Принципи адміністративної процедури

7.3.1. Система принципів адміністративної процедури.

Загальні принципи адміністративної процедури

У межах вивчення адміністративних процедур важливого значення набувають питання щодо їх принципів.

Станом на сьогодні, коли наявною є нормативно-правова база здійснення адміністративних процедур, існують декілька проектів комплексних законодавчих актів, присвячених виключно унорму­ванню цих питань, є всі підстави говорити про можливість і доціль-

Глава І. Загальне адміністративне право України ність формулювання системи принципів та класифікації адмі­ністративних процедур. Передусім зазначимо, що доцільно прин­ципи адміністративних процедур поділяти на дві групи - загальні та спеціальні. Перша група відбиває теоретико-методологічну належність адміністративних процедур до адміністративного права й адміністративного процесу, натомість друга акцентує увагу на загальних закономірностях самих адміністративних процедур, їх особливостях і характерних рисах.

До загальних принципів адміністративних процедур потрібно віднести такі:

- верховенства права - основоположний принцип здійс­нення адміністративних процедур, закріплений у ст. 8 Конституції України;

- законності - формування та здійснення адміністративних процедур мають будуватись на суворій відповідності вимогам чинного законодавства;

- системності - держава намагається створити чітку та зрозу­мілу систему адміністративних процедур, елементами якої є суб'єкт публічного адміністрування, до якого має можливість звертатися фізична чи юридична особа; нормативно-правові акти, що врегу­льовують порядок здійснення адміністративної процедури; адмі­ністративний акт, який видається за результатами розгляду заяви; зміст і цільове призначення адміністративної процедури тощо;

- неупередженості та безсторонності адміністративної процедури - при вирішенні адміністративної справи не допуска­ється будь-яка неправомірна заінтересованість суб'єкта публічного адміністрування в результатах такого розгляду.

або можуть викликати сумнів у неупередженості адміністратив­ного органу;

- оптимізації адміністративних процедур - адміністративна процедура здійснюється найменш витратним, найбільш економ­ним шляхом;

- правової визначеності - зводиться до ясності й недвознач­ності практики здійснення адміністративних процедур, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці й неми­нуче призводить до сваволі;

- підконтрольності - полягає в існуванні в державі системи контрольних органів і відповідних механізмів, які дозволяють ефективно контролювати порядок здійснення адміністратив­них процедур і за потреби коригувати дії безпосередніх вико­навців;

- пріоритетності прав і свобод людини - передбачає обов’я­зок суб'єкта публічного адміністрування в конкретній ситуації, в кожному випадку виходити передусім з найбільш прийнятного для заявника рішення;

- презюмованої правомірності правової позиції заявника - прин­цип, відповідно до якого особа, яка подає заяву, вважається такою, що має нормативно визначені підстави для можливості звернення, а розгляд індивідуальної справи та підготовка адміністративного акта відбуваються з акцентом на сутність викладеного прохання заявника. Відповідно всі сумніви щодо правомірності правової позиції заявника мають тлумачитися на його користь.

7.3.2. Зміст спеціальних принципів адміністративної процедури

Виокремлення спеціальних принципів адміністративної проце­дури передусім базується на Резолюції Ради Європи (77) 31 «Про захист особи відносно актів адміністративних органів» (ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи від 28.09.1977 р.).

Пояснювальна ж записка Резолюції Ради Європи (77) 31 містить положення, відповідно до яких однією з характерних рис розвитку сучасної держави є постійне зростання важливості діяльності публічної адміністрації. З самого початку цього століття органи публічної влади додатково до свого традиційного завдання гаран­тувати законність і порядок додали ще широке коло різних дій, спрямованих на забезпечення добробуту громадян і сприяння розвитку соціальних і матеріальних умов життя суспільства. Результатом такого розвитку є те, що адміністративні процедури частіше впливають на особу.

Таким чином,у різних державах було докладено зусилля для вдоско­налення процедурних відносин між громадянином і адміністрацією з метою прийняття правил, які забезпечать справедливість у стосун­ках між громадянами й адміністративними органами.

Принцип рівності перед законом. Означений принцип випли­ває з положень ст. 24 Конституції України, де зазначено, що грома­дяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Принцип рівності перед законом має створювати для суб'єктів публічного адміністрування рівні умови для реалізації прав заявників. Водночас, закріплення дії даного принципу перед­бачає формування спеціальних процедурних правил. Юридичною основою для цього є, по-перше, екстраординарність обставин (скажімо, загроза життю, втрата власності тощо); по-друге, наяв­ність спеціальних правових статусів заявників - інвалідів, учасни­ків АТО тощо; по-третє, наявність адміністративно-правових режи­мів, зокрема секретності.

