Конституційна юрисдикція: особливості

6.З.2.1. Правова природа

Європейська модель конституційного контролю має іншу назву — австрійська, оскільки її створено й уперше застосовано саме в Австрії в міжвоєнний період.

Одна з основоположних ідей, на якій ґрунтується європейська мо­дель конституційного контролю — розмежування природи конституції та актів, що ухвалює законодавчий орган: «Законодавчий орган, упов­новажений конституцією визначати загальнообов'язкові норми, не має такого ж стосунку до конституції як народ, що зобов'язаний такі норми виконувати»*. Саме конституція виражає волю народу, навіть якщо її не ухвалив представницький орган, оскільки її вже легітимізувало суспіль­ство в процесі нормозастосування. Відповідно конституція як інстру­мент народу повинна обмежувати волю законодавця, його діяльність з ухвалення законів на її виконання: «Неможливо розраховувати на сам парламент, коли йдеться про реалізацію його підпорядкування консти­туції»**. Відповідно до позиції Ганса Кельзена, ефективний контроль за законодавцем, що можуть здійснювати суди, обмежений конкретними обставинами справи й практичним нормозастосуванням. Ба більше, скасування закону — акт негативної законотворчості. Саме тому Каль- зен і запропонував повноваження перевіряти закони щодо їхньої кон- ституційності й визнавати недійсними неконституційні закони та пере­дати як «ексклюзивну функцію спеціальному конституційному суду»***.

Такий суд повинен забезпечувати централізований конституційний контроль, використовуючи судові (за природою) процедури й способи організації діяльності. Саме ця обставина дає підстави використовува­ти для характеристики такої моделі конституційного контролю поняття «конституційна юстиція», «конституційна юрисдикція», «конституцій­не судочинство» тощо.

Природа й правовий статус конституційних судів передбачає їхню діяльність як спеціально уповноважених державних органів. Консти­туційний контроль — це насамперед контроль за якістю законів, що ухвалює парламент з погляду їхньої узгодженості з конституцією. На­справді конституційний суд в європейській моделі це спеціальний суд, що оцінює якість роботи законодавчого органу. Очевидно, що така постановка питання й природа правового статусу порушує проблему незалежності парламенту й допустимості втручання в його роботу. Саме на етапі формування австрійської моделі навіть її автор диску­тував щодо цього аспекту, відповідаючи на такі ж «закиди» опонентів. Ключовим аргументом Ганса Кельзена було те, що конституція регулює діяльність парламенту так, як вона регулятивно впливає й на діяльність виконавчої та судової влади. Відповідно, сприйняття діяльності консти­туційного суду щодо контролю за конституційністю актів парламенту як втручання в його роботу означало б виведення за межі дії конституції самого парламенту*.

Ця дискусія насправді породжує іншу проблему: визнання законів неконституційними, що безпосередньо зумовлює втрату їхньої чинно­сті, ставить питання про перетворення конституційного суду на фак­тичного законодавця. До того ж слід ураховувати, що дія актів консти­туційного суду має на меті не так визнати акт неконституційним, як не допустити його застосування в правовідносинах.

Конституційні суди досить часто називають «судами права», а не «судами факту». Цей аспект їхньої правової природи випливає знову ж таки здебільшого із здійснюваного ними абстрактного конституцій­ного контролю. Річ у тім, що аналіз відповідності конституції положен­ням нормативно-правового акта, який ще не застосовували, очевид­но, передбачає використання загальніших і теоретичніших аргументів, зокрема й фактів (обставин) з конкретної справи. Водночас аналіз практики діяльності конституційних судів дає підстави сумніватися в зазначеному твердженні. По-перше, під час здійснення конституцій­ного контролю за процедурою ухвалення законів, конституційний суд повинен встановлювати певні фактичні обставини справи. Це важливо в ситуаціях, коли йдеться про порушення конституційних вимог (кон­ституційної процедури) ухвалення законів, встановити факти щодо якої не має компетенції жоден інший орган*. По-друге, здійснення консти­туційного контролю за індивідуальним зверненням (конституційна скарга) змушує конституційні суди так чи інакше враховувати факти, якщо не безпосередньо, то щонайменше на підставі ухвалених судами загальної юрисдикції рішень.

Так, основними ознаками цієї моделі є: 1) централізований конститу­ційний контроль здійснює спеціально уповноважений орган — конститу­ційний суд; 2) контроль за часом його проведення є наступним (ex-post) і стосується акта, який ухвалено й набрав чинності; одночасно в окремих випадках застосовують і попередній контроль (ex-ante) до проєктів актів; 3) окремою формою діяльності конституційних судів часто є надання офіційного тлумачення конституції, яке має офіційне й зобов'язувальне для нормозастосовних органів значення; 4) конституційний контроль є абстрактним і стосується самого акта, що розглядають, а не безпосередньо прав ініціаторів його здійснення; 5) ініціаторами конституційного контролю можуть бути спеціально уповноважені суб'єкти з-поміж органів публічної влади, попри це, такий контроль зазвичай факультативний (ініціативний) (обов'язковим є тільки ex-ante — там, де це передбачено); 6) загальність, а в окремих випадках навіть нормативність ухваленого рішення — стосується положень закону, що розглядали, й охоплює своєю дією всіх суб'єктів, на кого поширюється/поширювалася дія відповідного закону; 7) такий кон­ституційний контроль насамперед має на меті забезпечити юридичний контроль за діяльністю законодавчої влади; 8) юридична аргументація конституційних судів спирається на спеціальний некласичний судовий інструментарій, що передбачає досить глибоке осмислення й застосу­вання теоретичних та доктринальних аргументів, відповідно, визначає процедури такого конституційного контролю більше як дослідницькі, аніж судові.

Для практичної демонстрації особливостей конституційної юрис­дикції, розгляньмо діяльність конституційних судів крізь призму кількох суттєвих аспектів їхнього функціювання: порядок формування, повно­важення, правова природа актів й особливості юридичної аргументації.

6.3.2.2. Порядок формування й засади діяльності

Порядок формування конституційних судів передбачає здійснення спеціальної процедури, яку визначено в самій конституції. Процедура призначення охоплює відбір, подання кандидатур і призначення. Клю­човими суб'єктами тут зазвичай є глава держави й парламент (загалом або одна з його палат у бікамеральному парламенті). Також можуть долучатися уряд, верховні суди загальної юрисдикції, органи судової влади й суддівського самоврядування.

Наприклад, у Португалії до складу Конституційного суду входять три­надцять суддів, з яких десять призначає Асамблея Республіки (парламент) ухваленням рішення 2/3 голосів, а троє інших суддів кооптують до скла­ду суду десять суддів, яких призначив парламент. Щонайменше шість з тринадцяти суддів повинні бути суддями звичайних суддів — Верхов­ного суду. У Польщі суддів Конституційного трибуналу призначає Сейм (нижня палата парламенту) за пропозицією Президії Сейму або групи з не менше як 50 парламентарів, деякі деталі подання та призначення визначаються регламентом (правилами процедури) Сейму. Такий спосіб формування Конституційного трибуналу в Польщі визначено реформою 2015 року, упровадження якої та застосування окремих норм стали пред­метом досить критичного аналізу Венеційської комісії*. В Австрії суддів Конституційного суду призначає федеральний президент — частину за поданням федерального уряду (призначає голову та заступника голови Конституційного куду, а також шість суддів та трьох суддів-заступників), інших, відповідно, за окремими поданнями верхньої та нижньої палат парламенту.

Аналіз зарубіжного досвіду щодо формування конституційних судів показує одну суттєву властивість їхньої природи й правового статусу — намагання, зокрема й через процедуру призначення суддів, забез­печити інституційну незалежність конституційного контролю. Участь парламенту в цій процедурі є додатковим аргументом щодо спрямо­ваності контролю над законодавством та забезпечення балансу в сис­темі стримувань і противаг.

Суддів зазвичай призначають на певний строк без права бути пе- репризначеними повторно (Португалія, Польща). Строк повноважень суддів досить тривалий: 9 років (Італія, Польща, Португалія), 10 років (Чехія, Грузія), 12 років (ФРН). До того ж в Австрії судді Конституційного суду виконують повноваження до досягнення 70-річного віку, у Бельгії суддів призначають пожиттєво. Строк повноважень Судді Конституцій­ного Суду України становить 9 років, але не довше ніж до досягнення 70-річного віку.

Досить тривалий строк повноважень суддів є додатковим інстру­ментом забезпечення їхньої політичної неупередженості. Короткий строк повноважень міг би збігатися зі строками повноважень прези­дента, уряду чи парламенту й, відповідно, підпадати під «політичні ци­кли» й за певних обставин залежати від них, що було б неприпустимим.

Щодо вимог до претендентів на посаду судді конституційного суду, то звичними є насамперед професійні критерії, як-от: наявність прав­ничої освіти, досвіду роботи за спеціальністю в правничій сфері (зазви­чай визначають мінімально-необхідний строк). Інколи за основу беруть вимоги до суддів верховного чи вищого суддів та додають додаткові вимоги щодо кваліфікації. Так, у Польщі претендент на посаду судді Конституційного трибуналу повинен відповідати вимогам, що ставлять до суддів Верховного суду, а також «вирізнятися своїми знаннями».

Також слід звернути увагу на одну з неформальних вимог до суддів конституційного суду — здатність до аналітичного мислення й науко­во-дослідної діяльності. Насправді таку вимогу безпосередньо не за­кріплено в законодавстві, проте є практично зумовленою. Діяльність конституційної юрисдикції потребує не так нормозастосувального досвіду й відповідних навичок, як здатності до дослідницької та нау­ково-пошукової роботи. Саме тому в багатьох європейських країнах, якщо й не закріплено безпосередньо норму про призначення універ­ситетських професорів права (наприклад, Австрія, Хорватія), то є звич­ною практикою (традицією) (Литва, Польща) їхнього залучення до ро­боти в конституційних судах.

Щодо статусу судді й умов роботи, то на конституційному рівні (або щонайменше в спеціальному законі) також передбачають додаткові гарантії діяльності, спеціальну процедуру дисциплінарної відповідаль­ності та звільнення. Так, в окремих країнах (Болгарія, Італія) на суддів конституційного суду поширюють такі ж гарантії, як і на парламента­рів або ж в інший спосіб забезпечують неможливість неправомірного впливу. Так, у Польщі парламент, ані будь-який інший державний ор­ган не має повноважень достроково звільнити суддю Конституційного трибуналу, це належить до повноважень Генеральної Асамблеї суддів самого Конституційного трибуналу. Аналогійний підхід використову­ють в Австрії, де повноваження судді Конституційного суду може при­пинити тільки сам суд, проголосувавши за таке рішення 2/3 голосів.

