Розділ 15 Конституційно-правові засади здійснення правосуддя в Україні

Правосуддя — самостійна галузь державної діяльності, яку здійснює суд шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ.

Існування судової влади поряд із законодавчою та виконавчою є ознакою демократичності держави.

Головне призначення судовоївлади — охорона членів суспіль­ства від будь-якого свавілля — як від свавілля громадян, так і від неправильних дій власне держави, її органів, посадових осіб. Без здійснення такої діяльності держава не може вважатися право­вою.

Разом із законодавчою й виконавчою гілками влади судова вхо­дить у систему народовладдя. Вона забезпечує реалізацію важли­вих конституційних прав і свобод людини й громадянина, прав колективів і народу загалом. Демократичні засади організації та діяльності судової влади (участь суддів із народу — присяжних і засідателів, гласність, незалежність суддів, змагальність і рівно­правність сторін) дають змогу розглядати її як особливий канал реалізації волі народу.

Судова влада має всі ознаки державної влади. Рішення, що їх приймають судові органи в межах своєї компетенції, обов’язкові для всіх державних органів, посадових осіб і громадян. Судові органи застосовують різноманітні види державного примусу. Пра­вомірною є характеристика судової влади як форми соціального регулювання у відповідній сфері суспільних відносин. При цьому судова влада має специфічні ознаки'.

• винятковість — “правосуддя в Україні здійснюється виключно судами” (стаття 124 Конституції України);

• особливий статус і режим діяльності посадових осіб — суддів, які здійснюють судову владу;

• особлива система контролю за діяльністю судової влади (тільки контроль за законністю судових рішень і дотриманням судом процедури їх прийняття).

Основу судової влади в Україні становлять судові органи, різні за компетенцією та юрисдикцією.

На підставі статті 124 Конституції України судочинство в Украї­ні здійснюється Конституційним Судом України та судами загаль­ної юрисдикції, а на підставі статті 125 Конституції України систе­ма судів загальної юрисдикції повинна будуватися за принципами територіальності та спеціалізації. Перший з них означає, що суди загальної юрисдикції створюються в районах, містах, областях, в Автономній Республіці Крим, а також, що діяльність окремих судів може поширюватися на певну територію, у тому числі й на кілька областей і на всю територію держави. Другий принцип передбачає спеціалізацію суддів зазначених судів, запровадження відповідних організаційних структур — галузевих судів для розгляду окремих категорій справ, зокрема кримінальних, цивільних, сімейних, ад­міністративних, як це передбачено Концепцією судово-правової реформи в Україні, схваленою Верховною Радою України 28 квітня 1992 р.

Нині в Україні функціонує система судів загальної юрисдикції, встановлена Конституцією України та Законом України “Про судо­устрій України” від 7 лютого 2002 р. На підставі статті 18 цього Закону цю систему становлять місцеві суди, апеляційні суди, Апе­ляційний суд України, вищі спеціалізовані суди і Верховний Суд України. Цією ж статтею встановлюється, що до системи судів за­гальної юрисдикції належить Касаційний суд України, але Конс­титуційний Суд України своїм рішенням № 20-рп від 11 грудня 2003 р. визнав положення Закону України “Про судоустрій Украї­ни” про утворення в системі судів загальної юрисдикції Каса­ційного суду України таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

За статтею 125 Конституції України та статтею 47 Закону Ук­раїни “Про судоустрій України” найвищим судовим органом у си­стемі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Він діє у складі Пленуму Верховного Суду України, Судової палати в ци­вільних справах; Судової палати у кримінальних справах; Судової палати в господарських справах; Судової палати в адміністратив­них справах.

Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду Ук­раїни, який обирається Пленумом Верховного Суду України стро­ком на п’ять років шляхом таємного голосування і не може бути обраний на цю посаду більше як на два строки поспіль. До складу Верховного Суду України входять обрані на посаду безстроково судді Верховного Суду України, кількість яких встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України. До складу судових палат, що розглядають справи з питань юрисдикції спеціалізо­ваних судів, призначаються судді, які мають стаж суддівської діяльності у відповідному вищому суді не менше трьох років або відповідному апеляційному спеціалізованому суді не менше п’яти років.

Верховний Суд України здійснює правосуддя і забезпечує одна­кове застосування законодавства всіма судами загальної юрисдик­ції. Верховний Суд України виконує такі функції:

• переглядає справи у зв’язку з винятковими обставинами у по­рядку, встановленому процесуальним законом; переглядає спра­ви в касаційному порядку у випадках, встановлених законом; у передбачених законом випадках розглядає інші справи, пов’я­зані з розглянутими обставинами;

• дає суддям роз’яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики і аналізу судової статис­тики; у разі необхідності визнає нечинними роз’яснення Пле­нуму вищого спеціалізованого суду, які той дає з питань засто­сування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції;

• складає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зра­ди або іншого злочину; надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Пре­зидентом України своїх повноважень за станом здоров’я;

• звертається до Конституційного Суду України у випадках ви­никнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших пра­вових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України;

• веде і аналізує судову статистику, вивчає і узагальнює судову практику, ознайомлюється в судах з практикою застосування законодавства;

• у межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають з міжнародних договорів України; представляє суди загальної юрисдикції у зносинах із судами інших держав;

• здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Суддя Верховного Суду України здійснює правосуддя в поряд­ку, встановленому процесуальним законом, необхідні процесуальні та організаційні заходи з метою забезпечення своєчасного та якіс­ного розгляду справ; бере участь у розгляді питань, що вносяться на засідання відповідної Судової палати та Пленуму Верховного Суду України; вивчає в судах нижчого рівня стан організації здійснення судочинства, подає їм методичну допомогу; аналізує судову практику, вносить у встановленому порядку пропозиції щодо її поліпшення і вдосконалення законодавства; здійснює інші передбачені законодавством повноваження.

