§ 1. Формування сучасного конституціоналізму. Органічний конституціоналізм

Головне призначення органічної конституції полягає в тому, що вона у правовій формі закріплює ліберально-демократичний політич­ний та ринковий економічний режими, що в більшості випадків при­зводить до суттєво вищого, порівняно з докапіталістичною епохою, рівня соціальної динаміки.

Одним із найважливіших принципів ліберальної демократії є вер­ховенство права, конституціоналізм. Це означає, що норми писаної або неписаної конституції мають найвищу юридичну силу порівняно з усіма іншими джерелами права. В історичному плані концепція кон­ституціоналізму постала з теорії природного права як антитеза фе­одальній тиранії та ідейне обґрунтування правління, обмеженого вищим законом. Такий закон вимагав визначення юридичних меж державної влади, встановлення кордону між нею та автономною сферою життє­діяльності індивіда. З ідеї верховенства права виросло поняття консти­туційного правління. Нині ідея конституційної законності передбачає, що будь-яка політична чи нормотворча діяльність повинна здійснюва­тися відповідно до конституційних засад. Тобто будь-який декрет або правова норма, ухвалені на референдумі або видані державним орга­ном, зберігають свою чинність тільки тоді, коли вони не суперечать приписам конституції. При цьому відповідність законів та інших нормативно-правових актів конституції забезпечується спеціальними інститутами конституційного нагляду і контролю.

Термін «конституція» (від лат. сопзііїийо — установлення) виник багато століть тому. Проте ідея конституціоналізму як особливого спо­собу закріплення засад організації суспільства і держави, а також правового статусу особи у вищому правовому акті матеріалізувалася за Нового часу, в епоху становлення сучасного ринку і буржуазних капіталістичних відносин.

Попри притаманне конституції демократичне єство, основні за­кони іноді ухвалюють за тоталітарних чи авторитарних режимів. Однак подібні конституції не можна вважати справжніми (органічними). В юридичній науці їх називають фіктивними або нереальними, оскіль­ки вони заперечують або лише декларативно визнають цінності й за­сади вільного ринку, ліберальної демократії й права людини. Фіктивна конституція закріплює здебільшого фасадну демократію, приховуючи авторитаризм, не політичну свободу, а партійну монополію, не ринок, а розподільчу економічну систему.

Історичний розвиток ідеї та практики конституціоналізму склада­ється з кількох етапів. Перший з них охоплює період з кінця XVIII ст. до закінчення Першої світової війни; другий — час між двома світо­вими війнами; третій — від закінчення Другої світової війни до кінця 80-х років XX ст.; четвертий (сучасний) — започатковано на рубежі 80-90 років XX ст. Його пов’язують із падінням тоталітарних режимів у країнах радянського блоку, радикальними політичними змінами у країнах Центральної та Східної Європи.

Укорінення ідеалів конституціоналізму стикається з чималими проблемами, супроводжуючись тривалими дебатами і боротьбою з приводу духу і літери основного закону. Ключова проблема консти­туціоналізму в посттоталітарних країнах, і зокрема в Україні, полягає в тому, що на час припинення домінування марксистсько-ленінської ідеології тут не існувало світоглядних, політичних та інших перед­умов сутнісного розуміння ролі основного закону як такого.

Загалом ідея вищого закону, який визначає основний, глибинний зміст звичайних законів у державі, не є новою. На думку Дж. Локка, закони, що ними керуються люди, поділяються на три види — боже­ственні, цивільні та закони громадської думки (доброго імені). У XVIII ст. ця ідея виразно прочитувалася в концепції права Божого або права Природи і Розуму. Проте переконання у тому, що вищий закон має бути позитивно сформульований на папері, належить північноамери­канським колоністам. Звертаючись до Мейфлауерського договору, укладеного переселенцями до Америки у 1620 р., політичний філософ Б. Данем доводить, що саме цей договір слід вважати першою писаною конституцією громадянського суспільства в США і цілому світі.