Внутрішня організація роботи конституційних судів передбачає структурування на палати, комісії, колегії, групи чи інші структурні утво­рення, що є інституційними частинами суду для розгляду різних катего­рій справ. Тут важливо наголосити, що для розгляду найважливіших пи­тань та виконання відповідних повноважень конституційні суди діють колегіально — усім складом суду. Так, Федеральний конституційний суд Німеччини діє в складі двох сенатів, які розглядають справи кожен самостійно, виступаючи від імені всього суду. До того ж загальні пле­нарні засідання проводять не так часто для розв'язання, наприклад, питань, пов'язаних із формуванням нової (зміною) правової позиції.

Важливий аспект, на якому слід додатково наголосити — спеціальні процедури роботи конституційних судів. Так, через зазначене внутріш­нє структурування вони діють переважно за процесуальними алгорит­мами звичайних (здебільшого адміністративних) судів. Також слід наго­лосити на кількох суттєвих особливостях: по-перше, процедури роботи конституційних судів зазвичай тільки дуже загально визначають на рів­ні конституції та спеціального закону. Усі процесуальні деталі окреслює на рівні спеціальних внутрішніх правил процедури (регламентів, по­ложень, порядків тощо) сам конституційний суд. Це суттєво відрізняє конституційну юрисдикцію від загальних судів, які підпорядковуються процесуальним принципам та процедурам, визначеним процесуаль­ним законом, що ухвалює парламент. Насправді йдеться про певну процедурну автономію конституційної юрисдикції. Тут можна прове­сти паралель з ухваленням власних правил процедури парламентами, які за загальнотеоретичним підходом також повинен схвалювати пар­ламент самостійно без втручання інших суб'єктів (це один з елементів інституційної спроможності та парламентського суверенітету). По-дру­ге, на відміну від судів загальної юрисдикції, у конституційній юрисдик­ції майже не застосовують змагальний характер розгляду справ. Навпа­ки, конституційний суд діє більше в пошуковому форматі, самостійно вишукуючи аргументи й обставини, що слід урахувати для ухвалення рішення по суті. По-третє, з огляду на самостійність у вивченні питання, пошуку аргументів і спеціальному аналізі, у діяльності конституційних судів досить часто використовують закриті засідання, ухвалення рішен­ня за зачиненими дверима, письмові провадження тощо. Ідеться про те, що характерні для судів загальної юрисдикції відкриті усні прова­дження в конституційних судах застосовують не так часто.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що діяльність кон­ституційної юрисдикції має властивості, які суттєво відрізняють її від су­дів загальної юрисдикції, перетворюючи конституційний суд в окремих аспектах більше на дослідну інституцію, аніж на класичний суд. Тому це впливає й на спосіб аргументації та вимоги до аргументованості рі­шень органів конституційної юрисдикції.

6.3.2.3. Повноваження та їх здійснення

Повноваження конституційних судів спрямовані насамперед на здійснення ефективного абстрактного, ретроспективного (ex-post) кон­ституційного контролю за якістю законів, що ухвалює парламент. До того ж це, очевидно, не єдиний блок компетенції таких органів. Залеж­но від історичних, культурних, адміністративно-управлінських й інших чинників до компетенції конституційної юрисдикції в різних країнах додавали нові сфери повноважень. Тому пропонуємо досить узагаль­нений аналіз повноважень, що реалізовують конституційні суди в різ­них країнах у межах європейської моделі конституційного контролю.

Офіційне тлумачення конституції — це повноваження конститу­ційної юрисдикції, що найяскравіше відрізняє цю модель від американ­ської. Якщо в американській моделі йдеться про поточне тлумачення, спрямоване на нормозастосування, то тут — про окрему самостійну форму діяльності.

Саме офіційне тлумачення конституції здійснюють як самостійну ініціативну дію у формі абстрактного тлумачення на запит уповнова­женого суб'єкта. Водночас природа й зміст тлумачення є невіддільною частиною розуміння й реалізації конституційних норм, особливо для судів загальної юрисдикції під час розгляду відповідних справ. Напри­клад, Конституційний суд Чехії чітко вказав Вищому адміністративному суду на неприпустимість ігнорувати здійснене ним офіційне тлумачен­ня конституції під час розгляду конкретної справи, оскільки це може бути порушенням конституції та права на справедливий суд у кон­кретній справі.

У деяких країнах також допускають офіційне тлумачення законів. Конституція України до внесення змін 2016 року передбачала надання Конституційним Судом України офіційного тлумачення як Конституції, так і законів України. Після зазначеної реформи офіційне тлумачення законів не належить до конституційної юрисдикції, що загалом відпові­дає зарубіжному досвіду й теоретичним засадам. За загальноприйня­тим підходом, тлумачення законів повинні здійснювати суди загальної юрисдикції в процесі нормозастосування, де ключове значення має забезпечення єдності судової практики верховним судом. Саме такий підхід використовують в Україні.

Перевірка конституційності актів — це історично первинне кла­сичне повноваження органів конституційного контролю в європей­ській моделі. Об'єктом перевірки є насамперед закони, які ухвалює парламент (у федеральних країнах — на федеральному рівні). Такий контроль у більшості країн є наступним (ex-post), тобто за вже ухвале­ними законами. Проте в окремих країнах здійснюють і попередній кон­троль за законами перед їхньою промульгацією, наприклад у Румунії.

Щодо відповідності конституції можуть перевіряти, крім законів, інші акти (підзаконні) парламенту, глави держави, уряду, інших цен­тральних органів влади та місцевої публічної влади (у федераціях — акти органів суб'єктів федерації). Практика конституційних судів з цих питань є доволі різноманітною та передбачає врахування не тіль­ки юридичних особливостей конституційного регулювання в певній країні, а й політичних обставин ухвалення того чи іншого рішення. В Україні передбачено перевірку на конституційність законів й інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Окремо слід наголосити на перевірці щодо відповідності конституції міжнародних договорів. Такі повноваження є не в усіх конституційних судів. На відміну від контролю звичайного законодавства, яке здійсню­ють ретроспективно (ex-post), до міжнародних договорів досить часто також застосовують попередній (ex-ante) контроль (обов'язковий або факультативний). У більшості країн таке повноваження безпосередньо закріплено в конституції.

Також окремим проблемним напрямом компетенції конституцій­них судів є питання конституційного контролю за законами, які вносять зміни до самої конституції. Такий контроль, наприклад, здійснюють у Вірменії, Молдові й деяких інших країнах (обов'язковий попередній контроль), Угорщині (факультативний контроль прийнятих змін пе­ред їхнім підписанням президентом). Конституція України передбачає обов'язковий попередній конституційний контроль за законопроєкта- ми про внесення змін до Основного закону.

Компетенційні спори — це справи, у яких орган конституційного контролю на підставі тлумачення конституції розв'язує конкретний спір між суб'єктами владних повноважень — органами публічної вла­ди різної функційної спрямованості або різного рівня. Загалом, змогу звертатися за конституційним контролем з таких питань у парламент­ських республіках досить часто використовують опозиційні політичні сили для збільшення контролю (впливу, тиску) на виконавчу владу*.

Одне з найчіткіших формулювань такого повноваженя додано до Конституції Хорватії, де в статті 125 однозначно передбачено повно­важення Конституційного суду розв'язувати юрисдикційні спори між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади. Цей приклад яскраво ілюструє природу конституційного контролю в європейській моделі, коли конституційну юрисдикцію насправді виводять за межі класичного «трикутника» влади.

Щодо «різнорівневих» компетенційних спорів, доречним прикла­дом можуть бути повноваження Федерального конституційного суду Німеччини щодо розв'язання таких спорів між федеральними органа­ми або ж федеральними органами та суб'єктами федерації в частині за­стосування ними положень Основного закону ФРН. Наприклад, одна з останніх справ Федерального конституційного суду Німеччини — спра­ву про відмову Федерального уряду в наданні на запит парламентської групи Bundnis 90/DIE Grunen інформації про Deutsche Bahn AG і нагляд за фінансовими ринками. У цій справі суд визнав таку відмову неза­конною. Інший цікавий приклад — справа Конституційного суду Італії щодо розподілу повноважень і, відповідно, відповідальності між цен­тральною й місцевою владою щодо вакцинування населення.

Спеціальні конституційні процедури. Конституційні суди здійсню­ють низку додаткових повноважень щодо важливих суспільно-полі­тичних питань. У таких справах конституційні суди повинні, з одного боку, забезпечити дотримання конституції у відповідних ситуаціях, а з іншого — забезпечити баланс у системі стримувань і противаг. Адже здебільшого йдеться про справи, передача яких до політичних органів може спричинити надмірну політизацію та/або упередженість.

Ідеться про контроль за конституційністю виборчих і референдум- них процедур (Албанія, Словаччина, Болгарія, Румунія, Литва, Хорватія, Португалія, ФРН), реалізацію так званих обмежувальних процедур — дострокове припинення повноважень парламенту (Молдова), припи­нення повноважень вищих посадових осіб (Литва, Хорватія, Португа­лія), імпічмент (як глави держави, так і парламентарів) (Албанія, Литва, Хорватія, Молдова), контроль конституційності діяльності політичних партій та розв'язання питань про заборону їхньої діяльності (Албанія, ФРН, Хорватія, Молдова, Португалія). Конституція України в цьому ас­пекті передбачає здійснення конституційного контролю за додержан­ням конституційної процедури розслідування й розгляду справи про імпічмент Президенту України.

Такі повноваження є досить делікатними за своєю природою й потребують не тільки формально-юридичної аргументації, а й ураху­вання загальнодержавного політичного контексту. Так, Федеральний конституційний суд Німеччини у своєму рішенні щодо визнання некон­ституційною діяльності Національно-демократичної партії зазначив, що «...заборона політичної партії за статтею 21 (2) Основного закону (Grundgesetz — GG) — це найгостріша зброя. її мета — протидіяти ризикам, що виникають унаслідок існування політичної партії з прин­ципово антиконституційною спрямованістю...»’. Такі процедури й значення конституційного суду для них може суттєво варіюватися в різних країнах

Конституційна скарга — це інструмент індивідуального звернен­ня до конституційного суду за захистом порушеного права. Йдеться насамперед про action popularis (народні скарги) — змога подавати скарги безпосередньо фізичними особами. Нині в більшості країн спостерігаємо не тільки тенденцію до поширення інституту консти­туційної скарги, але й розширення переліку суб'єктів, що можуть нею скористатися.

