Обмеження прав людини в умовах надзвичайних ситуацій

У світовій конституційній та міжнародній теорії і практиці загаль­новизнано, що обмеження прав і свобод людини допустимі в умовах надзвичайних ситуацій (воєнного або надзвичайного стану).

Названі акти визначають основні вимоги щодо відступу:

• по-перше, право на відступ держави від своїх зобов'язань може виникати тільки за умови наявності війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації;

• по-друге, ключовою вимогою є те, що заходи, яких вживає дер­жава на відступ від своїх зобов'язань, повинні суворо відповіда­ти гостроті становища;

• по-третє, ці заходи не повинні суперечити іншим міжнародним зобов'язанням держави;

• по-четверте, вони не повинні спричинювати дискримінацію на підставі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи соціального походження тощо;

• п'ятою вимогою є неприпустимість поширення права на відступ на певні права (право на життя; заборона катування; заборона рабства й примусової праці; принцип жодного покарання без за­кону тощо).

Можливість обмеження прав людини в умовах воєнного або над­звичайного стану передбачає і Конституція України (стаття 64), в якій закріплено вимогу визначення строку дії таких обмежень, і яка містить перелік прав, що не підлягають обмеженню. Це права і свободи, пе­редбачені статтями 24 (рівність громадян перед законом), 25 (немож­ливість позбавлення громадянства), 27 (право на життя), 28 (право на повагу гідності), 29 (право на свободу і особисту недоторканість), 40 (право на звернення до органів державної влади та місцевого са­моврядування), 47 (право на житло), 51 (право на шлюб), 52 (рівність дітей у правах), 55 (право на судовий захист), 56 (право на відшкоду­вання матеріальної і моральної шкоди), 57 (гарантування права знати свої права), 58 (незворотність дії законів та інших нормативних актів), 59 (право на правову допомогу), 60 (необов'язковість виконувати явно злочинні розпорядження), 61 (неможливість бути двічі притягнутим до юридичної відповідальності за одне правопорушення), 62 (презумпція невинуватості в кримінальному праві), 63 (відмова давати показання проти себе, членів сім'ї чи близьких родичів).

Надзвичайний або воєнний стан в Україні або в окремих її місце­востях вводить указом Президента України, який затверджує Верховна Рада України протягом двох днів з часу звернення.

Згідно із Законом України «Про правовий режим воєнного стану» можуть вводити такі заходи, пов'язані з обмеженням прав людини, як- от: трудова повинність; примусове відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності; запровадження комендантської години; особливий режим в'їзду й виїзду, обмеження свободи пере­сування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів; заборона проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, інших масових заходів; заборона зміни місця проживання для осіб, які перебувають на військовому обліку тощо.

26 листопада 2018 року президент Президент України видав Указ «Про введення воєнного стану в Україні» з 26 листопада по 26 грудня 2018 року. Згідно з пунктом 3 цього Указу «можуть обмежуватися кон­ституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені стат­тями 30 — 34, 38, 39, 41 — 44, 53 Конституції України, а також вводи­тися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхіднідля забезпечення можливості запрова­дження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану».

Досить часто у вітчизняних підручниках з конституційного права України розгляд питання щодо можливостей обмеження прав людини зводиться лише до умов воєнного або надзвичайного стану. Справді, умови воєнного або надзвичайного стану потребують запровадження екстраординарних заходів, зокрема пов'язаних із обмеженням дея­ких прав людини, однак, питання обмеження прав людини набагато складніше, адже такі заходи можливі й в умовах повсякдення, ба біль­ше, деякі обмеження визначає сама конституція (внутрішні конститу­ційні обмеження).

3.6.