Методи дослідження
Для одержання найбільш достовірних наукових результатів у монографічному дослідженні використано систему принципів і підходів, що побудована на філософсько-світоглядних, загальнонаукових, конкретно-наукових і спеціально-наукових методах у поєднанні з теоретичними положеннями, пізнавальними принципами та науковими парадигмами.
У своїй сукупності відповідні методи утверджують цілісну методологію дослідження конституційно-правових засад організації і здійснення державної влади в Україні. У роботі над усіма структурними підрозділами монографії широко використовувалися такі логічні прийоми як аналіз і синтез, визначення та класифікація, судження та узагальнення.Наукова новизна дослідження визначається тим, що ця монографія є першим комплексним науковим дослідженням конституційно-правових засад організації і здійснення державної влади в Україні, у якому запропоновано науково-обґрунтовану теорію конституційно-правового регулювання, розкрито форми та методи функціонування державної влади, з'ясовано проблеми та обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення Конституції та законів України на основі власного історичного українського досвіду й позитивного досвіду конституційного державотворення країн-членів Європейського Союзу й інших держав.
В основу загальної періодизації покладено проблемно- хронологічний принцип поділу процесу розвитку державно-правових форм, факторів та явищ на території України. Спираючись на результати дослідження, автором запропоновано виділити основні етапи становлення та розвитку державної влади в Українській державі: І. Києво-Руська (Київське князівство), Галицько-Волинська та Литовсько-Руська держави; ІІ. Козацька держава; ІІІ. Україна в імперську добу наприкінці XVIII - поч. ХХ ст.; ІУ. Українська Народна Республіка, Українська держава та Західно-Українська Народна Республіка (1917-1922 рр.); V. Україна в складі колишнього СРСР (1922-1991 рр.); VI.
Незалежна Україна (1991-2019 рр.).З'ясовано, що за відносно короткий в історичному вимірі період сучасної української державності з 1991 по 2019 рік у національному державотворенні було апробовано різноманітні види республіканської форми державного правління: 1991-1996 роки переважно президентська республіка; 1996- 2006 роки - змішана президентсько- парламентська республіка; 2006-2010 роки - змішана парламентсько- президентська республіка; 2010-2014 роки - змішана президентсько- парламентська республіка; 2014-2019 роки - змішана парламентсько- президентська республіка. При цьому, на сьогодні очевидною є неефективність закріпленої в Конституції України моделі організації та функціонування державної влади, яка закладає численні конституційні колізії та конфлікти у “трикутнику влади: Верховна Рада України - Президент України - Кабінет Міністрів України”. А в умовах децентралізації та анексії АР Крим і тимчасово окупованих територій на Сході України створює передумови за вектором “центр - регіони”. Зазначене зумовлює потребу в проведенні системних конституційних реформ, спрямованих на удосконалення конституційних основ організації та діяльності органів і посадових осіб державної влади й трансформації України в парламентську або президентську республіку.
Встановлено, що конституційний процес в Україні призвів до того, що характерною особливістю Конституції України від 28 червня 1996 року в частині організації державної влади була її нестабільність і очікування змін. Акцентовано увагу на тому факті, що національні революції 1990, 2004 та 2014 рр. у конституційному вимірі завершились зміною повноважень Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, і в цьому процесі визначальним питанням було спроможність впливати на організацію та функціонування уряду. Визначено, що саме ця обставина вкрай негативно та загрозливо впливає на організацію і функціонування державної влади та українського суспільства, оскільки породжує неналежне безвідповідальне ставлення до Основного Закону України, перш за все, з боку владних суб'єктів та в кінцевому рахунку - всього українського народу.
