеті «Голос України» та інших виданнях Верховної Ради України;

3) розміщення інформації на офіційному веб-сайті Верховної Ради.

При цьому Регламент вичерпно не регулює ці питання, а час, обсяг, форма транс­ляції, обсяг друку відовідних матеріалів визначаються також окремими постановами Верховної Ради України. Зокрема, Постановою парламенту «Про порядок висвітлення роботи Верховної Ради України шостого скликання» від 23 листопада 2007 р. було вста­новлено порядок висвітлення діяльності парламенту України шостого скликання.

Відповідно до цієї Постанови Національній телекомпанії України, Національній радіокомпанії України на Першому загальнонаціональному каналі Національної теле- компанії України та на Першому загальнонаціональному каналі Національної радіоком­панії України рекомендовано забезпечити у повному обсязі пряму трансляцію:

1) складення присяги народними депутатами України;

2) відкриття сесій Верховної Ради України шостого скликання;

3) розгляду організаційних питань першої сесії Верховної Ради України шостого скликання;

4) розгляду інших питань згідно з окремими рішеннями Верховної Ради України.

Національній телекомпанії України рекомендовано у дні пленарних засідань та про­ведення «години запитань до Уряду» у Верховній Раді України забезпечити трансляцію у вечірній час на Першому загальнонаціональному каналі НТКУ інформаційної телепро­грами «Парламентський день» тривалістю 15 хвилин, виробництво якої покладено на апарат Верховної Ради України, забезпечити трансляцію щотижня, по суботах, у проміж­ку часу між 18 та 23 годинами, 45-хвилинних телепередач, організацію та виробництво яких покладено на апарат Верховної Ради України, за рівної участі в них представників депутатських фракцій з погодженням з головами депутатських фракцій плану-графіка участі народних депутатів України.

Національній радіокомпанії України рекомендовано здійснювати трансляцію пле­нарних засідань Верховної Ради України, парламентських слухань у прямому ефірі на Першому загальнонаціональному каналі НРКУ, забезпечити організацію і пряму транс­ляцію щотижня, по четвергах, у проміжку часу між 18 та 23 годинами, 45-хвилинних те­матичних передач за рівної участі в них представників депутатських фракцій.

Водночас на апарат Верховної Ради України покладаються завдання із забезпечення трансляції пленарних засідань Верховної Ради України на супутниково-кабельному пар­ламентському телеканалі та в мережах кабельного мовлення, у дні пленарних засідань та проведення «години запитань до Уряду» у Верховній Раді України виробництво інформа­ційної телепрограми «Парламентський день» тривалістю 15 хвилин, організації та вироб­ництва щотижневих 45-хвилинних телепередач за рівної участі в них представників депу­татських фракцій з погодженням з головами депутатських фракцій плану-графіка участі народних депутатів України, участі представників депутатських фракцій у щотижневих 45-хвилинних тематичних радіопередачах на Першому загальнонаціональному каналі НРКУ з погодженням з головами депутатських фракцій плану-графіка участі народних депутатів України, виготовлення та поширення збалансованих інформаційних матеріалів про Верховну Раду України та її діяльність, своєчасного укладання угод з НТКУ і НРКУ про висвітлення діяльності Верховної Ради України, укладання на конкурсній основі угод з недержавними телерадіоорганізаціями щодо висвітлення роботи Верховної Ради України шостого скликання, публікації стенографічних бюлетенів пленарних засідань Верховної Ради України, її рішень у «Відомостях Верховної Ради України», газеті «Голос України» та інших виданнях Верховної Ради України, а також розміщення інформації на офіційному веб-сайті Верховної Ради України, щоденного оперативного інформування вітчизняних та зарубіжних ЗМІ про діяльність Верховної Ради України, поширення ма­теріалів стосовно питань, які розглядає парламент.

5. У ч. 6 цієї статті визначається вичерпне коло заходів, що проходять у парламен­ті, і щодо яких забезпечується повна трансляція засобами радіо та телебачення. Це - найбільш важливі моменти інституціоналізації новообраної Верховної Ради України (складення присяги народними депутатами, відкриття сесії Верховної Ради, розгляд ор­ганізаційних питань першої сесії Верховної Ради нового скликання, розгляд питання про обрання, відкликання Голови Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України), а також найважливіші моменти взаємодії з Президентом (складення присяги Українському народові новообраним Президентом України на уро­чистому засіданні Верховної Ради, заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України) та Урядом (розгляд питання про формування Кабінету Міністрів України, проведення години запитань до Уряду України у Верховній Раді, проведення парламентських слухань, засідання з питан­ня про відповідальність Кабінету Міністрів України). Тобто йдеться про найбільш ваго­мі, з точки зору законодавця, моменти діяльності парламенту, які мають бути у повній мірі доведені до відома громадськості.

Стосовно висвітлення в такому ж режимі інших питань роботи Верховної Ради України повинно прийматися окреме рішення більшістю народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Стаття 4. Закриті пленарні засідання Верховної Ради

1. Закриті пленарні засідання Верховної Ради для розгляду окремо визначених пи­тань проводяться за рішенням Верховної Ради, прийнятим після скороченого обговорення більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

2. На закритому пленарному засіданні Верховної Ради мають право бути присутні­ми: Президент України, Прем’єр-міністр України, а також особи, присутність яких визнана Верховною Радою необхідною. Головуючий на закритому пленарному за­сіданні повідомляє народним депутатам про запрошених на це засідання осіб.