Принцип доступ до інформації. Цей принцип полягає в можли­вості особи ефективно використовувати своє право бути вислу- ханою через надання їй доступу до відповідних чинників, на яких базується адміністративний акт. Термін «чинники» було прийнято для того, щоб залучити відповідні факти разом зі вказівками на правову основу адміністративного акта. «Наявні чинники» - це чинники, що є в розпорядженні адміністрації на час, коли здійс­нено запит, які можуть бути передані відповідній особі в тій самій формі, в якій вони були у справі, крім кодованої інформації (напри­клад такої, що зберігається в комп’ютері і яку слід перетворити у форму, придатну для прочитання).

Інформація має надаватися, якщо відповідна особа спеціально вимагає її. Але це не перешкоджає надавати інформацію в усіх випадках. Сферу застосування принципу було обмежено ще не завершеними справами. Звичайно, відповідна особа може мати потребу в доступі до інформації й після ухвалення адміністра­тивного акта - наприклад, з метою перегляду акта, і цей принцип цього не виключає.

Право на допомогу та представництво. Сутність цього прин­ципу - надати зацікавленій особі можливість отримати допомогу або бути представленою в адміністративній процедурі, при цьому зрозуміло, що особа завжди вільна вести справу сама, якщо бажає. Принцип не стосується зобов’язання відповідної особи самостійно виконувати певні дії в ході процедури або брати участь у певних фазах такої процедури. Слід зазначити, що цей принцип не стосу­ється характеру допомоги чи представництва, тобто кваліфікації або умов помічника чи юридичного представника. Він також не стосується надання безплатної правової допомоги, тобто надання відповідним особам за публічні кошти юридичної допомоги або консультації у зв’язку з процедурою в адміністративному органі.

Право бути вислуханим. Згідно з основною ідеєю резолюції Ради Європи (77) 31 «Про захист особи відносно актів адміністра­тивних органів» - досягнути найвищого можливого ступеня спра­ведливості у відносинах між адміністрацією та особою - такий принцип передбачає, що відповідній особі надається можливість бути вислуханою в ході адміністративної процедури: вона може

Глава І.

Цей принцип застосовується тільки щодо адміністративних актів, які за своїм характером несприятливо впливають на права, свободи або інтереси відповідної особи. Якщо рішення має бути ухвалено за отриманою заявою особи й передбачається її повне задоволення, то немає потреби в наданні права бути вислуханим.

Ефективність, оперативність (розумні строки). Цей прин­цип адміністративних процедур передбачає максимальний резуль­тат за мінімальний термін часу (ефективність). Ключова ідея полягає в тому, що адміністративний акт як результативний доку­мент має бути отримано до того часу, поки не настали обставини (факти), за яких втрачається сенс у зверненні особи, здійсненні адміністративної процедури, отриманні адміністративного акта. Що стосується розумного строку, то тут мова йде про термін, який є мінімально необхідним для вирішення індивідуальної адміні­стративної справи, з приводу якої здійснюється адміністративна процедура.

Умотивованість рішення. Якщо адміністративний акт за своїм характером негативно впливає на права, свободи чи інте­реси відповідних осіб, уважається необхідним (особливо через можливу апеляцію), щоб такий акт був мотивований. Інакше відповідна особа не матиме змоги вирішувати, чи доцільно оскар­жувати такий акт. Питання про те, наскільки докладним має бути мотивування та як його слід здійснювати, залишається за адміні­страцією, що визначатиме обсяги такого мотивування відповідно до характеру адміністративного акта, ураховуючи мету викладу мотивів, яка полягає в наданні відповідній особі можливості оцінити цей акт.

Один із засобів інформування про мотиви - їх викладення в акті або документі, за допомогою якого такий акт доводиться до відповідної особи. Інший шлях задовольнити потреби відповід­ної особи - надати їй за запитом пояснення мотивів.

мотивів пізніше за її запитом. Таке передання здійснюється в пись­мовій формі й надається в розумний строк. Що означає «розумний строк» - залежить від строкових обмежень щодо подання апеляції.

Ефективний засіб захисту. Цей принцип констатує, що для забезпечення ефективного захисту прав відповідних осіб адміні­стративний акт, який несприятливо впливає на їхні права, свободи або інтереси, має супроводжуватися інформацією про чинні засоби правового захисту від нього. Резолюція враховує тільки ті адміністративні акти, які надано в письмовій формі. Це здійснено з метою уникнення складності застосування щодо інших актів (наприклад, актів в усній формі й тих, які відомі в деякий країнах як «імпліцитні акти»).

Цей принцип не охоплює особливих засобів правового захисту проти адміністративних актів, які можуть існувати, як-от апеля­ція до конституційного суду або звернення до таких органів, як парламентський омбудсмен, до компетенції яких не входить зміна рішення.

7.4.