Більш поширеною, однак, є думка, що ідея писаної конституції уперше втілилася у прийнятті конституцій окремих американських штатів, за зразком яких була згодом ухвалена Конституція США 1787 р. Відтоді вважають, що органічна конституція виражає суверенну волю народу, захищає громадянську свободу, вільний ринок і права особис­тості. Її авторитет і дієвість забезпечуються самим фактом існування розвиненого громадянського суспільства, незалежним судом, розподі­лом влад, механізмом стримувань і противаг, інститутом імпічменту тощо.

У цілому ідея універсального конституційного права як сукупнос­ті публічних норм, що виростають з органічних потреб цивілізації й призначені регулювати найважливіші форми людського життя, виникла в англосаксонському світі спочатку як вимога забезпечення індивіду­альної свободи, виборності керманичів та права народу контролювати хід державних і громадських справ. У розгорнутому вигляді ця ідея, на думку Ф.

Прийнято вважати, що англійська неписана конституція, яка від початку виходила з ідеї верховенства права, була пізніше лише форма-

лізована в американській писаній конституції. Як результат розвитку традицій парламентського права, ідея і практика конституціоналізму в США та Західній Європі сприяли ефективному забезпеченню демо­кратії, ринкових відносин і громадянських свобод у найбільш універ­сальній формі.

Однією з головних ідей Заходу, на яку спирається сучасний кон­ституціоналізм, є ідея про те, що державна влада має діяти лише в межах, визначених і дозволених їй народом, вільними громадянами. Тому органічну конституцію прийнято вважати головним правовим документом не стільки держави, скільки громадянського суспільства. За умов конституціоналізму не держава повинна навчати громадян належній поведінці, а громадяни мають вказувати державі на необхід­не й корисне для них спрямування її діяльності. У противному випад­ку, за словами англійського філософа Г. Спенсера, громадяни ризику­вали б отримати під виглядом конституції лише засіб пониження стандартів їх власної свободи.

Органічна конституція дбає про те, щоб держава у своїй діяльнос­ті не обмежувала надмірно громадян навіть тоді, коли це стосується питань національної безпеки. Як переконував свого часу В. фон Гум­больдт, в умовах правильно побудованої демократії потужним чинни­ком безпеки громадянського суспільства і окремих його членів є га­рантування громадянам свободи, яка належить їм невід’ємно. Тому органічні конституційні стандарти від початку передбачали захист ринку, свободи договору, гарантії підприємництва, непорушність влас­ності, свободу думки і слова.

Якщо розуміти право як джерело упорядкованих взаємозв’язків, що узгоджують поведінку людей, забезпечують справедливість і умож­ливлюють розв’язання конфліктів, то конституційні приписи мають бути оцінені як основоположні стратегічні правила існування вільного суспільства.

дуальних стратегій і тактик. Конституційне правління — це встанов­лення універсальної граматики дій політично й економічно вільного, автономного індивіда.

Таким чином, органічна конституція — це кодекс юридичних прин­ципів і норм, необхідних і достатніх для ефективної організації життя в сучасному цивілізованому світі. Її дотримання дає змогу якнайпов­ніше втілювати в життя стратегічні інтереси як окремих індивідів, так і громадянського суспільства, нації в цілому. Не випадково Дж. Локк вбачав у конституції початковий верховний акт суспільства, який пе­редує всім іншим позитивним законам і залежить виключно від волі народу. Саме тому органічна конституція має бути захищена від неви­правданих змін як з боку держави, так і з боку підпорядкованих на­родові представницьких зборів.

У забезпеченні демократії і прав людини вбачали головне призна­чення конституції філософи Ю. Габермас і К. Поппер. Останній вважав можливим змінювати конституцію лише за умови, що це не станови­тиме загрози її демократичному змісту. На думку ж Ф. фон Гаєка, конституція — це документ, який організовує розділення влад відпо­відно до найважливіших сфер політичного управління. У свою чергу, Д. Брайс розумів її як правовий інструмент, що визначає структуру, компетенцію і види політичної влади в сукупності із загальним меха­нізмом державного керівництва.

