Утворення афінського аристократичного поліса

Легенди, які сягають крито-мікенської та гомерівської епох, розповідають нам про багаточисленні війни, які супроводжували поступове об'єднання (грецькою «синойкисм»] іонійських племен, які заселяли Аттику, навколо Афін.

За переказами, в стародавні часи в Афінах керували басилеї, які мали резиденцію на укріпленій скалі - Акрополі, розташованій за декілька кілометрів від моря. Влада басилеїв поступово обмежувалася радою знаті, яка представляла інтереси зміцненої при переході до класового суспільства родової аристократії - євпатридів.

Проте посада басилея ніколи не була скасована в Афінах, але вона поступово загубила своє політичне значення. Усі функції керування, які складнішали по мірі суспільного розвитку, спричиняли виникнення нових обов'язків. Рада знаті вже не покладала цих обов'язків на басилеїв, але створювала нові посади для їх виконання. Так, завдяки ускладненню військової справи з'явилась спеціальна посада військовоначальника-полемарха. Зникнення з кола обов'язків басилея військового керування дуже підірвало його авторитет.

Головою афінського аристократичного полісу протягом IX-VIII ст. до н.е. стає нова посадова особа - архонт (тобто начальник, або старший], а за посадою басилея, яка опинилася на другому місці, збереглися тільки релігійні функції. На всі ці посади обиралися із аристократичних родів, спочатку довічно, а пізніше - на 10-річний строк.

Глухий натяк на розпочату боротьбу між демосом та аристократією містить вістку про обрання колегії із шести фесмофетів строком на один рік для запису законів. Проте довгий час закони так і не були записані. Цьому протидіяли євпатриди, які судили згідно з традицією, що переказувалася з уст в уста. У записі законів керуюча аристократія бачила підрив свого необмеженого панування. Шість фесмофетів перетворилися на суддів, що регулярно обиралися на однорічний строк. Ними була доповнена стара колегія, яка складалася з архонта, басилея та полемарха і яка відтепер мала назву колегії дев'яти архонтів. Перший архонт отримав назву архонта-епоніма, тобто архонта, за ім'ям якого став позначатися рік.

Народні збори в Афінах, як і в інших аристократичних полісах, були несамостійними. Вищим законодавчим та судовим органом аристократичних Афін була вже вказана нами рада знаті, яка засідала на холмі, присвяченому богові війни Apecy, - Ареопазі, що був розташований поблизу Акрополя. Тому сама рада теж стала називатися ареопагом. Ареопаг рекомендував Народним зборам чергових кандидатів в архонти. Після обрання вони були відповідальними у своїй діяльності перед цим органом, а після річного перебування при владі ставали його новими членами.

Закони Драконта

Незважаючи на тимчасову перемогу над «Килоновою смутою», через кілька років під тиском заможних прошарків демосу та приєднаної до них частини євпатридів керуюча аристократія була змушена піти на серйозну поступку та погодитися на запис законів, що був давно обіцяний, але постійно відкладався. У 621 р. до н.е. цю справу було доручено архонту-фесмофету Драконту, який і обнародував у тому ж році переглянуті та переписані ним правові норми. Вони увійшли в історію під назвою «Драконтових законів», яка стала епітетом для надмірно жорстоких законів взагалі. Надмірна суворість постанов Драконта відноситься насамперед до покарань за крадіжку. Кожна крадіжка, навіть найдрібніша крадіжка овочів або плодів, каралася смертною карою.

Із пізнього надпису, що зберігся до наших днів, ми дізнаємось, що Драконт обмежив право кровної помсти, встановив процедуру судового розглядання справ про вбивства, поділяв навмисне та ненавмисне вбивство. Але за його законами було можливим засуджувати не тільки людей, але й тварин і навіть предмети.

Прогресивним актом для того часу був сам запис Драконтом усного звичаєвого права, обмеження кровної помсти, захист приватної власності, уточнення судової процедури.

Реформи Солона

Запис законів не міг покласти кінець суперечкам між демосом та євпатридами, тому що не змінював суттєво економічного положення демосу і зовсім не торкався його політичного, як і раніше, безправного, положення. Сили демосу тим часом зростали. Корінний демос поповнювався прибульцями-греками з інших полісів, яких привертали Афіни своїм швидким економічним зростанням. Ці люди були повністю позбавлені усяких політичних прав. Також прогресуючим було зруйнування частини євпатридів, а сільський демос - геомори - масово перетворювалися на рабів-боржників.

