Висновок

Державно-правові концепції українських мислителів, вче­них, політичних діячів посідають належне місце у контексті світової державно-правової думки. Вони виникли одночасно з появою першої праукраїнської держави Київської Русі, а після її хрещення розвивались не тільки на власному ґрунті, а й зазнали впливу офіційної доктрини константинопольської церкви.

У часи поглинення української державності Литвою та Польщею визначний гуманіст польського та українського Відродження Станіслав Оріховський-Роксолан проголосив примат права в політичному житті та обґрунтував ідею природного права.

Берестейська унія кардинально змінила статус українських земель в межах Речі Посполитої. Всі події, що відбулися внаслідок унії, спричинили до бурхливого розвитку полемічної літератури, визначним представником якої був Іван Вишенський. Утопічна система Вишенсько- го мала на меті не будівництво держави як такої (йдеться про політичну організацію народу), а ставила морально- етичне завдання будівництва своєрідної духовної республіки, де кожний член суспільства буде вільною мислячою особистістю.

Створення української національної державності в ході Визвольної війни українського народу середини ХУП ст. сприяло піднесенню української суспільно-політичної думки. Визначну роль у цьому процесі відіграли Петро Могила і Юрій Немирич. П. Могила пов'язував майбутню українську державність із державами православного світу, а ідеалом Юрія Немирича була держава як союз федеративних рес­публік (історію України він розглядав у тісному зв'язку з історією Литви та Польщі).

В умовах занепаду козацько-гетьманської держави спо­стерігається значний сплеск державно-правової думки (кінець ХУП-ХУШ ст.). У цей період одним з перших політичних документів української демократії стала Конституція Пилипа Орлика. В ній матеріалізувались ідеї побудови органів влади за принципом розподілу їх функцій на законодавчі, виконавчі і судові (значно пізніше ця ідея знайде своє обґрунтування в теорії поділу влади Ш. Л. Монтеск'є, а матеріалізується в Конституції СІЛА — першій у світі Конституції, прийнятій на державному рівні). Певний внесок у розвиток державно- правової думки ХУШ ст. здійснили С. Яворський, Ф. Прокопович і Г. Сковорода. Григорій Сковорода наголошував, що державний устрій, політичний лад залежать від того, наскільки суспільно-політичний стан відповідає духовній природі індивіда. Пропагуючи ідею духовного відродження, мислитель змалював суспільно-політичний ідеал майбутнього - державу, політичний лад якої спирається на суспільний компроміс.

Вершиною розвитку державно-правової думки першої половини XIX ст. стала політична доктрина Кирило-Мефо- діївського братства, творцем засадових документів якого був Микола Костомаров. Провідною ідеєю Статуту товариства була ідея християнського соціалізму: «правління, за­конодавство, право власності і освіта усіх слов'ян повинні ґрунтуватися на святій релігії господа нашого Ісуса Христа».^[XX]

В цілому державно-правова думка в Україні XVIII - першої половини XIX ст. попри всі її прогресивні риси, так і не набула цілісного розвинутого концептуального завершення. Вона не змогла піднятися до рівня логічно- понятійного аналізу державно-правових і політичних інститутів, не кажучи вже про впровадження емпірично- теоретичного підходу до їх вивчення. Все це обумовлено об'єктивними причинами: особливостями еволюції національно-політичних учень, найголовнішими з яких були розшматування етнічних українських земель і багатовікова бездержавність.

Для української ідейно-політичної думки та державно- правової практики, яка створювалась на світовому досвіді вітчизняними мислителями і політичними діячами протягом віків характерною була спрямованість на конституційну регламентацію державного устрою, політичного режиму, прав і свобод людини, взаємовідносин особи, громадянського суспільства і держави.

Державно-правова практика попередніх століть заклала фундамент для формування у XVIII ст. національної дер­жавницької ідеї. Український конституціоналізм цього періоду започаткувався як доктрина, тобто на теоретичному рівні. Свідченням цього є книга невідомого автора «Історія Русів». Конституційну думку збагачували і проекти конституційних перетворень XIX - першої половини XX ст, розроблені Г. Андрузьким, М. Драгомановим, М. Грушевсь- ким, М. Міхновським, С. Дністрянським.

Виникненню фахової юридичної науки в Україні сприяло збагаченню вітчизняної державно-правової думки працями таких всесвітньо відомих учених-правників, як Олександр Кістяківський, Богдан Кістяківський, Михайло Вла­димирський - Буданов та ін. Теоретичні праці українських вчених-правників були спрямовані на вивчення етичної сторони права, його соціальної природи, в якій виявляється суспільне значення юридичних інститутів. Наприклад, Б. Кістяківський, як прихильник теорії правового самови­значення держави, вважав, що єдиним творцем правових норм є держава. Найпершою вимогою існування держави є неодмінне дотримання нею створених норм. При такій умові право перебудовує державу і перетворює її на правове явище. М. Владимирський-Буданов створив оригінальну концепцію західноруського права, яка стала ідейним та науковим джерелом для подальшого дослідження українського права його учнями і послідовниками, відомими вченими М. Ясинським, О. Малиновським, М. Максимейком, Г. Демченком.

Насамкінець необхідно наголосити, що українські автори концепцій про державу і право були попереду багатьох мислителів Західної Європи з питань природного права, панування в державі закону, місцевого самоврядування; у співвідношенні держави і особистості переважна більшість із них на перше місце ставили інтереси людини, а метою держави вважали забезпечення прав і свобод кожного інди­віда, перед яким держава має цілу низку обов'язків, насам­перед йдеться про ідею демократичної правової держави і громадянського суспільства.