ПРАВА ТА ПРИВІЛЕЇ ОПОЗИЦІЇ
4.1. Обговорення та консультації з урядом
Згідно з конституційними конвенціями уряд формує порядок денний більшості парламентських сесій. Проте опозиційні партії також мають у цій сфері певні повноваження.
4.1.1. Обговорення промови Королеви
Після перемоги у парламентських виборах новий уряд зобов'язаний оприлюднити власну законодавчу програму. Цей процес отримав назву Промова Королеви. По закінченню шестиденного обговорення цієї щорічної законодавчої програми опозиція має право запропонувати свої поправки, які обов'язково голосуються. Поправки зазвичай мають лише 12 речень. Подібні поправки озвучуються і під час другого читання публічного законопроекту. На цьому етапі від опозиції не вимагається надати детальні пропозиції, однак вона повинна представити власне бачення запропонованої урядом політики.
Одразу після поразки на парламентських виборах критика зі сторони опозиції має бути лише загального характеру. Партія, що програла, повинна вчитися на власній поразці. Однак з наближенням наступних парламентських виборів діяльність опозиції повинна стати більш змістовною та базуватись на основних принципах наступної виборчої кампанії.
2 Публічний законопроект - законодавча ініціатива, підготовлена та винесена до Парламенту урядом.
4.1.2. Дні опозиції у Парламенті
Протягом кожної парламентської сесії опозиційні партії мають право визначати тему обговорення 20-ти днів засідань Парламенту. З цих 20-ти днів 17 днів віддаються Офіційній опозиції, а решта 3 - іншим опозиційним партіям, при цьому Офіційна опозиція має формальну відповідальність надати ці дні іншим опозиційним партіям.
За окремою процедурою відбувається обговорення бюджету, з правом опозиції критикувати та пропонувати поправки до урядової пропозиції.
4.1.3. Неформальні консультації
Окрім "днів опозиції", реакції на Промову Королеви та обговорення бюджету, справи уряду обговорюються протягом кожного дня.
Опозиційні партії не приймають участі у формуванні порядку денного майбутніх засідань Палати громад. Більшість неформальних консультацій, однак, проводяться за допомогою “Звичних Шляхів”.4.1.4. Правила Дугласа-Хома
Важливу роль у визначенні механізмів взаємодії між урядом та "Тіньовим кабінетом" відіграють конвенції, відомі як Правила Дугласа-Хома, введені в дію 1964 року. Згідно з ними, після офіційного оголошення наступних виборів представники "Тіньового уряду" мають право вести дискусії із вищими чиновниками щодо корегування організації діяльності і структури державних установ. Ці обговорення є строго конфіденційними і, зазвичай, відбуваються за рік до виборів.
В цих консультаціях бере участь, з одного боку, лідер опозиції і члени "Тіньового уряду", а з іншого - державний секретар Кабінету міністрів (Голова цивільної служби), а також заступники державних секретарів відповідних міністерств.
Завдяки цим переговорам опозиція може представити своє бачення необхідних змін у діяльності окремих державних установ, а представники цих установ - підготуватися до цих змін, що будуть реалізовані у разі перемоги опозиції на виборах. Ця процедура сприяє "плавній" передачі влади від однієї політичної сили до іншої, що не шкодить ефективності роботи державних органів влади.
4.2. Повноваження опозиції у законодавчому процесі
4.2.1. Комітети з публічних законопроектів
Як вище зазначалось, порядок денний більшої частини парламентських засідань визначається урядом та неформальними консультаціями. Однак для того, щоб законодавство було легітимним, законопроект повинно бути ухвалено у однаковому вигляді в обох палатах Парламенту. Усі законопроекти, що проходять в Палаті громад, перевіряються Комітетом з публічних законопроектів. При чому для кожного законопроекту створюється новий Комітет.
4.2.2. Членство у парламентських комітетах
Комітет відбору - орган, що сформований з членів Парламенту та визначає кількість членів Парламенту, які складатимуть створюваний Комітет з публічних законопроектів.
При цьому Комітет відбору повинен враховувати політичний склад Палати громад - отже, уряд завжди має більшість в Комітеті з публічних законопроектів. Також Комітет відбору приймає заяви від окремих членів Парламенту, які бажають працювати у створюваному комітеті, від парламентських організаторів партії або відповідних урядових департаментів.Усі комітети з публічних законопроектів мають у своєму складі не менше одного міністра, представників опозиції або членів "Тіньового кабінету" та організаторів партії. Максимальна кількість членів Комітету з публічних законопроектів - 50 осіб, а мінімальна - 16 осіб.