Аристотель розповідає, що народ повстав проти знаті і що боротьба була тривалою. Але в процесі гострої боротьби виявилося, що сили супротивників були приблизно однакові. Тому супротивні сторони через певний час домовилися обрати посередника - айсимнета, прийнятного для обох сторін, та доручити йому керівництво афінським полісом та видання нових законів. З цією метою, а також для завоювання острова Соломин у 594 році до н.е. архонтом був обраний Солон. За походженням він був євпатридом із роду Кодридів - нащадків легендарного афінського басилея Кодра. Але за майновим станом Солон фактично належав до середніх верств демосу й займався торгівлею.

Реформи Солона можна поділити на економічні та політичні. Як законодавець Солон представляв інтереси сільського і головним чином заможного міського демосу та євпатридів, що приєдналися до нього, головні інтереси яких уже зосереджувались не в землеволодінні, а в торгівлі. Свої реформи Солон проводив, спираючись на активну підтримку Народних зборів, які в більшості складалися із збіднілих громадян. Головна економічна реформа Солона має назву «сисахвія» - скидання тягаря, тобто видалення боргового каменю з закладених земельних ділянок бідняків. Кредитори-євпатриди, даючи позику бідному сусіду, ставили на його земельній ділянці кам'яний стовп із надписом, в якому вказувалася сума боргу. При неспроможності боржника цей борговий камінь ставав підставою для переходу земельної ділянки до рук кредитора. Подалі, беручи позику під заставу особистої свободи, неспроможні боржники потрапляли до боргового рабства і навіть могли бути проданими за кордон. Солон відмінив борги селян, повернув їм заставлені земельні ділянки та відмінив на довічний час боргове рабство. Крім того, він учиняв розшук рабів- боржників, проданих за кордон, купував їх та повертав на батьківщину. Як поет-публіцист, Солон описав свої реформи у віршах, уривки яких дійшли до нашого часу в цитатах Аристотеля та інших давніх авторів.

Солон видав указ про свободу заповіту у тому випадку, коли заповідач не мав законних дітей. У результаті під виглядом заповітів землю почали продавати. Аристотель приписує Солону також закон про введення ним земельного максимуму, за яким не дозволялося купувати землі у будь-якій кількості.

Солон заборонив вивіз із Аттики зернових, але дозволив вивіз оливкової олії. Він видав закони, які заохочували розведення виноградників, садів та городів і регулювали право користування криницями, і взагалі зрошувальними системами.

З метою розвитку ремісництва та торгівлі Солон видав закон, за яким син міг відмовити підстаркуватому батькові в підтримці, якщо той не навчив його в свій час якому-небудь ремеслу, та видав закон проти бездіяльності. До Солона були місцеві і навіть родові міри, а також монети. Солон увів єдині міри та провів грошову реформу, за якою важкий егінський талант було замінено на більш розповсюджений у тих районах, з яким афіняни торгували частіше, та трошки легший за вагою - евбейський.

Економічні реформи Солона були доповнені політичними. Він відмінив існуючу до цього часу генократію («генос» - рід] - владу родової аристократії - та замінив її на тімократію («тіме» - ціна, вартість] - владу, яка заснована на майновому цензі, таким чином позбавляючи аристократію привілеїв, пов'язаних з пережитками родового устрою. Усі громадяни Аттики були поділені на чотири розряди за майновим цензом. За основу цензу був прийнятий натуральний прибуток від хліборобства. До першого розряду були віднесені всі громадяни, які отримували зі своєї землі прибуток у розмірі не менш ніж 500 медимнів сипучого або рідкого продукту (медимн - міра об'єму; у різний час вона складала від 41 до 52,5 літрів]. Вони називалися пентакосиомедимни, тобто п'ятисотмірники. До другого розряду входили громадяни, які отримували зі своєї землі прибуток у розмірі не менш ніж 300 медимнів. Вони називалися вершниками, тому що мали служити у кінноті на власному бойовому коні. До третього розряду належали громадяни, які отримували зі своєї землі прибуток у розмірі не менш ніж 200 медимнів.

Потім Солон послабив ареопаг, виключивши з його компетенції підготовку справ для обговорення їх на Народних зборах. Для підготовки цих справ Солон створив новий державний орган - буле (рада 400]. Він обирався на зборах старих чотирьох родових філ (племен], на які з стародавніх часів поділялась Аттика, по 100 булевтів від кожної філи.

Народні збори в результаті реформ Солона почали відігравати найбільш активну роль у житті Аттики. На них обговорювалися теперішні політичні справи. Архонти обиралися жеребкуванням із числа кандидатів, попередньо висунутих філами. Посадові особи мали звітувати перед Народними зборами про свою діяльність. Народні збори називалися «екклесія», тобто збори скликаних, тому що про день їхнього скликання кричали глашатаї, які з цією метою ходили по країні.

