Поняття та система публічних доходів

Будь-якій державі необхідні фінансові ресурси для здійснення покладених на неї функцій. При цьому існує прямий взаємозв’язок між обсягом функцій, які виконує держава, і обсягом коштів.

Різноманітні доходи, які отримували державні утворення на ран­ніх етапах, носили, як правило, випадковий і зазвичай натуральний характер.

У стародавній Греції вважали, що особисті податки мають від­биток рабства і їх сплата є приниженням для повноправних громадян. Потреби держави задовольнялись у першу чергу від використання державного майна (земель, доріг), військових контрибуцій і данини від підкорених народів. Крім того, до державних доходів відносилось кон­фісковане майно та добровільні дари (літургії). Для забезпечення функцій держави використовувались різного виду трудові, військові або дорожні повинності.

Поступово повинності були замінені на обов’язкові платежі, доб­ровільність деяких пожертвувань стала дуже умовною.

У СРСР основну частину доходу держава отримувала від соціа­лістичних підприємств та організацій, а обов’язкові платежі - податки складали дуже незначну частину доходів, ставилось навіть питання про скасування податків із заробітної плати.

У сучасній Україні значну частину доходів, які отримують публіч­ні утворення, стали складати саме обов’язкові платежі - податки.

Частина національного доходу країни, яка надходить внаслідок його розподілу і перерозподілу у власність та розпорядження держави і органів місцевого самоврядування з метою створення централізова­них фондів коштів для задоволення публічного інтересу, утворює пу­блічні доходи.

Правову категорію «публічні доходи» складають державні та місцеві доходи, які формуються відповідно до законодавства за раху­нок грошових платежів та надходжень.

Власні доходи, відповідно до ст. 142 Конституції України та ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», мають тери­торіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах, а розпоряджають­ся ними органи місцевого самоврядування. Такі доходи мають назву місцевих або муніципальних доходів.

Надзвичайна важливість публічних доходів, які надходять до дер­жави і органів місцевого самоврядування для формування бюджетів та позабюджетних централізованих фондів, викликає необхідність чіт­кого імперативного регулювання відносин, пов'язаних з їх визначен­ням, мобілізацією та розподілом.

Публічні доходи - це сукупність окремих видів грошових пла­тежів та надходжень, що складають певну систему.

Державні доходи - це частина національного доходу країни, яка у процесі розподілу та перерозподілу надходить через різні види гро­шових платежів у власність і розпорядження держави з метою фор­мування грошових фондів, необхідних для виконання загальнодержав­них повноважень, соціально-економічних програм, суспільних функцій та завдань у країні.

Державні доходи у вигляді різних видів платежів зараховуються до Державного бюджету України та державних цільових позабюджет­них фондів. Поняття державних доходів не тотожне поняттю бюджет­них доходів, тому що останні складаються з доходів бюджетів різного рівня, головним чином Державного бюджету, що разом охоплюють ве­лику, переважну, але тільки частину державних доходів.

Держава є головним суб'єктом, який виражає та захищає суспіль­ні інтереси, тому вона на підставі чинного законодавства має право у безвідплатний і без еквівалентний спосіб мобілізувати фінансові ре­сурси у юридичних осіб усіх форм власності та організаційно-правової форми діяльності, а також у фізичних осіб, які мають доходи.

Місцеві (муніципальні) доходи - це частина національного дохо­ду, яка необхідна для формування фінансової системи органів місце­вого самоврядування та використовується для вирішення завдань міс­цевого значення відповідно до інтересів населення цих територій.

Місцеві доходи надходять до місцевих бюджетів, які створюють­ся на рівні окремих територіальних громад. Законодавством заборо­нено створення місцевих позабюджетних фондів. Кошти, які надхо­дять до комунальних установ, підприємств та організацій, також є власністю місцевих громад та використовуються для задоволення відповідних потреб.

До публічних фондів, які формуються за рахунок надходжень, що встановлені імперативними вимогами законодавства в Україні, від­носяться:

1) Державний бюджет України;

2) місцеві бюджети - бюджет Автономної Республіки Крим, об­ласні, районні бюджети, бюджети місцевого самоврядування (бюдже­ти територіальних громад сіл, селищ, міст);

3) Пенсійний фонд України;

4) Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездат­ності;

5) Фонд загальнообов'язкового державного соціального страху­вання України на випадок безробіття;

6) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на вироб­ництві та професійних захворювань України;

7) фонди коштів Національного банку України;

8) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб;

9) фонди державного оборонного замовлення, державного замов­лення для задоволення пріоритетних державних потреб, фонд матері­ального резерву;

10) Аграрний фонд;

11) Фонд соціального захисту інвалідів та інші.

