Передмова

Розвиток української державності на сучасному етапі відзначається цілою хвилею серйозних державно-правових конфліктів. Кожного дня український політикум продукує декілька гострих протистоянь на ви­щому владному рівні.

При цьому тенденційним є те, що однією з головних причин існу­ючого протистояння у владному середовищі все частіше називається недосконалість Основного Закону. З часом Конституція перетворилась фактично на головне джерело всіх державних бід. З екранів телебачен­ня та шпальт газет ми чуємо заклики журналістів та експертів негайно реформувати галузь конституційного права, яка, на їх глибоке переко­нання, не виконує свою функцію зі створення умов для безконфліктно­го існування вищих владних інституцій. Цю тенденцію підхоплюють науковці — представники різних суспільних наук. Останнім часом дана проблематика стала актуальною і для науки конституційного права.

Одним із перших питання про наявність такого об'єкта цієї публічно- правової науки поставив академік права Ю. М. Тодика. У рік прийнят­тя чинної Конституції він чітко окреслив головні напрямки розвитку нової сфери конституційно-правових досліджень — державно-правової конфліктології^[1]. Після цього з-під його пера вийшла ціла низка ґрун­товних робіт, присвячених проблематиці конфліктів у владному сере­довищі: «Функціонування державної влади в аспекті конфліктології» (1997), розділи в одноосібних монографіях «Конституційне право Укра­їни: галузь права, наука, навчальна дисципліна» (1998); «Основи кон­ституційного ладу України» (1999); «Конституція України: проблеми теорії і практики» (2000). По суті цей видатний учений став засновни­ком конфліктологічного напрямку в конституційно-правовій теорії і відкрив нові, невідомі до того сторони політико-правової матерії.

Тематика державно-правових конфліктів була розвинута іншими дослідниками. Перш за все слід відмітити доробок представників хар­ківської правової школи — М. І. Панова та Л. М. Герасіної. Використо­вуючи спеціальні знання в галузі політичної та соціологічної конфлікто- логії, вони проаналізували явище політико-правових конфліктів, що ви­никають між суб’єктами конституційного права, та запропонували влас­ні механізми їх розв’язання («Конституційно-правові засади становлен­ня української державності» (2003, у співавт.); «Проблеми правової конфліктології: феноменологічний, гносеологічний та праксеологічний аналіз» (2004)). Питання державно-правових конфліктів було предметом аналізу і В. М. Крівцової в її дисертаційному дослідженні «Юридичний конфлікт як феномен правової дійсності» (2005).

Що стосується сучасних конституційно-правових досліджень, то в цьому контексті можемо відзначити роботу одеського вченого А. А. Єзерова «Конституційний конфлікт як феномен та процес в Укра­їні» (2008). У своїй монографії він здійснив ґрунтовне дослідження «особливостей та закономірностей конституційного конфлікту як фе­номену і процесу політико-правової реальності сучасного державотво­рення в Україні».

Щодо наукових розробок учених близького зарубіжжя, то насамперед відмічаємо роботи Т. М. Пряхіної «Конституційні конфлікти» (2004) та А. В. Глухової «Політичні конфлікти: підстави, типологія, динаміка» (2000).

Загалом кажучи, спектр робіт, які мають безпосереднє відношення до проблематики конфліктів у владному середовищі, не такий уже і зна­чний.

Однак, як буде показано далі, незважаючи на докладність висвіт­лення заявлених питань, переважну більшість робіт у галузі державно- правової конфліктології спіткала доля максимального запозичення конфліктологічних знань шляхом практично повної їх екстраполяції на конституційно-правову площину. По суті це стає серйозною тенденці­єю в конституційно-правових дослідженнях державно-правових кон­фліктів.

Цим та іншими вищенаведеними факторами зумовлений вибір теми роботи. У монографії ми ставили за мету дослідити як саме явище державно-правового конфлікту з точки зору його відношення до об’єктного складу науки конституційного права, фактори конфліктності у владному середовищі, так і ключові конституційні форми (засоби) запобігання та врегулювання таких конфліктів. При цьому ми навмисно кожного разу акцентували увагу на необхідності чіткого відмежування конституційно- правової матерії від традиційних сфер політології та соціології заради забезпечення чистоти дослідження як суто публічно-правового.