Розділ 20 Реалізація і тлумачення Конституції України

Проблема реалізації і тлумачення конституційних норм має ве­лике теоретичне і практичне значення. Політико-правовий аспект значущості реалізації і тлумачення Конституції України полягає насамперед у тому, щоб забезпечити здійснення основних прав і свобод людини й громадянина, поступальний розвиток суспільства на демократичних засадах, взаємодію влад у режимі злагоди, кон­сенсусу тощо.

Перш ніж висвітлювати питання реалізації і тлумачення Конс­титуції України, розглянемо загальніші питання реалізації норм права і тлумачення норм права.

Реалізація права — це процес втілення правових приписів у по­ведінку суб’єктів права. До форм реалізації права належать:

• дотримання норм права;

• виконання норм права;

• використання норм права;

• застосування норм права.

Дотримання норм права є такою формою їх реалізації, яка по­лягає в утриманні суб’єкта права від здійснення заборонених пра­вом дій чи діянь.

Іншими словами, це пасивна форма поведінки суб’єкта права. Прикладом може бути правовий припис, який зобов’язує грома­дян не порушувати правила дорожнього руху.

Виконання норм права — це така форма їх реалізації, яка вима­гає активної поведінки суб’єкта права щодо здійснення покладе­них на нього обов’язків. Так, згідно з трудовим законодавством адміністрація підприємств, організацій зобов’язана надавати всім робітникам і службовцям щорічні відпустки зі збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Використання норм права означає таку форму їх реалізації, коли учасники правовідносин на власний розсуд реалізують належні їм права. Прикладом такої форми реалізації права є право на освіту, яке реалізується суб’єктами права.

Застосування норм права — це форма їх реалізації, здійснена державою через відповідні органи стосовно конкретних випадків життя.

Тлумачення норм права — це діяльність органів, організацій, ок­ремих громадян, спрямована на з’ясування і роз’яснення значення та змісту загальнообов’язкової волі законодавця, вираженої в нор­мах права. Мета тлумачення норм права полягає у правильному застосуванні приписів, що містяться в них, для конкретних ви­падків. Ця стадія застосування права характеризується тим, що вже виявлено факти, які потребують юридичної кваліфікації. Види тлу­мачення класифікуються на різних підставах. За юридичною си­лою, наприклад, тлумачення поділяється на офіційне та неофі­ційне. До різновидів офіційного тлумачення належать автентичне, нормативне, казуальне, а до різновидів неофіційного тлумачення — доктринальне і поточне. За об’єктом тлумачення норм права роз­різняють буквальне, обмежувальне та надто поширене тлумачення, за прийомами тлумачення — граматичне, логічне, систематичне та історичне.

В українській правовій літературі багато уваги питанням реа­лізації Конституції України приділяють, зокрема, доктор юридич­них наук, професор, дійсний член Української Академії політичних наук, член-кореспондент Академії правових наук України, суддя Конституційного Суду України М. І. Козюбра та доктор юридич­них наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Ю. М. Тодика.

Про характер конституції тієї чи іншої країни, у тому числі й України, не можна доходити висновку лише з того, що в ній за­кріплено, тобто на підставі ознайомлення з її текстом.

Будь-яка оцінка конституції має базуватися також на тому, як її положення реалізуються в суспільних відносинах. (Про консти­туції за часів Радянського Союзу чи не в один голос всі говорили, 334

що вони найдемократичніші у світі. І справді, тексти цих консти­туцій були добре виписані. А нині більшість вчених на всіх конти­нентах стверджують, що в Радянському Союзі був не демократич­ний, а тоталітарний, авторитарний режим.)

Саме ступінь реалізації положень конституції, тобто введення їх у практику повсякденної діяльності державних органів, громад­ських організацій і об’єднань, посадових осіб і громадян, є голов­ним показником її реальності.

Механізм реалізації конституції (за М. І. Козюброю) включає три аспекти: спеціально-юридичний, соціологічний і соціально- психологічний.