Конституція України закріплює право на власні доходи та їх роз­порядження за відповідними державними і місцевими органами влади.

Державний та місцеві бюджети акумулюють переважно всі гро­шові надходження публічного характеру, що використовуються для вирішення поставлених перед державою та місцевим самоврядуван­ням завдань. Усі кошти, що надходять до всіх бюджетних установ та організацій, відносяться до бюджетних доходів та відповідно регла­ментуються в першу чергу бюджетним законодавством.

Централізовані позабюджетні фонди створюються на державному рівні відповідно до законів України з метою ефективної реалізації со­ціальних та економічних завдань держави. Позабюджетні фонди аку­мулюють кошти для забезпечення потреб держави, фінансування яких не передбачено бюджетами. Позабюджетні фонди формуються за ра­хунок обов’язкових платежів, добровільних платежів, доходів від гос­подарської та фінансової діяльності, надходжень від штрафних санкцій за порушення відповідного законодавства та благодійних внесків.

Особливий статус мають доходи Національного банку України (далі - НБУ), які утворюються за рахунок викупу облігацій внутріш­ньої державної позики, валютних операцій, розміщення золотова­лютних резервів у інших банках, продажу кредитних ресурсів уряду, надання комерційним банкам короткострокових і довгострокових кредитів та рефінансування комерційних банків. Доходи НБУ Украї­ни не включаються до Державного бюджету України та викорис­товуються відповідно до затвердженого Радою НБУ кошторису. НБУ є центральним органом виконавчої влади з особливим стату­сом. Національний банку України направляє частину прибутку до державного бюджету України відповідно до щорічного Закону про бюджет.

Підприємства державної та комунальної форми власності форму­ють децентралізовані фонди коштів, якими вони користуються та роз­поряджаються, але частину доходу платежів передають у централізо­вані фонди для забезпечення державних функцій та діяльності органів місцевого самоврядування грошовими засобами.

Законодавець, здійснюючи правове регулювання системи платежів, ставить за мету забезпечити мобілізацію доходних джерел для форму­вання публічних фінансових ресурсів. Держава у законодавчому поряд­ку чітко регламентує повноваження, права і обов'язки учасників відно­син, які складаються при формуванні та стягненні платежів, заходи зао­хочення платників і відповідальності за невиконання приписів держави.

Держава, безумовно, бажає отримати більше коштів у своє роз­порядження, але вона також зацікавлена у розвитку господарської ді­яльності та підвищенні життєвого рівня населення, тому намагається так вплинути на розподільчі відносини, на утворення накопичення під­приємств усіх форм власності і доходи населення, щоб збільшити їх прибутки і доходи, що потім приведе до можливості збільшення плате­жів у централізовані фонди.

Отже, держава намагається встановити такий правовий режим пла­тежів у централізовані та децентралізовані фонди, щоб він сприяв розвит­кові виробництва, підйому економіки, використанню внутрішніх резервів.

Публічні доходи характеризуються наступними загальними рисами:

• мають грошову форму;

• встановлюються законодавством;

• надходять до державних та місцевих фондів коштів;

• адміністрування, контроль, розпорядження та використання здій­снюється уповноваженими органами;

• усі відносини, що пов'язані з публічними доходами, чітко регла­ментовані законодавством;

• використовуються для задоволення публічних потреб - вико­нання завдань та функцій органів державної влади і місцевого само­врядування.

Таким чином, під системою публічних доходів можна розуміти всю сукупність видів доходів, які надходять у розпорядження держав­ної та місцевої влади і місцевого самоврядування, мають типові озна­ки і складають підставу для формування бюджетних та позабюджет­них публічних фондів коштів.

Законодавство у повному обсязі з урахуванням ч. 2 ст. 19 Консти­туції України закріплює коло повноважень органів державної та місцевої влади, місцевого самоврядування, інших уповноважених органів стосов­но їх участі в акумуляції публічних доходів до публічних фондів коштів.

До складу фінансових правовідносин у сфері справляння пу­блічних доходів необхідно віднести:

• встановлення публічних доходів;

• визначення та нарахування суми грошових коштів, яка надійде до відповідного публічного фонду;

• сплата платежів до публічних фондів;

• контроль за сплатою та надходженням платежів до публічних фондів;

• примусове стягнення публічних доходів.

Фінансово-правові норми чітко регламентують відносини, які ви­никають при встановленні та введенні податкових або інших надход­жень до публічних фондів, порядок визначення і сплати платежів, по­рядок зарахування та розподілу публічних фінансових ресурсів, а та­кож здійснення контролю та застосування уповноваженими органами санкцій за порушення фінансового законодавства.

11.2.