Так, Основний закон ФРН гарантує кожному право на звернення до Конституційного суду з конституційною скаргою щодо порушення орга­ном публічної влади визначених конституційних прав (стаття 93.1.4а). Також у ФРН право на звернення з конституційною скаргою мають му­ніципалітети чи їхні об'єднання щодо порушення законом їхніх прав (стаття 93.1.4b). Конституційною скаргою також називають звернення об'єднання громадян щодо невизнання його політичною партією на виборах до Бундестагу (стаття 93.1.4c).

Проте основним здобутком інституту конституційної скарги є на­дання можливості індивіду звернутися за конституційним контролем. За своєю природою конституційна скарга близька до інституту ампаро в латиноамериканських країнах, про який йшлося раніше, проте має певні відмінності. Вона може бути спрямована лише проти неконсти­туційності закону, який порушує право особи. За цією ознакою консти­туційні скарги прийнято поділяти на нормативні й повні.

Нормативна конституційна скарга передбачає ініціювання перевірки конституційності нормативно-правового акта (закону) чи його окремого положення; такий вид конституційної скарги досить часто поєднується з іншими її видами (Австрія, Вірменія, Польща, Латвія, Румунія). Повна конституційна скарга передбачає звернення за захистом порушеного кон­ституційного права майже будь-яким рішенням чи дією органу публічної влади (Австрія, ФРН, Бельгія, Хорватія, Чехія, Латвія, Польща, Іспанія). Нині конституційна скарга є ефективним додатковим інструментом забезпечення реагування держави на порушення прав людини нормативними актами, адміністративними діями й рішеннями, що підтверджують тенденції по­ширення цього інструмента в країнах Європи’’.

Змінами до Конституції України 2016 року також було запровадже­но інститут конституційної скарги. В Україні використовують обмеже­ну модель цього інструмента — нормативна конституційна скарга. Статті 55 та 151-1 Основного закону гарантують право на звернення до Конституційного Суду України з конституційною скаргою особі, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України. Такий обмежений фор­мат, очевидно, не дасть змоги розкрити всі можливі позитивні риси й аспекти цього інституту. До того ж оцінювати стан застосування кон­ституційної скарги, навіть у такій скороченій формі поки ще рано, адже Конституційний Суд України (спеціально створені для розгляду скарг Перший та Другий сенати) розглянув досить мало скарг.

Зазначені тут блоки повноважень загалом досить чітко характе­ризують природу конституційної юрисдикції — вона забезпечує не тільки формальний і нормативний контроль за діяльністю парламен­ту та якістю (конституційністю) ухвалених ним законів, але й виступає «арбітром» в багатьох інших конституційно визначених ситуаціях. Цей аспект надзвичайно яскраво демонструє не тільки правовий статус конституційних судів і різноманітність їхньої функційної активності, але й природу самої конституції. Адже спрямованість повноважень й організаційних заходів, що вживає конституційна юрисдикція ілюструє множинність, багатогранність та багаторівневість механізмів дії са­мої конституції.

6.3.2.4. Правова природа актів

Правова природа актів конституційної юрисдикції це окреме й до­волі комплексне питання. Очевидно, залежно від сфери повноважень, рішення органів конституційного контролю можуть дещо варіюватися за своїм змістом, формою, часом початку дії, обов'язковістю виконан­ня для певних суб'єктів тощо. Водночас спільною ознакою таких актів є вираження сутнісного значення конституційних положень і конституції загалом. Кожне рішення конституційного суду у той чи інший спосіб передбачає тлумачення конституції.

Навіть якщо в компетенції суду не передбачено окреме відповід­не повноваження (офіційне тлумачення як окремий акт), його рішення щодо інших справ також містять тлумачення конституції. Насправді,

розглядаючи навіть справи щодо компетенційних спорів або ж спеці­альних процедур, конституційний суд формулює власну правову пози­цію, яка є не тільки розв'язанням конфлікту (спору) чи визначенням конституційності процедури, але й офіційно вираженим способом ін­терпретації конституційних норм. У будь-якій ситуацій орган конститу­ційної юрисдикції повинен бути не так суб'єктом нормозастосування (цим займаються звичайні суди), як суб'єктом тлумачення — з'ясуван­ня, уточнення й роз'яснення змісту конституційних норм. Відповідно, рішення конституційних судів містять зобов'язальні правові позиції.

До того ж акти органів конституційної юрисдикції не є прецедента­ми в класичному розумінні цього поняття в англосаксонській системі права. Адже акт конституційної юрисдикції, хоч й обов'язковий для виконання, і який повинні враховувати всі суб'єкти (насамперед суди), проте його природа передбачає врахування правової позиції щодо розуміння й форми реалізації конституційної норми, а не способу за­стосування в конкретних обставинах конкретної аналогічної ситуації в майбутньому. Аналогійний підхід використовують у практиці Європей­ського суду з прав людини щодо застосування положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Так, свою практику цей суд застосовує насамперед як інструмент аргументації в кожній но­вій справі, використовуючи аргументи й правові позиції, але механічно рішення не переносить до аналогійного спору. Такий підхід властивий конституційній юрисдикції, коли важлива не так справа, у якій застосо­вано (розтлумачено) положення конституції, як сутнісно сама правова позиція конституційного суду.

Такий підхід до розуміння природи актів конституційної юрисдик­ції, очевидно, порушує низку практичних проблем щодо їхнього ви­конання органами державної влади, способу застосування правових позицій, обов'язковості рішень тощо. Крім того, чи не найгострішим є питання меж втручання конституційних судів у діяльність інших ор­ганів публічної влади, зокрема щодо реалізації принципу поділу вла­ди й дії системи стримувань та противаг. Адже навіть визначені вище блоки повноважень дають розуміння тільки «горизонтального» виміру повноважень конституційних судів, тоді як «вертикальна» глибина ін­терпретації (визнання неконституційними актів, скасування процедур тощо) може суттєво коригувати не тільки повноваження інших органів публічної влади, а й інколи радикально впливати на конституційні за­сади суверенітету й функціювання держави загалом. Не вдаючись до докладного аналізу всіх можливих проблемних питань, розглянемо декілька з них.

Про політичність дій конституційної юрисдикції дискутують уже до­сить давно, і є чимало прикладів, що викликають сумніви щодо при­роди конституційного контролю й актів конституційної юрисдикції. У першому розділі цього підручника наведено приклади оцінювання Конституційним Судом України «політичності» того чи іншого питання, що на практиці зводиться до співвідношення політичної доцільності та юридичної аргументованості. Ця проблема гостріша для американ­ської моделі конституційного контролю. Там досить глибоко розробле­на доктринально та підтверджена судовою практикою доктрина полі­тичного питання (political question doctrine).

Ця доктрина (концепція) — це збірний комплекс критеріїв (меж) юрисдикції судів у США щодо розгляду справ, які за своєю природою є більше політичними, аніж юридичними (правовими). Суть цієї концеп­ції зводять до тези, що окремі питання за своєю природою є справді політичними й розв'язати їх ліпше можна за допомогою політичного органу, а не через судовий контроль*. Якщо узагальнити, то на підставі позиції Верховного суду США у справі Baker v. Carr до політичних пи­тань належать ті, які визначають суть спору (проблеми, питання, що розглядають), зважаючи на принцип поділу влади**. Основні критерії оцінювання «політичності» спору, сформульовані в цій справі й низці інших, мають на меті не допустити втручання суду в повноваження політичних органів — законодавчої та виконавчої гілок влади^***. До переліку питань, які можуть підпадати під цю доктрину, належать: зов­нішня політика, змінюваність органів і посадових осіб в органах публіч­ної влади, внутрішньопарламентські питання взаємодії, організації та проведення виборів тощо.

Застосування такого підходу в європейській моделі конституцій­ного контролю викликає чимало сумнівів, адже природа діяльності конституційної юрисдикції інша. Ба більше, діяльність конституційних судів в Європі, окрім класичного контролю за конституційністю актів парламенту, охоплює також розв'язання низки компетенційних спорів і проведення спеціальних процедур. Це зумовлює політичність дій кон­ституційної юрисдикції. Як зазначалося у другому розділі цього підруч-

Rotunda, Ronald D, and John E. Nowak. Principles of Constitutional Law, 2016. P. 58.

Baker v. Carr, 369 U.S. 186 (1962)

Такі критерії докладніше розглянуто в монографії Шевчук С. Судова правотворчість: світовий досвід і перспективи в Україні. Київ: Реферат, 2007. С. 186—194. ника з покликанням на думку ексголови Федерального конституційно­го суду Німеччини Ю. Лімбаха, для конституційних судів «неполітичних питань» майже немає. Поняття «політичність» у такій позиції слід сприймати аж ніяк не крізь призму партійності чи класичної партійної боротьби. Тут ідеться насамперед про політику в розумінні policy, тоб­то формування пріоритетів і напрямів розвитку суспільства й держави. Завдання конституційних судів, ураховуючи такий аспект політичності не тільки тлумачити конституцію, але й забезпечувати ефективність її політичного механізму дії. Це досить складне завдання і, як свідчить практика Конституційного Суду України*, інколи острах від такого ро­зуміння завдань конституційної юрисдикції та природи її актів спричи­нює самоусунення від здійснення конституційного контролю.

Інший важливий аспект природи актів конституційної юрисдикції та меж їхньої дії — ретроактивність. За загальним правилом рішення конституційних судів починають діяти одразу після їхнього ухвалення, і які застосовують до правовідносин, що виникають після ухвалення відповідного акта. До того ж слід урахувати, що, наприклад, визнання неконституційним нормативно-правового акта чи його окремих поло­жень, очевидно, передбачатиме вплив і на правовідносини, що існу­вали до ухвалення рішення конституційним судом. З огляду на це, на практиці досить часто виникає проблема вибору способу застосуван­ня й виконання рішення конституційного суду, яка в окремих країнах стає предметом досить жорсткої правової дискусії, а інколи й внесення спеціальних змін до законодавства**. Досить часто конституційні суди виходять з таких ситуацій самостійно, визначаючи порядок і спосіб ви­конання рішення, зокрема й означаючи час та спосіб дії визнаного не­конституційним акта***.

Такий підхід досить часто ставить питання до втручання конституцій­ної юрисдикції в повноваження законодавчого органу й перетворення конституційного суду з «негативного» на «позитивного» законодавця. Очевидно, така дискусія важлива й доречна, адже конституційний кон-

Див. Рішення Конституційного Суду України № 6-р/2019 від 20 червня 2019 року.

Наприклад, в Іспанії питання виконання актів органу конституційного контролю викликало дискусію щодо досить радикального коригування відповідного законодавства. Див. Spain — Position of Spain regarding its new legislation (organic law 15/2015 of 16th October) aimedattheeffectiveenforcement of the Constitutional Court's judgements — Executive Summary and Report (CDL-REF(2016)034-e). URL: https://www.venice.coe.-int/webforms/documents/?pdf=CDL-REF(2016)034-e (дата звернення: 20.04.2021 р.).

