Охорона та захист прав громадян порушених під час дії воєнного стану

В умовах конфліктів проблеми поваги, дотримання, реалізації та захисту прав людини набувають інших вимірів, ніж у мирний час, усвідомлення яких дозволяє чітко визначити спрямованість правоохоронних органів щодо використання відповідного правового інструментарію.

Повертаючись безпосередньо до діяльності органів поліції щодо забезпечення прав громадян під час воєнного стану, хотілося б спочатку зупинитися на визначення тих прав громадян, що порушуються під час дії даного правового режиму. До їх числа можна віднести такі:

1) право на життя, захист від катувань та поганого поводження;

2) право на справедливий суд, право на правову допомогу (що було зумовлено, зокрема, обмеженим доступом жертв конфлікту до правосуддя);

3) право на приватність;

4) свобода пересування;

5) право на свободу та особисту недоторканність;

6) свобода думки, совісті та віросповідання;

7) свобода мирних зібрань;

8) свобода об’єднань;

9) право власності;

10) право на гідний рівень життя;

11) право на освіту;

12) протидія дискримінації;

13) права внутрішньо переміщених осіб (зокрема в частині доступу до соціальних послуг та державної допомоги, оформлення документів);

14) права жінок;

15) права дітей;

16) права людей з інвалідністю;

17) права осіб із проблемами психічного здоров’я;

18) право на участь в управлінні державними справами (зокрема шляхом участі у голосуванні).

Звісно, що охороною та захистом порушених під час дії воєнного стану прав громадян опікуються не лише органи Національної поліції. Дане питання носить комплексний характер, а отже компетенцією щодо охорони, захисту та відновлення прав громадян наділено широке коло органів державної влади (як центральних, так і місцевих), органів місцевого самоврядування, військових адміністрацій та інституцій громадянського суспільства.

Що стосується органів поліції, то на них покладається обов’язок щодо недопущення порушення та відновлення (у тому числі фіксація випадків порушення прав громадян, їх розслідування та притягнення винних осіб до юридичної відповідальності) таких прав громадян:

1) право на життя;

2) протидія катуванням, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню;

3) право власності;

4) право на свободу та особисту недоторканність (стосується переважно звільнення заручників та відновлення їх прав, забезпечення прав дітей, зокрема фіксація випадків незаконного виведення українських дітей окупантами на територію Російської Федерації з метою їх усиновлення);

5) право на правову допомогу;

6) свобода мирних зібрань та об'єднань.

Варто звернути увагу, що актуальність забезпечення органами поліції саме окресленого переліку прав людини зумовлена тим фактом, що саме вони переважно порушуються під час воєнного стану внаслідок ведення активних бойових дій, окупації окремих регіонів та населених пунктів. Проте, звісно ж, це не виключає необхідності охорони та захисту тих прав громадян, що порушуються внаслідок вчинення так би мовити «стандартних» адміністративних та кримінальних правопорушень (тобто тих правопорушень, що вчинювалися і у мирний час). Звісно, що кількість таких правопорушень істотно зменшилася, що зумовлено низкою об’єктивних факторів: введенням комендантської години, наявністю блокпостів, збільшенням кількості присутності поліцейських та військовослужбовців у громадських місцях, велика кількість переміщених осіб тощо.

3.