ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ ТА РЕФОРМАЦІЇ
Доба Відродження у європейському контексті охоплює період від останньої третини ХШ ст. до кінця XVI ст., а в Англії вона тривала ще й на початку XVII ст. За досить короткий час, порівняно із середньовіччям, суспільною свідомістю опанували ідеї свободи і гідності людської особистості, яка прагнула щастя на землі, а не у потойбічному світі.
Поряд із традиційною категорією фатуму (долі), що виражає сувору залежність людини від зовнішніх невблаганних сил, наразі з'явилась категорія фортуни, яка визнавала за індивідом, як розумною від природи кмітливою істотою, поліваріантну можливість власного вибору. Особисте ставлення людини до Бога визнавалося важливішим, ніж до церкви як інституції. Розпочався процес перекладу Біблії національними мовами (в середні віки тільки священики та ченці могли чигати Святе Письмо, написане латиною). Тепер же з'явилася така можливість у кожного і кожний міг бути сам собі священиком. Відтак створювався ґрунт для Реформації - широкого суспільного руху, спрямованого проти тоталітаризму католицької церкви, яка багато в чому перебрала на себе поліційні функції по відношенню до пастви.У XV ст. в Західній Європі спостерігається посилення самодержавства. Політична влада, що донедавна була розпорошена між васалами і корпораціями, опинилася в руках короля, головного феодала, від якого залежало зміцнення національної єдності і злагоди, яка була вкрай необхідною в умовах поширення буржуазних відносин та формування національних ринків. Ідея суверена як джерела політичної влади в державі стала осередком державно-правових теорій XVI ст. Держава у творчості мислителів цієї доби розглядалась єдиним гарантом мирного співжиття, засобом подолання середньовічної анархії. Проблема сильної світської влади, здатної оберігати власника і забезпечувати належний правовий порядок у суспільстві, і яка б не втручалася у приватне життя особистості, стала центральною проблемою державно-правової думки цієї доби. Водночас формувались ідеї громадянського суспільства, як суспільства приватних власників; національної держави чи нації- держави, яка поволі ставала суб'єктом політичного життя, та становила собою політичне утворення з єдиною територією, єдиним правовим режимом, етнічно однорідним, а почасти з етнічно різнорідним населенням; природного права, яке все більше органічно співвідносилося з державою. До того ж формувалися принципи міжнародного права, розв'язувались проблеми співвідношення свободи і права, права і закону, індивіда і держави.
В цілому аналіз історії розвитку державно-правової думки XV-XVI ст. дає підстави стверджувати, що на цей час держава і право стають об'єктами пізнання, тобто вирішуються питання виникнення держави і права, їхньої суспільної ролі та мети.
2.