3.5. Екологічна правосуб’єктність юридичних і фізичних осіб та їх громадських об’єднань
За чинним законодавством, суб’єктами екологічного права визнаються юридичні та фізичні особи, а також їхні об’єднання. Ознакою юридичної особи як суб’єкта екологічного права є її організаційна цілісність, а виступають вони як підприємства і установи у різноманітних організаційно-правових формах.
Суб’єктами екологічного права є усі фізичні особи, тобто вітчизняні громадяни, іноземні громадяни та особи без громадянства. Суб’єктами екологічного права визнаються громадські об’єднання, які виступають учасниками екологічних відносин.Юридичні особи як суб’єкти екологічного права виступають учасниками різноманітних природоохоронних відносин. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридичним особам в екологічних відносин, рівно як і у інших відносинах, властиві наступні ознаки: організаційна єдність, тобто здатність виступати в екологічних відносинах згідно із положеннями своїх установчих документів як єдине цілісне формування в особі своїх органів управління; володіння відособленими матеріальними і грошовими засобами, майновими і немайновими цінностями на праві власності, користування, повного господарського ведення чи оперативного управління; вступати в правовідносини від свого імені та з метою забезпечення своїх інтересів; здатності нести самостійну юридичну відповідальність за своїми договірними, позадоговірними та іншими зобов’язаннями. Наведені загальні цивілістичні ознаки юридична особа набуває відповідно до цивільного законодавства з моменту своєї державної реєстрації.
Для екологічної правосуб’єктності юридичної особи не має суттєвого значення її видова належність за шляхом об’єднання, порядком створення, приватноправовим та публічно-правовим статусом. Вона не залежить від форм власності чи адміністративного підпорядкування юридичних осіб, часу їх створення та введення в експлуатацію тощо.
Так, згідно із ч. 2 ст. 51 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», підприємства, установи й організації, діяльність яких пов’язана зі шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію повинні бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів.Проекти господарської та іншої діяльності юридичних осіб повинні мати матеріали оцінки її впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людей. Така оцінка діяльності підприємств здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічної ємкості території та стану якості довкілля місцевості, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об’єктів на навколишнє природне середовище. Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію.
Наведені та інші екологічні положення юридичні особи зобов’язані виконувати в силу вимог, передбачених у самому природоохоронному законодавстві. Законодавець покладає на юридичні особи відповідні екологічні вимоги у зв’язку із визнанням їх загальної екологічної правосуб’єктності. У зв’язку з цим вони зобов’язані виконувати екологічні норми та правила в силу вимог закону, незалежно від вступу в конкретні екологічні правовідносини.
Однак підприємства і установи як юридичні особи часто виступають у якості спеціальних суб’єктів екологічного права. Це має місце, наприклад, при використанні природних ресурсів на підставі права власності чи права природокористування сільськогосподарськими підприємствами, при здійсненні видів діяльності, віднесених до природоохоронних[51], здійснення заходів, пов'язаних з використанням природного середовища для утилізації відходів тощо.
Так, згідно ст. 55 природоохоронного закону суб’єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення. Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров’я людей.Спеціальна екологічна правосуб’єктність юридичних осіб може мати місце при здійсненні відповідних видів господарської діяльності. Наприклад, за ч. 1 ст. 56 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», підприємства, установи, організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден та інших пересувних засобів, установок та виробництво і постачання пального, зобов’язані розробляти і здійснювати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у відпрацьованих газах та скидах транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії й пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів та інші заходи, спрямовані на запобігання й зменшення викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих речовин та додержання встановлених рівнів фізичних впливів.
Фізичні особи є визнаними суб’єктами екологічного права чинним законодавством. Перш за все до них відносяться громадяни України, тому що для них природне середовище є постійним місцем проживання, основним засобом існування та головною умовою життєдіяльності. Екологічна правосуб’єктність громадян складає необхідну передумову для володіння ними екологічними правами і покладання на них природоохоронних обов’язків, тобто бути носієм суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Екологічна правосуб’єктність громадян країни певною мірою відбиває їхній взаємозв’язок з державою, що появляються у відповідних дозволах та обтяженнях один до одного.
Так, відповідно до ст. 16 Конституції, забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов’язком держави.Екологічна правосуб’єктність громадян як соціально-правова категорія обумовлена характером самих суспільних відносин. Разом з цим, вона залежить від змісту законів, які прийняті з метою врегулювання екологічних відносин. Головним принципом українського права в цілому і екологічної правосуб’єктності, зокрема, є принцип рівноправності громадян. Екологічна рівноправність громадян відбита, наприклад, у ст. 50 Конституції, у якій закріплено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля. Така інформація ніким не може бути засекречена.
Однак слід зауважити, що наведені ціннісні ознаки екологічної правосуб’єктності громадян не надаються державою. Вони є невід’ємними властивостями, притаманні індивіду, що носять невідчужуваний характер. Держава лише визнає їх за своїми громадянами, закріплює в екологічному законодавстві та гарантує їх реалізацію.
