§ 1. Податок на прибуток підприємств

Перелік окремих видів платників податків на прибуток викладено у ст. 133 Податкового кодексу України.

З числа резидентів до платників цього податку віднесено:

1) суб’єктів господарювання - юридичних осіб, які провадять гос­подарську діяльність як на території України, так і за її межами.

2) відокремлені підрозділи платників податку, за винятком пред­ставництв. Представництвом платника податку є відокремлений під­розділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням і здійснює представництво та захист інтересів юридичної особи, фі­нансується такою юридичною особою та не одержує інших доходів, крім пасивних доходів;

3) управління залізниці за прибуток, одержаний від основної ді­яльності залізничного транспорту. Перелік робіт та послуг, що нале­жать до основної діяльності залізничного транспорту, визначається Кабінетом Міністрів України. При одержанні прибутку від неосновної діяльності залізничного транспорту платниками податку є підприєм­ства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи, які його одержують;

4) неприбуткові установи та організації у разі одержання прибутку від неосновної діяльності та/або доходів, що підлягають оподаткуван­ню, також є платниками податку на прибуток.

Із числа нерезидентів платниками податку на прибуток є:

1) юридичні особи, що створені в будь-якій організаційно-правовій формі та одержують доходи з джерелом походження з України, за ви­нятком установ та організацій, які мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно із міжнародними договорами України;

2) постійні представництва нерезидентів, які одержують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представ­ницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників.

Нерезидентами визнаються:

- іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодав­ства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) за законодавством України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України;

- дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав та міжнародних організацій в Україні.

Об’єкт оподаткування. Об’єкт оподаткування можна диференці­ювати залежно від території його одержання на доходи, одержані:

- на території України;

- на континентальному шельфі;

- за межами України (із заліком сум податкових платежів, сплаче­них за кордоном).

Відповідно до ст. 134 Податкового кодексу України об’єктом опо­даткування податком на прибуток підприємств є: а) прибуток із дже­релом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звіт­ного податкового періоду; б) дохід (прибуток) нерезидента з джерелом походження з України. Податковий кодекс України закріпив новий підхід до визначення об’єкта оподаткування цим податком: змінилися загальна формула визначення прибутку, а також основні категорії, за допомогою яких він визначається. Так, зникли конструкції «валовий дохід», «скоригований валовий дохід», «валові витрати» та з’явилися конструкції «дохід звітного періоду», «витрати звітного періоду» та ін.

При визначенні доходів та витрат звітного періоду законодавець використовує загальну структуру, яку коротко можна уявити так: а) до- 251 ходи/витрати від операційної діяльності; б) інші доходи/витрати; в) крім визначених видів доходів/витрат.

Усі витрати Податковий кодекс України, так само як і Закон Укра­їни «Про оподаткування прибутку підприємств», поділяє на ті, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, та ті, що не враховуються. Такий самий підхід використовується і при визначенні доходів, з тією особливістю, що у разі одержання доходів, що не вра­ховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, йтиметься про різно­вид податкової пільги.

Подальша деталізація передбачає розкриття змісту кожної із зазна­чених складових. Так, витрати операційної діяльності включають со­бівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, ви­конаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов’язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, які поділяються на п’ять груп: а) прямі матеріальні витрати; б) прямі ви­трати на оплату праці; в) амортизація виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; г) вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; ґ) інші прямі витрати, у тому числі витрати з при­дбання електричної енергії.

До складу інших витрат включаються такі групи витрат, як загаль- новиробничі витрати; адміністративні витрати, спрямовані на обслу­говування та управління підприємством; витрати на збут; інші опера­ційні витрати; фінансові витрати; інші витрати звичайної діяльності 252

(крім фінансових витрат), не пов’язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг; суми витрат, не віднесені до складу витрат минулих звітних податкових періодів у зв’язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, що підтверджують здійснення витрат, та підтверджених такими докумен­тами у звітному податковому періоді, а також суми витрат, не врахова­ні в минулих податкових періодах у зв’язку з допущенням помилок та виявлені у звітному податковому періоді в розрахунку податкового зобов’язання, та ін.

Що стосується амортизації, тут підхід законодавця порівняно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (статті 8 та 9) докорінно змінився. По-перше, при визначенні прибутку об’єктом оподаткування сума амортизаційних відрахувань не є само­стійним елементом, а входить до складу витрат звітного періоду. По­друге, дещо змінився перелік об’єктів амортизації - витрат, що: під­лягають амортизації; не підлягають амортизації та повністю належать до складу витрат за звітний період; не підлягають амортизації та про­водяться за рахунок відповідних джерел фінансування. По-третє, змінилася класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів. У Податковому кодексі України основні засоби та інші не­оборотні активи класифіковано на 16 груп.

У сучасних умовах оподаткування доходів юридичних осіб здій­снюється за однією ставкою, без прогресії, доходи ж фізичних осіб - за прогресивною шкалою. Світова практика свідчить про те, що прогресивне оподаткування має «накривати» не більше 20 % всіх платників податків, а максимальна ставка податку - не більше 1 % їх загального числа. Відсутність серйозного теоретичного під­ходу змушує законодавця декілька разів на рік змінювати шкалу оподаткування.

Відповідно до ст. 151 Податкового кодексу України основна ставка податку на прибуток підприємств становить 16 %. Одночасно перед­бачено, що положення зазначеного пункту застосовуються з урахуван­ням п. 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, згідно з яким встановлено поступову зміну ставки податку на прибуток підприємств. Динаміка зменшення ставки податку на при­буток декларується у таких показниках:

- з 1 квітня 2011 р. по 31 грудня 2011 р. включно - 23 %;

-з 1 січня 2012 р. по 31 грудня 2012 р. включно -21 %;

-з 1 січня 2013 р. по 31 грудня 2013 р. включно - 19 %;

-з 1 січня 2014 р. - 16 %.

Для порівняння податкових ставок, закріплених законодавством України, можна навести розміри ставок у країнах з розвиненою рин­ковою економікою:

- Німеччина: податок з нерозподіленого прибутку корпорацій - 50 %; на розподілений прибуток - 36 %;

- Франція: податок з нерозподіленого прибутку - 39 %;

- Японія: податок із загального прибутку дрібних і середніх кор­порацій - 28 %; великих - 37,5 %;

- Велика Британія - 35 %;

- Італія - 36 %;

- Швеція - ЗО %.

У США дохід корпорацій обкладається за такою схемою: якщо він за рік не перевищував 50 тис. доларів, то використовується ставка 15 %; з наступних 25 тис. доларів - 25 %; а з доходу, що перевищує 75 тис. доларів на рік, - 34 %.

Українське законодавство підрозділяє нерезидентів на тих, які не здійснюють підприємницьку діяльність на території України, і тих, які цю діяльність здійснюють через постійні представництва. Відповідно до п. 151.3 ст. 151 Податкового кодексу України доходи нерезидентів та прирівняних до них осіб із джерелом їх походження з України опо­датковуються за ставками 0, 4, 6, 12, 15 і 20 %. У нерезидентів з до­ходів, одержаних із джерел на території України, резидент (який ви­плачує ці доходи) утримує податок і перераховує в бюджет.

Доходи таких нерезидентів обкладаються за такими ставками:

- від фрахту - 6 %;

- від страхування та перестрахування ризику - 0,4 та 12 %;

- від надання рекламних послуг - 20 %.