3. Особам, які беруть участь у закритому пленарному засіданні Верховної Ради, забо­роняється використовувати фото-, кіно-, відеотехніку, засоби зв’язку, звукозапису та обробки інформації.

4. Наприкінці закритого пленарного засідання Верховна Рада після скороченого об­говорення приймає рішення щодо необхідності публікації стенографічного бю­летеня, результатів голосування, прийнятого рішення та інших відомостей щодо цього засідання.

5. Стенографування, підготовка протоколу закритого пленарного засідання Верховної Ради здійснюються відповідними структурними підрозділами апарату Верховної Ради в режимі, що унеможливлює розголошення обговорюваних на засіданні питань.

Ця стаття регулює порядок та особливості проведення закритих пленарних засідань парламенту. Це особлива форма роботи ВеховноїРади України, під час якої діють певні обмеження принципів відкритості і гласності роботи парламенту, встановлені для звичайного, нормального режиму функціонування Верховної Ради України. Оскільки йдеться про відступ від звичайного режиму роботи Верховної Ради України, то дозвіл на це має надати сам парламент.

При цьому має бути дотримана відповідна процедура: чітко визначене коло суспіль­но важливих питань, з яких пропонується провести закрите засідання, надана мотивація, чому гласність роботи парламенту має бути обмежена, має відбутися скорочене обгово­рення відповідного кола питань і проекту постанови про проведення закритого засідан­ня, відповідна постанова має бути ухвалена не менш як 226 голосами народних депутатів України.

Оскільки у ч. 1 цієї статті йдеться про необхідність скороченої процедури обгово­рення цих питань, то вона має складатися з (ст. 31 Регламенту):

1) виступу народного депутата - ініціатора внесення пропозиції проведення такого засідання з обґрунтуванням цієї пропозиції;

2) виступу голови комітету або представника від головного комітету у разі розгляду питання, яке готувалося цим комітетом;

3) виступу представників двох депутатських фракцій на підтримку кожної пропози­ції і представників двох депутатських фракцій не на підтримку пропозиції;

4) уточнення та оголошення головуючим на пленарному засіданні пропозицій, які надійшли і будуть ставитися на голосування;

5) виступів з мотивів голосування по одному представнику від депутатських фрак­цій, представники яких не брали участі в обговоренні.

Так, наприклад, 28 листопада 2002 р. парламентом була ухвалена Постанова «Про проведення закритого засідання Верховної Ради України», якою було передбачено прове­дення такого засідання 19 лютого 2003 р. з таким порядком денним: «Про виконання по­садовими особами та працівниками правоохоронних органів вимог Конституції України та Закону України «Про статус народного депутата України» щодо забезпечення умов для здійснення народними депутатами України своїх повноважень».

2. Закритість засідання Верховної Ради України означає, між іншим, обмеження кола осіб, яким надається дозвіл на участь у такому засіданні. При цьому варто взяти до уваги, що Регламент у ч. 2 цієї статті розмежовує дві групи осіб: 1) осіб, які мають бути присутніми на закритому засіданні без запрошення; 2) осіб, присутність яких визнана парламентом необхідною. Якщо у першому випадку присутність є факультативною, то в другому - імперативною. Стосовно першої групи існує чітка нормативна визначеність для усіх без винятку закритих засідань - це Президент і Прем’єр-міністр України, тоді як групу осіб, які мають бути на такому засіданні обов’язково, визначає стосовно даного конкретного засідання сам парламент, виходячи зі специфіки питання чи питань, що ма­ють на ньому обговорюватися. Це, як правило, певні посадові особи, перелік яких визна­чається парламентом з урахуванням предметної специфіки обговорюваних на засіданні питань.

Обов’язковим є повідомлення головуючим на такому засіданні про запрошених на це засідання зазначених осіб. З огляду на суспільну важливість такого засідання, участь у ньому запрошених осіб є обов’язковою.

3. У ч. 3 цієї статті міститься категорична та універсальна за колом адресатів право­ва заборона використання особами, які беруть участь у закритому пленарному засіданні Верховної Ради, фото-, кіно-, відеотехніки, засобів зв'язку, звукозапису та обробки ін­формації. Вона поширюється також на Президента і Прем'єр-мінітсра України, а також на народних депутатів України. Зрозуміло, що участь журналістів у такому засіданні не передбачається взагалі.

Водночас правових санкцій за порушення цієї заборони Регламентом не передбачено.

4. Необхідною умовою роботи парламенту є ухвалення відповідних правових рі­шень. Іншими словами, обговорення будь-яких питань, як правило, має увінчуватися прийняттям законів, постанов, інших актів парламенту. Не є винятком і обговорення ок­ремих питань на закритих засіданнях парламенту. Регламент окремо вказує на те, що за наслідками таких засідань мають ухвалюватися необхідні рішення, в яких повинні знай­ти відображення позиції парламенту як колегіального органу з того чи іншого важливого суспільного питання. Які відомості такого засідання публікувати вирішує сам парламент з урахуванням специфіки обговорюваних питань, характеру ухвалюваних рішень, їхньої важливості тощо.