Такий підхід досить часто застосовують й у практиці Конституційного Суду України. Див. рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року, № 12-р/2018 від 18 грудня 2018 року тощо. троль не може перетворитися в законодавчий процес. Проте слід ура­ховувати й обставини таких дій конституційних судів, адже аналіз зару­біжного досвіду свідчить, що таких заходів конституційна юрисдикція вживає у виняткових ситуаціях, щоб забезпечити чіткість виконання самого рішення суду або ж як реагування на фактичну, або потенційну бездіяльність парламенту щодо оперативного законодавчого врегулю­вання ситуації через визнання неконституційним певного акта чи його окремого положення.

Тому конституційні суди мають також критично важливе значення щодо подолання прогалин законодавчого регулювання. Так, Конститу­ційний трибунал у Польщі наділено повноваженнями звертати увагу компетентних суб'єктів, насамперед парламенту, на наявність прога­лин у законодавчому регулюванні, які він (трибунал) виявляє в ході своєї діяльності. До того ж голова трибуналу має право попросити поінформувати про ситуацію з такими прогалинами*. Водночас слід ураховувати, що таких попереджувальних заходів зазвичай недосить, і це не тільки проблема країн, де демократичні традиції тільки розви­ваються й утверджуються. На це звертав увагу й Ганс Кельзен на етапі формування європейської моделі конституційного контролю: «Якщо парламент не ухвалює потрібні закони, то вкрай важко застосувати певні наслідки до такого упущення»**. Відповідно в доктрині консти­туційного права допускають можливість активної діяльності конститу­ційних судів щодо подолання прогалин у законодавчому регулюванні, особливо в разі виникнення таких прогалин у результаті визнання акта чи його певного положення неконституційним. Таких заходів слід ужи­вати пропорційно та для найефективнішого захисту прав людини від їхнього порушення через брак законодавчого регулювання.

Окремою проблемою є розгляд конституційними судами нечин­них актів, що скоріше виняток з правила. Проте в окремих країнах таке повноваження передбачено. Наприклад, у Хорватії стаття 125 Консти­туції чітко уповноважує Конституційний суд розглядати питання щодо конституційності нечинних законів й інших актів протягом року з дня втрати ними чинності. Відповідний інструмент ретроспективного кон­ституційного контролю було додано й до повноважень Конституційно­го Суду України після конституційної реформи 2016 року. Так, суд для захисту й відновлення прав людини розглядає питання щодо відповід-

Див. стаття 5 Constitutional Tribunal Act 1997. URL: https://trybunal.gov.pl/en/about-the-tribunal/ legal-basis/the-constitutional-tribunal-act/archive (дата звернення: 20.04.2021 р.).

Kelsen Hans. General Theory of Law and State, Etc. (third Printing.). Cambridge, Mass, 1949. P. 262. ності Конституції України (конституційності) акта (його окремих поло­жень), який втратив чинність, але його продовжують застосовувати до правовідносин, що виникли під час його чинності*.

6.3.2.5. Особливості конституційної аргументації

Названі тут і чимало інших проблемних аспектів практичного функці­ювання органів конституційного контролю досить яскраво демонстру­ють не тільки їхню правову природу й правовий статус, а й порушують низку суперечливих питань дії самої конституції та її реального впливу на формування й розвиток правовідносин. З огляду на це, діяльність органів конституційної юрисдикції знаходиться на вістрі практичного застосування конституції в різних соціальних умовах. Тому конститу­ційні суди й судді цих судів повинні мати спеціальну кваліфікацію й опанувати навички критичного науково-дослідницького аналізу. Саме це і є основою спеціального способу аргументації позицій та актів кон­ституційних судів. Такі особливості, очевидно, є та суттєво відрізняють конституційну юрисдикцію від звичайної нормозастосовної практики судів загальної юрисдикції.

Така аргументація, як доречно зауважує М. Козюбра, повинна бути цілісною й показувати системну єдність права — для цього важливо розуміти право «як багатоаспектної цінності, що існує в різних проявах і формах, що не є і не може бути статичним, а постійно розвивається»**. У діяльності конституційних судів функція інтерпретації конституційних положень є основоположною й визначає зміст та спрямування всіх ін­ших повноважень. Тому особливості тлумачення конституції органами конституційного контролю, що викладено в попередньому підрозділі цього підручника, будуть актуальні й тут. Також звернімо увагу на деякі особливості аргументації саме в рішеннях конституційної юрисдикції з огляду на риси європейської моделі конституційного контролю.

По-перше, конституційний контроль, що здійснюють за європей­ською моделлю зазвичай має абстрактний характер і потребує пошуку не так фактичних, як теоретичних аргументів. Такий підхід, з одного боку, створює конституційному суду більший простір для пошуку ар­гументів, з іншого — зобов'язує його до безумовного застосування конституції. Йдеться про неможливість (неприпустимість) ухилення від

Частина друга статті 8 Закону України «Про Конституційний Суд України» в редакції після змін 2017 року.

Козюбра М. Теорія юридичної аргументації та її особливості в конституційному судочинстві. Вісник Конституційного Суду України: загальнодержавне періодичне видання. 2016. № 6. С. 173. конституційного тлумачення. Абстрактний конституційний контроль має досить широкі межі розсуду й не обмежує обставинами конкрет­ного судового провадження, на відміну від діяльності судів загальної юрисдикції. Відповідно конституційний суд, не маючи таких обме­жень, має більше можливостей (якщо порівняти із судом загальної юрисдикції) для захисту порушеного права, якщо немає конкретної правової норми. Його завданням — є застосування системного тлума­чення конституції, її принципів і цінностей для забезпечення дієвості самої конституції. Характеризуючи діяльність Федерального конститу­ційного суду Німеччини, Д. Коммерс та Р. Міллер (D. Kommers, R. Miller) визначають одним із джерел тлумачення Основного закону «неписані принципи»*. Очевидно, ідеться про принципи права, розуміння й здат­ність застосовувати які є невіддільною ознакою аргументації в діяльно­сті конституційної юрисдикції.

По-друге, відповідно до попередньої ознаки, аргументація консти­туційних судів зорієнтована не на нормозастосування, а її основою є ін­терпретація змісту конституційної норми. Таку інтерпретацію зазвичай роблять без прив'язки до фактичних обставин конкретної справи, як це відбувається в судах загальної юрисдикції. А для цього в умовах дефек­тності регулювання (наявності колізії чи прогалини) слід ужити заходів, щоб подолати ці недоліки. На практиці йдеться про так звану судову правотворчість і суддівський активізм**. Якщо це явище для судів за­гальної юрисдикції в континентальній системі права нині залишається доволі дискусійним, то для конституційної юрисдикції «добудова» пра­ва є явищем звичнішим і беззаперечним, що особливо помітно в захід­них публікаціях. Ба більше, позитивне сприйняття судової правотвор- чості й збільшення кількості прихильників цієї концепції спостерігаємо навіть в українських умовах переважно позитивістського правового світогляду^***. Тут варто звернути увагу на те, що така «добудова» не може й не повинна відбуватися в ізольованих (обмежених, формаль­них) умовах. Відповідно аргументація в конституційній юрисдикції по­винна бути спрямована не тільки на формальне розуміння букви, а й на пошук, розвиток і застосування духу конституції.

Kommers, Donald P. and Miller, Russell A. The Constitutional Jurisprudence of the Federal Republic of Germany. 3rd Edition» (2012). P. 70.

Див. Шевчук С. Судова правотворчість: світовий досвід і перспективи в Україні. Київ: Реферат, 2007. С. 153—160.

Козюбра М. Судова правотворчість: аномалія чи іманентна властивість правосуддя. Вісник Вер­ховного Суду України. 2017. № 3. С. 39.

По-третє, обставини, за яких здійснюють конституційний контроль, зумовлюють те, що конституційний суд зважає не тільки на передумови (підстави ініціювання), а й на наслідки ухваленого рішення. Очевидно, як для тлумачення конституції, так і для перевірки конституційності норма­тивно-правових актів потрібен докладний аналіз подальшого застосування відповідних конституційних норм, їхнього впливу на соціальну, економічну, політичну й інші сфери суспільної активності. М. Козюбра зауважує, що: «Конституційний суд не може не враховувати політичних наслідків своїх рішень, він має намагатися знайти розумний баланс поєднання права і політики заради досягнення загальної мети — поваги до прав людини та забезпечення нормального функціонування суспільства»*. Ігнорування політичного аспекту механізму дії конституції під час здійснення консти­туційного контролю може спричинити або неактуальність такого контр­олю (це зазвичай демонструє самоусунення конституційного суду від розв'язання певного питання), або ж і до втрати реального регулятивного впливу конституційною нормою. Адже, наприклад, тлумачення, яке не дає відповіді на питання вирішення конкретного конституційного спору (конфлікту) й розвитку суспільства загалом, може спричинити виникнення паралельного неофіційного регулювання.

По-четверте, процедурні особливості здійснення конституційного провадження зумовлюють спеціальні механізми пошуку аргументів. Для конституційної юрисдикції характерним є «письмовий» пошук ар­гументів, який і визначає природу віднайдених аргументів та спосіб мислення судді конституційного суду. Оуен Діксон зауважив, що інко­ли підготовка письмового рішення й пошук відповідних аргументів дає змогу «... дійти протилежного рішення, аніж те, на яке розраховували перед початком написання»**. «Письмове провадження», що часто ви­користовують у конституційних судах визначає не тільки спосіб диску­сії між суддями конституційного суду й форму подання рішення, але й спосіб підбору, аналізу й подання аргументів. Саме ця особливість кон­ституційної аргументації яскраво показує її творчий і пошуково-дослід­ний зміст, а не змагальну природу вивчення судом доказів сторін-кон- курентів провадження, як це відбувається в діяльності звичайних судів загальної юрисдикції.

Козюбра М. Теорія юридичної аргументації та її особливості в конституційному судочинстві. Вісник Конституційного Суду України: загальнодержавне періодичне видання. 2016. № 6. С. 176.

Цит. за Report of the nature and importance of judicial reasoning inthe jurisprudence of the Constitutional courts by Mr. Alexandru Tanase, International Conference Individual constitutional complaint to the Constitutional Court of Ukraine, Kiev, Ukraine, 10 September 2018. URL: https://www.venice.coe.int/ webforms/documents/?pdf=CDL-JU(2018)013-e (дата звернення: 20.04.2021 р.).

