§ 1. Поняття, структура, особливості та види фінансово-правових норм
Фінансове право як галузь права являє собою складну систему, вихідним, первинним елементом якої є фінансово-правові норми. Саме фінансово-правові норми регулюють відносини, що виникають, змінюються та припиняються у процесі мобілізації, розподілу та витрачання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів.
Норми фінансового права, як і будь-якої іншої галузі права, є загальнообов’язковими правилами поведінки суб’єктів суспільних відносин, що встановлені державою та забезпечені її примусовою силою. Тому їм притаманні загальні риси правової норми, а саме: вони є правилом поведінки суб’єктів, владним приписом держави та мають регулятивний, формально визначений та загальнообов’язковий характер. Але при цьому вони мають і особливості, притаманні виключно цій галузі права, зумовлені специфікою предмета правового регулювання: їх змістом є правила поведінки учасників особливого виду суспільних зв’язків саме у процесі фінансової діяльності держави. Ці правила виявляються в наданні суб’єктам таких відносин суб’єктивних юридичних прав і обов’язків, здійснення яких забезпечує планомірну мобілізацію, розподіл та витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів фінансових ресурсів відповідно потребам і інтересам держави та суспільства.
Саме те, що фінансово-правові норми регулюють відносини в галузі фінансової діяльності держави і виступають засобом реалізації публічних інтересів, надає їм імперативного характеру. Такі норми вміщують державне веління щодо поведінки посадових осіб органів держави, підприємств та організацій, а також окремих громадян з приводу створення відповідних грошових фондів, розподілу та перерозподілу коштів, що містяться в них, а також їх належного і доцільного використання.
Розкриваючи імперативний характер фінансово-правових норм, необхідно виокремлювати декілька аспектів. По-перше, це означає, що в таких нормах містяться категоричні приписи (дозволи, заборони та ін.) щодо виконання відповідних дій у сфері фінансів, спричинені перш за все імперативним методом правового регулювання фінансових відносин.
По-друге, категорична форма припису виключає зміну умов та обставин, що містяться у фінансово-правових нормах, самими учасниками відносин, тобто виключає можливість зміни положень норм за волевиявленням будь-якої зі сторін. По-третє, імперативність таких норм поширюється не тільки на суб’єктів, які повинні слідувати ним, а й на суб’єктів, які видають такі приписи. Державні органи, уповноважені видавати такі веління, теж зв’язані вимогами фінансово-правових норм. По-четверте, такий імператив передбачає додержання моделі поведінки, яка закріплена нормою, незалежно від згоди учасників цих відносин. Причому порушення приписів, що містяться у фінансово-правовій нормі, є порушенням фінансової дисципліни та тягне за собою відповідні санкції. Треба зазначити, що на сучасному етапі посилюється імперативний характер фінансово-правових норм у зв’язку з підсиленням фінансового контролю за діяльністю суб’єктів у фінансовій сфері.Імперативність фінансово-правових норм виявляється в усіх видах таких норм (щодо засобу впливу на суб’єктів відносин, який визначає характер їх юридичних прав і обов’язків), як зобов’язуючих і забороняючих, так і уповноважуючих. Так, зобов’язуючі фінансово-правові норми вимагають від учасників відносин здійснення відповідних позитивних дій в напрямах мобілізації, розподілу або витрачання фінансових ресурсів, наприклад, зобов’язують відповідних суб’єктів сплачувати податки, здійснювати податкову звітність; Нацбанк України - внести суми грошових коштів у разі перевищення кошторисних доходів над видатками, тощо. Такі норми містяться в усіх нормативних актах (законах), що регулюють здійснення фінансової діяльності.
Забороняючі фінансово-правові норми вимагають утримуватися від відповідних дій з метою додержання фінансової дисципліни, наприклад, суб’єктам заборонено здійснювати валютні операції без придбання ліцензій Нацбанку; безспірно списувати кошти з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету та місцевих бюджетів у рахунок погашення зобов’язань бюджетних установ; нецільове використання бюджетних коштів тощо.
В уповноважуючих фінансово-правових нормах імперативність виявляється дещо своєрідно.
Такі норми надають суб’єктам право на здійснення відповідних позитивних дій, але у чітко передбачених нормою межах. При застосуванні таких норм певні права сполучаються з імперативністю велінь, коли встановлюються суворі межі здійснення таких прав, наприклад, бюджетна установа має право використовувати надані кошти з бюджету, але у чіткій відповідності з бюджетним призначенням та кошторисом; кредитна установа наділена правом надавати кредити, але за умови, закріплені у законодавстві. Тобто, управо- мочений орган повинен ухвалювати найбільш доцільне рішення відповідно до законодавства і конкретних умов, але у межах, чітко визначених і закріплених такою нормою.Залежно від змісту фінансово-правові норми поділяються на:
1) матеріальні, такі, що закріплюють види і обсяг доходів та видатків відповідних фондів. Такі норми визначають матеріальний зміст юридичних прав і обов’язків учасників фінансових правовідносин;
2) процесуальні, такі, що закріплюють порядок (процедуру) дій у напрямах мобілізації, розподілу та витрачання фондів коштів. Фінансове право, на відміну від інших галузей права, поєднує матеріальні та процесуальні норми.
Таким чином, фінансово-правова норма - це встановлене державою та забезпечене її примусовою силою загальнообов’язкове правило поведінки суб’єктів суспільних відносин, що виникають і розвиваються у процесі мобілізації, розподілу та витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів, установлює права і обов’язки їх учасників та має імперативний характер.
Внутрішня будова, тобто структура фінансово-правової норми, така сама, як і в інших норм права, але в її складових частинах відбиваються особливості фінансових відносин, які нею регулюються. Гіпотеза фінансово-правової норми вказує умови, за наявності яких діє норма та у суб’єктів виникають передбачені нормою права і обов’язки у сфері фінансів. Вона встановлює типові фактичні обставини, з якими пов’язується виникнення правовідносин. Причому ці обставини чітко і конкретно виражаються нормою.
З огляду на це, гіпотеза фінансово- правової норми має безумовно визначений характер. Диспозиція розкриває зміст правила поведінки, вказує, якою саме має бути поведінка учасників відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин, вимагає відповідної поведінки сторін фінансових відносин та не припускає відхилення від неї.Санкція фінансово-правової норми передбачає наслідки за невиконання чи неналежне виконання приписів норми, визначає вид та міру юридичної (адміністративної, кримінальної, фінансово-правової та ін.) відповідальності порушникам. Але фінансово-правові санкції характеризуються певними особливостями, а саме: 1) мають, як правило, грошовий характер та застосовуються у виді штрафу, пені, примусового списання коштів, припинення фінансування тощо; 2) поширюються на всіх учасників фінансових правовідносин; 3) сполучають правовідновлювальні і каральні (штрафні) елементи, тобто не тільки здійснюється покарання винної особи, а й забезпечується належне виконання її фінансового обов’язку; 4) відображають безпосередній зв’язок з фінансово-правовою відповідальністю. Наприклад, згідно зі ст. 117 Бюджетного кодексу України у разі нецільового використання суб’єктом бюджетних коштів Міністерство фінансів України, Державне казначейство України та інші органи у межах своїх повноважень можуть припиняти бюджетні асигнування тощо.