5. Протоколювання та стенографування засідань парламенту є обов’язковими елементами проведення його засідань, у тому числі і закритих (ст.ст. 54-55 Регламенту). При цьому відповідно до ч. 1 ст. 56 Регламенту Протокол, стенограма, стенографічний бюлетень пленарного засідання Верховної Ради є офіційними документами, що підтвер­джують процес обговорення і прийняття рішень Верховною Радою. Вони надаються на­родним депутатам для ознайомлення за їх письмовими зверненнями до керівника апара­ту Верховної Ради.

Частина 5 цієї статті вказує на те, що обов'язковими елементами проведення за­критого засідання парламенту є забезпечення відповідними підрозділами апарату пар­ламенту стенографування та підготовки протоколу закритих засідань Верховної Ради України. Варто зауважити, що при цьому вказано також на обов'язок працівників апара­ту Верховної Ради України не розголошувати обговорювані на закритому засіданні пар­ламенту питання.

Особливості режиму стенографування і підготовки протоколу засідання можуть визначатися відповідними положеннями про порядок роботи структурних підрозділів апарату Верховної Ради України, що забезпечують відповідно до своєї компетенції сте­нографування та підготовку протоколу закритих засідань Верховної Ради України.

Стаття 5. Розміщення народних депутатів і запрошених осіб у залі засідань Верховної Ради

2. Народні депутати на першому пленарному засіданні Верховної Ради нового скли­кання розміщуються в залі засідань Верховної Ради у порядку, рекомендованому Підготовчою депутатською групою. У подальшому порядок розміщення народних депутатів визначається комітетом, до предмета відання якого належать питання регламенту, за пропозиціями депутатських фракцій.

3. Під час пленарного засідання Верховної Ради в залі засідань не можуть перебувати особи, які не є народними депутатами, за винятком особи, яка супроводжує народ­ного депутата - інваліда, та працівників апарату Верховної Ради, що виконують функцію з обслуговування пленарних засідань Верховної Ради.

4. Особи, запрошені на пленарне засідання Верховної Ради, розміщуються на відве­дених для них в установленому порядку місцях.

1. Ця стаття регламентує порядок розміщення народних депутатів і запрошених осіб у залі засідань Верховної Ради. Як правило, депутати розміщуються в залі засідань з ура­хуванням їх фракційної належності, за кожним з них закріплене персональне спеціаль­но обладнане робоче місце. Важливо відзначити, що спершу порядок такого розміщення рекомендується Підготовчою депутатською групою - для перших засідань ноовобрано- го парламенту, а після формування комітетів - відповідним комітетом Верховної Ради України з питань Регламенту. Тобто передбачається можливість зміни такого розміщен­ня. Як правило, після цього (після фіксації розміщення регламентним комітетом парла­менту) порядок розміщення в залі засідань народних депутатів України змін не зазнає.

2. Частина 2 цієї статті встановлює виключні випадки присутності в залі пленарних засідань під час таких засідань осіб, які не є народними депутатами України. Тут виокрем­лено дві групи таких осіб: 1) особи, які супроводжують народних депутатів - інвалідів; 2) працівники апарату Верховної Ради, що виконують функцію з обслуговування пле­нарних засідань Верховної Ради. Перебування цих осіб у залі пленарних засідань під час їх проведення зумовлено об’єктивною необхідністю: наданням фізичної чи організацій­ної допомоги депутатам (зокрема, це роздача відповідних матеріалів для роботи тощо). Зрозуміло, що в кількісному вимірі ці групи є нечисельними.

Обмеження доступу до зали засідань під час проведення пленарних засідань покли­кане забезпечити неможливість створення ускладень для роботи парламентаріїв і парла­менту в цілому стронніми особами, створити належні умови для об’єктивного розгляду в парламенті питань, що потребують законодавчого врегулювання, та прийняття неупе- реджених і виважених рішень.

Водночас це правило не діє під час проведення в парламенті парламентських слу­хань, коли в залі засідань перебуває значна кількість запрошених на нього осіб (ст.ст. 230-231 цього Регламенту). Відмінність режиму перебування в залі засідань осіб, які не є народними депутатами в цьому випадку зумовлена тим, що правовий режим пленарних засідань парламенту та парламентських слухань є різним (ч. 5 ст. 9 цього Регламенту), адже вони є цілком самостійними видами засідань Верховної Ради України.

3. При застосуванні ч. 3 цієї статті слід мати на увазі перелік запрошених осіб та осіб, які мають бути присутніми на пленарному засіданні парламенту без запрошення, що встановлюється у ст. 6 цього Регламенту.

Стаття 6. Запрошення на пленарне засідання Верховної Ради

1. На пленарному засіданні Верховної Ради без запрошення мають право бути при­сутніми Президент України, Прем’єр-міністр України.

2. На пленарне засідання Верховної Ради можуть бути запрошені особи, присутність яких необхідна під час розгляду питань порядку денного, а також особи, запро­шені народними депутатами. Заяви для оформлення дозволу на присутність осіб, запрошених народним депутатом, подаються ним до апарату Верховної Ради не пізніш як за день до пленарного засідання Верховної Ради. У день пленарного за­сідання дозвіл на присутність осіб, запрошених народним депутатом, надається Головою Верховної Ради України або Першим заступником чи заступником Голови Верховної Ради України.