По-п'яте, докази й доказування в системі конституційної юрисдикції суттєво відрізняються від аналогічних інститутів цивільного, криміналь­ного чи навіть адміністративного проваджень. Як доречно зауважує Александру Танасе (Alexandru Tanase), у конституційному провадженні положення законів, що розглядають, самі стають фактами для розгля­ду справи. Відповідно це додатково розкриває природу конституційної аргументації та пояснює, чому «...конституційним судам не потрібен конкретний правовий механізм для визначення актуальності фак­тів»*. Це важливий аспект, який потребує оперування не тільки нор­мативним матеріалом як об'єктом дослідження, а й використання його як інструменту доведення певної позиції, застосовуючи щонайменше правила логіки, системне розуміння норм та інші доречні види тлума­чення правових норм.

По-шосте, аргументація конституційних судів не може бути ізольо­ваною від універсальних (міжнародних) тенденцій розвитку конститу­ційного права. Розуміння змісту й форми вираження права, очевидно, не може бути статичним і зосередженим лише в межах національної системи законодавства. Найліпшим прикладом тут є розуміння змі­сту, обсягу й сутності прав людини. Конституційний суд, здійснюючи еволюційне (динамічне) тлумачення, може й повинен ураховувати сучасні тенденції розвитку розуміння прав людини, які закріплено на­самперед міжнародним правом, і які формують міжнародні експертні організації та суди, національні судові інституції інших країн. Слід за­значити, що до використання міжнародних стандартів у галузі захисту прав людини не тільки в Європі, а й в Україні зокрема досить активно формується позитивне ставлення і це відбивається в змісті рішень Кон­ституційного Суду України та звичайних судів. Практика покликання на рішення Європейського суду з прав людини через концепцію «друж­нього ставлення»** чи в інший спосіб розвивається досить плідно. Вод­ночас покликання на практику національних судів інших держав не є поширеною, хоч такі приклади все ж є^***. Саме свобода використання аргументів щодо сутності прав людини є також суттєвою особливістю конституційної аргументації.

Там само.

Наприклад, див. рішення Конституційного Суду України № 2-рп/2016 від 1 червня 2016 року; № 6-рп/2016 від 8 вересня 2016 року.

Федеральний Конституційний Суд Німеччини покликається на судову практику інших країн; Кон­ституційний Суд Португалії також безпосередньо використовував практику конституційних судів Іспанії, ФРН та практику ЄСПЛ (наприклад, справа № 155/07 від 02.03.2007 р.).

Ці й інші особливості аргументації своєї позиції конституційними судами в європейській моделі конституційного контролю значною мі­рою зумовлюють використання джерел для пошуку таких аргументів. Д. Коммерс та Р. Міллер (D. Kommers та R. Miller), проаналізувавши практику Федерального конституційного суду Німеччини (яку, безсум­нівно, можна назвати вдалим прикладом класичних рішень в євро­пейській моделі конституційного контролю), виокремили такі основ­ні джерела тлумачення й аргументації: неписані принципи (загальні принципи права); писаний текст (власне буквальне вираження норм); історичні матеріали (демонструють мету й обставини прийняття нор­ми); попередні правові позиції Конституційного Суду; академічна лі­тература (доктрина, дослідницькі матеріали); міжнародні стандарти й порівняльні матеріали*.

Такий набір джерел й аналітичних інструментів яскраво демонстру­ють не тільки особливості юридичної аргументації, властивої конститу­ційній юрисдикції, а й її загальну спрямованість на цілісне сприйняття конституції як комплексного регулятора суспільних відносин.

Kommers, Donald P. and Miller, Russell A. The Constitutional Jurisprudence of the Federal Republic of Germany. 3rd Edition. 2012. P. 70—76.

** Там само. Кн. 2. С. 90—91.

** Декларация прав человека и гражданина 1789 года. Конституция и законодательные акты буржуазных государств (XVII—XIX вв.): сборник документов. М.: Государственное издательство юридической литературы, 1957. С. 250—251.

Див., наприклад: Mellwain C. Constitutionalism: ancient and modern. Ithaca: Commel Univ. Press, 1940. Р. 21;

Шайо А. Самоограничение власти (краткий курс конституционализма) / пер. с венг. М.: Юристъ, 2001. С. 24; Головатий С. Верховенство права: у 3-х книгах. Верховенство права: український досвід. К.: Фенікс, 2006. Кн. 3. С. 1627—1628;

Крусян А. Р. Сучасний український конституціоналізм. К.: Юрінком Інтер, 2010. С. 73.

Мала енциклопедія етнодержавознавства. К.: Генеза, Довіра, 1996. С. 244.

Савчин М. Конституціоналізм і природа конституції: наукове видання. Ужгород: Ліра, 2009. С. 19, 23. Шевчук С. Основи конституційної юриспруденції. К.: Український центр правничих студій, 2001. С. 140.

Георгіца А.З. Теоретико-методологічні проблеми сучасного конституціоналізму. Чернівці: Рута, 2002. С. 18.

Elster J. Constitutionalism in Eastern Europe: An Introduction/University of Chicago Law Review. 1996. № 58. Р.463; Стецюк П. Основи теорії конституції і конституціоналізму. Львів: Астролабія, 2003. С. 64. Проблемы современной конституционалистики: учебное пособие / под ред. проф. М. Ф. Орзиха

Шайо А. Самоограничение власти (краткий курс конституционализма) / пер. с венг. М.: Юристъ,

2001. С. 24.

Рулан Норбер. Историческое введение в право: учебное пособие для вузов. М., 2005. С. 23—24.

Стецюк П. Основи теорії конституції і конституціоналізму. Львів: Астролабія, 2003. С. 61.

^{•••••} Ibid. Р. 221—320.

* Хоч терміном «модель конституціоналізму» інколи оперують також у зарубіжній літературі, ви­користовувати його слід доволі обережно.Для цього є кілька причин. По-перше, моделювання будь-яких соціальних, зокрема конституційних явищ і процесів — річ надзвичайно складна, а часом і просто нездійсненна. Це зумовлено:

- багатофакторністю, багатовимірністю цих явищ і процесів, великим впливом на них суб'єктивного чинника, який зумовлює їхню стохастичність, тобто вірогідність, випадковість;

- складністю кількісного описування соціальних явищ і процесів, без якого нині уявити моделювання важко, а також їхнім високим динамізмом, який не може «уловити» жодна модель.

По-друге, у процесі моделювання конституційних, як і соціальних загалом, явищ і процесів по­трібно розв'язати низку послідовних завдань: визначення мети й конкретного переліку питань, що потребують розв'язання; переведення якісних конституційних особливостей країни в кількісне їхнє вираження; зворотне переведення кількісних показників після їхнього опрацювання (бажано

електронного) на мову цих явищ і процесів тощо. Зробити це ще важче. Формалізувати й змоделю- вати досвід, волетворчий пошук і навіть інтуїцію «моделювальника» неможливо. З огляду на це, важко не погодитися з думкою відомого американського філософа й правознавця Ф. Гаєка, який, критикуючи концепцію «конструктивного раціоналізму» К. Поппера, зазначав, що неможливо облаштувати суспільство на плановій основі без того, щоб не обмежити його можливості засто­совувати корисні знання. (Див: Саммигулин В. К. Право и неправо. Государство и право. 2002. № 3. С. 5—8; Федоренко В. А. Система конституційного права України як складник класичного конституціоналізму. Конституція і конституціоналізм: вибіркові проблеми: збірник наукових праць. К.: «Купріянова», 2007. С. 63).

* Неновски Н. Право и ценности / пер. с болгар. М.: Прогресс, 1987. С. 26.

Freedom's Law. The Moral Reading of the American Constitution. Cambridge. MA, 1996.

Бурлай Є. В. Право як тип соціального регулювання: естетичний аспект. Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки. Т. 26. К., 2014. С.14.

Общая теория государства и права. Академический курс: учебник для вузов: у 2 т. / отв. ред. проф. М. Н. Марченко. М.: Зерцало, 1998. С. 241. Т. 2.

Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн: підручник. К.: Ін Юре, 2015. С. 6. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: підручник. К.: Юрінком Інтер, 2004. С. 10. Там само. С. 9.

Федоренко В. Л. Конституційне право України: підручник. К.: Видавництво Ліра, 2016. С. 14. Чиркин В. Е. Конституционное право России: учебник. 6-е издание. М.: НОРМА, 2009. С. 20, 1—21; Вітик І. Р., Вітик Ю. І. Конституційне право України: навчальний курс. К.: Вадим Карпенко, 2012. С. 3. Савчин М. Конституціоналізм і природа конституції. К, 2013. С. 268.

*** Фрицький О.Ф. Конституційне право України: підручник. К.: Юрінком Інтер, 2004. С.10— 11.

**** Денисов В. Н., Мельник А. Я. Розвиток правових засад та механізмів верховенства міжнародного права у внутрішньому праві України. Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України: монографія. К.: Юстиніан. 2006. С. 33.

Див.: Бюджетний кодекс України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-17 (дата звернення: 24.04.2021).

Див. докладніше: Загальна теорія права: підручник / за заг. ред. М. І. Козюбри. К.: ВАІТЕ, 2015. С. 347—351.

* Терлецький Д. С. Конституційно-правове регулювання дії міжнародних договорів в Україні: автореф.

дис. канд. юрид. наук. 12.00.02. Одеса, 2007. С. 12.

Денисов В. Н., Мельник А. Я. Розвиток правових засад та механізмів верховенства міжнародного права у внутрішньому праві України. С. 39.

Буроменський М. В. К вопросу о действии норм международного права во внутреннем право­порядке Украины. Международное право как основа современного миропорядка: коллективная монография. Киев-Одеса. Феникс, 2012. С. 265—266.

Там само. С. 264.

Стрельцова О. В. Конституціоналізація процесу асоціації України з Європейським Союзом: моно­графія. К.: Алерта, 2017. С. 443.

Див., наприклад: Євінтов В. І. Пряме застосування міжнародних стандартів прав людини. Коментар до статті 9 Конституції України. Український часопис прав людини. 1998. № 1. С. 27.

Паліюк В. Місце Конвенції про захист прав людини та основних свобод у правовій системі України. Європейський суд з прав людини: базові матеріали застосування практики. Український центр правничих студій. К., 2003. С. 9, 412, 418.

Буроменский М. В. К вопросу о действии норм международного права во внутреннем правопорядке Украины. Международное право как основа современного миропорядка: коллективная моногра­фия LiberAmicorum к 75-летию проф. В. Н. Денисова; под ред. А. Я. Мельника, С. А. Мельник, Т. Р.Короткого. Киев-Одесса: Феникс, 2012. С. 270—271.