Перший з них, соціально-юридичний, охоплює весь юридич­ний інструментарій, за допомогою якого забезпечується здійснен­ня конституції, переведення її нормативних положень у правомірну поведінку людей: норми поточного законодавства, конкретизуючі положення конституції, процесуальні акти, юридичні факти, пра­вовідносини, акти реалізації конституції, засоби її охорони.

Другий, соціологічний, аспект передбачає аналіз соціальних чинників та умов, що впливають на процес реалізації конституцій­них положень. У свою чергу, у ньому вирізняються політичні, економічні та інші моменти.

Третій, соціально-психологічний, аспект розкриває значення для реалізації конституції внутрішніх якостей людей — учасників суспільних відносин: їх оцінок, установок, настроїв, почуттів тощо.

Усі зазначені аспекти на практиці нерозривно взаємопов’язані, становлячи єдине ціле — механізм дії конституції.

Механізм реалізації конституції (за Ю. М. Тодикою) складається з двох елементів: нормативного та інституційного (структури, за допомогою яких суб’єктами правовідносин створюються умови для реалізації конституційних норм). Екологічні, політичні, со­ціально-психологічні та інші фактори вчений розглядає як со­ціальне середовище, ті реальні умови, які впливають на здійснення конституційних норм і відповідно не можуть подаватись як окре­мий елемент.

Нормативний блок механізму реалізації Конституції має вирі­шальне значення і передбачає здійснення конституційних норм у державно-правових та інших правовідносинах, тобто дотримання, виконання, використання і застосування конституційних норм.

Дотримання конституційних норм — це така форма їх реалізації, коли громадяни, державні органи, юридичні особи утримуються від здійснення заборонених Конституцією дій.

Так, стаття 68 Конституції України встановлює, що “кожен зо­бов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та зако­нів України”. Це пасивна форма поведінки суб’єктів правовід­носин.

Вимога дотримання конституційних норм адресована всім су­б’єктам права: органам державної влади, органам місцевого само­врядування, посадовим особам, громадянам та їх об’єднанням, іно­земцям і особам без громадянства, які перебувають на території України, державі як суб’єкту міжнародних відносин. І при цьому така вимога стосується всіх видів державної діяльності, а також поведінки фізичних осіб. Вона пронизує зміст особистісної пове­дінки всіх суб’єктів права при реалізації конституційних установок. Так, на громадян України, інших осіб частиною першою статті 68 Конституції України покладається обов’язок дотримуватися Конс­титуції і законів України. Отже, це не якийсь конкретний обов’я­зок, який можна “прив’язати” до тієї чи іншої соціальної практи­ки, а узагальнюючий принцип і узагальнюючий обов’язок, який упереджує всі інші конституційні обов’язки, а також права і сво­боди людини й громадянина.

Виконання конституційних норм — це активна поведінка су­б’єктів правовідносин, яка вимагається конституційною нормою і спрямована на досягнення поставленої в ній мети.

Конституційні норми виконуються громадянами у процесі їх життєдіяльності як суб’єктами різноманітних правовідносин, у тому числі й державно-правових. Виконання державними органами конституційних норм відбувається при реалізації ними своєї ком­петенції (прийняття законодавчих та інших нормативно-правових актів, здійснення контролю, прийняття управлінських рішень, здійснення правосуддя, а також здійснення прокуратурою предс­тавництва інтересів громадянина або держави в суді у визначених законом випадках тощо).

У Конституції України встановлено такі вимоги до її виконання:

• усі суб’єкти права повинні виконувати Конституцію України і закони України;

• Українська держава зобов’язана виконувати міжнародні догово­ри, якщо вони ратифіковані Верховною Радою України;

• громадяни України повинні виконувати свої обов’язки.

Виконання конституційних норм на відміну від їх дотримання передбачає не пасивну, а активну поведінку, зрозуміло, що в обох цих випадках у межах конституційних приписів.