3. За процедурним рішенням Верховної Ради, прийнятим не менш як третиною голо­сів народних депутатів від її конституційного складу, Верховна Рада може офіцій­но запросити або вимагати присутності на її пленарному засіданні будь-якої поса­дової чи службової особи, крім суддів Конституційного Суду України, суддів судів загальної юрисдикції.

4. Комітет Верховної Ради, тимчасова спеціальна комісія чи тимчасова слідча комісія Верховної Ради (далі - відповідно комітет, тимчасова спеціальна комісія, тимчасо­ва слідча комісія) мають право вносити пропозиції про присутність відповідних осіб на пленарному засіданні Верховної Ради під час розгляду питань, підготовка яких здійснюється відповідно цим комітетом, тимчасовою спеціальною комісією чи тимчасовою слідчою комісією.

5. Головуючий на пленарному засіданні Верховної Ради повідомляє народним депу­татам про офіційно запрошених осіб, присутніх на пленарному засіданні Верховної Ради.

6. Народні депутати попередніх скликань мають право бути присутніми на відкри­тих пленарних засіданнях Верховної Ради, вони розміщуються на відведених для них в установленому порядку місцях.

1. Ця стаття в загальних рисах регламентує порядок запрошення на пленарні засі­дання парламенту осіб, присутність яких визнана неохідною чи можливою. При цьому виокремлюються особи, які можуть брати участь у пленарних засіданнях без запрошення та особи, які можуть бути запрошені. Остання група, у свою чергу, поділена на осіб, при­сутність яких необхідна під час розгляду питань порядку денного, та на осіб, запрошених народними депутатами України. Для дозволу щодо присутності рішення парламенту не ви­магається (ч. 2 цієї статті), тоді як для вимоги присутності необхідне процедурне рішення парламенту, прийняте не менш ніж 150 народними депутатами України (ч. 3 цієї статті).

2. Дозволи на присутність видаються винятково керівництвом парламенту України (ч. 2 цієї статті). Водночас вимога присутності не поширюється на суддів Конституційного Суду України, суддів судів загальної юрисдикції (ч. 3 цієї статті). При цьому правом вно­сити пропозиції щодо присутності посадових осіб наділені комітети та комісії парламен­ту (ч. 4 цієї статті).

3. Повідомлення головуючим на пленарному засіданні Верховної Ради про офіційно запрошених осіб, присутніх на пленарному засіданні Верховної Ради України, має на меті додержання принципу відкритості і гласності роботи парламенту (ст. 3 Регламенту).

4. Окремо регламентується можливість присутності на відкритих пленарних засі­даннях парламенту народних депутатів попередніх скликань (ч. 6 цієї статті), тобто їхня участь у закритих засіданнях не передбачається. Окремого дозволу чи запрошення для такої присутності не вимагається.

Стаття 7. Забезпечення діяльності Верховної Ради

1. Організаційне, правове, наукове, документальне, інформаційне, експертно-аналі­тичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності Верховної Ради, її органів, народних депутатів, депутатських фракцій, коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді здійснює апарат Верховної Ради.

2. Структура апарату Верховної Ради затверджується більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради за поданням комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту.

3. Апарат Верховної Ради діє на основі Положення про апарат Верховної Ради, яке затверджується постановою Верховної Ради (459/00-РГ).

4. Кошторис витрат, пов’язаних із діяльністю Верховної Ради на наступний рік, за­тверджується Верховною Радою до прийняття закону про Державний бюджет України на наступний рік за висновками комітетів, до предметів відання яких на­лежать питання регламенту і бюджету.

1. У ч. 1 цієї статті встановлюється, що суб'єктом, покликаним здійснювати ор­ганізаційне, правове, наукове, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності Верховної Ради, її органів, народних депутатів, депутатських фракцій, коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України є апарат Верховної Ради України. Це допоміжний орган при Верховній Раді України, який відповідно до свого функціонального призначення забезпечує здійснення парламентом України його функцій і повноважень. Апарат парламенту України не має статусу самостійного державного органу, не здійснює державно-владних повноважень, не видає загальнообов'язкові для виконання нормативно-правові акти. Він є лише до­поміжним структурним підрозділом при Верховній Раді України, діючи на тих же пра­вових засадах, що й апарат будь-якого державного органу. Зокрема, він реалізує допо­міжні, консультативні та дорадчі функції. Вони поділяються за напрямами роботи на організаційне, правове, наукове, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення роботи парламенту. Ці види (форми) забезпечення роботи Верховної Ради України у комплексі охоплюють всі необхідні для повноцінного функціонування парламенту напрями роботи його допоміжних органів і служб, об'єднаних в апарат Верховної Ради України.