Паліюк В. М. Вказана праця. С.418.

Bulletin of Constitutional Case-Law. Venice Commission Constitutional Justice. Special Edition Constitutional Principles. Strasbourg. January 2018. p. IX; Буроменский М. В. Вказана праця. С. 270—271.

Гарлицки Л. Международное право в конституционном порядке Республики Польша. Междуна­родное правоХХІвека. К.: Издательскийдом «Промени», 2006. С. 414—436; Garlicki L. Polskie prawo konstytucyjne. Zarys wyklady. Wydanie 14. Liber Warszawa. 2010. S. 142—148.

Избранные решения Федерального конституционного суда Германии. М.: Инфотропик Медиа, 2018. С. 912.

Там само. С. 907.

Там само. С. 909—910.

** Там само. С. 316.

Бержель Ж-Л. Общая теория права / под. общ. ред. В. И. Даниленко; пер. с фр. М.: NOTA BENE, 2000. С. 168.

* Див. докладніше: Rule of Law Checklist. Мірило правовладдя. С. 15—40; Загальна теорія права: підручник / за заг. ред. М. І. Козюбри. К.: ВАІТЕ, 2015. С. 350—370.

Birkenmaier W. Rechtsstaat — The Rule of Law in the Federal Republic of Germany. The Rule of Law. Konrad-Adenauser- Stiftung, 1997.

Радбрух Г. Философия права / пер. с нем. М., 2004. С. 232, 235.

Собота К. Принцип правної держави: конституційно-правні та адміністративно-правні аспекти / пер. з нім. Г. Рижакова, О. Балащук, К. Татарчук. К.: ВАІТЕ, 2013. 608 с.

* Синха С. П. Юриспруденция. Философия права. Краткий курс. М., 1996. С. 10.

Харитонова О. І., Харитонов Є. О. Порівняльне право Європи. Основи порівняльного правознав­ства. Європейські традиції: посібник. Х.: Оддісей. 2002. С. 68; Хашматулла Бехруз. Порівняльне правознавство: підручник. Одеса: «Фенікс», 2009. С. 97.

Хашматулла Бехруз. Исламские традиции права. Одесса: Юридическая литература, 2006. С. 21—22.

Там само. С. 85.

Сюкияйнен Л. Р. Мусульманское право. Вопросы теории и практики. М., 1986. С. 79—80.

* Іванків І. Б. Права людства: стан та перспективи їхнього забезпечення: автореф. дисертації на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук за спеціальністю 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» (081 — Право). К.: НАУКМА, 2019. С. 9 і наст.

* Глухарева Л. И. Универсальность и социокультурный релятивизм прав человека. Право и права человека. Сборник науковых трудов юридического факультета МДПУ. Кн. 5. М., 2003. С. 24—38.

American Anthropologist, NewSeries, Vol. 49. No. 4. Part 1 (Oct. — Dec., 1947). P. 541.

Гудима Д. А. Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України / редкол.: П. М. Рабінович (голов. ред.) та ін. Львів: Край, 2009. С. 161.

* Керівні принципи зі свободи мирних зібрань (підготовлено Радою експертів БДІПЛ ОБСЄ), 2010. С. 16.

Конституція незалежної України: навч. посібник. К.: 2000. С. 135, 140.

* Демократизация. М.: Издат. дом ВШЭ, 2015. С. 78.

* Landemore H. We. All of the people. Five lessons from Iceland's failed experiment in creating a crowdsourced constitution. URL: https://slate.com/technology/2014/07/five-lessons-from-icelands- failed-crowdsourced-constitution-experiment.html. (Last accessed: 20.04.2021).

Конституція незалежної України. Книга третя. Частина друга. Документи. Стенограми. К.: Право, 1998. С. 243; Конституція незалежної України. Книга третя. Частина третя. Документи. Стенограми. К.: Право, 1999. С. 464.

Задорожня Г. В., Задорожний Ю. А., Сопілко І. М. Конституційне право України: підручник. К.: Вид- во Нац. авіац. ун-ту «НАУ-друк», 2010. С. 140. (Також можемо зустріти висловлювання про те, що такі форми використовують для безпосередньої реалізації влади не тільки самим українським народом, але і «його частиною» (Шаптала Н. К., Задорожня Г. В. Конституційне право України. Дніпропетровськ: ТОВ «ЛізуновПрес», 2012. С. 125).

** Там само. С. 266.

Шмитт К. Государство: право и политика. М.: «Территория будущего», 2013. С. 58—59.

Дворкин Р. Билль о правах для Великобритании. Теория и практика демократии. Избранные тексты. М.: Ладомир, 2006. С. 185.

^*** Ташнет М. Крестьяне с вилами и рабочие с твиттером: конституционные революции и конституи­рующая власть. Сравнительное конституционное обозрение. 2016. № 2. С. 19; Cepeda Espinosa, Manuel Jose; Landau, David E. Colombian constitutional law: leadingcases. Oxford: Oxford University Press, 2017. P. 346.

Commission Opinion on the Rule of Law in Poland on the Rule of Law Framework: Qestions & Answers. https://ec.europa.eu/commission/presscorner/detail/en/MEMO_16_2017 (Last accessed: 20.04.2021). Loewenstein K. Militant Democracy and Fundamental Rights. Comparative constitutionalism: Cases and materials. St. Paul: LEG, 2016. P. 1588.

U,wt. за: Ginsburg T., Dixon R. Comparative Constitutional Law. Northhampton: Edward Elgar Pub., 2011. P. 337.

Нюрнбергский процесс: сборник материалов: у 8 т. М.: Юридическая литература, 1987—1999. Т. 8. М.: Юридическая литература, 1999. С. 644.

Шаповал В. М. Конституція Італійської Республіки (з передмовою Володимира Шаповала). К.: Москаленко О. М., 2018. С. 60.

Франкенберг Г. Обучающийся суверен. Конституционное право: восточное вропейское обозрение. 2004. № 2. С. 21—22.

* Про внесення змін до Постанови Президії Верховної Ради Української РСР «Про сітку районних (міських) народних судів Української РСР та число народних суддів». URL: https://www.usoud.cz/en/ decisions/19920904-pl-us-592-czechoslovak-const-court-hate-crimes/ (дата звернення: 24.04.2021.).

* Рішення від 30 січня 1998 року у справі «Об'єднана комуністична партія Туреччини проти Туреччини».

URL: http://europeancourt.ru/uploads/ECHR_United_Communist_Party_-of_Turkey_and_Others_v_ Turkey_30_01_1998.pdf (дата звернення: 24.04.2021.).

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жданок проти Латвії». URL: http://khpg.org/- index.php?id=1376806128 (дата звернення: 24.04.2021.).

Interim Opinion on the Law on Government Cleansing (Lustration Law) of Ukraine adopted by the Venice Commission at its 101st Plenary Session (Venice, 12—13 December 2014) — in Ukrainian. URL: https:// www.-venice.coe.int/webforms/documents/?pdf=CDL-AD(2014)044-ukr (Last accessed: 20.04.2021).

Справа «Полях та інші проти України». URL: https://protocol.ua/ua/polyah_ta_inshi_proti_ukraini/ (дата звернення: 24.04.2021.).

Бофилль Э. Л. Запрет политических партий как один из признаков «воинствующей демократии». Сравнительное конституционное обозрение. 2005. № 1. С. 114.

Джанда К., Берри Дж., Голдман Дж., Хула К. Трудным путем демократии: процесс государственного управления в США / пер. с англ. Москва, 2006. С. 470.

European Court of Human Rights. Annual Report 2019. Strasbourg: European Court of Human Rights, 2019. P. 137.

Кынев А. В., Любарев А. Е Партии и выборы в современной России: эволюция и деволюция. М.: Новое литературное обозрение, 2011. С. 155.

Избранные решения Европейского суда по правам человека. Статья 11 Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод. М.: МХГ, 2012. С. 179.

Там само. С. 65.

Избранные решения Европейского суда по правам человека. Статья 11 Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод. С. 71.

Франкенберг Г. Обучающийся суверен. Конституционное право: восточноевропейское обозрение. 2004. № 2. С. 17.

Ланда Р. Г. История Алжира. XX век. М.: Институт востоковедения РАН, 1999. С. 215—217.

Шааб С. Популисткое искушение. Обратная сторона иллюзии идентичности. К.: Вид-во Жупанського, 2020. С. 10.

Урбинати Н. Искаженная демократия. М.: Из-во Института Гайдара, 2016. С. 253.

Kaltwasser C.R. Populismvs. Constitutionalism? Comparative Perspectives on Contemporary Western Europe, Latin America, and the United States. URL: https://www.fljs.org/sites/www.fljs.org/files/ publications/Kaltwasser.pdf (Last accessed: 20.04.2021).

** Кодекс належної практики у виборчих справах щодо строку повноважень законодавчих органів зазначає, що такий строк не повинен перевищувати 5-ти років.

BVerfG, Judgment of the Second Senate of 23 October 1951 — 2 BvG 1/51 (BVerfGE 1, 14).

The Constitutional Court of Romania Decision No. 51 of 25 January 2012. URL: http://www.codices.coe. int/-NXT/gateway.dll?f=templates&fn=default.htm (Last accessed: 20.04.2021).

Див. Рішення Конституційного Суду України № 2-рп/2013 від 29 травня 2013 року.

Див. п. I. 1.1.b ii Code of Good Practice on Electoral Matters/

The Constitutional Court of Austria (Verfassungsgerichtshof) Decision # G 218/03-16 of 30 June 2004. URL:

http://www.codices.coe.int/NXT/gateway.dll?f=templates&fn=default.htm (Last accessed: 20.04.2021).

Див. Ключковський Ю., цитована праця. С. 251.

Марцеляк О. Правова природа та види виборчих цензів у виборчому праві. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2015. Вип. 33. Т. 1. С. 87. (Серія «Право»).

Див. Ключковський Ю., цитована праця. С. 267.

Козюбра М. І., Погребняк С. П., Цельєв О. В., Матвєєва Ю. І. Загальна теорія права: підручник / за заг. ред. проф. Козюбри М. І. Київ: ВАІТЕ, 2016. С. 71.

Див. п. I. 2. Code of Good Practice in Electoral Matters.

Див. п.п. 13 — 17 ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ДОПОВІДІ, ухваленої Венеційською комісією під час 52-го пленарного засідання (Венеція, 18—19 жовтня 2002 року); п. I. 2.2. Code of Good Practice in Electoral Matters. URL: https://www.venice.coe.int/webforms/documents/default.aspx?pdffile=CDL- AD(2002)023rev2-cor-ukr (Last accessed: 20.04.2021).