Судові палати Верховного Суду України мають такі повнова­ження:

• здійснюють судочинство у справах, що належать до їх відання, у порядку, встановленому процесуальним законом;

• аналізують судову статистику і вивчають судову практику;

• готують проекти постанов Пленуму Верховного Суду України;

• здійснюють інші передбачені законом повноваження.

Судова палата Верховного Суду України утворюється за рішен­ня Пленуму Верховного Суду України за поданням Голови Верхов­ного Суду України. Судову палату очолює Голова судової палати, який призначається на посаду за рекомендацією суддів Верховно­го Суду України з числа суддів Верховного Суду України строком на п’ять років та звільняється з посади Пленумом Верховного Суду України шляхом таємного голосування.

Президія Верховного Суду України діє у складі Голови Верхов­ного Суду України, його заступників, голів судових палат, секре­таря Пленуму Верховного Суду України та суддів Верховного Суду України, кількісний склад яких визначається Пленумом Верхов­ного Суду України.

Президія Верховного Суду України виконує такі функції:

• розглядає питання організації діяльності Верховного Суду Ук­раїни, судових палат та апарату Верховного Суду України;

• затверджує персональний склад судових палат; заслуховує ін­формацію голів судових палат і Військової судової колегії про їх діяльність;

• розглядає матеріали узагальнення судової практики і аналізу судової статистики, приймає відповідні рекомендації;

• розглядає питання фінансування та організаційного забезпечен­ня діяльності Верховного Суду України і виробляє пропозиції щодо їх поліпшення; схвалює пропозиції до проекту Державно­го бюджету України щодо фінансування діяльності Верховного Суду України;

• розглядає питання роботи з кадрами суддів і працівників апара­ту Верховного Суду України та підвищення їх кваліфікації;

• затверджує положення про преміювання суддів і працівників апарату Верховного Суду України, про надання матеріальної до­помоги; встановлює надбавки до посадових окладів суддів, які займають адміністративні посади;

• заслуховує інформацію голів апеляційних загальних судів та вищих спеціалізованих судів щодо організації роботи цих судів;

• виробляє пропозиції щодо кількості суддів у відповідних су­дах на основі нормативів навантаження суддів у судах усіх рів­нів;

• вирішує питання щодо заснування друкованих видань Верхов­ного Суду України і заслуховує звіти про роботу редакційних колегій цих органів; затверджує за поданням Голови Верховно­го Суду України положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді України та її персональний склад;

• вносять на розгляд Пленуму Верховного Суду України питання відповідно до його Регламенту;

• здійснює інші передбачені законом повноваження.

Засідання Президії Верховного Суду України проводяться не рідше як один раз на два місяці.

Пленум Верховного Суду України є колегіальним органом, пов­новаження якого визначаються Конституцією України та Законом України “Про судоустрій України”. До складу Пленуму Верховно- го Суду України входять усі судді Верховного Суду України, голо­ви вищих спеціалізованих судів, їх перші заступники та голова Апеляційного суду України.

Пленум Верховного Суду України здійснює такі повноваження:

• відповідно до Конституції України обирає на посаду та звіль­няє з посади шляхом таємного голосування Голову Верховного Суду України, а також здійснює призначення і звільнення суд­дів з інших адміністративних посад у Верховному Суді України в порядку, встановленому законом;

• утворює судові палати Верховного Суду України, визначає їх кількісний склад, призначає голів судових палат та їх заступ­ників;

• визначає кількісний склад суддів Президії Верховного Суду Ук­раїни та обирає їх у порядку, передбаченому законом;

• призначає на посаду з числа суддів Верховного Суду України за поданням Голови Верховного Суду України і звільняє з посади секретаря Пленуму Верховного Суду України;

• заслуховує інформації Голови Верховного Суду України, голів судових палат Верховного Суду України, голів вищих спеціа­лізованих судів та апеляційних судів щодо організації діяльності судових палат та відповідних судів;

• дає роз’яснення судам загальної юрисдикції з питань застосу­вання законодавства, у разі необхідності визнає нечинними від­повідні роз’яснення вищих спеціалізованих судів;

• приймає рішення про звернення до Конституційного Суду Ук­раїни з питань конституційності законів та інших правових актів, а також офіційного тлумачення Конституції України та законів України;

• відповідно до Конституції України схвалює висновок щодо на­явності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Пре­зидент України, ознак державної зради або іншого злочину, а також ухвалює подання до Верховного Суду України про не­можливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я;

• затверджує Регламент Пленуму Верховного Суду України;

• здійснює інші передбачені законом повноваження.

Засідання Пленуму Верховного Суду України є повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин складу Пле­нуму. У роботі Пленуму Верховного Суду України беруть участь Голова Вищої ради юстиції, Генеральний прокурор України та Міністр юстиції України. Пленум Верховного Суду України скли­кається за необхідністю, але не рідше як один раз на три місяці. Про час скликання Пленуму і питання, що виносяться на його роз­гляд, учасники засідання Пленуму повідомляються не пізніше як за десять днів до засідання. З розглянутих питань Пленум Верхов­ного Суду України приймає постанови.

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є вищий господарський суд України, вищий адміністративний суд України, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом України згідно з Конституцією України та в поряд­ку, встановленому Законом України “Про судоустрій України”. Вони складаються із суддів, обраних на посаду безстроково, голови суду та його заступників.

У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціа­лізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції. Склад таких палат формується за поданням голови суду і затвер­джується президією вищого спеціалізованого суду, яка вирішує організаційні питання в суді й діє у складі голови суду, його за­ступників (вони одночасно є головами судових палат), заступників голів палат, а також суддів цього суду, обраних до складу президії відповідно до Закону України “Про судоустрій України”.

Для вирішення загальних питань діяльності відповідних спе­ціалізованих судів у вищому спеціалізованому суді діє Пленум ви­щого спеціалізованого суду.

Вищий спеціалізований суд виконує такі функції:

• розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених проце­суальним законом;

• веде і аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику;

• надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою одна­кового застосування норм Конституції України та законів у су­довій практиці на основі її узагальнення й аналізу судової ста­тистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомен­даційні роз’яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції;

• здійснює інші передбачені законом повноваження.