Використання конституційних норм — це форма реалізації цих норм уповноваженими суб’єктами шляхом здійснення наданих їм суб’єктивних прав у вигляді дозволів чи повноважень.

При цьому дозволи суб’єкт реалізує на власне бачення і влас­ними діями. Наприклад, у конституційних нормах закладена мож­ливість громадянина брати участь чи не брати участі у виборчій кампанії, оскільки вибори в нашій країні вільні й ніхто нікого не має права примушувати брати в них участь.

Використання конституційних норм як форма реалізації Конс­титуції України виявляється в тому, що суб’єкти державно-право­вих відносин на власний розсуд застосовують надані їм права.

У багатьох випадках законодавець ототожнює поняття викорис­тання прав і свобод зі здійсненням прав і свобод. Так, у частині першій статті 34 Конституції України зафіксовано: “Кожному гаран­тується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”, а в частині третій цієї статті проголошується, що “здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського по­рядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя”.

Ця та інші конституційні норми виходять з того, що, закріп­люючи за громадянами та іншими особами відповідні права, необ­хідно враховувати інтереси суспільства і держави, права інших громадян. Власне Конституція України встановлює такі критерії використання громадянами проголошених нею прав і свобод:

• використання прав і свобод повинно здійснюватись у певній відповідності до їх соціального та юридичного змісту;

• Конституція вимагає дотримання цільового призначення прав і свобод громадян;

• використання прав і свобод не повинно призводити до невико­нання обов’язків;

• якщо використання прав і свобод як попередньої умови перед­бачає виконання обов’язків, то сама ця форма правореалізацій- ного процесу може виникнути тільки за наявності цієї умови.

Іншу правову модель має така форма реалізації Конституції України, як правозастосування.

Застосування конституційних норм — це владна організуюча діяльність державних та інших органів, осіб, яка має на меті за­безпечити адресатам цих норм реалізацію належних їм прав і обо­в’язків, а також гарантувати контроль за цим процесом.

Застосування конституційних норм як форма реалізації Консти­туції України передбачається у правозастосовчій діяльності органів державної влади — державних структур і посадових осіб, але тільки в межах наданих їм повноважень.

Суб’єктами застосування конституційних норм є держава, ор­гани державної влади і місцевого самоврядування, прокуратура, посадові особи. Конституційні норми застосовуються також тру­довими колективами, зборами громадян, виборцями, тобто гро­мадянами, які фігурують в особливій державно-правовій якості. Суб’єктами застосування конституційно-правових норм можуть бути громадські об’єднання в особі своїх органів. При цьому зауважимо, що правозастосовча діяльність деяких з цих суб’єктів здійснюється за делегуванням держави та її органів.

Нормативний блок механізму реалізації Конституції України пе­редбачає можливість як безпосереднього застосування її норм, так і опосередкованого, тобто через норми галузевого законодавства.

На механізм реалізації норм Конституції України впливає ха­рактер їх закріплення безпосередньо в Конституції Україні. У ній, як відомо, містяться норми з чітко визначеними суб’єктивними правами та юридичними обов’язками суб’єктів правовідносин (дер­жавні органи, громадські організації, фізичні особи). Норми мо­жуть бути здійснені примусово і захищені в судовому порядку. Це юридичні норми у їх традиційному розумінні; за характером впли­ву на поведінку людей їх поділяють на такі, що уповноважують, зобов’язують і забороняють, у тому числі такі, що потребують де­талізації в поточному законодавстві, і такі, що не потребують її.

Важливим елементом механізму реалізації конституційних норм є інституційний блок, який охоплює систему державних органів, що забезпечують умови для здійснення цих норм різними су­б’єктами права, у тому числі й іншими державними органами. Ці умови створюються через забезпечення законності та правопо­рядку, за яких тільки й можлива нормальна реалізація громадя­нами, іншими суб’єктами правовідносин конституційних норм і захист за допомогою державних структур прав та законних інте­ресів суб’єктів права, відновлення порушеного права. Йдеться про такі державні структури, як Верховна Рада України, Прези­дент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, органи суду і прокуратури, міністерства та відомства, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, місцеві органи виконавчої влади, а також органи місцевого самовряду­вання.