Див. п.п. 18 — 19 ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ДОПОВІДІ, ухваленої Венеційською комісією під час 52-го пленарного засідання (Венеція, 18—19 жовтня 2002 року); п. I. 2.2. Code of Good Practice in Electoral Matters. URL: https://www.venice.coe.int/webforms/documents/default.aspx?pdffile=CDL- AD(2002)023rev2-cor-ukr (Last accessed: 20.04.2021).

** BVerfG, Judgment of the Second Senate of 03 March 2009 — 2 BvC 3/07-, paras. 1—166. URL: http:// www.-bverfg.de/e/cs20090303_2bvc000307en.html (Last accessed: 20.04.2021).

Див. п. I. 5. Code of Good Practice in Electoral Matters.

Див. п. II. 1—4. Code of Good Practice in Electoral Matters.

Act concern in the election of the representatives of the Assembly by direct universal suffrage. URL:

http://data.-europa.eu/eli/dec/1976/787(2)/oj (Last accessed: 20.04.2021).

BVerfG, Judgment of the Second Senate of 22 May 1979 - 2 BvR 193, 197/79 (BVerfGE 51, 222).

** Opinion on the Amendments to the Constitution of Liechtenstein proposed by the Princely House of Liechtenstein, adopted by the Venice Commission at its 53rd plenary session (Venice, 13—14 December 2002). URL: https://www.venice.coe.int/webforms/documents/?pdf=CDL-AD(2002)032-e (Last accessed: 20.04.2021).

Референдуми в Європейському Союзі. К.: ФАДА ЛТД, 2007. С. 71—72.

Чинний Закон України «Про всеукраїнський референдум» від 26 січня 2021 року № 1135-ІХ визначає такі обмеження щодо референдуму: питання, що суперечать положенням Конституції України, загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, закріпленим насамперед Загальною декларацією прав людини, Конвенцією про захист прав людини й осно­воположних свобод, протоколами до неї; що скасовують чи обмежують конституційні права й

свободи людини та громадянина, гарантії їхньої реалізації; спрямовані на ліквідацію незалеж­ності України, порушення державного суверенітету, територіальної цілісності України, створення загрози національній безпеці України, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі; щодо питань податків, бюджету, амністії; зараховані Конституцією України й законами України до відання органів правопорядку, прокуратури чи суду (частина 2 статті 3 Закону).

Constitutional curt of Hungary. URL: https://hunconcourt.hu/translations-summaries-old (Last accessed: 20.04.2021).

* Центральна виборча комісія. URL: http://komsamovr.rada.gov.ua/uploads/documents/41828.pdfPfbclid—

IwAR1IIIAYzHAge_A8AfmzzOJn7T4XuZZftPOfNFa6a5QgMT8zuP0kU-HRUQw (дата звернення: 24.04.2021).

Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8776191 (дата звернення: 24.04.2021.).

Ruling of Constitutional Court of the Republic of Lithuania № 18/94, 22.07.1994. URL: http://www. codices.-coe.int/NXT/gateway.dll?f =templates&fn= default.htm (Last accessed: 20.04.2021).

Crotty v. An Taoiseach [1987] IESC 4; [1987] IR 713 (9th April, 1987). URL: http://www.bailii.org/ie/ cases/IESC/-1987/4.html (Last accessed: 20.04.2021).

Ле Дюк Лоуренс. Учасницька демократія: референдуми у теорії та на практиці. Х., 2002. С. 38.

Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України. К.: Наукова думка; Прецедент, 2006. С. 169.

У цьому разі ми маємо справу ще з одним різновидом референдуму, який прийнято іменувати ратифікаційним.

Оніщук М. В. Референдна демократія: проблеми конституційної теорії та практики. К.: Вид-во Європейського університету, 2009. С. 233.

Local direct democracy in Europe. Wiesbaden: VS Verlag for Sozialwissenschaften, 2011. P. 45—46.

Kaufmann B., Waters Dane M. Direct democracy in Europe. Durham: Carolina Academic Press, 2004. P.68.

” Italy oil and gas vote flops because of low turnout. URL: https://www.thelocal.it/20160418/italy-oil- and-gas-vote-flops-because-of-low-turnout (Last accessed: 20.04.2021).

* Rogoff A. Martin. French Constiutional Law. Durham: Carolina Academic Press, 2014. P. 253—254.

Футей Б. Пишучи нову Конституцію, зазираймо до старої. ШВІ.: https://www.pravda.com.ua/rus/ аг1ісіез-/2007/07/30/4421899/ (дата звернення: 20.04.2021); Речицький В. Прості цінності конститу­ціоналізму. иВІ_: https://krytyka.com/ua/articies/prosti-tsinnosti-konstytutsionaiizmu (дата звернення: 20.04.2021).

Рішення Арбітражного суду Бельгії від 15 жовтня 2002 року № 151/2002. ШВІ.: http://www.codices.- coe.int/NXT/gateway.dii?f=tempiates&fn=defauit.htm (дата звернення: 24.04.2021).

*** Navot S. The Constitution of Israel. A Contextual Analysis. Oxford: Hard Publishing, 2014. P. 136.

Government and Politics in Western Europe: Britain, France, Italy, Germany. Oxford: Oxford University Press, 1998. P. 227.

Queen was ‘so enraged' by Margaret Thatcher's refusal to back sanctions on apartheid that she wanted to scrap their weekly meetings. URL: https://www.dailymail.co.uk/news/article-5219155/Queen-enraged- Thatcher-apartheid.html (Last accessed: 20.04.2021).

Сравнительное конституционное право в доктрине и судебных решениях. С. 595.

Там само. С. 595.

Fun Fact: Belgium went for 36 hours without a king in 1990. URL: https://brussels-express.eu/fun-fact- belgium-36-hours-without-king/ (Last accessed: 20.04.2021).

Постанова Конституційного суду Молдови від 17 жовтня 2017 року. URL: http://www.codices.coe. int/NXT/-gateway.dll?f=templates&fn=default.htm (дата звернення: 20.04.2021).

Рішення № 200/2006 Конституційного суду Італії від 18.05.2006. URL: https://www.cortecostituzionale.- it/documenti/download/doc/recent_judgments/S2006200_Marini_Quaranta_en.pdf (дата звернення: 24.04.2021).

Деев А. С. Современная Франция: механизм формирования внешней политики. М.: Международ­ные отношения, 1985. С. 17.

Политические институты на рубеже тысячелетий / ответ. ред. К. Холодковский. Дубна: Феникс+, 2001. С. 312.

Конституционно-правовой механизм внешней политики. М.: РОССПЭН, 2004. С. 153.

Boyron S. The Constitution of France. A Contextual Analusis. Oxford: Hart Publishing, 2013. P. 61—62. Скандал у Польщі: президент і прем'єр не поділили спецлітак до Брюсселя. URL: https://www.unian. net/politics/153540-skandal-v-polshe-prezident-i-premer-ne-podelili-spetssamolet-dobryusselya.html (дата звернення: 24.04.2021.).

http://www.codices.coe.int/NXT/gateway.dll?f=templates&fn=default.htm

* Цит. за: Крутоголов М. А. Президент Французской Республики: правовое положение. М.: Наука, 1980. С. 126—127.

Ruling on the compliance of President of the Republic of Lithuania decree No. 40 «On granting citizenship of the Republic of Lithuania by way of exception» of 11 april 2003 to the extent that it provides that citizenship of the Republic of Lithuania is granted to Jurij Borisov by way of exception with the Constitution of the Republic of Lithuania and paragraph 1 of article 16 of the Republic of Lithuania Law on citizenship, 30 December 2003. URL: http://www.lrkt.lt/dokumentai/2003/r031230.htm (Last accessed: 20.04.2021). Conclusion on the compliance of actions of President RolandasPaksas of the Republic of Lithuania against whom an impeachment case has been instituted with the Constitution of the Republic of Lithuania, 31 March 2004. URL: http://www.lrkt.lt/ dokumentai/2004/c040331.htm (Last accessed: 20.04.2021).

** Правительство в зарубежных странах: учеб. пособие / под ред. А. Н. Козырина, Е. К. Глушко. М.:

Ось-89, 2007. С. 55—56.

Там само. С. 6.

Законодавець на рівні профільного закону синонімізував ці два поняття щодо вищого органу виконавчої влади.

Государственное право Германии. М.: Институт государства и права РАН, 1994. Т. 1. С. 257—258.

* Рішення Конституційного суду Італії від 6 грудня 1995 року № 7/1996. URL: http://www.codices.coe. int/NXT/gateway.dll?f=templates&fn=default.htm (дата звернення: 24.04.2021).

Сравнительное конституционное право в доктрине и судебных решениях. М.: КРАСАНД, 2015. С. 662—665.

Головним завданням цього органу є запобігання несправедливим методам конкуренції в торгівлі. До складу комісії входить п'ять членів, яких призначає президент за порадою та згодою Сенату, причому одну політичну силу можуть представляти не більше як три члени комісії. URL: https:// ballotpedia.org/-Humphrey%27s_Executor_v._United_States (дата звернення: 24.04.2021.).

Fisher L. Constitutional conflicts between Congress and the President. Lawrence: University Press of Kansas, 1997. P. 64—65.

На час подачі позову Гамфрі помер, і позов подавали його спадкоємці.

" The Speaker (Factsheets M2). URL: http://www.parliament.uk/factsheets (Last accessed: 20.04.2021).

*** Конституционное (государственное) право зарубежныхстран: тома 1—2. Часть общая. М.: Из-во БЕК, 2000. С. 112.

** Токвиль А. Демократия в Америке / пер. с фр. Гарольда Дж. Ласки. М.: Прогресс, 1994. С. 70.

Панейко Ю. Теоретичні основи самоврядування. Л.: Літопис, 2002. С. 13—15.

*** Das Bundesverfassungsgericht BVerfGE 1, 14 — Sudweststaat. URL: https://www.servat.unibe.ch/dfr/- bv001014.html (дата звернення: 03.04.2021 р.).

Там само, пункт D.3 Рішення Другого Сенату.

BVerfGE 24, 367 — offentliches Eigentuman Deichen. Legalenteignung. Hamburg. URL: https://www. jura.fu-berlin.de/fachbereich/einrichtungen/oeffentliches-recht/emeriti/pestalozzac/materialien/ staatshaftung/BVerfGE_24_-367.pdf?1337609999 (Last accessed: 20.04.2021).

Шевчук С. Судовий захист прав людини: практика Європейського суду з прав людини у контексті західної правової традиції. 2-ге вид., випр. і доп. Київ: Реферат, 2007. С. 719.