Американський історик А. Шлезінгер називав конституцію доку­ментом, в якому відображаються фундаментальні цінності, тенденції і звичаї нації, що залишаються унікальними і не можуть бути легко змінені, а Р.

Як зазначав ще у 1821 р. суддя Верховного суду США Д. Маршалл, народ творить конституцію, і тільки народ може її змінити. Конститу­ція — це витвір власної волі народу, тому вона може існувати виключ­но завдяки підтримці народу. Один із найавторитетніших політичних філософів XX ст. Дж. Ролз вбачав у конституції зібрання правил спра­ведливої політичної процедури, форму інкорпорації рівних для всіх політичних свобод, за допомогою яких громадяни мають можливість відкрито здійснювати своє життєве призначення. Найважливішим із конституційних завдань він вважав правове закріплення свободи дум­ки як передумови загальної поінформованості суспільства. При цьому Дж. Ролз заперечував доцільність конституційного визначення правил економічного розподілу, залишаючи економічні стосунки на розсуд ринку. Стверджуючи, що влада народу є вищою від влади уряду, Дж. Ролз розцінював конституційне правління як вищий тип правлін­ня, здійснення якого не може бути доручено законодавчим і судовим органам. Відповідальними за дотримання конституції, на його думку, мають бути всі без винятку гілки влади.

У свою чергу, видатний економіст XX ст. Дж. Б’юкенен вважав органічну конституцію «охоронною грамотою» ліберального ринково­го суспільства. Конституційна філософія, на його переконання, є на­справді громадянською філософією, яка дуже близька до християн­ського кодексу етично досконалої поведінки індивіда. Дж. Б’юкенен високо оцінював американський конституціоналізм, оскільки вважав Конституцію США 1787 р. надзвичайно успішним мірилом допусти­мого втручання держави і колективізму в цілому в життя досконало організованого суспільства.

Більш поміркованим, ніж американський, прийнято вважати кон­ституціоналізм Старого світу, який започаткувала Конституція («Закон про врядування») Польщі від 3 травня 1791 р. Її ухвалення стало мож­ливим внаслідок російсько-турецької війни 1787 р., коли російські війська змушені були вийти з території Польщі. Конституція ліквіду­вала принцип «liberum veto» як прояв політичної анархії шляхти, пом’якшила соціальну нерівність, встановила засади громадянського суспільства і відновила дієздатність державної влади.

Ухвалена того ж року Конституція Франції ґрунтувалася на засадах європейського Просвітництва і була пов’язана з моделлю американської Конституції 1787 р. Вона інкорпорувала в собі Декларацією прав лю­дини і громадянина 1789 р., що вказувало на її генетичний зв’язок із доктриною народного суверенітету Ж.-Ж. Руссо, теорією розподілу влад Ш. Монтеск’є й концепцією невідчужуваних прав Дж. Локка.

У другій половині XX ст. конституціоналізм зазнав на собі силь­ного впливу соціалістичних ідей, що позначилося на основних законах навіть тих країн, що не входили до радянського блоку. Зокрема, Кон­ституцію Італії 1947 р. було прийнято під впливом антифашистського і комуністичного руху в Європі, міжнародних успіхів СРСР, а також присутності у країні американських і англійських військ. На додачу до першого покоління прав людини (громадянські й політичні права) до текстів основних законів багатьох країн у цей час потрапили також соціально-економічні (позитивні) права. Зокрема, типовими новелами подібного роду стали право на безоплатне лікування незаможних, право на працю й соціальне забезпечення, право на страйк і утворення профспілок, можливість відчуження приватної власності на користь суспільства, юридичне визнання кооперації. Суттєвим був вплив со­ціалістичної парадигми на конституційну законотворчість у країнах Африки, в Аргентині, Бразилії та Єгипті.