На реалізацію норм Конституції України суттєво впливають соціально-економічні, політичні та організаційні фактори, рівень правової культури населення, посадових осіб державного апарату, історичний етап розвитку держави і суспільства тощо. Ця багато- факторна модель доволі складна і не завжди можна чітко визна­чити, який із факторів тією чи іншою мірою впливає на реаліза­цію конституційних норм, але їх обов’язково слід враховувати з позицій як розвитку конституціоналізму, так і становлення право­вої системи держави.

Необхідно зважати й на те, що міцність демократії визначаєть­ся не тільки наявністю конституції, яка відповідає високим стан­дартам чи існуючим у суспільстві настроям, а й фактичним досяг­ненням і юридичним закріпленням справжнього балансу інтересів різних прошарків суспільства, груп населення.

Принагідно зауважимо, що якою б оптимальною не була іс­нуюча в державі система права, вона не може попередити супереч­ності між нормами, що називаються у праві колізіями. Юридичні колізії — це розбіжності або суперечності між окремими норматив­но-правовими актами, що регулюють одні й ті самі чи суміжні суспільні відносини, а також виникають у процесі правопорушен­ня і здійснення компетентними органами і посадовими особами своїх повноважень. Колізії породжують конфлікти і конституційні кризи, що небажано для держави, суспільства, громадянина. Юри­дичні колізії поділяються на чотири групи:

• колізії між нормативними актами і окремими правовими нор­мами;

• колізії у правотворчості (відсутність чіткої системи, дублюван­ня, видання взаємовиключних актів);

• колізії у правозастосуванні (розбіжності у практичній реалізації одних і тих самих приписів);

• колізії повноважень і статусу держаних органів, посадових осіб, інших владних структур.

До способів вирішення колізій належать тлумачення; прийняття нового акта; скасування старого акта; внесення змін, доповнень і уточнень до чинного акта; судовий (у тому числі господарським судом), адміністративний розгляд; систематизація законодавства; гармонізація юридичних норм; переговорний процес; створення погоджувальних комісій; конституційне правосудця.

Детальніше розглянемо такий спосіб вирішення колізій, як тлу­мачення.

Розрізняють поняття “тлумачення конституції” і “тлумачення законів”. Взагалі під тлумаченням розуміють оформлені спеціаль­ним актом роз’яснення положень нормативно-правових актів у разі виявлення в них нечіткостей (невиразностей), помилок і супереч­ностей практики їх застосування.

Тлумачення Конституції України — особливий вид правової діяльності Конституційного Суду України, спрямований на охоро­ну Основного Закону, забезпечення стабільності конституційного ладу, гарантування прав людини і громадянина, усіх форм реалі­зації права, попередження всіх видів правопорушень.

Наведене поняття тлумачення є видом правової діяльності ви­сокого юридичного рівня, оскільки акти тлумачення Конституції України і законів України мають силу останніх. Конституційне тлумачення має офіційний характер, виходить від компетентного державного органу, який має право здійснювати його, закріплено як окреме повноваження Конституційного Суду України, що ре­алізується шляхом прийняття в порядку особливого розгляду рішення про тлумачення конституційної норми. Тлумачення Конс­титуції України означає і роз’яснення, і розкриття конституційної норми. Воно є засобом вирішення і попередження юридичних колізій.