Солон створив новий верховний суд присяжних - геліею. Як уже згадувалося, оцінка громадянина за його походженням була замінена на оцінку за майновим цензом. Архонтів можна було обирати тільки з числа першого майнового розряду - пентакосиомедимнів. Членами буле могли бути тільки громадяни перших трьох розрядів. І тільки в екклесії (Народних зборах] та геліеї (суді присяжних] могли брати участь громадяни усіх чотирьох майнових розрядів.

Реформи Солона були спрямовані на обмеження влади родової аристократії - євпатридів та на ліквідацію родоплемінних пережитків. Після позбавлення євпатридів захоплених ними у різні часи за борги земельних ділянок, скасування боргів і боргового рабства та повернення земельних ділянок селянам з'явилося багато дрібних власників, яких євпатриди вже не могли поневолити. Ці реформи призвели до розвитку рабовласницького господарства на основі ввозу куплених рабів із закордону і, отже, заклали основи для розвитку античного рабства. Введення свободи заповітів також стимулювало розвиток приватної власності на землю, послабляло та скасовувало пережитки родової власності на землю, яка до цієї пори складала головну основу могутності євпатридів. Заборонення вивозу зернових також уражало інтереси євпатридів, які до реформи Солона були головними виробниками пшениці та ячменю. Закони, які стимулювали розвиток ремісництва та торгівлі, зміцнювали положення середніх прошарків місцевого демосу. Цензова реформа Солона поділила родову аристократію - євпатридів - за різними майновими розрядами та за різними правами та обов'язками. Але в цілому реформи Солона були компромісними. Він залишив за ареопагом його законодавчі та контролюючі функції, залишив недоторканним старе родоплемінне ділення Аттики на чотири філи, проте родоплемінний принцип ділення був порушений в Аттиці ще до реформ Солона. Для збору з населення коштів на будівництво військових кораблів вона була поділена на 48 територіальних округів - навкрарії.

Євпатриди у більшості заможні люди і за цензовою реформою мали право займати керуючі посади. Відносно невисокий рівень аттицької економіки відображений у тому, що майновий ценз був встановлений Солоном не в грошах, а в натуральній продукції. Однак реформи Солона мали величезне значення для подальшого соціально- економічного та політичного розвитку Аттики. Ф. Енгельс з цього приводу писав: «Солон... відкрив ряд так званих політичних революцій, до того зробив це вторгненням у відношення власності».

Своїми реформами Солон легалізував ті соціально-економічні та політичні відношення, що природно розвивалися, яким не давали ходу євпатриди, що перебували у влади до Солона. Своїми реформами Солон озлобив євпатридів. Але його реформами також були незадоволені й бідні верстви демосу. Джерелом їх бідності були недостатні земельні наділи. Бідняки наполягали на відбиранні частини землі у євпатридів та приєднанні її до своїх дрібних дільниць, щоб довести врожай з них до прожиткового мінімуму. Але Солон на це не пішов. Крім того, цензова реформа Солона урізала політичні права менш заможних верств громадян. Тому в кінці його річного перебування при владі архонтом-айсимнетом проти нього виступила потерпіла від майнових та політичних втрат стара знать, яка вважала його реформи надзвичайними. Виступили й нижчі верстви демосу, вважаючи його реформи недостатніми. Солон був змушений на деякий час покинути Афіни.

Незабаром після від'їзду Солона класова та політична боротьба в Аттиці надзвичайно загострилася. В період міжусобиць сформувалися три соціально-політичні та територіальні угруповання: педіеї (жителі родючих долин], які представляли інтереси землевласників (євпатридів, які хотіли відміни законів Солона], паралїї (жителі узбережжя] - середні власники міста та села, торговці та ремісники, задоволені законами Солона та бажаючі укріпити його стан, та діакрії (жителі гірських районів], які вважали закони Солона недостатніми. Діакрії були бідними селянами, що вимагали збільшення розмірів своїх ділянок та поширення політичних прав. До них приєдналося й бідне населення з міст із розряду фетів. Керівниками цих угруповань за традицією були представники зацікавлених аристократичних родів. На чолі самого радикального угруповання - діакріїв - стояв Пісістрат.

Тиранія Пісістрата

У 560 році до н.е., спираючись переважно на діакріїв, Пісістрат захопив Акрополь і провів державний переворот. Він зробився тираном. Пісістрат став відомим ще в 594 році до н.е., коли у ранній молодості керував загоном, посланим за ініціативою Солона для того, щоб відібрати у Merap острів Соломин. Після перемоги на Соломині отримали земельні наділи [клери] бідні афінські громадяни, які таким чином зробились соломинськими клерухами.