Economic Rights K. D. Ewing. The Oxford Handbook of Comparative Constitutional Law. Eds. Rosenfeld, Michel, and Andras Sajo: Oxford University Press, November 21, 2012. P. 1052—1053.

Economic Analysis of Law. Richard A. Posner: Aspen Publishers, Wolters Kluwer Law & Business; 9 edition, NY, 2014. 1056 p.

Наприклад, Posner Richard A. Law, Pragmatism, and Democracy. Cambridge, MA: Harvard University Press, 2005. та Richard A. The Economics of Justice. Cambridge: Harvard University Press, 1996. Карапетов А. Г. Экономический анализ права. М.: Статут, 2016. С. 239.

Савчин М. В. Конституційне право України: підручник / відп. ред. проф., д-р юрид. наук М. О. Баймуратов. К.: Правова єдність, 2009. С. 155.

Kommers, Donald P. and Miller, Russell A. The Constitutional Jurisprudence of the Federal Republic of Germany. 3rd Edition. (2012). P. 96.

Parisi, Francesco, and Vincy Fon. The Economics of Lawmaking. Oxford: Oxford University Press, 2009.

Носик В. В. Право власності на землю українського народу: монографія. К., 2006.

World Justice Project Rule of Law Index® 2020. URL: https://worldjusticeproject.org/sites/default-/files/ documents/WJP-ROLI-2020-Online_0.pdf (Last accessed: 20.04.2021).

Преамбула Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/995_004#Text (дата звернення: 23.04.2021).

*** Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2016 від 8 вересня 2016 року в справі за консти­туційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини п'ятої статті 21 Закону України «Про сво­боду совісті та релігійні організації» (справа про завчасне сповіщення про проведення публічних

богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій).

Joint Opinion of the Venice Commission, the Directorate of Human Rights (DHR) of the Directorate General of Human Rights and Rule of Law (DGI) of the Council of Europe and the OSCE Office for Democratic Institutions and Human Rights (OSCE/ODIHR), on two Draft Lawson Guarantees for Freedom of Peaceful Assembly, adopted by the Venice Commissionatits 108th Plenary Session (14—15 October 2016) CDL- AD(2016)030-e.

* Див.: Козюбра М. Судова правотворчість: аномалія чи іманентна властивість правосуддя. Вісник Верховного Суду України. 2017. № 3. С. 39.

Такий підхід, наприклад, застосовано в практиці Конституційного Суду України для уникнення блокування реалізації соціального захисту громадян через визнання неконституційними окремих положень законів. Див. рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року, № 12-р/2018 від 18 грудня 2018 року й інші.

* Kelsen Hans. General Theory of Lawand State, Etc. (third Printing.). Cambridge, Mass, 1949. P. 262.

Див. Albert, Richard, Menaka Guruswamy, and Nishchal Basnyat. Founding Momentsin Constitutionalism. 2019; Murkens, Jo E. From Empire to Union: Conceptions of German Constitutional Law Since 1871. Oxford: Oxford University Press, 2013. P. 45—50; Ackerman, Bruce A. Wethe People. Cambridge, Mass: Belknap Press of Harvard University Press, 1991. P. 60—72; Barber, Nick W. The Constitutional State. Oxford: Oxford University Press, 2012. P. 176—178; Tierney, Stephen. Constitutional Referendums: The Theory and Practice of Republican Deliberation. New York: Oxford University Press, 2014. P. 1—18 та ін. Ming-Sung Kuo Between Fact and Norm: Narrative and the Constitutionalisation of Founding Moments. Albert, Richard, Menaka Guruswamy, and Nishchal Basnyat. Founding Moments in Constitutionalism. 2019. P. 11—14.

Цит. за Report on Constitutional Amendment, adopted by the Venice Commission at its 81st Plenary Session (Venice, 11—12 December 2009) CDL-AD(2010)001-e. URL: https://www.venice.coe.int/webforms/ documents/?pdf=CDL-AD(2010)001-e (дата звернення: 20.04.2021).

Див. Opinion on the Revision of the Constitution of Belgium adopted by the Venice Commission at its 91st Plenary Session (Venice, 15—16 June 2012) CDL-AD(2012)010-e. URL: https://www.venice.coe.int/ webforms/documents/-?pdf=CDL-AD(2012)010-e (дата звернення: 20.04.2021).

Parliamentary Assembly of the Council of Europe. Recommendation 1791 (2007) State of human right sand democracy in Europe. URL: http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-XML2HTML-en. asp?fileid=17532&lang=en (дата звернення: 20.04.2021).

Це застереження щодо судового тлумачення, очевидно, властиве для країн континентальної системи права, адже в країнах англосаксонської системи права судове тлумачення конституції розглядають на рівні з повноцінними змінами конституції. Наприклад, див. Dixon Rosalind. Amending Constitutional Identity. 2010; Constitutional amendment rules: a comparative perspective. Rosalind Dixon. Ginsburg, Tom, and Rosalind Dixon. Comparative Constitutional Law. Cheltenham: Elgar, 2011.

** Див. п. 19—42 Turkey —Opinion on the amendments to the Constitution adopted by the Grand National Assembly on 21 January 2017 and to be submitted to a National Referendum on 16 April 2017, adopted by the Venice Commission at its 110th Plenary Session (Venice, 10—11 March 2017) CDL-AD(2017)005-e. URL:https://www.venice.coe.int/webforms/documents/?pdf=CDL-AD(2017)005-e (Last accessed: 20.04.2021).

Див. п. 10 Luxembourg — Opinion on the proposed revision of the Constitution, adopted by the Venice Commissionatits 118th Plenary Session (Venice, 15 and 16 March 2019) CDL-AD(2019)003-e. URL: https:// www.venice.coe.int/webforms/documents/?pdf=CDL-AD(2019)003-e (Last accessed: 20.04.2021).

Справа Verfassungsgerichtshof (VfGH) № 2455/1952 of 16.12.1952. Див. Britta Adamovich-Wagner The theoretical and practical aspects of reviewing the constitutionality of the constitutional norms (CDL-JU(2013)004-e). URL: https://www.venice.coe.int/webforms/documents/?pdf=CDL-JU(2013)004-e (Last accessed: 20.04.2021).

** Див. п. 19 Turkey — Opinion on the amendments to the Constitution adopted by the Grand National Assembly on 21 January 2017 and to besubmitted to a National Referendumon 16 April 2017. Adopted by the Venice Commission at its 110th Plenary Session (Venice, 10—11 March 2017) CDL-AD(2017)005-e. URL: https://www.venice.coe.int/webforms/documents/?pdf=CDL-AD(2017)005-e (Last accessed: 20.04.2021).

Відповідно до статті 61 Конституції Франції, органічні закони до їхньої промульгації, направлення на референдум чи набуттям чинності повинні бути направлені до Конституційної Ради для їхнього перевірки щодо відповідності Конституції.

Juliane Kokott and Martin Kaspar Ensuring Constitutional Efficacy. The Oxford Handbook of Comparative Constitutional Law. Eds. Rosenfeld, Michel, and Andras Sajo: Oxford University Press, November 21, 2012. P. 806.

The Constitutional Court of Hungary Decision # 51/2010 of 28-04-2010.

Відповідно до статті 191 Конституції Польщі право на звернення в таких суб'єктів виникає тільки щодо питань, які стосуються їхньої діяльності.

Савчин М. В. Конституційне право України: підручник / відп. ред. проф., д-р юрид. наук М. О. Баймуратов. К.: Правова єдність, 2009. С. 188—189.

Шаповал М. В. Конституційне право зарубіжних країн: академічний курс: підручник. 3-тє вид., стереотип. Київ: Юрінком Інтер, 2014. с. 309.

* Вважають, що саме мексиканська правова система започаткувала й розвинула інститут ампаро в його сучасному розумінні. Див. Mejorada, Carlos Sanchez. The Writ of Amparo. Mexican Procedure to Protect Human Rights. The Annals of the American Academy of Political and Social Science. Vol. 243. 1946. P. 107—111.

Такі повноваження Конституційної ради передбачено безпосередньо статтею 16 Конституції Франції, відповідно до якої Конституційна рада в умовах реалізації надзвичайних повноважень повинна стежити за дотриманням конституційних гарантій.

Louis Favoreu, Xavier Philippe. La place du Conseil constitutionnel dans la Constitution de 1958. URL: http:// blog.ac-rouen.fr/lyc-bloch-notes/files/conseil-constitutionnel-17365.pdf (Last accessed: 20.04.2021).

Jean-Louis DEBRE. Le Conseil constitutionnel lors de sa mise en place. URL: https://www.conseil- constitutionnel.fr/nouveaux-cahiers-du-conseil-constitutionnel/le-conseil-constitutionnel-lors-de-sa- mise-en-place (Last accessed: 20.04.2021).

Див. The Constitutional Council (Conseil Constitutionnel) Decision № 1962-20 DC of 06.11.1962; Decision № 1992-313 DC of 23.09.1992; Decision № 2003-469 DC of 26.03.2003.

Jacqueline de Guillenchmidt. No constitutional review for amendments to the Constitution, a French exception (CDL-JU(2013)005). URL: https://www.venice.coe.int/webforms/documents/default. aspx?pdffile=CDL-JU(2013)005-e (Last accessed: 20.04.2021).

Kelsen, Hans. General Theory of Norms. Oxford [England]: Clarendon Press, 2011. P. 104.

Кельзен Г. Судебная гарантия конституции (конституционное правосудие). Сравнительное консти­туционное право в доктрине и судебных решениях: учебное пособие. М.: КРАСАНД, 2015. С. 95.

Kelsen, Hans. General Theory of Lawand State, Etc. (third Printing.). Cambridge, Mass, 1949. P. 268.

Кельзен Г. Судебная гарантия конституции (конституционное правосудие). Сравнительное консти­туционное право в доктрине и судебных решениях: учебное пособие. М.: КРАСАНД, 2015. С. 95.

Наприклад, рішення Конституційного Суду України щодо визнання неконституційними положень законів України у зв'язку із порушенням визначеної Конституцією України процедури їхнього ухвалення. Див. рішення Конституційного Суду України № 2-р/2018 від 28 лютого 2018 року та № 4-р/2018 від 26 квітня 2018 року.

* The Constitutional Court of the Czech Republic Decisions III. US 304/05 of 15.09.2005.

** The Constitutional Court of Italy Judgment NO. 5 OF 2018.

BVerfG, Judgment of the Second Senate of 17 January 2017. 2 BvB 1/13, paras. 1-1010.

Opinion on the Draft Constitutional Amendments with regard to the Constitutional Court of Turkey adopted by the Venice Commission at its 59th Plenary Session (Venice, 18—19 June 2004) (CDL-AD(2004)024-e).