Зокрема, у сфері правового та наукового забезпечення на апарат покладаються такі завдання:

• підготовка матеріалів, пов'язаних з розробкою законопроектів і законодавчих про­позицій;

• розробка або участь в розробці, за дорученням керівництва Верховної Ради України, проектів законодавчих актів, актів комітетів і комісій Верховної Ради України;

• експертиза законопроектів, що вносяться до Верховної Ради України суб'єктами права законодавчої ініціативи, організація наукової експертизи в наукових уста­новах;

• експертиза актів законодавства щодо їх відповідності Конституції і законам України;

• участь у доопрацюванні проектів законодавчих актів після першого, другого і на­ступних читань;

• візування законопроектів, що подаються на розгляд Верховної Ради України у дру­гому та наступних читаннях;

• здійснення контролю за підготовкою проектів законів та інших актів Верховної Ради України щодо їх юридичного і редакційного оформлення;

• подання наукової та правової допомоги комітетам і комісіям Верховної Ради України в підготовці законопроектів, консультування народних депутатів України з цих питань;

• організація систематизованого обліку законодавства;

• підготовка відповідних довідкових та науково-аналітичних матеріалів з питань, що розглядаються Верховною Радою України;

• здійснення аналізу практики застосування чинного законодавства з метою його вдосконалення та сприяння реалізації функції парламентського контролю Верховною Радою України та її органами;

• оцінка макроекономічної політики та бюджету, податкового законодавства, визна­чення наслідків внесення змін і доповнень до чинного законодавства з цих питань;

• розробка на основі аналізу практики застосування законодавства України про­гнозів розвитку його відповідних галузей;

• здійснення взаємовідносин з органами правосуддя щодо відповідності актів Верховної Ради України Конституції України та законам України;

• забезпечення представництва Верховної Ради України в Конституційному Суді України та інших судових органах при розгляді справ;

• підготовка наукових висновків з питань європейської інтеграції та міжнародних відносин;

• встановлення та розвиток зв'язків з відповідними службами парламентів зарубіж­них країн з питань парламентського права, розвитку і вдосконалення законодавс­тва, законопроектної роботи, обміну досвідом;

• підготовка узагальнюючих матеріалів і пропозицій для Верховної Ради України;

• здійснення експертизи пропозицій Президента України щодо прийнятих Верховною Радою законів;

• роз'яснення положень законодавства за зверненнями народних депутатів України, органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, окремих громадян;

• підготовка за дорученням керівництва Верховної Ради України висновків з окре­мих правових питань.

На апарат покладаються такі завдання в сфері організаційного забезпечення:

• організаційне забезпечення реалізації Верховною Радою України своїх конститу­ційних повноважень;

• реєстрація законопроектів, внесених на розгляд Верховної Ради України суб'єктами права законодавчої ініціативи, ведення бази даних та контроль за їх проходженням у комітетах Верховної Ради України і спеціальній контрольній комісії Верховної Ради України з питань приватизації;

• підготовка за пропозиціями суб'єктів права законодавчої ініціативи та комітетів Верховної Ради України і спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації проектів зведених перспективних і поточних планів зако­нотворчої роботи Верховної Ради України, проектів порядку денного сесії та роз­кладів пленарних засідань Верховної Ради України, аналітичних матеріалів про стан їх реалізації;

• забезпечення діяльності комітетів Верховної Рада України і спеціальної контроль­ної комісії Верховної Ради України з питань приватизації та подання їм організа­ційно-інформаційної і консультативно-методичної допомоги в процесі розробки та опрацювання внесених на розгляд законопроектів, оформленні прийнятих за­конів, постанов, а також забезпечення взаємодії комітетів Верховної Рада України в процесі законотворення;

• організаційно-методичне забезпечення роботи зареєстрованих у Верховній Раді України депутатських фракцій і груп;

• сприяння налагодженню взаємодії з питань законотворчої роботи комітетів Верховної Ради України, депутатських фракцій і груп з Секретаріатом Президента України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, науковими і громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування;

• надання консультативної та організаційної допомоги народним депутатам України, комітетам Верховної Рада України і спеціальній контрольній комісії Верховної Ради України з питань приватизації у виконанні планів законотворчої та конт­рольної роботи, доопрацюванні законопроектів;

• методичне і організаційне забезпечення підготовки та проведення пленарних за­сідань Верховної Ради України, засідань комітетів Верховної Ради України і спе­ціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації;

• забезпечення народних депутатів України законопроектами та інформаційними матеріалами з питань, що вносяться на розгляд Верховної Ради України;

• облік та узагальнення пропозицій і зауважень, висловлених при обговоренні зако­нопроектів та інших питань на сесіях Верховної Ради України, а також пропозицій і зауважень, що надходять до проектів актів, опублікованих для всенародного об­говорення;

• забезпечення разом з відповідними комітетами, депутатськими фракціями підго­товки години запитань до Уряду України та парламентських слухань у Верховній Раді України;

• організація системи навчання і стажування народних депутатів України, забезпе­чення взаємодії депутатських фракцій з комітетами у цих питаннях;

• здійснення взаємодії з органами виконавчої влади, органами місцевого самовря­дування у підготовці питань, що вносяться на розгляд Верховної Ради України, її комітетів і спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань при­ватизації;

• надання організаційно-методичної допомоги місцевим органам виконавчої вла­ди та органам місцевого самоврядування у здійсненні заходів щодо підготовки та проведення виборів народних депутатів України і виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, референдумів;

• підготовка та узагальнення інформацій про хід виборчих кампаній, підсумки виб­орів та місцевих референдумів;

• підготовка матеріалів, пов'язаних із вирішенням питань адміністративно-тери­торіального устрою України, ведення автоматизованої системи «Адміністративно- територіальний устрій України»;

• організація обліку даних про кількість і склад територіальних громад та органів місцевого самоврядування, подання їм методичної допомоги;