Справи у вищому спеціалізованому суді розглядаються коле­гіально.

Суддя вищого спеціалізованого суду здійснює правосуддя в порядку, визначеному процесуальним законом; здійснює проце­суальні дії і організаційні заходи, необхідні для забезпечення своє­часного та якісного розгляду справ; відповідно до закону здійснює контроль за своєчасним зверненням до виконання винесених за його участю судових рішень; здійснює інші передбачені законом повноваження.

Президія вищого спеціалізованого суду здійснює такі повнова­ження:

• розглядає питання організації діяльності суду, судових палат та апарату суду;

• за поданням голови вищого спеціалізованого суду затверджує склад кожної із судових палат;

• заслуховує інформацію голів судових палат про діяльність су­дових палат;

• розглядає матеріали узагальнення судової практики і аналізу судової статистики, приймає відповідні рекомендації;

• розглядає питання організаційного забезпечення діяльності су­ду і виробляє пропозиції щодо його поліпшення;

• розглядає питання роботи з кадрами суддів і працівників апа­рату вищого спеціалізованого суду та підвищення їх кваліфі­кації;

• заслуховує інформацію голів апеляційних та місцевих спеціа­лізованих судів щодо організації роботи цих судів;

• опрацьовує пропозиції щодо кількості суддів у відповідних спеціалізованих місцевих та апеляційних судах;

• надає методичну допомогу апеляційним та місцевим судам для забезпечення правильного застосування ними законодавства;

• здійснює інші передбачені законом повноваження.

Засідання президії вищого спеціалізованого суду проводяться не рідше одного разу на два місяці.

Пленум вищого спеціалізованого суду діє у складі всіх суддів ви­щого спеціалізованого суду та голів апеляційних спеціалізованих судів і здійснює такі повноваження:

• дає роз’яснення з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрис­дикції;

• затверджує склад Науково-консультативної ради при вищому спеціалізованому суді та положення про неї; затверджує склад редакційної колегії друкованого органу вищого спеціалізовано­го суду;

• визначає кількісний склад суддів — членів президії вищого спеціалізованого суду;

• заслуховує інформацію голови вищого спеціалізованого суду про діяльність відповідних спеціалізованих судів, а також пові­домлення заступників голови вищого спеціалізованого суду та голів апеляційних і місцевих спеціалізованих судів про практи­ку вирішення судових справ;

• вносить у встановленому порядку пропозиції щодо необхідності змін чинного законодавства;

• приймає рішення про звернення до Конституційного Суду Ук­раїни з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції України;

• розглядає і вирішує інші питання, віднесені законом до його повноважень.

Пленум вищого спеціалізованого суду скликається не рідше двох разів на рік.

У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди. Апеляційними загальними судами є апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди ре­гіонів, апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України. За необхідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіаль­на юрисдикція яких поширюється на кілька районів області.

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господар­ські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України.

До складу апеляційного суду входять судді, як правило, обрані на посаду судді безстроково, голова суду та його заступники.

В апеляційних судах утворюються судові палати. У складі за­гального апеляційного суду утворюються судові палати в цивіль­них та кримінальних справах. У складі спеціалізованого апеляцій­ного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповід­ної спеціальної судової юрисдикції.

Апеляційний суд України діє у складі судових палат у цивіль­них та кримінальних справах, а також військової судової палати.

Судді апеляційного суду призначаються до складу відповідної судової палати розпорядженням голови апеляційного суду.

В апеляційних судах для вирішення організаційних питань діє президія апеляційного суду відповідно до вимог закону.

Апеляційні суди розглядають справи в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону; розглядають по першій інс­танції справи, визначені законом (крім апеляційних господарських судів); ведуть і аналізують судову статистику, вивчають і узагаль­нюють судову практику; надають методичну допомогу в застосу­ванні законодавства місцевим судам; здійснюють інші передбачені законом повноваження.

Апеляційний суд України розглядає справи, що належать до його підсудності, в апеляційному порядку відповідно до вимог процесуального закону.

До президії апеляційного суду входять голова суду, його за­ступники, а також судді, кількісний склад яких визначається рі­шенням загальних зборів суддів цього суду. Судді обираються до складу президії загальними зборами суддів цього суду шляхом таємного голосування.

Президія апеляційного суду виконує такі функції:

• розглядає питання організації діяльності суду, судових палат та апарату суду;

• за поданням голови апеляційного суду затверджує персональ­ний склад судових палат, визначає кількість заступників голів судових палат;

• заслуховує інформацію голів судових палат про діяльність су­дових палат;

• розглядає матеріали узагальнення судової практики і аналізу судової статистики, приймає відповідні рекомендації;

• розглядає питання організаційного забезпечення діяльності су­ду і виробляє пропозиції щодо його поліпшення;

• розглядає питання роботи з кадрами суддів і працівників апара­ту суду та підвищення їх кваліфікації;

• заслуховує інформацію голів місцевих судів про організацію діяльності цих судів;

• надає методичну допомогу місцевим судам з метою забезпечен­ня правильного застосування ними законодавства;

• забезпечує виконання рішень зборів суддів відповідного суду;

• здійснює інші передбачені законом повноваження.

Засідання президії апеляційного суду проводяться не рідше одного разу на місяць.

Основною ланкою системи судів загальної юрисдикції є місцеві суди, до яких належать районні, районні в містах, міські та міськ- районні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевими госпо­дарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адмініст­ративними — окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України.

Місцевий суд складається із суддів місцевого суду, голови та заступника голови суду. У місцевому суді, де кількість суддів пере­вищує п’ятнадцять, може бути призначено більше одного заступ­ника голови суду.