Статтею 150 Конституції України зафіксовано спеціальне право здійснювати тлумачення Конституції України і законів України тільки Конституційним Судом України. Конституція України по­збавляє будь-які державні органи, за винятком Конституційного Суду України, можливості офіційного тлумачення Основного За­кону. Це пов’язано насамперед зі встановленням системи стри­мувань і противаг, коли згідно з принципом поділу влади, про­голошеним статтею 6 Конституції України, ані законодавча, ані виконавча гілки державної влади не можуть під маркою тлумачен­ня Конституції встановлювати вигідні для них правові норми. Довіру щодо цього має виключно Конституційний Суд України. Однак і він не може з власної ініціативи здійснювати тлумачення Конституції України, оскільки в Законі України “Про Конститу­ційний Суд України” чітко визначено суб’єктів права на конститу­ційне подання і конституційне звернення щодо офіційного тлума­чення Конституції України і законів України.

Конституційне тлумачення може бути як нормативним, так і казуальним. Найчастіше застосовується казуальне тлумачення, ос­кільки йдеться переважно про запити компетентних органів і осіб стосовно відповідності Конституції України законів, інших норма­тивно-правових актів, і норми Конституції тлумачаться стосовно конкретної ситуації. Якщо ж є прямий запит щодо тлумачення відповідних конституційних норм, то в цьому разі застосовується нормативне конституційне тлумачення. Казуальне тлумачення за­стосовне тоді, коли Конституційний Суд України виносить такі рішення:

• щодо спорів про компетенцію;

• щодо скарг на порушення конституційних прав і свобод грома­дян;

• щодо запитів судів відносно конституційності застосованих законів чи таких, що підлягають застосуванню в конкретній справі.

Нормативне тлумачення застосовується насамперед тоді, коли виявляються розбіжності в розумінні конституційних норм вищим органом державної влади, виникають конфлікти, усталюється різна практика. Нормативне і казуальне тлумачення різняться тим, що перше поширюється на значну кількість випадків, а друге — на казус, який став предметом розгляду.

Тлумачення конституційних норм здійснюється не довільно, а згідно з чітко визначеними процедурами. При цьому використо­вують апробовані практикою способи тлумачення: граматичний, історико-політичний (історичний), системний, логічний, телеоло­гічний (цільовий).

Офіційне тлумачення Конституції України і законів України означає діяльність Конституційного Суду України в межах зако­нодавчо встановлених процедур за допомогою апробованих нау­кою і практикою прийомів та способів подолання невизначеності розуміння Конституції України і законів України у формі норма­тивної чи казуальної інтерпретації з метою забезпечення конститу­ційної законності та конституційного правопорядку.

Тлумачення конституції об’єктивно необхідно з кількох при­чин. По-перше, воно є стадією реалізації конституційних норм. По-друге, конституція як особливий нормативно-правовий доку­мент розрахована на тривале і стабільне функціонування.

У літературі з конституційного права, серед наукової громад­ськості, політичної еліти існувало й існує неоднозначне ставлення до факту наділення органів конституційної юрисдикції правом офіційно тлумачити Конституцію України та закони України.

Незважаючи на те, що питання щодо тлумачення Конституції України та законів України вирішено однозначно, оскільки стат­тя 150 Конституції України та стаття 13 Закону України “Про Конституційний Суд України” однозначно встановлюють, що оф­іційне тлумачення Конституції України та законів України на­лежить до повноважень Конституційного Суду України, проблема тлумачення Конституції України і законів України продовжує не­покоїти багатьох народних депутатів України.

У сучасному цивілізованому світі, зокрема в Європі, тлума­чення конституції є прерогативою конституційних судів, а у краї­нах, де таких судів немає, питання конституційного контролю вирішують суди загальної юрисдикції. Право тлумачення законів в окремих країнах Європи закріплено за парламентами (напри­клад, у Греції, Швеції та ін.). Але якщо при цьому виникає спір, то він вирішується в судовому порядку. А надто, якщо спір ви­никає, наприклад, між законодавчим та виконавчим органами. Адже законодавча влада має власні засоби впливу за умови, на її думку, неправильного розтлумачений якогось терміну або непра­вильного його тлумачення певним органом. До цих засобів впли­ву належать внесення змін до того чи іншого закону, запровад­ження нових термінів, зрозуміліших для тих, хто їх застосовує, та ін.