• підготовка відповідних аналітичних матеріалів про стан виконання доручень, що містяться в актах Верховної Ради України та її органів;

• організація контролю за додержанням термінів розгляду запитів народних депу­татів України та виконання доручень, що містяться в актах Верховної Ради України, а також даних на її засіданнях комітетам Верховної Ради України і спеціальній кон­трольній комісії Верховної Ради України з питань приватизації, Кабінету Міністрів України, міністерствам і відомствам України;

• організаційне забезпечення проведення у Верховній Раді України нарад, зустрічей та інших заходів;

• організація прийому громадян, розгляд їх пропозицій, заяв і скарг, що надходять до Верховної Ради України та її органів, вивчення і узагальнення питань, які пору­шуються громадянами у зверненнях, внесення пропозицій щодо їх вирішення;

• організаційне забезпечення планування та проведення мобілізаційної підготов­ки у Верховній Раді України на особливий період та на випадок стихійного лиха, аварій та катастроф у мирний час.

На апарат покладаються такі завдання у сфері документального забезпечення:

• документальне обслуговування Верховної Ради України, її комітетів і комісій, де­путатських фракцій;

• ведення протоколів і стенограм засідань Верховної Ради України, нарад, прес-кон­ференцій та інших заходів;

• забезпечення правильності оформлення та своєчасності проходження документів в апараті; приймання і експедиційна обробка документів, аналіз, опрацювання та доставка службової кореспонденції адресатам; впровадження наукової організації роботи з документами в апараті Верховної Ради України;

• опрацювання, друкування і тиражування матеріалів та документів, пов'язаних з діяльністю Верховної Ради України;

• оформлення і розсилка в установленому порядку актів Верховної Ради України та її органів, забезпечення опублікування цих та інших офіційних матеріалів, інфор- мацій про діяльність Верховної Ради України;

• організація підготовки до видання документів Верховної Ради України;

• підготовка стенографічних матеріалів засідань Верховної Ради України;

• організація ведення діловодства в апараті, облік, зберігання та забезпечення ко­ристування документами Верховної Ради України, її органів;

• комплектування архіву, підготовка документів та архівних справ для передачі їх в установленому порядку на постійне зберігання.

На апарат покладаються такі завдання у сфері інформаційного та комп’ютерно- технологічного забезпечення:

• забезпечення Верховної Ради України, її комітетів і спеціальної контрольної ко­місії Верховної Ради України з питань приватизації та народних депутатів України відповідною внутрішньою і міжнародною інформацією з правових, політичних, економічних, соціальних, інших проблем на основі сучасних методів і засобів об­робки даних комп'ютерних мереж і телекомунікацій;

• формування та підтримання в належному стані інтегрованого банку даних, що забезпечує законотворчу та правозастосовну діяльність, розробку проектів рі­шень з проблемних питань, пов'язаних із законодавчою діяльністю Верховної Ради України;

• організація, створення і забезпечення функціонування комп'ютеризованої інформа­ційної системи колективного користування, що охоплює законотворчий процес;

• інформаційно-технологічне забезпечення ведення пленарних засідань Верховної Ради України;

• методичне і технологічне супроводження комп'ютеризованої обробки проектів за­конів на всіх стадіях їх проходження у Верховній Раді України;

• ведення баз даних процесу законотворення;

• формування баз даних законів та постанов Верховної Ради України, забезпечення доступу до баз даних законодавчих актів зарубіжних країн;

• організація і проведення науково-дослідницьких та конструкторських робіт по створенню проблемно-орієнтованих комплексів і робочих місць у Верховній Раді України, удосконалення системи правової інформації, участь в реалізації завдань правової інформатизації України;

• організація і здійснення інформаційно-бібліотечного забезпечення діяльності Верховної Ради України.

На апарат покладаються такі завдання у сфері фінансового, господарського, ма­теріально-технічного та соціально-побутового забезпечення:

• здійснення фінансування діяльності Верховної Ради України та структурних підрозділів її апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на здійснення повноважень Верховної Ради України;

• здійснення в межах наявних коштів матеріально-технічного забезпечення діяль­ності Верховної Ради України;

• здійснення оперативного управління державним майном, що забезпечує діяль­ність Верховної Ради України;

• забезпечення в установленому порядку соціально-побутових та житлових умов народних депутатів України, працівників апарату Верховної Ради України;

• забезпечення діяльності Верховної Ради України необхідними засобами зв'язку та іншими засобами оргтехніки;

• здійснення господарського обслуговування Верховної Ради України.

2. Постановою Верховної Ради України «Про структуру апарату Верховної Ради України» від 20 квітня 2000 р. встановлено граничну чисельність апарату Верховної Ради України у кількості 1115 штатних одиниць. У його складі є такі підрозділи:

• Керівництво апарату;

• Секретаріат Голови Верховної Ради України;

• Секретаріат Першого заступника Голови Верховної Ради України;

• Секретаріат заступника Голови Верховної Ради України;

• секретаріати комітетів, депутатських фракцій;

• Головне науково-експертне управління;

• Головне юридичне управління;

• Головне управління документального забезпечення;

• Головне організаційне управління;

• Інформаційне управління;

• Управління комп'ютеризованих систем;

• Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самовря­дування;

• Управління забезпечення міжпарламентських зв'язків;

• Управління кадрів;

• Відділ зв'язків з органами правосуддя;

• Відділ контролю;

• Відділ з питань звернень громадян;

• Перший відділ;

• Сектор мобілізаційної роботи;

• Управління справами.