Повноваження місцевого суду встановлені статтею 22 Закону Ук­раїни “Про судоустрій України”, зокрема, місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, що за процесуальним законом належать до його підсудності. Місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністра­тивні правопорушення. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, що за процесуальним законом належать до їх підсуд­ності. А місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов’язані з правовідносинами у сфері державного управ­ління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрис­дикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військо­вого управління, які розглядають військові суди.

Підсудність окремих категорій справ місцевим судам і порядок їх розгляду визначаються процесуальним законом.

Суддя місцевого суду здійснює правосуддя в порядку, встановле­ному процесуальним законом; процесуальні дії та організаційні заходи з метою забезпечення розгляду справи; контроль відповід­но до закону за своєчасним зверненням до виконання судових рішень, постановлених під його головуванням; інші передбачені законом повноваження.

Голова місцевого суду має такі повноваження:

• здійснює організаційне управління діяльністю суду;

• визначає обсяг обов’язків заступника (заступників) голови суду;

• на підставі акта про призначення на посаду судді чи обрання суддею безстроково або про припинення повноважень судді ви­дає відповідний наказ;

• приймає на роботу і звільняє працівників апарату суду, при­своює їм ранги державного службовця у встановленому зако­ном порядку, застосовує щодо них заохочення та накладає дис­циплінарні стягнення;

• здійснює заходи забезпечення формування складу народних за­сідателів;

• організовує ведення судової статистики;

• організовує роботу з підвищення кваліфікації працівників апа­рату суду;

• представляє суд у зносинах з іншими органами державної вла­ди, органами місцевого самоврядування, громадянами та орга­нізаціями;

• здійснює інші передбачені законом повноваження.

Голова місцевого суду з питань, що належать до його повнова­жень, видає накази і розпорядження.

Справи в судах першої інстанції розглядаються суддею одно­особово, колегією судців або суддею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом, — також судом при­сяжних. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд. Розгляд справ в апеляційному, касаційному порядку, а також в інших передбачених законом випадках здійснюється судом коле­гіально у складі не менше трьох професійних судців відповідно до закону. Перегляд же справ у зв’язку з винятковими обставинами здійснюється Верховним Судом України у складі, встановленому процесуальним законом.

Професійними суддями є громадяни, які відповідно до Консти­туції України призначені чи обрані суддями і обіймають штатну суддівську посаду в одному із судів, передбачених Законом Украї­ни “Про судоустрій України”. На посаду судді може бути реко­мендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин Украї­ни, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше трьох років, проживає в Україні не менше десяти років і володіє державною мовою. Суд­дями спеціалізованих судів крім цих осіб можуть бути також осо­би, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. У цьому разі на посаду судді спеціалізованого суду може бути ре-

комендований відповідною кваліфікаційною комісією суддів гро­мадянин України, не молодший тридцяти років, який проживає в Україні не менше десяти років, володіє державною мовою, має вищу освіту в галузі знань, що охоплюються межами юрисдикції відповідного спеціалізованого суду, а також стаж роботи за спе­ціальністю не менше п’яти років.

Згідно зі статтею 128 Конституції України перше призначення на посаду професійного судці строком на п’ять років здійснюється Президентом України на підставі рекомендації відповідної квалі­фікаційної комісії судців за поданням Вищої ради юстиції. Усі інші судді обираються безстроково Верховною Радою України на під­ставі рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за поданням Голови Верховного Суду України (голови відповідного вищого спеціалізованого суду).

Порядок обрання на посаду та звільнення з посади судді без­строково Верховною Радою України визначається Законом України “Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професій­ного судді Верховною Радою України” від 18 березня 2004 р.

Народними засідателями є громадяни України, які у випадках, визначених процесуальним законом, вирішують у складі суду справи разом з професійними суддями, забезпечуючи згідно з Конститу­цією України безпосередню участь народу у здійсненні правосудця. Під час здійснення правосуддя народні засідателі користуються всіма правами судці.

Народним засідателем може бути громадянин України, який досяг 25-річного віку і постійно проживає на території, на яку по­ширюється юрисдикція відповідного суду.

Список народних засідателів затверджується відповідною міс­цевою радою за поданням голови місцевого суду на строк чотири роки і переглядається в разі необхідності, але не рідше як через два роки. Такий список публікується у друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради.

Присяжними визнаються громадяни України, які у випадках, передбачених процесуальним законом, залучаються до здійснення правосуддя. Суд присяжних утворюється для розгляду по першій інстанції судових справ, визначених процесуальним законом. При­сяжним може бути громадянин, який досяг 30-річного віку.

Список присяжних за поданням голови апеляційного суду фор­мується на підставі списків виборців комісією, склад якої затвер­джується відповідно Головою Верховної ради Автономної Рес­публіки Крим, головою обласної ради, Київським та Севастополь­ським міськими головами. До складу комісії повинні входити уповноважені представники суду, органів юстиції та відповідної ради. До списків присяжних включаються громадяни, які постійно проживають на території відповідної області. Одна й та сама особа не може бути одночасно включена до списку народних засідателів і списку присяжних.

Народні засідателі залучаються до здійснення правосуддя в по­рядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатої за їх участі. У здійсненні пра­восуддя спеціалізованими судами народні засідателі участі не бе­руть.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Прези­дентом України відповідно до Закону України “Про судоустрій України” за поданням Міністра юстиції України, погодженим з Головою Верховного Суду України або головою відповідного ви­щого спеціалізованого суду.

Підставами для утворення чи ліквідації суду згідно зі статтею 20 Закону України “Про судоустрій України” є зміна адміністратив­но-територіального устрою, передислокація військ або реоргані­зація Збройних Сил України, зміна визначеної Законом України “Про судоустрій України” системи судів, а також інші підстави, передбачені законом. Щоправда, 15 березня 2004 р. Указом Прези­дента України без обґрунтування тих чи інших підстав було лік­відовано 146 районних і місцевих судів і утворено замість них 73 місцевих міськрайонних суди.

Кількість суддів у судах визначається Президентом України за поданням Голови Державної судової адміністрації України, погод­женим із Головою Верховного Суду України чи головою відповід­ного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням обсягу роботи суду та в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів.

Голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду строком на п’ять років з числа судців і звільняються з посади Пре­зидентом України за поданням Голови Верховного Суду України (а щодо спеціалізованих судів — голови відповідного вищого спе­ціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів — рекомендації відповідної ради суд­дів).

Звільнення судді з адміністративної посади не припиняє його повноважень судді, але припинення повноважень судді припиняє здійснення ним повноважень на адміністративній посаді в суді.

Згідно зі статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства належать такі:

• законність;

• рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

• забезпечення доведеності вини;

• змагальність сторін і свобода в наданні ними своїх доказів суду й у доведенні перед судом їх переконливості;

• підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

• забезпечення обвинуваченому права на захист;

• гласність судового процесу та його повне фіксування техніч­ними засобами;

• забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

• обов’язковість рішень суду.

Законом можуть бути також визначені інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

Стаття 1 Закону України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р. (з наступними змінами та доповненнями) встановлює, що “про­фесійні судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової вла­ди в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодав­чої та виконавчої влади”.

Судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати пра­восуддя і виконувати свої обов’язки на професійній основі в Конс­титуційному Суді України та судах загальної юрисдикції. Згідно зі статтею 127 Конституції України та статтею 5 Закону України “Про статус суддів” суддя не може належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані поса­ди, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, виклада­цької та творчої.

Судді зобов’язані при здійсненні правосуддя дотримувати Конс­титуції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків; додержувати вимог про несумісність, службової дисципліни та розпорядку роботи суду; не розголошувати відо­мості, що становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання; не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судці й можуть викликати сумнів у його об’єктивності, не­упередженості та незалежності.

Вперше призначений суддя в урочистій обстановці приймає присягу.

Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призна­чив, у разі'.

• закінчення строку, на який його обрано чи призначено;

• досягнення ним шістдесяти п’яти років;

• неможливості виконувати свої повноваження за станом здо­ров’я;

• порушення ним вимог про несумісність;

• порушення ним присяги;

• набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

• припинення його громадянства;

• визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

• подання ним заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються також у разі його смерті.

Стаття 126 Конституція України закріплює непорушний прин­цип правосуддя — незалежність і недоторканність суддів. Цей принцип гарантується Конституцією і законами України. На під­ставі статті 11 Закону України “Про статус суддів” незалежність суддів забезпечується встановленим законом порядку їх обрання, призначення, зупинення їх повноважень та звільнення з посади; особливим порядком присвоєння військових знань суддям вій­ськових суддів; передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя; таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголошення; забороною під загрозою відповідальності втруча­тися у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до су­ду чи судді; правом судді на відставку; недоторканністю суддів; створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпечен­ням суддів відповідно до їх статусу і особливим порядком фінан­сування судів; системою органів суддівського самоврядування.

Усі державні органи, установи та організації, органи місцевого самоврядування, громадяни та їх об’єднання зобов’язані поважати незалежність судових органів і не посягати на неї. Гарантії неза­лежності судді, включаючи заходи його правового захисту, мате­ріального і соціального забезпечення, передбачені Законом Украї­ни “Про статус суддів”, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України.

Зі статті 126 Конституції України випливає, що будь-яке втру­чання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя і вплив на нього в будь-який спосіб забороняються і зумовлюють відпові­дальність згідно із законодавством.

У системі судоустрою України важливими є кваліфікаційні ко­місії суддів як постійно діючі органи, повноваження яких визнача­ються Конституцією України та Законом України “Про судоустрій України”. Завдання таких комісій полягають у забезпеченні фор­мування корпусу професійних суддів, здатних кваліфіковано, сум­лінно і неупереджено здійснювати правосуддя шляхом відбору і рекомендації осіб для обіймання посади професійного судді та ви­значення рівня фахової підготовки професійних суддів, а також розгляд питань про дисциплінарну відповідальність судців та щодо надання висновків про звільнення судді з посади.

У системі судоустрою України діють кваліфікаційні комісії суд­дів загальних судів; кваліфікаційна комісія суддів військових судів; кваліфікаційні комісії суддів відповідних спеціалізованих судів; Вища кваліфікаційна комісія суддів України. Кваліфікаційні комі­сії суддів загальних судів здійснюють свою діяльність у центрах апеляційних округів, а всі інші комісії — у місті Києві. Строк пов­новажень усіх комісій становить три роки з дня їх утворення.

Кваліфікаційні комісії проводять кваліфікаційну атестацію, яка полягає в оцінці професійного рівня судді (кандидата на посаду судді) та прийнятті комісією рішення про присвоєння судді від­повідного кваліфікаційного класу (вищий, перший, другий, третій, четвертий і п’ятий класи), рекомендації для обіймання посади судді, у тому числі в суді вищого рівня.

Особи, вперше призначені на посаду судді, проходять кваліфі­каційну атестацію не пізніше шести місяців з дня призначення. Мінімальний строк перебування судді у кваліфікаційному класі, який дає право на присвоєння наступного кваліфікаційного класу, становить: у п’ятому і четвертому класах — три роки, у третьому і другому класах — п’ять років. Строк перебування судді в першому кваліфікаційному класі не обмежується.

Кваліфікаційна атестація проводиться у формі кваліфікаційного іспиту, кваліфікаційної співбесіди або повторного (додаткового) іспиту.

Кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка виявила ба­жання бути рекомендованою для призначення на посаду судді вперше. Він полягає у виявленні знань та рівня професійної під­готовки кандидата в судді, ступеня його готовності здійснювати правосуддя з питань юрисдикції відповідного суду.

Після виконання кандидатом письмового завдання, співбесіди з ним і постановки йому запитань в усній формі кваліфікаційна ко­місія залежно від результатів кваліфікаційного іспиту дає висно­вок про складання іспиту і підготовленість кандидата до судової роботи та рекомендацію для призначення його на посаду судді або вмотивований висновок про відмову в такій рекомендації.