Популярність Пісістрата зросла у період боротьби соціально- політичних угруповань після реформ Солона. Напевно, педіеї організували на Пісістрата замах, але йому пощастило вижити. Весь у синцях, він з'явився на збори та звинуватив у замаху на себе євпатридів. Народні збори голосами бідноти вирішили організувати загін для охорони Пісістрата. Оскільки охоронці були дуже бідними, вони озброювалися дубинами. За допомогою цього загону дубинщиків Пісістрат захопив владу в 560 році до н.е. Цей факт вказує на дуже слабку державну організацію афінського рабовласницького полісу, що формувався.

Пісістрат, перетворившись на тирана, не відмінив законів Солона, а продовжив ті соціально-економічні та політичні реформи, які у свій час почав Солон. Він був тираном - ставлеником демосу. Головною соціальною опорою Пісістрата були діакрії, тобто бідний сільський люд. Пісістрат конфіскував частину земель євпатридів, членів найбільш ворожих йому аристократичних родів. Очевидно, що цими землями він наділив певну частину аттичних селян, які потребували збільшення своїх ділянок. Головним заходом Пісістрата, який полегшив стан багатьох селян та сприяв укріпленню їхніх господарств, було введення державного довгострокового кредиту. Крім того, він постачав інвентар до окремих господарств бідняків. Щоб полегшити селянам ведення судових справ, з якими раніше треба було обов'язково їздити до Афін, Пісістрат увів спеціальні посади суддів, що мали роз'їздити по демах (селах]. Він упорядкував державну казну введенням постійного прибуткового податку у розмірі десятини. Його загін дубинщиків перетворився на ядро постійної армії при особі тирана.

Таким чином, вимоги селян Пісістрат задовольнив тільки частково. Крім діакрїї, він періодично спирався на паралію, тому мав зважати на інтереси міського демосу - торгівців та ремісників. Зважаючи на їхні інтереси, Пісістрат вів активну зовнішню політику: захопив у північно-західній частині Малої Азії порт Сигей, що контролював вхід до протоки Геллеспонт та відкривав морський шлях до Причорномор’я, з яким торгували Афіни.

Головною опорою тиранії все ж таки залишалася діакрія. Це знайшло відображення у релігійній політиці Пісістрата. Він організував державний культ широко шанованого сільським демосом бога Діоніса, заступника виноградарства та виноробства - до цього часу найголовнішої галузі аттичного сільського господарства та заснованого на ньому ремесла. На честь Діоніса проводилися загальноміські свята - великі Діонісії. Крім того, Пісістрат прямував до возвеличення міста Афіни як торгово-ремісницького та культурного центру. На честь заступниці міста - Афіни - проводилися великі Панафінеї.

Занепад тиранії

Але влада Пісістрата не була достатньо міцною. Двічі його виганяли з Афін його супротивники. Частіш за все це були педіеї і паралії, що тимчасово приєдналися до них, бо були незадоволені постійною орієнтацією Пісістрата на діакріїв. Але Пісістрату вдавалося знов захоплювати владу над Афінами. Повернувшись після другого вигнання, він у третій період свого керування приділяв більше уваги міцніючій паралії і зміг не тільки утриматися при владі до самої смерті в 527 році до н.е., але й передати її своїм синам, Пісістратідам - Гіппію та Гіппарху.

Але час тиранії, перехідного періоду від влади аристократії до рабовласницької демократії або рабовласницької олігархії, закінчувався. Сили євпатридів були достатньо зруйновані. Міський демос, що посилився за часи тиранії, отримав політичний досвід та вже не мав потреби у тиранії, яка вагалася між сільським та міським демосом, до того ж обмежувала політичні права громадян, що звільнилися від аристократичної опіки.

При Пісістратідах, крім того, взагалі погіршав міжнародний стан Греції у зв'язку з завоюванням Малої Азії Персидською державою, що нещодавно виникла. Афіни втратили Сигей та контроль над протоками, які вели до Чорного моря. Наступ Персії приніс великі збитки морській торгівлі Афін. Популярність Гіппія та Гіппарха спадала. Залишки євпатридів, які ненавиділи тиранію, теж прийшли до руху. З їх оточення вийшли знамениті за грецькою традицією тирановбивці Гармодій та Арістогітон. їм вдалося вбити Гіппарха. Гіппій, що залишився живим, перейшов до терористичного режиму, що породило в афінян масове незадоволення.