Апарат Верховної Ради України має статус юридичної особи.

Водночас треба мати на увазі, що вказаними підрозділами структура апарат парла­менту України не вичерпується. Так, відповідно до Постанови Президії Верховної Ради України від 7 жовтня 1994 р. № 150/94-ПВ було затверджено Положення про Інститут за­конодавства Верховної Ради України. Згідно з цією Постановою Інститут законодавства було визначено самостійною науково-дослідною і прикладною державною установою у структурі апарату Верховної Ради України, створеною відповідно до Постанови Верховної Ради України від 22 жовтня 1992 р. «Про вдосконалення роботи Верховної Ради України».

Основними завданнями Інституту є:

• участь у проведенні фундаментальних та здійснення прикладних досліджень у сфері державного управління суспільством і законопроектних робіт, координація участі наукових установ та інших організацій у законотворчій діяльності Верховної Ради України;

• розробка концепції розвитку законодавчої системи України та проектів програм законодавчої діяльності Верховної Ради України;

• аналіз практики застосування законів та ефективності їх дії, розробка пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства;

• порівняльні дослідження систем законодавства інших країн, а також оптимальних шляхів зближення національного законодавства з зарубіжним законодавством та міжнародним правом;

• розробка найбільш важливих законопроектів;

• здійснення науково-правової експертизи окремих законопроектів;

• надання науково-методичної допомоги у здійсненні законодавчої та контрольної діяльності комітетам Верховної Ради України;

• участь у підготовці до видання Верховною Радою України законодавчих актів та спеціальної юридичної літератури.

2. Частина 3 цієї статті встановлює вид правового акту, на підставі якого діє апарат парламенту України. Це - Постанова Верховної Ради України. На сьогодні така постанова не прийнята. Натомість, усупереч цьому припису Регламенту Верховної Ради України, ще й нині діє Положення, затверджене Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 14 березня 2006 р. №217.

Стаття 8. Керівник апарату Верховної Ради України

1. Керівник апарату Верховної Ради України призначається на посаду та звільняєть­ся з посади Верховною Радою.

2. Кандидатуру на посаду керівника апарату Верховної Ради України визначає і про­понує Верховній Раді Голова Верховної Ради України.

3. Керівник апарату Верховної Ради України відповідальний перед Верховною Радою і підзвітний їй.

4. Керівник апарату Верховної Ради України може бути достроково звільнений з посади Верховною Радою за його особистою заявою чи за вмотивованою пропо­зицією Голови Верховної Ради України або не менш як однієї третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

5. Постанова Верховної Ради про призначення на посаду чи звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України приймається відкритим поіменним го­лосуванням.

1. Ця стаття в основних рисах визначає правовий статус керівника апарату Верховної Ради України. Згідно з Регламентом та Положенням про апарат Верховної Ради України керівник цього апарату призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України. Ці положен­ня ґрунтуються на приписі п. 34 ч. 1 Конституції України, згідно з яким призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України віднесено до виключних повноважень парламенту України. Призначення керівника апарату не Головою Верховної Ради України, а саме парламентом, суттєво посилює статус цього по­садовця і водночас певним чином забезпечує його політичну нейтральність. Відтак, абсо­лютно закономірним є і те, що керівник апарату Верховної Ради України відповідальний саме перед Верховною Радою і підзвітний їй.

Регламент не формулює особливих правових вимог щодо кандидатури керівника апарату Верховної Ради України. З огляду на те, що ця особа є державним службовцем, то їй адресуються виключно вимоги, що встановлені Законом України «Про державну службу» для осіб, які претендують на заняття посад державних службовців.

Щоправда, дещо сумнівним з правового боку є формулювання про те, що виключно Голова Верховної Ради України одноосібно визначає і пропонує Верховній Раді кандида­туру на посаду керівника апарату Верховної Ради України (ч. 2 цієї статті). З огляду на фракційну структуру парламенту і колегіальний характер призначення керівника апа­рату парламенту, варто було б надати право пропонувати кандидатуру не лише спікеру Верховної Ради України, але і депутатським фракціям. Це створило б додаткові гарантії політичної нейтральності обранця на цю високу адміністративну посаду.

Зауважимо, що керівник апарату Верховної Ради України є державним службовцем, як і інші працівники апарату Верховної Ради України. Відтак на нього так само поширю­ються вимоги чинного законодавства України про державну службу та про боротьбу з корупцією.

Регламент не вказує на необхідність переобрання керівника апарату Верховної Ради України у зв'язку з початком роботи новообраного парламенту. Відсутність такого імпе­ративного припису спрямована на забезпечення безперервної роботи всіх структур апа­рату парламенту незалежно від його політичної композиції. Це є додатковою гарантією позаполітичності апарату Верховної Ради України. Нагадаємо, що відповідно до ст. 30 Закону України «Про державну службу» зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників.