Кваліфікаційна співбесіда полягає в перевірці знань професій­ного судді, встановлення рівня кваліфікаційної підготовленості судді, його здатності підвищувати свій фаховий рівень і здійсню­вати правосуддя, у тому числі в судах вищого рівня.

Повторний (додатковий) іспит — це складання кваліфікаційно­го іспиту особою, яка за рішенням кваліфікаційної комісії суддів не рекомендується до обрання суддею безстроково.

Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування, тобто самостійне колективне ви­рішення зазначених питань професійними суддями. До питань внутрішньої діяльності судів належать питання адміністративного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов’язані зі здійсненням правосуддя. Суддівське самоврядування є однією з найважливіших гарантій забезпечення незалежності судів і суд­дів.

Організаційними формами суддівського самоврядування є збо­ри суддів, конференції суддів, з’їзд суддів України, ради суддів та їх виконавчі органи. Суддівське самоврядування в Україні здійс­нюється через збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, Апеляційного Суду України, вищого спеціалізованого суду, Вер­ховного Суду України; конференції суддів загальних (крім військо­вих) місцевих та апеляційних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; конференції суддів військо­вих судів; конференції суддів спеціалізованих судів; з’їзди суддів України.

Збори суддів — це зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективне рішення з обговорюваних питань.

Збори суддів місцевого суду скликаються в міру необхідності, але не рідше одного разу на шість місяців. Збори суддів апеляцій­них судів, Верховного Суду України та вищого спеціалізованого суду скликаються не рідше одного разу на три місяці.

Конференція суддів — це зібрання представників суддів (де­легатів) відповідних судів, на якому вони обговорюють питання діяльності цих судів та приймають колективне рішення з обго­ворюваних питань. Вона скликається не рідше одного разу на рік.

У період між конференціями суддів функції суддівського само­врядування виконує відповідна рада судів.

Найвищим органом суддівського самоврядування є з’їзд суддів України. З’їзд суддів України має такі повноваження:

• заслуховує звіт Ради суддів України про виконання завдань органів суддівського самоврядування щодо забезпечення неза­лежності судів і суддів, стан фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів;

• заслуховує інформацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та голови Державної судової адміністрації України про їх діяльність, може висловити останньому недовіру;

• призначає та звільняє суддів Конституційного Суду України відповідно до Конституції України і закону;

• призначає членів Вищої ради юстиції та приймає рішення про припинення їх повноважень відповідно до Конституції України і закону;

• обирає членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

• звертається з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності судів до органів і посадових осіб державної влади;

• визначає кількісний склад Ради суддів України та обирає Раду суддів України;

• розглядає інші питання суддівського самоврядування.

З’їзд суддів України приймає рішення, що є обов’язковими для всіх органів суддівського самоврядування та всіх професійних суддів.

Черговий з’їзд суддів України скликається Радою суддів Украї­ни один раз на три роки.

У період між з’їздами суддів України вищим органом суддів­ського самоврядування є Рада суддів України.

Рада суддів України обирається з’їздом суддів України в кількіс­ному складі, визначеному рішенням з’їзду. До складу Ради суддів України повинні бути обрані не менше як по одному представнику від суддів Апеляційного суду України, конференцій суддів військо­вих судів, суддів відповідних спеціалізованих судів, суддів Вер­ховного Суду України, а також суддів Конституційного Суду Ук­раїни. Представники загальних місцевих та апеляційних судів по­винні складати не менше як половину загальної кількості членів Ради суддів України.

Фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів забезпечує держава відповідно до Конституції України.

Організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрис­дикції, інших органів та установ судової системи (крім Конститу­ційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціа­лізованих судів) здійснює Державна судова адміністрація України (ДСА України), яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і коорди­нується Кабінетом Міністрів України.

Державна судова адміністрація України у своїй діяльності ке­рується Конституцією України, законами України, актами Прези­дента України та Кабінету Міністрів України, рішеннями вищих органів суддівського самоврядування, а також Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим Указом Президента України від 3 березня 2003 р.

Основними є такі завдання ДСА України'.

• організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрис­дикції, забезпечення діяльності Академії суддів України, роботи з’їздів суддів України, діяльності Ради суддів України, конфе­ренцій суддів, рад суддів;

• участь у межах своїх повноважень у формуванні судів загальної юрисдикції;

• розроблення пропозицій щодо вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції;

• забезпечення матеріального та соціального забезпечення суддів та працівників апаратів судів.

Державну судову адміністрацію України очолює голова, якого призначає на посаду та звільняє з неї Президент України в поряд­ку, встановленому для призначення керівників центральних ор­ганів виконавчої влади, за поданням Прем’єр-міністра України, погодженим з Радою суддів України.

Важливе значення в забезпеченні високопрофесійної діяльності суддівського корпусу України має Вища рада юстиції. Створення такого органу передбачено статтею 131 Конституції України. За­гальні положення про неї, порядок її утворення, організація робо­ти, вирішення питань, що належать до її компетенції, організацій­не та інформаційне забезпечення її діяльності викладені в Законі України “Про Вищу раду юстиції” від 15 січня 1998 р.

До відання Вищої ради юстиції належить внесення подання про призначення суддів на посади чи їх звільнення з посад; прийняття рішення стосовно порушення суддями та прокурорами вимог про несумісність; здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів; розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів, а також про­курорів.

Діяльність Вищої ради юстиції покликана, з одного боку, не допускати проявів корпоративності у формуванні суддівського корпусу, а з іншого — забезпечувати гарантію незалежності суддів у здійсненні правосуддя від можливого тиску з боку представників виконавчої та законодавчої гілок державної влади шляхом вико­ристання процесу призначення суддів. Тому склад Вищої ради юстиції формується так, щоб жодна з гілок державної влади не мала вирішального голосу під час прийняття рішення щодо канди­дата на посаду судді чи притягнення його до відповідальності.

Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з’їзди суддів України, адвокатів України, представників юридичних вищих навчальних закладів і наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три чле- ни, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури — двох членів. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

Значну роль у державному механізмі України відіграють органи прокуратури. Згідно зі статтею 121 Конституції України Прокура­тура України становить єдину систему, на яку покладаються такі функції:

• підтримання державного обвинувачення в суді;

• представництво інтересів громадянина чи держави в суді у ви­падках, визначених законом;

• нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють опе- ративно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

• нагляд за додержанням законів під час виконання судових рі­шень у кримінальних справах, а також застосування інших захо­дів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

• нагляд за додержанням прав і свобод людини й громадянина, до­держанням законів з цих питань органами виконавчої влади, орга­нами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими осо­бами (за Законом України “Про внесення змін до Конституції України”від 8грудня 2004р.).

Систему органів прокуратури становлять Генеральна проку­ратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, об­ластей, міст Києва та Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові. До останніх належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Чорноморського Флоту та Військово-Мор­ських Сил України (на правах міських).

Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада Ук­раїни може висловити недовіру Генеральному прокуророві Украї­ни, що має наслідком його відставку з посади (частина перша стат­ті 122 Конституції України). Це положення Конституції України відповідно до Закону України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004р. викладене в такій редакції: “Прокура­туру України очолює Генеральний прокурор України, який призна­чається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокурору України, що має наслід­ком його відставку з посади”. Строк повноважень Генерального прокурора України — 5 років.

Організація й порядок діяльності органів прокуратури України визначаються Законом України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991р. (зі змінами й доповненнями, внесеними законодавством у наступні роки).

У пункті 9 Перехідних положень Конституції України зазна­чається, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням та застосуванням законів і попереднього слідства до введення в дію законів, що ре­гулюють діяльність державних органів щодо контролю за додер­жанням законів і до сформування системи досудового слідства, введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Діяльність прокуратури спрямована на зміцнення демократич­ної, соціальної, правової держави та забезпечення національної безпеки України. Прокуратура покликана сприяти утвердженню верховенства права, дотриманню прав і свобод людини й грома­дянина, захисту конституційного ладу, суверенітету, зміцненню законності та правопорядку шляхом підтримання державного об­винувачення, нагляду за додержанням законів, представництва інтересів громадян або держави в суді.

Органи прокуратури зобов’язані реагувати на порушення за­кону й забезпечувати їх усунення у встановленому законом по­рядку.

Законні вимоги прокурора є обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян. Вони виконуються невідкладно чи в передбачені законом або ви­значені прокурором строки. Проте вимоги прокурора не є обов’яз­ковими для суду.

Забороняється будь-яке втручання органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, засобів масової інформації, політичних партій, об’єднань громадян у діяльність прокуратури щодо виконання нею конституційних функцій. Вплив на прокурора в будь-якій формі з метою перешкодити виконан­ню ним службових обов’язків або домогтися прийняття неправо­мірного рішення зумовлює передбачену законом відповідаль­ність.

За змістом Конституції України посада прокурора та слідчого прокуратури є несумісною з посадою в будь-якому іншому органі державної влади, місцевого самоврядування, а також із належністю до партії чи іншої політичної організації. Прокурор і слідчий не мають права також суміщати службову діяльність з іншою робо­тою, крім викладацької, наукової та творчої в позаробочий час.

Зважаючи на важливу роль прокурора у здійсненні судочин­ства, Закон України “Про прокуратуру” містить главу “Підтриман­ня державного обвинувачення та представництва інтересів грома­дянина або держави в суді”.

Прокурор, який бере участь у розгляді справ у судах, додер­жуючи принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки зако­ну, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі. Він може вступити у справу на будь-якій стадії процесу, якщо цього потребує захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов’язаний своє­часно вжити передбачених законом заходів усунення порушень за­кону, від кого б вони виходили, а також має рівні права з іншими учасниками судового засідання.

Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судо­вому процесі, визначаються Законом України “Про прокуратуру” та процесуальним законодавством України.

Прокурор бере участь у судовому розгляді кримінальних справ залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння. Під­тримуючи державне обвинувачення, він бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосування криміналь­ного закону та міри покарання підсудному. При цьому він керу­ється вимогами закону і об’єктивною оцінкою зібраних у справі доказів.

Представництво прокуратурою інтересів громадянина або дер­жави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді ін­тересів громадянина або держави у випадках, передбачених зако­ном.

Підставою представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорю­вані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави — наявність порушень або загрози порушень економіч­них, політичних та інших державних інтересів внаслідок проти­правних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчи­няються у відносинах між ними або з державою.

Формами представництва є такі:

• звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання не­законними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

• участь у розгляді судами справ;

• внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, ро­бити виписки з неї, отримувати копії документів, що містяться у справі.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво на будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому проце­суальним законом.

Важливу роль в Україні покликана відігравати Адвокатура, яка згідно із Законом України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 р. є добровільним професійним громадським об’єднанням, поклика­ним за Конституцією України сприяти захисту прав і свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних гро­мадян, осіб без громадянства та юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або поміч­ника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на здійснення адвокатської діяльності та прийняв Присягу адвоката України.

Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

Стаття 59 Конституції України встановлює, що кожен має пра­во на правову допомогу; у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно; кожен є вільним у виборі захис­ника своїх прав.

Діяльність адвокатури базується на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму та конфіденцій­ності.

Види адвокатської діяльності'.

• надання консультацій і роз’яснень з юридичних питань;

• надання усних і письмових довідок щодо законодавства;

• складання заяв, скарг та інших документів правового характе­ру;

• засвідчення копій документів у справах, які ведуть адвокати;

• здійснення представництва в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами;

• подання юридичної допомоги підприємствам, установам, орга­нізаціям;

• здійснення правового забезпечення підприємницької та зов­нішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб;

• виконання адвокатами обов’язків відповідно до кримінально- процесуального законодавства у процесі дізнання та поперед­нього слідства.