Здійснено узагальнення та систематизацію наукових поглядів, концепцій і теорій провідних зарубіжних і українських учених щодо конституційно-правових засад організації і здійснення державної влади в України як об'єкту конституційно-правових досліджень. Зроблено висновок, що витоки знань про основи організації та функціонування державної влади знаходимо в працях мислителів Античності (Аристотель, Платон, Цицерон і ін.), але дослідження конституційних засад володарювання, зокрема й конституційне обмеження влади монарха, з’являються пізніше, в епоху Відродження. Йдеться про роботи фундаторів доктрини класичного конституціоналізму Ф. Бекона, Дж. Лока, Дж. Міля, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск’є та ін., які стали прологом до закріплення в перших конституціях і конституційних актах цінностей і принципів організації та здійснення державної влади. Поява ж перших конституцій у ХУІІІ-ХІХ ст. сприяла дослідженням таких учених- конституціоналістів, як І. Андрієвський, І. Блюнчлі, О. Градов- ський, Г. Еллінек, М. Коркунов, М. Лазаревський, С. Лоу, Т. Пейн, М. Рененкампф, А. де Токвіль, Б Чичерін і ін. засад організації та здійснення державної влади. У XX ст. проблематика конституційних засад державної влади досліджувалась українськими правниками як за доби національної революції та державотворення 1917-1922 рр. (М. Грушевський, В. Винниченко, М. Мироненко, П. Мірчук і ін.), так і після входження України до складу колишнього СРСР. І лише після проголошення незалежності України вітчизняні правознавці почали, спочатку В. Авер’янов, В. Мелащенко, В. Погорілко, Ю. Тодика, О. Фрицький, М. Цвік, В. Шаповал, Ю. Шемшученко, а надалі й інші почали досліджувати конституційні основи організації та здійснення державної влади, з огляду на національні інтереси Української держави і з урахуванням позитивного досвіду конституційного державотворення в країнах, що є членами ЄС.
Визначено зміст конституційно-правових засад державної влади в Україні, що являють собою принципи, функції державної влади, правовий статус суб’єктів, що державну владу реалізують, гарантії її здійснення, організацію, взаємодію та функціонування механізму державної влади й відповідальність її органів та посадових осіб;
Розроблено визначення принципів здійснення державної влади в Україні - це основоположні, вихідні, фундаментальні, базові ідеї, закріплені в Конституції та законах, інших нормативно-правових актах України, характеризуються універсальністю, високою вагомістю, найвищим рівнем обов’язковості та відображають найістотніші положення реалізації державної влади в інтересах українського народу.
Встановлено, що Конституція України стала документом політичного компромісу, вона не увібрала в себе дух наукової, політичної і правової думку.
Розроблено теоретичні та методологічні засади конституювання державницьких основ конституційного ладу, системи державних, самоврядних і суспільних інституцій, а також напрацьовано шляхи удосконалення організації та функціонування публічної влади щодо забезпечення реалізації положень Конституції України.Удосконалено положення щодо перспектив проведення конституційної реформи в Україні, під час якої є доцільним використати власний історичний досвід і сучасну практику демократичних держав, і передбачити чисельність Верховної Ради України у пропорції 80-100 тис. жителів на одного представника українського народу у парламенті. На 2019 рік обґрунтована чисельність українського парламенту може складати 400 народних депутатів.
На основі вивчення досвіду конституційно-правового закріплення моделей організації та функціонування державної влади в країнах Європейського Союзу запропоновано шляхи реформування державної влади в Україні, при якому мають бути враховані основні принципи права Європейського Союзу, зокрема субсидіарності та пропорційності, а також досвід держав-членів Європейського Союзу;
Визначено, що представницька демократія є однією із форм вираження народного суверенітету, при цьому зроблено застереження, що роль громадянського суспільства є перебільшеною, оскільки представницька демократія - її механізм має бути таким чином побудований, щоб не було необхідності у зовнішньому контролі. Ефективна представницька демократія більше залежить від якості політичної еліти, нормативно-виваженої виборчої процедури, збалансованості системи стримувань і противаг, що лежать в основі форми правління. Наголошено на необхідності удосконалення інституту представницької демократії, яка пов'язана із формами безпосереднього народовладдя, тим, що розпочинається із виборів, але сутністю своєю має як раз організацію роботи та функціонування органів публічної влади в України.