Регламент не обумовлює і строку повноважень керівника апарату Верховної Ради України. Це означає, що він може працювати на займаній посаді як протягом однієї ка­денції парламенту, так і інший (більший чи менший) строк, тобто у часовому вимірі строк цих повноважень обмежень не має. У зв'язку із цим некоректним з правового боку є фор­мулювання, що міститься у ч. 4 цієї статті, про те, що керівник апарату Верховної Ради України може бути достроково звільнений з посади, адже, як зазначалося, строк його повноважень ані Регламентом парламенту, ані іншим правовим актом не визначається.

Керівник апарату Верховної Ради України має перших заступників та заступни­ків, які за його поданням призначаються на посаду і звільняються з посади Головою Верховної Ради України. Зазначені посадові особи здійснюють керівництво дорученими ділянками роботи відповідно до розподілу обов'язків, визначених Головою Верховної Ради України.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про державну службу» посада керівника апа­рату Верховної Ради України віднесена до першої категорії посад державних службовців.

Керівник апарату виконує організаційні, кадрові, нормотворчі та представницькі функції. Зокрема, він здійснює такі повноваження:

• забезпечує роботу апарату з виконання завдань, що належать до сфери діяльності Верховної Ради України;

• здійснює загальне керівництво і координацію роботи структурних підрозділів апарату, відповідає за виконання покладених на апарат завдань;

• організує підготовку і проведення сесій Верховної Ради України, нарад у Голови Верховної Ради України;

• забезпечує подання на підпис Голові Верховної Ради України документів, прийня­тих Верховною Радою України;

• забезпечує плановість і ефективність у роботі структурних підрозділів апарату;

• затверджує плани роботи структурних підрозділів апарату, звіти з їх виконання та інші нормативні документи, що регламентують діяльність апарату Верховної Ради України, його працівників, відповідає за виконання покладених на апарат завдань;

• вносить на затвердження положення про апарат Верховної Ради України та його структурні підрозділи, пропозиції щодо призначення на посади їхніх керівників та заступників, вирішує у встановленому порядку вжиття до них заходів заохочення та накладення стягнень;

• вносить пропозиції щодо структури та граничної чисельності апарату Верховної Ради України, штатного розпису і чисельного складу підрозділів апарату;

• здійснює загальну політику щодо добору і розстановки кадрів в апараті, форму­вання кадрового резерву, організації навчання та підвищення кваліфікації праців­ників апарату;

• організовує дотримання вимог охорони державної таємниці та ведення мобіліза­ційної роботи в апараті Верховної Ради України;

• видає розпорядження;

• представляє апарат у відносинах з державними органами, установами, організа­ціями, об'єднаннями громадян, зарубіжними установами і організаціями.

На керівника апарату Верховної Ради України поширюються основні обов’язки дер­жавних службовців (ст. 11 Закону України «Про державну службу»):

• додержання Конституції України та інших актів законодавства України;

• забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів від­повідно до їх компетенції;

• недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;

• безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точ­не виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказі­вок своїх керівників;

• збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;

• постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;

• сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Керівник апарату Верховної Ради України повинен діяти виключно в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, він зобов’язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення (це може бути Голова Верховної Ради україни чи його заступники), а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу (керівництво пар­ламенту чи сам парламент).

2. Частиною 4 цієї статті регулюється процедура звільнення керівника апарат із займаної посади. Єдиним суб’єктом, уповноваженим його звільнити, є Верховна Рада України. Водночас вказуються три суб’єкти, уповноважені ініціювати процедуру звіль­нення:

1) керівник апарату Верховної Ради України;

2) Голова Верховної Ради України;

3) не менше 150 народних депутатів України.

При цьому таке звільнення у разі ініціативи керівника апарату може відбутися лише у разі написання ним на ім’я Верховної Ради України особистої заяви про звільнення, а в разі ініціювання іншими двома суб’єктами - за вмотивованою пропозицією останніх. Необхідність вмотивованих пропозицій має стати пересторогою безпричинного, з суто політичних мотивів, звільнення керівника апарату Верховної Ради України. Водночас Регламент не деталізує змісту поняття «вмотивована пропозиція», що вказує на можли­вості різного його тлумачення народними депутатами залежно від ситуації, що склалася в парламенті. Безумовно, до вмотивованих пропозицій слід віднести не лише політич­ні мотиви, а, передусім, настання суто правових обставин, з якими законодавство про державну службу України пов’язує припинення повноважень державного службовця, а саме (ст. 30 Закону України «Про державну службу»):

1) порушення умов реалізації права на державну службу (ст. 4 Закону);

2) недотримання пов’язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених

ст. 16 Закону;

3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служ­

би (ст. 23 Закону);

4) відставка державного службовця (ст. 31 Закону);

5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державно­

го службовця на державній службі (ст. 12 Закону);

6) відмова державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаче­

ної ст. 17 Закону;

7) неподання відомостей або подання державним службовцем неправдивих відомос­

тей щодо його доходів, передбачених ст. 13 Закону.

Регламент не встановлює строків, які мають пройти від ініціювання питання звільнення керівника апарату Верховної Ради України до голосування з цього питання. Водночас немає заборони повторного розгляду цього питання у разі нерезультативного голосування парламенту за таке звільнення.

3. Частина 5 цієї статті передбачає особливу форму голосування за призначення на посаду чи звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України. І призначення, і звільнення цієї посадової особи відбуваються шляхом відкритого поіменного голосу­вання.