Висновок

Мислителі Стародавньої Греції започаткували філо­софсько-наукове осмислення держави і права як форм су­спільного життя. В період античності сформувалась за­гальна теорія міста-держави (полісу), в якій держава роз­глядалась як посередник між морально-рівними вільними громадянами (читай рівноцінними власниками), які пово­дяться згідно із приписами закону, живуть у злагоді і мирі, а проблеми вирішують виключно шляхом дискусії.

Платон, створивши вчення про загальнообов'язковість закону, його вищий авторитет, сформулював уявлення про норму права, яка є загальним принципом належної поведін­ки людей у особистому і громадському житті. Він заклав фундамент доктрини природного права, захищаючи загаль­ний для всіх громадян принцип справедливості у праві (перед законом усі рівні, включаючи і правителя/ Не менш важливою заслугою мислителя є утвердження ним думки, що державою можуть управляти лише освічені громадяни, мудрі правителі.'

Арістотель у загальних рисах заклав фундамент емпірич­но-наукового підходу до вивчення держави і права. Він розробив патріархальну теорію держави. Вперше окрес­лив у моральній філософії особливу сферу - політику, роз­глядаючи її як науку про вище благо людини і держави. Розвинув доктрину природного права з урахуванням рівно­сті і диференціації у відносинах між людьми, свободи й необхідності, належного і допустимого. Створив власну конструкцію правового регулювання, за якою майнові, тру­дові, приватні, сімейні відносини держава регулює з допо­могою зрівняльного права, а відносини між суспільством і людиною, державою і громадянином - з допомогою розпо­дільного права. Цією конструкцією теоретично він заклав фундамент для поділу права на публічне і приватне, що знайшло своє практичне застосування в правовій практиці Стародавнього Риму.

Заслуга Цицерона в розвитку історії вчень про державу і право полягає в наданні ним ідеї природного права такого тлумачення, яке поширилось у Західній Європі і стало ва­гомим здобутком державно-правової думки людства аж до XX ст. включно. Від Цицерона це вчення перейшло до римських юристів, а згодом до отців каталицької церкви. Згідно із вченням Цицерона природне право виникло рані­ше (історично і логічно), ніж виникла держава і позитив­ний закон і є вищим істинним законом справедливості. Власне Цицерон в систематизованому вигляді започаткував природно-правову традицію в історії розвитку вчень про державу і право.

Однак, починаючи з перших кодифікацій римських ім­ператорів, які проводилися з метою удосконалення існую­чого на той час правового матеріалу в одному правовому акті - Кодексі, право поступово звелось до команди прави­теля, бажання якого набирало сили закону (quod principi placuit, legis habet vigorem - воля правителя набуває сили закону). Така тенденція остаточно оформилась в теорії римського юриста Ульпіана і якою започаткувалась тради­ція юридичного позитивізму в історії вчень про державу і право. Теорія римських юристів про поділ правової дійсно-

¹ Існує мудре прислів'я: «Всезнання розуму не додає». Володіти широкими знаннями - ще не свідчить про вміння мудро правити державою. Мудрим пра­вителем є той, хто пізнав закони світобудови й людської душі і сам перебуває в гармонії із Всесвітом та може навчити інших як жити у злагоді і мирі.

сті на право приватне і право публічне була визнана в се­редні віки тими країнами, що запозичили римське право, і укоренилася в європейському праві нового часу.