З іншого боку, аристократична Спарта, яка побоювалася подальшого посилення демосу в Афінах та була свідком занепаду афінських євпатридів під ударами тиранії, також виступила проти Гіппія, сподіваючись поновити в Аттиці лад батьків, тобто аристократію. Спартанцям вдалося отримати перемогу та змусити Гіппія в 510 р. до н.е. піти з Афін. Тиранія була повалена. Але спроба спартанців відновити в Афінах аристократію викликала загальне повстання міського та сільського демосу. Спартанський загін та афінські аристократи були знищені, захоплені в Акрополі та капітулювали. Демос переміг.

На чолі Афін опинився Алкмеонід Клісфен, визнаний демократами, що здобули перемогу, який був супротивником Пісістратидів та старої аристократії.

Реформи Клісфена

У 509 р. до н.е. Клісфен розпочав реформи, які остаточно ліквідували залишки та пережитки родоплемінних відносин та сформували систему афінської рабовласницької демократії, яку афінський поліс зберігав з невеликими змінами увесь період розквіту і навіть (але формально] майже увесь період незалежності.

Головним заходом Клісфена була адміністративно-територіальна реформа. Він відмінив чотири старі родоплемінні філи та замінив їх на десять територіальних. При цьому було враховано природно сформоване поділення Аттики за соціальною ознакою на три великі райони: міський, узбережний та внутрішній. У двох перших переважав демос, у третьому - аристократія. Клісфен поділив кожний з цих трьох районів на 10 триттій. Таким чином, уся Аттика була поділена на ЗО триттій. Кожна нова територіальна філа складалася з трьох триттій, по одній з міського, узбережного та внутрішнього. Питання, з яких конкретно триттій буде складатися кожна філа, вирішувалося за допомогою жеребкування. Тому триттії окремих філ іноді навіть не мали єдиних кордонів. Але ця обставина завдяки невеликим розмірам території усієї Аттики не заважала керуванню такими черезсмуговими філами. Воно переслідувало мету остаточно змішати населення та зруйнувати залишки родоплемінних стосунків. При цьому враховувалось, що у внутрішньому районі переважав вплив аристократії. Таким чином, якщо жителі міських та узбережних триттій на зборах у кожній філі були достатньо солідарними, то більше двох третин голосів завжди було за демосом.

Усю територію Аттики Клісфен поділив на 100 низових первинних територіальних адміністративних одиниць, які отримали назву демів, по 10 на кожну філу. В подальшому кількість демів зростала. Кожний афінський громадянин був приписаний до дема, з якого походив. Називати себе за родовим походженням було заборонено. Родові зв'язки, таким чином, були анульовані.

У зв'язку зі зміною кількості філ солонівська рада чотирьохсот - буле - перетворена на раду п'ятисот (по 50 представників від кожної філи]. Її функції як органу, який готував справи до обговорення на народних зборах, були посилені. Рада п’ятисот стала найвищим адміністративним органом.

Десята (чергова] його частина позачергово мала виконувати державні функції протягом однієї десятої частини року (35-36 діб], яка називалася пританією. Члени ради п'ятисот (притани] обиралися на один рік за жеребкуванням із числа кандидатів, обраних на зборах по філах. Стара колегія архонтів втратила своє попереднє значення. При проведенні політичної реформи Клісфен включив до числа громадян цілий ряд осіб, які здавна проживали в Аттиці, але не були корінними жителями країни.

При Клісфені посилилась роль верховного суду присяжних - геліеї, самого масового органу афінського громадянства. В геліею обиралися громадяни на рік незалежно від цензу. Вони почергово виконували судові обов'язки в різних судових комісіях. Для запобігання оновлення тиранії Клісфен ввів «черепкування» - «остракізм» (з грецьк. «остракон» -»черепою>]. Раз на рік народні збори вирішували, чи слід організовувати остракізм. Якщо рішення було позитивним, через певний час скликалися народні збори у складі не менш ніж 6 тис. громадян, кожний з яких на черепку мав написати ім'я політичного діяча, небезпечного, за його думкою, для афінського демократичного укладу. Та особа, проти якої виступила більшість у результаті цього таємного голосування, мала покинути Афіни строком на 10 років, але не позбавляючись громадянських прав та без конфіскації майна.

Одним з останніх заходів Клісфена було заснування в 502 р. до н.е. колегії 10 стратегів, що обиралися на народних зборах відкритим голосуванням за допомогою підняття рук (хейротонії] на рік та що позачергово керували афінським ополченням. Стара посада архонта- полемарха, який формально вважався головою цієї колегії, втратила своє значення.

Реформами Клісфена було завершено процес формування афінського демократичного рабовласницького полісу. Ф. Енгельс назвав реформи Клісфена^[1] революцією, яка остаточно звалила «останні залишки родового устрою».

3.2.