Варто, однак, зауважити, що в багатьох країнах СНД та Балтії тлумачення конституції та законів входить до компетенції парла­ментів.

Закріплення за Конституційним Судом України права офіцій­ного тлумачення Конституції України, на наш погляд, цілком ви­правдане, оскільки відповідає реалізації конституційного принци­пу поділу влади і світовій практиці конституціоналізму.

Тлумачення Конституції України і законів України Верховною Радою України в період після прийняття Основного Закону і до утворення Конституційного Суду України не є прикладом досте­менного слідування конституції. Ідея монопольного тлумачення конституції і законів тільки парламентом, на думку багатьох вче- них-юристів і практиків, не бездоганна з позицій як теорії, так і світового конституційного досвіду, які свідчать, що надання спе­ціальним органам конституційної юрисдикції права офіційно і обов’язково тлумачити конституцію ґрунтується насамперед на принципі: “Ніхто не може бути суддею у власному домі”. Воно виправдане й тоді, коли конституція приймається не парламентом, а іншими органами (на референдумі, установчих зборах), оскільки судове тлумачення завжди має перевагу над тлумаченням, здійс­нюваним політичним органом, зокрема парламентом.

Безумовно, парламент може тлумачити прийняту ним консти­туцію. Проте таке тлумачення не буде обов’язковим.

Конституційне тлумачення є особливим видом діяльності Конс­титуційного Суду України, що спрямований на охорону Основ­ного Закону, прав і свобод особи, забезпечення конституційної за­конності, попередження правопорушень. Підставою виокремлення саме конституційного тлумачення є його об’єкт — Конституція Ук­раїни. А тому процес тлумачення Конституції України Конститу­ційним Судом України значно відрізняється від усіх інших видів процесуальної діяльності й регулюється окремими актами, зокрема Законом України “Про Конституційний Суд України” та Регла­ментом Конституційного Суду України.

Безумовно, право тлумачити Конституцію України і закони Ук­раїни залишається за судами загальної юрисдикції. Адже розгля­даючи конкретну справу, судді з’ясовують для себе норми Консти­туції і поточного законодавства і на цій основі приймають рішення.

При цьому знову зауважимо, що згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1 листопада 1996 р. у випадку не­визначеності щодо питання, чи відповідає Конституції України закон, який застосовується чи який належить застосувати в конк­ретній справі, суд на прохання учасників процесу чи з власної ініціативи призупиняє розгляд справи і звертається з мотивова­ною постановою до Верховного Суду України. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції на будь- якій стадії розгляду справи. Верховний Суд України, у свою чергу, як суб’єкт права на конституційне подання з питань офіційного тлумачення Конституції України та законів України, може зверну­тися до Конституційного Суду України за висновком щодо відпо­відності Конституції законів чи інших нормативно-правових актів. Мало того, відповідно до статті 83 Закону України “Про Конститу­ційний Суд України” у разі виникнення у процесі загального судо­чинства спору щодо конституційності норми закону, яка застосову­ється судом, провадження у справі призупиняється. За таких умов відкривається конституційне провадження у справі, і справа роз­глядається Конституційним Судом України невідкладно.

Зважаючи на функціонування судів загальної юрисдикції в ас­пекті тлумачення конституційних норм, доходимо такого висновку:

• тлумачення ними Конституції України у процесі судової діяль­ності є необхідним елементом їх роботи із забезпечення прав і свобод особи, стабільності конституційного ладу України, за­конності;

• Верховний Суд України узагальнює практику застосування Конс­титуції України і законів України при здійсненні правосуддя місцевими, апеляційними та прирівняними до них судами і є їх представником у Конституційному Суді Україні;

• тлумачення Конституції України і законів України судами за­гальної юрисдикції не виходить за межі казуального тлума­чення, тобто стосується тільки конкретних норм відповідної справи. Таке тлумачення має обов’язковий характер щодо конк­ретної справи і не має сили прецеденту. Крім того, суди загаль­ної юрисдикції не уповноважені тлумачити правові норми за межами застосування в конкретних справах.