Наведені конституційні положення про екологічну правосуб’єктність вітчизняних громадян знайшли свою конкретизацію у їх правах і обов’язках щодо охорони довкілля, закріплених в екологічному законодавстві. Так, згідно із ст. 9 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», кожний громадянин України має право на: безпечне для його життя та здоров’я навколишнє природне середовище; участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан довкілля, внесення пропозицій до органів державної влади та місцевого самоврядування, які приймають рішення з цих питань; участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів; об’єднання в громадські природоохоронні формування; вільний доступ до інформації про стан довкілля (екологічної інформації) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом; участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об’єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи; одержання екологічної освіти; подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище; оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.
Чинними законодавчими актами передбачені й інші екологічні права вітчизняних громадян. Можна із впевненістю стверджувати, що не у багатьох сучасних державах громадяни наділені таким широким колом екологічних прав. Саме по собі це свідчить про прогресивний характер українського екологічного законодавства. Однак, на жаль, в умовах сучасної екологічної кризи в країні законодавчі положення не мають істотного впливу на реальний стан навколишнього природного середовища.
Одночасно екологічне законодавство покладає на громадян низку природоохоронних обов’язків. Так, згідно із ст. 12 природоохоронного закону, громадяни України зобов’язані: берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища; здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки та інших екологічних нормативів і лімітів використання природних ресурсів; не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб’єктів; вносити штрафи за екологічні правопорушення; компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище. Громадяни зобов’язані виконувати й інші обов’язки у галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства України.
Українське законодавство визнає суб’єктами екологічного права іноземних громадян та осіб без громадянства, надаючи їм в цілому національний еколого-правовий статус, за відповідними вилученнями з цього статусу. Не можуть, наприклад, громадяни іноземних держав і особи без громадянства виступати з ініціативою про проведення референдумів з питань охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки в нашій країні, а також брати участь у таких референдумах. Користування ж іншими екологічними правами іноземні громадяни та особи без громадянства можуть здійснювати нарівні з українськими громадянами.
Вітчизняне екологічне законодавство передбачає і деякі природоохоронні обов’язки іноземних громадян і осіб без громадянства.
Так, згідно ст. 72 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», іноземні громадяни й особи без громадянства, так само як і іноземні юридичні особи, зобов’язані на території нашої країни додержувати вимог екологічного закону та інших законодавчих актів у галузі охорони навколишнього природного середовища та нести відповідальність за їх порушення відповідно до законодавства України.Громадські екологічні об’єднання та інші екологічні формування згідно з чинним екологічним законодавством також є суб’єктами екологічного права. Ними визнаються екологічні об’єднання фізичних та юридичних осіб, територіальні екологічні об’єднання громадян, громадські організації й об’єднання екологічного профілю з місцевим, регіональним та загальнодержавним статусом тощо. За різними оцінками, у даний час в Україні діє близько 500 громадських організацій, діяльність яких спрямована на вирішення різних екологічних проблем. Найбільш відомими громадськими об’єднаннями екологічного напряму діяльності із загальнодержавним статусом, наприклад, є: Всеукраїнська екологічна ліга; Українське товариство сталого розвитку; Українська екологічна асоціація «Зелений світ»; Українське відділення міжнародної спілки «Екологія людини»; Українське товариство охорони природи; Всеукраїнський комітет підтримки програм ООН щодо навколишнього середовища; Коаліція українських екологічних неурядових організацій «Альтер-Еко»; Екологічний молодіжний центр «Юніеко»; Українська молодіжна екологічна ліга; Екологічне дитяче об’єднання «Зелений гомін» тощо.
Особливість правосуб’єктності громадських екологічних об’єднань полягає у тому, що вони створюються на засадах, передбачених Законами України «Про об’єднання громадян», «Про благодійництво та благодійні організації», «Про молодіжні та дитячі громадські організації» та іншими законодавчими актами, а екологічний статус визначається Законом «Про охорону навколишнього природного середовища». Так, відповідно до ст. 21 вказаного Закону, громадські природоохоронні об’єднання мають право: брати участь у розробці планів і програм, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища, розробляти і пропагувати свої екологічні програми; утворювати громадські фонди охорони природи; за погодженням з місцевими радами за рахунок власних коштів і добровільної трудової участі членів громадських об'єднань виконувати роботи по охороні та відтворенню природних ресурсів, збереженню та поліпшенню стану навколишнього природного середовища; брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів; проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення; вільного доступу до екологічної інформації; виступати з ініціативою проведення референдумів з питань, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища, використанням природних ресурсів та забезпеченням екологічної безпеки; вносити до відповідних органів пропозиції про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду; подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров’ю громадян і майну громадських об’єднань; брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони навколишнього природного середовища; брати участь у підготовці проектів нормативно-правових актів з екологічних питань; оскаржувати в установленому законом порядку рішення про відмову чи несвоєчасне надання за запитом екологічної інформації або неправомірне відхилення запиту та його неповне задоволення.