Визначено, що механізм здійснення державної влади в Україні являє собою цілісну, впорядковану систему взаємопов'язаних органів державної влади України, їх посадових і службових осіб, наділених державно-владними повноваженнями з метою ефективного досягнення завдань й реалізації функцій держави та окрім вищенаведених елементів також включає такі структурні складові: а) політична інфраструктура; б) економічна інфраструктура; в) духовно-ідеологічна інфраструктура; г) соціально- демографічна інфраструктура; ґ) правова інфраструктура; д) інфраструктура забезпечення національної безпеки і оборони.
Обґрунтовано пропозицію щодо об’єднання в одному розділі Конституції України з назвою “Адміністративно-територіальний устрій, територіальна організація публічної влади, місцеве самоврядування”, в якому закріпити такі питання: засади адміністративно-територіального устрою України та його складові, розмежувати штучно утворені державою адміністративно- територіальні одиниці (район, область) та природні територіальні одиниці (село, селище, місто), засади територіальної організації публічної влади та місцевого самоврядування, статус Кримської області (Автономної Республіки Крим). Також в цьому розділі слід розкрити статус столиці України міста Києва та розписати особливості саме здійснення місцевої публічної влади в ньому. Це важливо зробити з огляду на різночитання конституційних положень, що призводить до неузгоджень і постійної потреби їхнього тлумачення Конституційним Судом України у їх зв’язку.
На основі аналізу основних принципів функціонування державного апарату стверджується, що принципи діяльності органів державної влади України акумулюють світові та національні цінності реалізації державної влади в інтересах українського народу, характеризуються універсальністю, високою вагомістю, найвищим рівнем обов’язковості. Незважаючи на конституційно- правове закріплення принципів здійснення державної влади в Конституції та законах, інших нормативно-правових актах України, фактична їх реалізація в Україні бажає бути кращою. Більше того, окремі положення нормативно-правових актів України, що закріплюють правовий статус органів державної влади України, суперечать нормам-принципам функціонування державного апарату, що мають володіти найвищою імперативністю.
Сформульовано визначення форм та методів здійснення державної влади в Україні. Так, форми здійснення державної влади в Україні - це закріплені Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, іншими нормативно-правовими актами України певні консолідовані, специфічні види дій органів державної влади України, їх посадових і службових осіб з метою досягнень завдань та реалізації функцій вказаних державних інституцій в межах їхньої компетенції.
Методи здійснення державної влади в Україні - це вироблені на основі довготривалої практики функціонування державного апарату України та передбачені законодавством України система взаємопов’язаних прийомів, засобів, способів досягнення завдань та реалізації функцій органів державної влади України, які відображають якісну сторону діяльності державних інституцій, оскільки мають бути спрямовані на досягнення бажаного результату найбільш оптимальним чином.Доведено, що при закріпленні та реалізації принципу поділу державної влади жоден її інститут не повинен займати домінуючого положення і не мав права перебирати на себе повноваження інших органів, при цьому при виникненні політичних конфліктів законодавча влади має відігравати визначальну роль виходячи із ціннісної сутності конституціоналізму. Саме Верховна Рада України, окрім основної законодавчої функції, володіє також рядом установчих, зовнішньополітичних, контрольних повноважень. Дану авторську позицію підтверджує сучасно історична практика України виходу із політико-правових криз 1990, 2004 та 2014 років.
Запропоновано розробити й прийняти нову конституцію на основі народного вибору через демократично обрану конституційну асамблею з наступним схваленням на всеукраїнському народному референдумі. Історія знає досвід Іспанії, і Україні можна взяти за взірець алгоритм розв’язання кризи, коли перехід від авторитаризму до реальної демократії відбувався у правовій ненасильницькій формі й завершився схваленням демократичної Конституції. Важливо досягнути відповідність між реальним станом суспільного розвитку та закріпленими в Конституції України цінностями людини, громади, держави.