Особи, що потребують додаткового або тимчасового захисту

У законі України «Про біженців та осіб, які потребують додатково­го або тимчасового захисту» (2011 р.) під додатковим захистом розумі­ється форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або пере­бувають в Україні й не можуть або не бажають повернутися в країну гро­мадянської належності або країну попереднього постійного проживан­ня внаслідок загрози їх життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо них смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що при­нижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного на­сильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного кон­флікту чи систематичного порушення прав людини і не можуть чи не бажають повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту, — особа, яка не є біжен­цем, але потребує захисту, оскільки вона змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в краї­ні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного кон­флікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Особи, яких визнано особами, які потребують додаткового захисту, вважаються такими, які безстроково на законних підставах перебува­ють на території України. Зазначені особи користуються тими самими правами та свободами, а також мають такі самі обов’язки, як і грома­дяни України, крім випадків, установлених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Права особи, яку визнано такою, що потребує додаткового захисту:

- на пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишен­ня території України, крім обмежень, установлених законом;

- на працю; українські роботодавці мають право використовувати працю біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, без оформлення відповідного дозволу в державній службі зайнятості, на підставі підтверджуючих правовий статус таких осіб докумен­тів та виключно в межах дії цих документів^[72];

- на провадження підприємницької діяльності, не забороненої законом;

- на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування;

- на відпочинок;

- на освіту;

- на свободу світогляду і віросповідання;

- на направлення індивідуальних чи колективних письмових звер­нень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;

- на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

- на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів держав­ної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службо­вих осіб;

- на звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

- на безоплатну правову допомогу в установленому порядку;

- на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціаль­ного забезпечення в порядку, встановленому законодавством України;

- на користування житлом, наданим у місці проживання^[73].

Також особи, визнані такими, що потребують додаткового захи­сту, мають рівні з громадянами України права у шлюбних та сімейних відносинах.

Як і громадяни України, особи, визнані такими, що потребують до­даткового захисту, крім прав, мають ще й певні обов’язки, зокрема:

- повідомляти протягом десяти робочих днів орган міграційної служби за місцем проживання про зміну прізвища, складу сім’ї, сі­мейного стану, місця проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне про­живання в іншій державі;

- знятися з обліку і стати на облік органу міграційної служби за но­вим місцем проживання у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поши­рюється повноваження іншого центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту;

- проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені Державною міграційною службою України за місцем проживання.

Особи, які потребують тимчасового захисту, — це іноземці та осо­би без громадянства, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.

Тимчасовий захист особам надається Кабінетом Міністрів України шляхом ухвалення постанови про надання таким особам тимчасово­го захисту. Термін дії постанови — до припинення обставин у країнах їх походження, у зв’язку з якими вони змушені були прибути на терито­рію України, але не більш як на 1 рік. Строк тимчасового захисту може бути продовжено, але не більш як на 1 рік.

Кожній повнолітній особі, яка належить до осіб, яким надано тим­часовий захист, Державна міграційна служба України видає посвід­чення особи, якій надано тимчасовий захист в Україні. Посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, є паспортним документом, що посвідчує особу його власника та підтверджує факт визнання його особою, яка потребує тимчасового захисту, і є дійсним для реа­лізації прав та виконання обов’язків, передбачених законодавством України.

Особи, яким надано тимчасовий захист, є іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах на період дії обставин, за наявності яких було надано тимча­совий захист.

Джерелами фінансування надання тимчасового захисту іноземцям та особам без громадянства є:

- кошти Державного бюджету України;

- кошти міжнародних організацій, благодійних фондів та громад­ських організацій (у порядку, встановленому законодавством України).

Особи, яким надано тимчасовий захист, мають право на:

- безоплатне проживання у придатних для тимчасового перебуван­ня місцях;

- забезпечення достатнім харчуванням, ліками, одягом з урахуван­ням спеціальних потреб дітей, у тому числі новонароджених, осіб із захворюваннями, осіб похилого віку;

- отримання роботи в Україні на строк, на який надано тимчасовий захист;

- отримання грошової допомоги, якщо в них немає інших доходів в Україні;

- свободу пересування територією України на тих самих умовах, що визначаються законами України для іноземців та осіб без гро­мадянства, які перебувають на території України на законних підставах;

- безоплатну невідкладну медичну допомогу в державних закладах охорони здоров’я;

- добровільне повернення в країну походження;

- подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- отримання інформації про свої права та обов’язки рідною або зро­зумілою їм мовою;

- користування іншими правами, які їм гарантуються відповідно до міжнародних договорів, законів та інших нормативно-правових актів України.

Неповнолітні особи, які отримали тимчасовий захист, мають право на виховання та навчання в державних та комунальних дошкільних, за­гальноосвітніх та професійних навчальних закладах.

Крім прав, якими можуть користуватися особи, які отримали тим­часовий захист, вони мають і обов’язки. До обов’язків осіб, які отримали тимчасовий захист, належать, зокрема:

- дотримуватися вимог Конституції та законів України;

- подати всі наявні документи та достовірну інформацію про себе;

- пройти ідентифікацію особи у разі відсутності документів, що по­свідчують особу, або в разі пред’явлення фальшивого документа;

- пройти реєстрацію;

- пройти обов’язкове медичне обстеження;

- виконувати інші зобов’язання нарівні з іноземцями та особами без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають в Україні.

Кабінет Міністрів України схвалює рішення про припинення тим­часового захисту у випадках, якщо:

- особи можуть повернутися до країни походження внаслідок при­пинення дії обставин, за наявності яких було надано тимчасовий захист;

- особи переїжджають на проживання в іншу країну;

- особою вчинено злочину проти миру, воєнний злочин або зло­чин проти людства і людяності, злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою отримання тим­часового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів.

3.