Адвокат може здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством.

Закон України “Про адвокатуру” визначає права й обов’язки адвоката, гарантії адвокатської діяльності. Згідно з цим Законом для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатись адвокатською діяльністю, вирішення питань про дис­циплінарну відповідальність адвокатів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються стро­ком на три роки кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури (у складі двох палат — атестаційної та дисциплінарної). Порядок їх організації та діяльності визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України.

При Кабінеті Міністрів України утворюється Вища кваліфі­каційна комісія адвокатури, яка розглядає скарги на рішення квалі­фікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури і має право скасо­вувати чи змінювати їх рішення. Її діяльність регулюється також відповідним положенням, яке затверджується Президентом Украї­ни. До складу Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури входять по одному представнику від кожної кваліфікаційно-дисциплінар­ної комісії адвокатури, Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Спілки адвокатів України.

Принагідно зауважимо, що у справі про право вільного вибору захисника Конституційний Суд України вирішив (Рішення від 16 листопада 2000 р. № 13-рп), що положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що “кожен є вільним у ви­борі захисника своїх прав”, в аспекті конституційного звернення громадянина С., треба розуміти як конституційне право підозрюва­ного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юри­дичної особи. Положення частини другої статті 59 Конституції Ук­раїни про те, що “для забезпечення права на захист від обвинува­чення в Україні діє адвокатура”, треба розуміти як одну з конс­титуційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати за­хисником у кримінальному судочинстві адвоката — особу, яка має право займатися адвокатською діяльністю.

Насамкінець зауважимо, що питання функціонування судової системи і суддів впродовж всіх років незалежності України викли­кали широкий резонанс в осередку політиків, юристів-практиків, юристів-вчених України та й суспільства загалом. Це зумовлюва­лось малоефективним здійсненням так званої малої судової рефор­ми, що повинна була полягати у сформуванні в Україні системи судів загальної юрисдикції відповідно до статті 125 Конституції України, але не довше як п’ять років з дня прийняття Конституції України (пункт 12 її Перехідних положень). Майже весь цей час питанню функціонування судової системи не приділялося належ­ної уваги з боку як судової влади, так і Президента України та Верховної Ради України. Наприкінці п’ятирічного строку за один день було прийнято більше десятка законів стосовно судової сис­теми, які, зрозуміло, не могли бути досконалими. Ситуація була деякою мірою виправлена з прийняттям Закону України “Про су­доустрій України” від 7 лютого 2002 р.

Це було пов’язано також зі значними недоліками в підготовці та доборі кадрів на посади суддів, постійним недофінансуванням судів, низьким матеріально-технічним їх забезпеченням, врешті, з недовірою частини суспільства до суду як такого. Проблемою був і залишається низький професійний рівень деякої частини суддів. Для багатьох громадян України є незрозумілим Указ Президента України “Про внесення змін до мережі судів” від 15 березня 2004 р., яким без будь-якої аргументації ліквідовано 146 районних і місь­ких судів і створено 73 міськрайонних суди.

Разом з тим нині є всі підстави бути впевненими, що судова система функціонуватиме ефективніше. Адже в умовах, коли Ук­раїна тримала іспит на життєздатність, її судова система приверну­ла пильну увагу громадян, усього політикому світу. Події осені 2004 року, пов’язані з виборами Президента України, сприяли тому, що поняття “конституція” і “закон” міцно утвердились у повсякденному вжитку мільйонів людей як переконлива ознака того, що саме їх громадяни вважають підвалинами державного і суспільного життя, гарантією здійснення народом своєї влади. Таке досягнення було б неможливим без органів правосуддя. Події, що відбулися в парламенті, судовій гілці влади, на майдані Неза­лежності в Києві, на майданах багатьох міст і містечок підтвер­дили тенденцію до зміцнення демократичних засад, прискорили процес формування в Україні громадянського суспільства. Фаль­сифікації на виборчих дільницях під час президентських виборів- 2004 і некомпетентний підрахунок результатів голосування Цент­ральною виборчою комісією вразили людей, викликали масові акції на захист своїх виборчих прав. Але саме суди гарантували тисячам громадян доступ до виборчих урн. Розглянувши понад 40 тисяч скарг, судді компенсували бездіяльність і зневажливе ставлення до виборців з боку чиновників місцевих органів вико­навчої влади. Еталон пошуку правової істини подав суспільству Верховний Суд України, який не ухилився від свого покликання розв’язувати всі спори і конфлікти в державі й розв’язав політич­ний і правовий конфлікт, справдивши надії людей. Важко пере­оцінити ту обставину, що процес, який відбувся в Судовій палаті у цивільних справах Верховного Суду України, транслювався по те­лебаченню на всю країну і за ним слідкували громадяни багатьох країн світу. Саме констатація порушення невіддільного права лю­дини на вільне волевиявлення, що серед інших загальновизнаних у цивілізованому світі фундаментальних прав людини становить основу принципу верховенства права, була втілена в рішенні Су­дової палати у цивільних справах Верховного Суду України від З грудня 2004 р., яким визнано “дії Центральної виборчої комісії по встановленню результатів повторного голосування з виборів Президента України та складанню протоколу про результати по­вторного голосування з виборів Президента України від 24 листопа­да 2004 року неправомірними”, а постанову Центральної виборчої комісії “Про результати виборів Президента України 21 листопада 2004 року та обрання Президента України” від 24 листопада 2004 р. № 1264 скасовано.

Питання для самоконтролю

1. Поняття судової влади в Україні.

2. Система судів загальної юрисдикції. Принципи їх побудови та повноваження.

3. Основні засади судочинства в Україні.

4. Конституційні вимоги до суддів. Порядок їх призначення чи обрання.

5. Участь громадськості у судочинстві.

6. Гарантії суддівської діяльності.

7. Вища рада юстиції, її конституційний склад, порядок форму­вання та функції.

8. Конституційний статус прокуратури та адвокатури.