Тлумачення Конституції України і законів України може здійс­нюватися також науковими і навчальними юридичними установа­ми, організаціями, окремими вченими, спеціалістами, засобами масової інформації. Але воно не має загальнообов’язкового харак­теру. Загальнообов’язковий характер має лише офіційне тлумачен­ня (і казуальне, і нормативне) Конституційного Суду України. Проте сам акт тлумачення Конституційним Судом України не мо­же бути вищим від норми, яка тлумачиться, і не може змінювати її. Конституційний Суд України може тільки роз’яснювати відпо­відну норму з позицій правильності її розуміння.

Офіційне тлумачення, яке здійснює Конституційний Суд Ук­раїни, має особливе значення і відіграє важливу роль в інтерпре- таційній діяльності, оскільки:

• воно є офіційним, тобто таким, що його здійснює орган, наді­лений правом здійснювати саме таке тлумачення;

• воно має вищу юридичну силу порівняно з тлумаченням, здійс­нюваним іншими органами, установами і організаціями;

• його результати обов’язкові для всіх органів, установ і органі­зацій, у тому числі для Конституційного Суду України;

• це тлумачення має особливу значущість для вирішення колізій і конфліктів, які виникають у конституційно-правовому полі України;

• воно має велике значення для правильного розуміння і застосу­вання конституційних норм з урахуванням реалій, що розвива­ються;

• воно відіграє особливу роль для розвитку конституційного права.

Офіційне тлумачення Конституції України і законів України Конституційним Судом України, як і будь-яка правова діяльність, здійснюється як цілісний, взаємопов’язаний процес, який перед­бачає певні стадії, етапи.

Стадія офіційного тлумачення Конституції України і законів України — це здійснювані Конституційним Судом України на ос­нові законодавчих норм певні комплекси заходів встановлення і роз’яснення волі законодавця в межах відповідних процедур.

У літературі з конституційного права, конституційного право­суддя наводиться різна кількість стадій конституційного судочин­ства. Найчастіше виокремлюють такі стадії:

• звернення до Конституційного Суду суб’єкта права на конс­титуційне звернення про необхідність офіційного тлумачення окремих положень Конституції України чи законів України;

• підготовка суддею Конституційного Суду України матеріалів до розгляду відповідною колегією суддів;

• розгляд колегією суддів матеріалів про необхідність офіційного тлумачення положень Конституції України чи законів України і прийняття відповідної ухвали про відкриття чи відмову у від­критті конституційного провадження;

• підготовка матеріалів і їх розгляд на засіданні чи на пленарному засіданні Конституційного Суду України;

• офіційне оприлюднення рішень і висновків Конституційного Суду України.

Назви зазначених стадій подаються в різних редакціях, але їх суть не змінюється.

У самостійну стадію офіційного тлумачення Конституції Украї­ни і законів України необхідно виокремити стадію попереднього вивчення конституційних подань та конституційних звернень і їх розподілу між колегіями суддів. Ця стадія в зазначеному щойно переліку має бути другою. Саме на цій стадії відбувається попе­редня перевірка на відповідність чи не відповідність конституцій­них звернень встановленим Законом України “Про Конституцій­ний Суд України” вимогам і саме на цій стадії найчастіше керів­ником Секретаріату Конституційного Суду України приймається рішення про невідповідність конституційного подання, конститу­ційного звернення вимогам, передбаченим статтями 39 і 42 зазна­ченого Закону.

На сучасному етапі державної розбудови, створення правової держави, забезпечення конституційної законності роль офіційного тлумачення Конституції України і законів України посилюється.

Питання для самоконтролю

1. Поняття реалізації конституційних норм.

2. Суб’єкти реалізації конституційних норм.

3. Поняття тлумачення Конституції України та законів України.

4. Суб’єкти тлумачення Конституції України та законів України.

5. Стадії офіційного тлумачення Конституції України та законів України.