Після початку роботи Комітету його члени мають право вийти зі складу Комітету або можуть бути заміненими лише в разі хвороби або за наказом міністра. При цьому в Комітеті постійно зберігається пропорційна відповідність партійному складові Палати громад.
4.2.3. Законопроекти окремих членів Парламенту
Окремі члени Парламенту від будь-якої партії також можуть пропонувати законопроекти багатьма різними способами, однак час парламентського засідання, відведений на це, суворо лімітований. Шляхом голосування вирішується, хто з членів Парламенту матиме змогу пропонувати законодавчу ініціативу, при цьому обираються всього 20 членів Парламенту.
Треба зауважити, що, не зважаючи на можливість окремих членів Парламенту ініціювати законопроекти, більшість законопроектів ініціюється урядом. Під час парламентської сесії 2005-2006 років 56 законопроектів стали законами, з них 53 були урядовими, і лише 3 були представлені окремими членами Парламенту.
4.3. Контроль за діяльністю уряду
Опозиційні партії відіграють найважливішу роль у перевірці діяльності уряду, в тому числі шляхом постановки запитань.
4.3.1. Запитання до Прем'єр-міністра
Кожного тижня протягом 30 хвилин Прем'єр-міністр повинен надавати відповіді на конкретні запитання Парламенту. Однакова кількість запитань може бути задана від опозиції та уряду. Спікер Парламенту вирішує, хто з членів Парламенту може ставити питання, відповідно до таких правил:
- лідер опозиції може поставити 6 питань;
- лідер другої за розміром опозиційної партії може поставити 2 питання;
- питання повинні ставитись по черзі урядом та опозицією.
4.3.2. Запитання до уряду
Голови окремих урядових міністерств чи їх представники повинні відповідати на питання Парламенту один раз на місяць. Запитання до представників департаментів ставляться за процедурою, аналогічною до постановки запитань Прем'єр-міністру.
4.3.3. Спеціальні комітети Парламенту
Спеціальні комітети Парламенту створюються для перевірки діяльності усього уряду і Кабінету міністрів, яка безпосередньо не пов'язана з законодавством. Існує три види спеціальних комітетів: департаментні, міждепартаментні та комітети з розслідувань.
Департаментні комітети перевіряють роботу окремих департаментів уряду. Вони перевіряють витрати департаментів, їх політику та здійснення ними управління. Кількість цих комітетів та сфера їх відання змінюється в залежності від існуючих департаментів уряду, оскільки один комітет відповідальний за один урядовий департамент. Міждепартаментні комітети та комітети з розслідувань перевіряють питання, що стосуються декількох департаментів або всього уряду, наприклад, загальні урядові витрати.
Зазвичай спеціальні комітети налічують 11 членів.
4.3.4. Склад спеціальних комітетів Парламенту
Партійний склад спеціальних комітетів Парламенту формується пропорційно до партійного складу Палати громад. Комітет у складі 11 членів, наприклад, на сьогодні має 6 членів Лейбористської партії, 3 члени Консервативної партії та 2 члени з інших партій. Зі свого складу комітети на власний розсуд обирають голову.
Неформальні домовленості між партіями надають можливість у деяких комітетах головувати представникам опозиції. Це питання узгоджується завдяки "Звичним Шляхам". На даний момент з-поміж 33 спеціальних комітетів 20 очолюються представниками уряду, 10 - представниками офіційної опозиції, і 3 - представниками інших партій.
До Комітетів, які, як правило, очолюються урядом відносяться - Скарбниця, Внутрішніх Справ, Закордонних Справ та Публічної Адміністрації. Комітети, що зазвичай очолюються представниками опозиції: Оборони, Публічного Обліку, Стандартів та Привілеїв, а також Торгівлі та Виробництва.
Спеціальний комітет Публічного Обліку, завданням якого є контроль за видатками уряду, завжди очолюється представником опозиції.
4.3.5. Допоміжний апарат спеціальних комітетів Парламенту
Кожен спеціальний комітет має від трьох до шести членів-помічників, які обираються з-поміж постійно працюючих та політично незалежних службовців Палати громад. Команда помічників включає спеціалістів з предмету відання та процедури, а також секретарів. З метою отримання спеціальних знань комітет бере на роботу тимчасових спеціалістів-радників, які мають досвід роботи у відповідних сферах. Крім того, для надання додаткових фахових консультацій у комітетах працюють визначені Палатою громад дослідники. Парламент виплачує заробітну плату помічникам комітету та призначеним дослідникам.
5.